Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
588566.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
18.12.2018
Размер:
2.58 Mб
Скачать

Методичні вказівки для самостійної роботи

Опановуючи зміст даної теми, слід мати на увазі, що в юридичній літературі все частіше зустрічається термін “адміністративно-деліктне право” як прототип адміністративної відповідальності. Це свідчить про динамічний розвиток даної категорії і визнання адміністративно-деліктного права підгалуззю адміністративного.

Використання студентами набутих знань з теорії держави і права як ніколи буде доречним та необхідним при з’ясуванні поняття адміністративного правопорушення, його складу та підстав адміністративної відповідальності. Саме з’ясування базових понять та категорій адміністративного права дасть змогу студентам опанувати зміст дефініції адміністративного стягнення. Причому мета, поставлена шукачем знань, буде досягнута за умови самостійного вивчення даних питань, в процесі якого він зуміє оцінити силу принципів права та безперспективність нехтування ними з боку органів державного управління та їх посадових осіб, зокрема при визначенні виду та розміру адміністративних стягнень.

Матеріали для вивчення

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається проти­правна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповід­но до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення як негативне соціальне явище містить у собі ряд притаманних йому ознак, зокрема:

суспільну небезпеку, що полягає у завданні суб’єктом адміністративного правопорушення шкоди правопорядку, а також громадським і особистим інтересам. Поняття “суспільна небезпека” в науковій та спеціальній літературі часто заміняють поняттям “суспільна шкідливість”, мотивуючи тим, що перше є характерною ознакою злочину;

протиправність, що передбачає настання адміністративної відповідальності лише за діяння, заборонені адміністративно-правовими нормами. При цьому протиправне діяння може мати активну форму (дія) і пасивну форму (бездіяльність);

винність, що засвідчує психічне ставлення суб’єкта правопорушення до власного діяння та його наслідків і проявляється у формі умислу або необережності. Умисним визнається таке діяння, під час якого особа, що його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала його шкідливі наслідки і бажала настання таких наслідків, або свідомо їх допускала, або ставилася до них байдуже. Тоді як з необережності визнається таке діяння, під час якого особа, яка вчинила його, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але без достатніх на те підстав самовпевнено розраховувала на запобігання таких наслідків або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати;

караність, виражається в тім, що адміністративним правопорушенням визнається тільки таке діяння, за яке встановлена адміністративна відповідальність у вигляді одного з адміністративних стягнень, перелічених у ст. ст. 24, 24-1 КУпАП.

Дані ознаки є характерними для будь-якого адміністративного правопорушення та засвідчують фактичну підставу адміністративної відповідальності і є її матеріальним змістом. При цьому ознаки складу правопорушень класифікують як:

постійні — що знайшли своє закріплення в законодавчих актах та практичне визнання в юридичній науці та практиці (адміністративна дієздатність, безквитковий проїзд, водій транспортного засобу та ін.);

перемінні — закріплюються в підзаконних актах, а їх зміст підвладний можливим змінам. Так, закон (КУпАП) передбачає відпові­дальність за порушення тиші в громадських місцях (ст. 182), правил торгівлі спиртними напоями (ст. 156), встановлених правил пожежної безпеки (ст. 175), митних правил (ст. 208).

За ступенем узагальнення ознаки правопорушень поділяють на:

загальні — що характерні для всіх складів, як то протиправність, винність, караність тощо;

родові (видові) що характеризують окремі групи складів (так, для складу правопорушень, що вчиняються у галузі охорони праці і здоров’я населення, характерним є специфічний об’єкт — суспільні відносини, що виникають у цій сфері державного управління;

конкретні що характеризують окремо взяті (конкретно ви­значені) склади.

Склад адміністративного правопорушення (проступку) – це законодавчо закріплена сукупність об’єктивних і суб’єктивних його ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням і спричиняє адміністративну відповідальність. Виходячи з цього, винятково юридичний склад адміністративного правопорушення є єдиною підставою адміністративної відповідальності.

Для складу адміністративних правопорушень характерним є широка гамма їх видів. Так, залежно від ступеня суспільної небезпеки, їх поділяють на:

основні що мають місце в кожному випадку вчинення проступку та утворюють так званий основний його склад;

кваліфіковані — що передбачають доповнення складу кваліфі­куючими ознаками, за наявності яких діяння може кваліфікуватися за статтею, що передбачає суворіше покарання (повторність, статті 130, 186-3, 154, 187 та ін.), (стан сп’яніння, ст. 127 та ін.), (аварійна ситуація, статті 123, 127, 128-1 та ін.), що передбачено КУпАП.

Залежно від характеру шкоди їх поділяють на:

матеріальні — які містять ознаку, що передбачає настання шкідливих матеріальних наслідків антигромадського діяння (дрібне розкрадання майна (ст. 51); пошкодження таксофонів (ст. 148), або опис дії, що обов’язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч останні законом

і не названі, зокрема: самовільне користування надрами (ст. 47), перевищення лімітів використання природних ресурсів (ст. 91-2) і под.;

формальні — що не містять ознак настання шкідливих матеріальних наслідків (проживання за недійсним паспортом (ст. 197), прийняття паспорта в заставу (ст. 201) тощо).

Залежно від суб’єкта проступків їх поділяють на:

особисті — коли правопорушення вчинено пересічним громадянином (самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53-1), самовільне будівництво (ст. 97), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89) та ін.);

службові (посадові) коли правопорушення вчинено посадовою особою, через дію по службі (приховування або перекручування даних земельного кадастру (ст. 54), прийняття на роботу без паспорта (ст. 200), порушення законодавства про державну таємницю (ст. 212-2) тощо).

Залежно від структури правопорушень, їх поділяють на:

однозначні що описують ознаки одного діяння у межах однієї статті нормативного акта (дрібне хуліганство (ст. 173), зайняття проституцією (ст. 181-1) і под.);

альтернативні що описують ознаки кількох дій у межах однієї статті нормативного акта (порушення працівниками підприємств, установ, організацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст. 195) і под.).

Залежно від особливості конструкції їх поділяють на:

описові — що цілком розкривають зміст і сутність діяння, яке визнається адміністративним правопорушенням (дрібне хуліганство (ст. 173), розпиття спиртних напоїв на виробництві (ст. 179), навмисне псування паспорта чи втрата його з необережності (ст. 198) та ін.);

бланкетні (відсильні) — які вказують на те, що ознаки проступку містяться в окремо встановлених нормах і правилах (порушення правил адміністративного нагляду (ст. 187), порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155-1), порушення правил користування річковими і маломірними суднами (ст. 117) та ін.)1.

Структурними елементами складу адміністративного правопорушення є: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Об’єктом адміністративного правопорушення (об’єктом посягання) є суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління й регламентовані нормами галузей права та охороняються заходами адміністративної відповідальності.

Існуюча серед науковців-адміністративістів класифікація об’єктів адміністративних правопорушень (проступків) включає в себе:

загальний об’єкт, а саме суспільні відносини, що регулюються нормами галузей права та охороняються адміністративним законодавством (ухилення від подання декларації про доходи передбачає порушення норм податкового права, тоді як до порушників застосовується адміністративна санкція, передбачена ст. 164-1 КУпАП);

родовий об’єкт як окрема група однорідних суспільних відносин, що охороняються адміністративним законодавством, проявом чого є групування адміністративних правопорушень в главах Особливої частини розділу ІІ КУпАП (Глава 6 “Адміністративні правопорушення, що посягають на власність”). Таким об’єктом виступають: особистість, права і свободи громадян, суспільна безпека, власність, державний і громадський порядок, відносини в сфері економіки, встановлений порядок управління тощо;

видовий об’єкт як відокремлена і самостійна частина родового об’єкта, як то порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50) у сфері відносин власності. Таким об’єктом є суспільна мораль, честь, гідність громадян при дрібному хуліганстві і т. д.;

безпосередній об’єкт — ті конкретизовані суспільні відносини, що захищені нормами права і водночас потерпіли від діянь правопорушника, що підпадають під ознаки конкретного складу проступку (злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового слідства або дізнання (ст. 185-4));

Загалом об’єкт правопорушення зазнає негативного впливу з боку його суб’єкта у формі руйнування усталених зв’язків (ухилення від подання декларації про доходи), заподіяння шкоди речам (знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах) та посягання на учасників відносин (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів).

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення включає в себе систему закріплених адміністративним законодавством ознак, що виражають стан зовнішньої поведінки правопорушника. При цьому об’єктивна сторона характеризується такими ознаками, як: протиправне діяння (дія чи бездіяльність); настання шкідливих наслідків; причинний зв’язок між протиправними діяннями і наслідками; час, місце, умови, спосіб і засіб вчинення правопорушення; систематичність протиправних діянь та ін. Якщо перша ознака (протиправне діяння) є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони адміні­стративного правопорушення, то решта ознак є факультативними, за винятком шкідливих наслідків і причинного зв’язку, які в матеріальному складі проступків (дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів тощо) є обов’язковими їх ознаками.

Протиправне діяння може бути представлене у формі:

простого діяння, що включає в себе єдину або ж однократну дію чи бездіяльність (дрібне хуліганство, пошкодження таксофонів, порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та ін.);

складного діяння, що включає в себе сукупність однократних дій або ж розтягнутих у часі, чи вчинених групою осіб, серед яких виділяють:

а) проступок з двома різними діями, що лише спільно формують склад правопорушення (дрібна спекуляція, (ст. 157));

б) проступок, що містить альтернативні дії, перелік яких міститься в законі (порушення порядку видобутку, виробництва, використання та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння (ст. 189-1));

в) збірний проступок, що включає в себе кілька різних порушень, конструктивною ознакою яких є неодноразовість дій (недодержання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва (ст. 96));

г) триваючий проступок, тобто такий, що, розпочавшись з певного протиправного діяння, продовжується в подальшому у формі нехтування передбаченими обов’язками (порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України (ст. 202));

д) продовжуваний проступок, що включає в себе тотожні протиправні діяння, об’єднані між собою досягненням правопорушником певної мети (поширювання неправдивих чуток (ст.173-1), недобросовіс­на конкуренція (ст. 164-3)).

Здійснюючи кваліфікацію матеріального складу правопорушень, слід неодмінно брати до уваги причинний зв’язок між протиправними діяннями і шкідливими наслідками, хоча в окремих випадках цей зв’язок визначає правопорушення як проступок або ж як злочин (крадіжка, зберігання наркотичних засобів, порушення законодавства з фінансових питань).

Не менше уваги слід звертати й на факультативні ознаки об’єктивної сторони, оскільки їх роль часом стає кваліфікуючою. Серед них:

час вчинення проступку, як то порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, житлових будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями сільських, селищних, міських рад час та ін.;

місце вчинення проступку, зокрема порушення правил торгівлі на ринках, торгівля з рук у невстановлених місцях та ін.;

умови вчинення проступку, зокрема вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

спосіб вчинення проступку, як то самоуправство, порушення законодавства про референдум та ін.;

засіб вчинення проступку, а саме порушення правил застосування спеціальних засобів самооборони, експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та ін.

Суб’єктом адміністративного правопорушення (проступку) є осудна (деліктоздатна) особа, яка вчинила описаний адміністративним законодавством склад правопорушення.

Серед суб’єктів адміністративних правопорушень виділяють юридичні та фізичні особи, хоча згідно з КУпАП такими є виключно фізичні особи. Більше того, даний закон нормативно закріплює ознаки фізичної особи як суб’єкта правопорушення, зокрема: вік особи, її осудність, закріплення в протоколі відомостей про неї, обов’язок особи щодо підписання протоколу, право особи виступати рідною мовою тощо. Водночас до юридичних осіб, що вчинили протиправні дії, застосовуються заходи правового впливу, хоча характер їхніх діянь та відповідальності за них не закріплений в адміністративному законодавстві, зокрема юридична відповідальність об’єднань громадян передбачена статтями 28–32 Закону України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р., суб’єктів господарювання — п. 7 ч. 3 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу” від 4 грудня 1993 р.,

ст. 35 Закону України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 р. та ін. Як бачимо, питання адміністративної відповідальності юридичних осіб у законодавстві України є невирішеним, а тому часто стає предметом дискусій серед вчених-адміністративістів.

Отже, фізичні особи як суб’єкти адміністративного правопорушення – це осудні особи, що досягли на момент його вчинення 16 років, з числа громадян України, іноземців та осіб без громадянства.

Якщо ж розглядати юридичні особи як суб’єкти адміністративного правопорушення, то це деліктоздатні підприємства, установи й організації різних організаційно-правових форм та форм власності, які підлягають вітчизняній юрисдикції.

Характерні для індивідуальних суб’єктів ознаки складу правопорушення поділяють на:

загальні — що характерні для будь-яких осіб, стосовно яких застосовується адміністративне стягнення. Такими є вік особи та осудність, що закріплено КУпАП (ст. 12, 20). Відповідно, загальним суб’єктом адмі­ністративного правопорушення є осудна фізична особа, яка досягла на момент його вчинення 16 років;

спеціальні (додаткові) — що характеризують особливості правового статусу осіб, а отже, диференціюють міри адміністративної відповідальності. Спеціальні ознаки складу містяться в Особливій час­тині КУпАП.

Вітчизняні науковці спеціальні ознаки поділяють на три групи, що визначають:

– особливості трудової діяльності та службового становища (посадова особа, капітан судна, водій, бізнесмен та ін.);

– протиправну поведінку в минулому (особа, що перебуває під адміністративним наглядом, особа, що раніше притягувалася до адмі­ністративної відповідальності тощо);

– інші особливості суб’єкта (військовозобов’язаний, призовник, довірена особа кандидата в депутати, хворий та ін.).

Серед спеціальних суб’єктів адміністративного правопорушення називають посадових осіб, військовозобов’язаних, капітанів суден, батьків неповнолітніх, іноземних громадян та осіб без громадянства тощо.

При цьому спеціальні ознаки мають такі особливості:

– властиві лише окремим групам громадян та відображають специфіку їх правового статусу;

– виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридично значущих дій повноважних органів;

– динамічніші, ніж загальні ознаки, при цьому містяться в статтях Особливої частини КУпАП;

– закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій.1

Окрім загальних та спеціальних ознак складу адміністративних правопорушень, в адміністративно-правовій науці виділяють особливі ознаки, які не входять до складу правопорушення, але додатково характеризують його суб’єкта. Законодавець в КУпАП визначає їх як перебування особи на військовій службі чи призваної на збори військовозобов’язаної особи (ст. 15), статус апатридів (осіб без громадянства) чи іноземних громадян (ст. 16), вагітність та сильне душевне хвилювання (ст.34). Тому осіб, які володіють такими особливими ознаками, називають в адміністративному праві особливими суб’єктами.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це внутрішнє психологічне ставлення суб’єкта до вчиненого ним правопорушення та його негативних наслідків. Дослідження всіх аспектів протиправного діяння передбачає обов’язкове з’ясування свідомо-вольового психологічного ставлення правопорушника до вчиненого ним діяння, тобто аналіз вини.

Розрізняють дві її форми: умисел та необережність.

При цьому умисел буває:

прямий — що полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру вчиненого ним діяння, передбаченні можливості настання шкідливих наслідків, причинного зв’язку між ними, а також свідомого бажання цих наслідків;

непрямий — коли особа усвідомлювала протиправність свого діяння, передбачала можливість настання шкідливих наслідків, прямо не бажала, але свідомо допускала настання цих наслідків чи байдуже ставилась до них.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Звертаючи увагу на норми кримінального права (ст. 25 КК України), представники адміністративного права класифікують необережність у формі необачності, самовпевненості, легкодумства, недбалості, не­ощадливості, необдуманості та ін. Серед них на особливу увагу заслуговує:

самовпевненість — коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, однак легковажно розраховувала на їх відвернення;

недбалість коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Окрім розглянутих ознак суб’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, виділяють факультативні ознаки, а саме:

мотив протиправного діяння — як усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керується при його вчиненні;

мета — як наслідок, результат, до якого прагнула особа, вчиняючи адміністративне правопорушення.

Варто зауважити, що особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Крайня необхідність — це дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена для усунення небезпеки, яка за­грожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Необхідна оборона — дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена під час захисту державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом запо­діяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

Неосудність — це стан особи, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності і слугує однією із форм реагування держави на порушення встановленого порядку державно-управлінських відносин. У широкому розумінні адмі­ністративна відповідальність являє собою правовідносини між державою в особі уповноважених органів і суб’єктами права, які виникають між суспільством і державою, за точне і добросовісне виконання вимог, що містяться в нормах права. Отже, притягнення до адміністративної відповідальності — один із різновидів застосування норм права.

Чинне адміністративне законодавство України не містить визначення адміністративної відповідальності, вказуючи лише, що її мірою є адміністративне стягнення, а тому це породжує серед науковців різноаспектний підхід до даної категорії.

На основі аналізу визначень, що їх пропонують науковці, адміністративну відповідальність слід розуміти як процесуально закріплене застосування правомочним суб’єктом заходів примусового впливу щодо особи за вчинення нею адміністративного правопорушення.

Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності.

Основні ознаки полягають у тому, що вона:

– є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

– нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

– є наслідком винного антигромадського діяння;

– супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

– пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

– реалізується у відповідних процесуальних формах.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що:

– підставою адміністративної відповідальності є не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного і под.);

– адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до винних адміністративних стягнень;

– право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їх посадовим особам;

– існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності та ін.

Адміністративна відповідальність правопорушника полягає у виконанні ним двох видів обов’язків:

відновлення по мірі можливості того стану державно-управлінських відносин, який був до вчинення правопорушення (сплатити за проїзд (ст. 135), отримати паспорт (ст. 197), подати правдиві відомості органам реєстрації актів цивільного стану (ст. 212-1));

понести покарання за вчинене правопорушення (сплатити штраф, бути позбавленим спеціального права, бути підданим адміністративному арешту та ін.).

Ці дві групи обов’язків і становлять єдиний зміст адміністративної відповідальності. Лише відшкодування завданої шкоди і понесення покарання можуть реально вплинути на свідомість правопорушника і за­стерегти його від вчинення адміністративних проступків у майбутньому.

Вітчизняний законодавець у ст. 23 КУпАП вказує, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Як бачимо, адміністративне стягнення покликане виконувати виховну, запобіжну (превентивну) та каральну функції. А основна сутність адміністративного стягнення, на думку вітчизняних вчених, полягає в тому, що особа, яка скоїла адміністративний проступок, повинна бути позбавлена або обмежена у певних правах чи благах, зазнати передбачених законом “позбавлень”. При цьому адміністративне покарання не повинно принижувати людську гідність особи, що вчинила адміністративне правопорушення, або заподіювати їй фізичних страждань, а також завдавати шкоду діловій репутації юридичної особи.

Адміністративні стягнення, на відміну від кримінальних стягнень, накладаються широким колом державних органів і посадових осіб (статті 218–2448 КУпАП). При цьому вони можуть накладатися як колегіально (адміністративними комісіями, виконавчими комітетами сільських, селищних рад тощо), так і одноособово (суддею, командиром військової частини, головним державним інспектором з пожежного нагляду та ін.).

Адміністративні стягнення як один із видів адміністративного примусу необхідно відрізняти від заходів адміністративного припинення. Останні, не зважаючи на певну схожість, не є заходами адміністративної відповідальності. Окрім того, заходи адміністративного припинення передують заходам адміністративного стягнення. Водночас, за наявності передбачених законом обставин вони можуть передувати застосуванню кримінально-процесуальних заходів1.

За одне адміністративне правопорушення уповноваженим на те органом або посадовою особою може бути накладене основне стягнення, або ж основне і додаткове стягнення разом.

Вичерпний перелік адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень закріплений в ст. 24 КУпАП і включає в себе:

– попередження;

– штраф;

– оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

– конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

– позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

– виправні роботи;

– адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Попередження (ст. 26 КУпАП) є найменш суворим заходом стягнення і застосовується у разі вчинення незначних адміністративних проступків стосовно осіб, які скоїли їх вперше, а також добре характеризуються за місцем роботи чи проживання. Змістом попередження є офіційне, від імені держави осудження протиправного діяння уповноваженим на те органом й попередження таких діянь у майбутньому. Відповідно, дане покарання є основним стягненням морального характеру. Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

Попередження як адміністративне стягнення слід відрізняти від попередження як запобіжного заходу, змістом якого є роз’яснення правопорушнику протиправного характеру його дій з вимогою їх припинення та усунення допущених порушень. Усе це оформлюється письмово компетентним державним органом у вигляді спеціальної постанови.

Штраф (ст. 27 КУпАП) є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КУпАП та іншими законами України. Дане стягнення має виключно грошовий та найбільш поширений характер. Найчастіше розмір штрафу встановлюється виходячи із кратності неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ж кратності вартості проїзду.

У випадку накладання штрафу порушник має сплатити його не пізніше 15 днів від дня вручення йому постанови про накладення стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів від дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Якщо дане стягнення накладено на неповнолітніх, які не мають самостійних доходів, даний обов’язок покладається на батьків або осіб, які їх заміняють. Якщо адміністративне правопорушення носить незначний характер, то накладення і стягнення штрафу, розмір якого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, допускається на місці їх вчинення, при цьому правопорушнику видається квитанція встановленого зразка.

Оплатне вилучення (ст. 28 КУпАП) предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат за реалізацію вилученого предмета. Дане стягнення може носити як основний, так і додатковий характер покарання.

Законодавець за мету даного покарання бачить виключення можливості володіння предметом, що заборонений для використання або ж використовується з порушенням встановлених правил. Через складність цього механізму дане стягнення застосовується вкрай рідко.

Конфіскація предмета (ст. 29 КУпАП), який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета

у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. На відміну від оплатного вилучення, дане стягнення — це примусове безоплатне й безповоротне вилучення у його власника, метою якого є примушення порушника до виконання покладених на нього обов’язків. При цьому конфіскується не все майно, а лише ті речі, що безпосередньо пов’язані з правопорушенням і прямо названі в законі.

Дане покарання застосовується і як основне, і як додаткове адмі­ністративне стягнення. Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Позбавлення спеціального права (ст. 30 КУпАП), наданого даному громадянинові, застосовується як обмеження правосуб’єктності громадян в адміністративному порядку за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Даний адміністративний захід застосовується до осіб, які мають спеціальний адміністративний статус.

Законодавець серед таких стягнень називає лише позбавлення права керування транспортними засобами і права полювання. При цьому позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги праців­ника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог установлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку до доходу держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Дане стягнення застосовується лише до порушників, які працюють за основним місцем роботи, а отже, не може накладатися на непрацездатних осіб, а також військових, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та ін. Виправні роботи призначаються як основне покарання і відбуваються за місцем постійної роботи правопорушника, протягом яких йому забороняється надання чергової відпустки, звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків.

Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП) установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Дане покарання є найбільш суворою мірою покарання, тому застосовується тільки у виняткових випадках за правопорушення, що за ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинів.

Вітчизняний законодавець адміністративний арешт особи передбачає за вчинення таких адміністративних проступків:

– дрібне хуліганство (ст. 173);

– незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

– розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п’яному вигляді (ч. 3 ст. 178);

– злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

– порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1);

– прояв неповаги до суду (ст. 185-3) та ін.

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп, а також військових, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ тощо.

Серед адміністративних стягнень все частіше сьогодні застосовується виселення за межі України, зважаючи на міграційні процеси в державі. Дане покарання застосовується винятково до іноземців та осіб без громадянства у разі вчинення ними адміністративних правопорушень, передбачених законодавством.

З моральних міркувань в ст. 24-1 КУпАП визначено особливі заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років за вчинення ними адміністративних правопорушень, а саме:

– зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

– застереження;

– догана або сувора догана;

– передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

Накладення на правопорушника адміністративного стягнення не передбачає йому судимості, однак ця особа вважається такою, що має дане стягнення протягом року з дня закінчення його виконання. Однак після закінчення року особа вважається такою, що не була піддана відповідному адміністративному стягненню.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Зокрема обставинами, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 34), визнаються:

– щире розкаяння винного;

– відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

– вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

– вчинення правопорушення неповнолітнім;

– вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Варто наголосити, що Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом’якшуючими й інші обставини, що не зазначені в КУпАП.

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

– продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

– повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

– втягнення неповнолітнього в правопорушення;

– вчинення правопорушення групою осіб;

– вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

– вчинення правопорушення в стані сп’яніння.

Водночас орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Дайджест

Ось скажи мені, американцю, в чому сила? Хіба в грошах? Ось і брат говорить, що в грошах. У тебе ж багато грошей, і що? Я ось думаю, що сила в правді. У кого правда той і сильний.

(Епізод з фільму “Брат-2”, розмова з американцем)

Питання для самоконтролю

1. Який зміст і співвідношення понять “нормативна поведінка”, “правова поведінка”, “правомірна поведінка”, “протиправна поведінка”?

2. Назвіть особливості адміністративної відповідальності.

3. Дайте характеристику принципів адміністративної відповідальності.

4. У чому зміст евентуальності адміністративного правопорушення?

5. Як розглядається у вітчизняному адміністративному законодавстві питання щодо замаху на адміністративне правопорушення, а також щодо співучасті у ньому?

6. Назвіть підстави адміністративної відповідальності в сучасній адміністративній науці?

7. Які строки притягнення до адміністративної відповідальності?

8. У чому особливість адміністративної відповідальності юридичних осіб?

9. У чому полягає відмінність та схожість адміністративної і дисциплінарної відповідальності?

10. Визначте та охарактеризуйте письмово види адміністративних стягнень, що належать до основних, додаткових, стягнень морального характеру, матеріального характеру, а також морального і матеріального характеру.

Додатки

Питання. У чому зміст поняття “реквізиція” і чи має ця міра за­стосування сьогодні?

Відповідь. Реквізиція (від лат. requisitio — вимога) — це вилучення майна у власника в державних або громадських інтересах з виплатою власнику вартості реквізованого майна. Так, ст. 68 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що капітан судна у разі нестачі продовольства, “якщо усі життєві припаси, у тому чис­лі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподі­лу має право провести реквізицію необхідної кіль­кості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використаний для харчування. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізованого продовольства та вантажу відшкодовується судновласником”.

Питання. Чи застосовується у вітчизняній адміністративній практиці як вид стягнення — дискваліфікація?

Відповідь. Вітчизняним адміністративним законодавством даний вид адміністративного стягнення не передбачений, тоді як у Російський Федерації він набув широкого застосування. Дискваліфікація — це новий вид адміністративного стягнення, що полягає в позбавленні фізичної особи права обіймати керівні посади у виконавчому органі управлін­ня, юридичної особи – входити до ради директорів (спостережної ради), здійснювати підприємницьку діяльність щодо управління юридичною особою, а також здійснювати управління юридичною особою в інших випадках, передбачених законодавством Російської Федерації. Дане покарання призначається суддею і може бути застосоване тільки до осіб, що здійснюють організаційно-розпорядницькі функції.

Підсумковий тест навчального модуля

1. Визначте склад правопорушень, для яких наявність спеціального суб’єкта є конструктивною ознакою:

а) дрібне хуліганство;

б) неправомірне використання державного майна;

в) порушення правил дорожнього руху;

г) безквитковий проїзд.

2. Визначте обставини, що виключають адміністративну відповідальність:

а) правовий режим надзвичайного стану;

б) виконання конституційних обов’язків;

в) виконання службових обов’язків;

г) крайня необхідність, необхідна оборона, неосудність.

3. Визначте, які з обставин обтяжують відповідальність за адмі­ністративне правопорушення:

а) вчинення правопорушення групою осіб;

б) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

в) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання;

г) вчинення особою двох і більше адміністративних правопорушень.

4. Проаналізуйте основні положення КУпАП і визначте, до яких категорій осіб не застосовується адміністративний арешт?

а) до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей до дванадцяти років;

б) до осіб похилого віку;

в) до осіб, які мають державні заслуги;

г) до інвалідів третьої групи.

5. Визначте, чи є правильним твердження про те, що до осіб віком від 16 до 18 років адміністративні стягнення застосовуються:

а) адміністративними комісіями;

б) адміністративними комісіями за погодженням зі службами сім’ї та молоді при держадміністраціях;

в) тільки судами;

г) органами внутрішніх справ.

6. Визначте серед запропонованих строків строк адміністративного затримання:

а) до 5 годин;

б) залежно від небезпеки правопорушення;

в) до 3 годин;

г) не більше 72 год.

7. Визначте, за які протиправні діяння не може наступати адміністративна відповідальність:

а) вчинення дрібного хуліганства 13-річним підлітком;

б) злісна непокора законному розпорядженню працівника міліції;

в) зайняття державним службовцем підприємницькою діяльністю;

г) кишенькова крадіжка, вчинена 12-річним підлітком.

8. Визначте, які із зазначених адміністративних стягнень застосовуються виключно судами:

а) позбавлення спеціального звання;

б) попередження;

в) видворення за межі України;

г) виправні роботи і адміністративний арешт.

9. Визначте, які з перелічених стягнень не застосовуються до військовослужбовців:

а) штраф і суворе попередження;

б) позбавлення спеціального права;

в) адміністративний арешт і виправні роботи;

г) відсторонення від займаної посади.

10. Термін розгляду справи про адміністративне правопорушення з моменту отримання уповноваженим органом всіх її матеріалів здійснюється за загальним правилом:

а) протягом 10 діб;

б) протягом 5 діб;

в) протягом 15 діб;

г) протягом 1 місяця.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]