4. Органи виконавчої влади

Особливе місце серед суб’єктів адміністративного права займають органи виконавчої влади, які, будучи найчисленнішою їх групою, виконують функції державного управ­ління у сфері економічного, соціально-культурного та адміністративно-політичного життя країни.

Органи державної виконавчої влади — це законодавчо визначена складова державно-управлінського апарату з відповідною структурою, компетенцією і територіальним масштабом діяльності для здійснення від імені держави завдань та функцій державної виконавчої влади.

Для органів державної виконавчої влади характерні такі ознаки:

– наділені державно-владними повноваженнями;

– проводять управлінську, виконавчу та розпорядчу діяльність;

– наділені належною компетенцією, якою не наділені інші органи чи особи;

– мають внутрішню організаційну структуру;

– підзвітність і підконтрольність нижчестоящих органів вищестоящим, обов’язковість виконання розпоряджень вищестоящих органів для нижчестоящих;

– підзаконний характер їх діяльності;

– в межах своєї компетенції мають право законодавчої ініціативи через видання підзаконних нормативних актів.

Головним завданням органів виконавчої влади є здійснення державно-управлінських повноважень стосовно інших суб’єктів адміністративно-правових відносин шляхом повсякденної організації практичного виконання законодавчих та нормативно-правових актів органів держави.

Основними функціями органів виконавчої влади є прогнозування, планування, кадрова політика, фінансування, матеріально-технічне забезпечення, організація контролю та ін.

Форми та методи роботи органів виконавчої влади визначаються їх завданнями і функціями. Такими є прийняття нормативних, загальних та індивідуальних правових актів; розробка заходів щодо їх забезпечення; інспектування; організація взаємодії з громадськістю та ін.

Залежно від порядку утворення органи виконавчої влади поділяють на:

– органи, утворення яких передбачено конституціями (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів АРК);

– органи, утворення яких передбачено чинним законодавством та підзаконними актами (міністерства, державні комітети, департаменти, управління, адміністрації, служби тощо).

Залежно від територіального масштабу діяльності:

– центральні, дія яких поширюється на всю територію України (Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, служби та ін.).

– органи виконавчої влади АРК (Рада Міністрів АРК, республіканські міністерства, комітети тощо);

– міжтериторіальні, дія яких розповсюджується на певній території України, незалежно від адміністративно-територіального поділу (митниці, податкові інспекції, прокуратури, управління залізниць та ін.)

– місцеві, дія яких розповсюджується на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (Волинська обласна державна адміністрація, Камінь-Каширський районний відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області та ін.).

Залежно від обсягу та характеру компетенції:

– органи загальної компетенції, дія яких поширюється на підвідомчій їм території через державне управління та координацію нижчестоящих органів різної компетенції (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів АРК, місцеві державні адміністрації тощо);

– органи галузевої компетенції, діяльність яких пов’язана з реалі­зацією державної політики у відповідній галузі суспільного життя (міністерства, інші центральні органи виконавчої влади з підпорядкованими ним підприємствами, установами й організаціями, а також їх місцеві органи (Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я, районний відділ соціального захисту населення та ін. );

– органи спеціальної (міжгалузевої) компетенції, діяльність яких пов’язана з реалізацією державної політики у відповідній сфері (галузях) і здійсненням керівництва з питань загального характеру економічного та суспільного життя (Антимонопольний комітет, Міністерство фінансів України тощо);

– органи предметної компетенції, представлені адміністраціями державних підприємств, установ та організацій, які здійснюють функцію їх управління.

Залежно від способу вирішення (розв’язання) підвідомчих питань:

– колегіальні, очолювані групою осіб, які входять до їх складу, а рішення з основних питань обговорюються і приймаються колегіально на засіданнях за умови наявності кворуму, шляхом абсолютної більшості голосів присутніх членів органу (Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, Рада Міністрів АРК, тощо);

– єдиноначальні — право прийняття керівного рішення з усіх основних питань компетенції відповідного органу належить одній особі (міністр, Голова Служби безпеки України, ДПА Голова ДПА України, Голова Пенсійного фонду України та ін.).

Залежно від предмета спрямованості:

– органи управління народногосподарським комплексом (промисловість, аграрний сектор, транспорт, зв’язок, житлово-комунальне господарство тощо);

– органи управління соціально-культурним комплексом (охорона здоров’я, освіта і наука, соціальне забезпечення, фізична культура і спорт та ін.);

– органи управління адміністративно-політичною діяльністю (національна безпека, оборона, юстиція, закордонні справи тощо);

– органи управління у сфері ціноутворення, стандартизації, сертифікації, ліцензування та квотування, статистики та ін.

Залежно від джерел фінансування:

– бюджетні органи, що не пов’язані з господарською діяльністю і фінансуються, відповідно, з державного або місцевого бюджетів;

– госпрозрахункові органи, що мають у своєму віданні основні й оборотні засоби, самостійний баланс, відповідають за своїми зобов’язаннями, а їх діяльність пов’язана з виробництвом матеріальних цінностей або наданням платних послуг та отриманням прибутку (Національний банк України).

Організація та функціонування органів виконавчої влади базуються на принципах (засадах):

– законності та гласності;

– самостійності та незалежності від законодавчої та судової влад;

– єдності системи органів виконавчої влади;

– поєднання централізму та децентралізму;

– забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

– відповідальності за свої дії та прийняті рішення.

Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є організаційні зв’язки структурних одиниць системи, що виявляються в:

– розпорядництві одного органу управління щодо інших через обов’язкове виконання ними його наказів;

– підпорядкованості тих чи інших органів тому, хто розпоряджається;

– підконтрольності, оскільки вся діяльність органів або якийсь її обсяг перевіряються вищими органами або органом, спеціально створеним для здійснення контролю чи нагляду;

– підзвітності — через обов’язкове інформування органу про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напрямками;

– координації, що виявляється в об’єднанні координуючим органом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань¹.

Органи державної виконавчої влади являють собою певну систему, в якій прийнято виділяти структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

– вищий рівень — Кабінет Міністрів України (у функціональній взаємодії з Верховною Радою України, Президентом України);

– центральний рівень — міністерства, державні комітети, інші центральні органи зі спеціальним статусом;

– місцевий, або територіальний рівень — Рада Міністрів АРК, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

– органи спеціальної галузевої і функціональної компетенції, які як безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні, оскільки водночас підпорядковуються центральному і місцевому органам виконавчої влади².

Президенту в його оточенні

не потрібні чоловіки та жінки,

що вміють лише підтакувати.

Якщо він говорить “ні”,

ми всі говоримо “ні”.

Елізабет Доул,

помічниця президента Рейгана