3. Види адміністративно-правових норм

Розумінню норми права та повній уяві щодо її призначення слугує класифікація норм права, причому здійснюється вона за різними критеріями.

Найбільш традиційною є така класифікація адміністративно-правових норм.

Залежно від способу впливу на учасників адміністративно-правових відносин, визначального характеру їх юридичних прав та обов’язків адміністративно-правові норми поділяють на:

– зобов’язуючі — вимагають від учасників адміністративно-правових відносин здійснювати відповідні дії або утриматися від їх вчинення і встановлюють права та обов’язки учасників цих відносин. Саме у цих нормах переважно виявляється основний метод адміністративно-правового регулювання — метод владних приписів. Наприклад, при створенні юридичної особи необхідно обов’язково пройти державну реєстрацію;

– забороняючі — містять заборону на здійснення певних дій, встановлюють обов’язок учасників адміністративно-правових відносин утриматися від них. Наприклад, забороняється продаж тютюнових виробів особам до 18 років; здійснення торгівлі в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під’їздах, скверах та інших невстановлених місцях;

– уповноважуючі (дозвільні) — встановлюють права учасників адміністративно-правових відносин на здійснення певних самостійних дій у передбачених державою межах. Наприклад, багатьма нормами передбачено право громадян оскаржити дії (бездіяльність) посадових осіб, однак кожен громадянин сам вирішує, скористатися цим правом чи ні. Якщо ж він прийняв рішення скористатися цим правом, то повинен це зробити у визначеному порядку й у встановлені строки. На відміну від приватних галузей права, адміністративне право як публічна галузь також містить незначний перелік уповноважуючих приписів, хоч їх кількість поступово розширюється. Певною мірою уповноважуючі адміністративно-правові норми покликані розвивати ініціативу учасників адміністративно-правових відносин, у першу чергу суб’єктів господарювання та органів місцевого самоврядування;

– стимулюючі — забезпечують необхідну (належну) поведінку учасників адміністративно-правових відносин та заохочують до діяльності, що задовольняє громадські чи державні інтереси, з допомогою різних засобів матеріального, морального та іншого впливу. Так, зокрема, суб’єкти господарювання, що виявляють інтерес до соціального захисту інвалідів, стимулюються державою у формі отримання пільг зі сплати податків і зборів, передбачених чинним законодавством, які застосовуються на підставі дозволу, що надається міжвідомчою Комі­сією з питань діяльності підприємств, організацій та громадських організа­цій інвалідів;

– рекомендаційні — дають можливість пошуку найбільш доцільних (без юридично-обов’язкового характеру) варіантів вирішення поставлених завдань. Наприклад, рекомендації щодо організації найбільш ефективної роботи різних структур у системі виконавчої влади.

Залежно від об’єкта регулювання:

– загальні — норми, що регламентують найбільш важливі сторони адміністративного регулювання і мають широке застосування. Такі норми спрямовані на всі сфери і галузі державного управління. Наприклад, Закон України “Про Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.;

– міжгалузеві — норми, що регламентують всі або декілька сфер державного управління, маючи при цьому спеціальний характер. Наприклад, адміністративні норми, що містяться в митному законодавстві;

– галузеві — норми, що регламентують управлінські відносини, які виникають у відповідних галузях виконавчої влади. Наприклад, Закон України “Про електроенергетику” від16 жовтня 2002 р.;

– місцеві — норми, що містяться в нормативно-правових актах місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За галузевою належністю:

– матеріальні — юридично закріплюють комплекс прав, обов’язків та відповідальність учасників адміністративно-правових відносин (їх правовий статус), порядок взаємодії і функціонування суб’єктів виконавчої влади тощо. Ці норми відповідають на питання — що?;

– процесуальні — регламентують процедуру реалізації прав і обов’язків учасників адміністративно-правових відносин, установлених матеріальними нормами. Зокрема, ціла складова адміністративного права присвячена винятково процедурним питанням — адміністративно-процесуальний інститут, норми якого регламентують порядок прийому, розгляду, вирішення заяв і скарг, визначають процедуру провадження у справах щодо адміністративних правопорушень тощо. На жаль, не всі адміністративно-правові норми характеризуються високим рівнем розробки й чіткого додержання встановлених правил поведінки, що досить часто ускладнює можливість задоволення інтересів владних і підвладних сторін правовідносин. Ці норми відповідають на питання — як?;

– процедурні — визначають процедуру виконання дій, передбачених адміністративним законодавством. Наприклад, процедура особистого адміністративного затримання, огляду або вилучення речей чи документів, процедура винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та її виконання тощо.

Залежно від адресата або суб’єкта призначення виділяють норми, що регламентують:

– адміністративно-правовий статус громадян;

– адміністративно-правовий статус громадських об’єднань та інших некомерційних організацій;

– адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади;

– адміністративно-правовий статус державних службовців;

– різноманітні питання організації і діяльності ланок виконавчої влади;

– адміністративно-правовий статус державних підприємств та установ;

– адміністративно-правовий статус комерційних організацій.

За критерієм суб’єктів, що видають адміністративно-правові акти:

– Верховна Рада України — закони і постанови;

– Президент України — укази і розпорядження;

– Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження;

– міністерства і відомства — накази, інструкції, листи, методичні вказівки;

– ради органів місцевого самоврядування — рішення;

– голови місцевих державних адміністрацій — постанови і розпорядження;

– управління та відділи місцевих державних адміністрацій — накази і методичні листи.

Залежно від дії у просторі:

– загальної дії, що регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території всієї країни. Наприклад, Конституція України, КУпАП, Закони України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р.;

– регіональні — регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території певного регіону. Наприклад, Постанова КМ “Про спеціальну економічну зону “Інтерпорт Ковель” від 15 травня 2000 р.;

– місцеві — регламентують поведінку учасників адміністративно-правових відносин на території окремої адміністративно-територіальної одиниці (Конституція АРК).

Залежно від дії у часі:

– строкові — для яких визначений строк дії; (Закон України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” від 27 квітня 2010 р.; Постанова КМ України “Про затвердження Державної програми “Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 р.” від 27 грудня 2006 р.);

– безстрокові — для яких строк їх дії не вказаний і вони чинні до відміни компетентним органом.