Прояви економічної кризи:

• До 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 44% порівняно з 1930 р.

• Імпорт і експорт скоротилися на 65%.

• Криза завдала значного удару сільському господаш ству.

• Величезні запаси продовольства не мали збуту, хочі ціни на нього впали до низького рівня.

• Кількість безробітних перевищила 2 млн осіб.

• Розорилося понад 100 тис. дрібних підприємств.

• Політична нестабільність.

З листопада 1929 р. по травень 1932 р. при владі змінилош вісім урядів. У середньому кожен із них був при владі чотири місяці. Проте в цілому економічна криза у Франції не була тая кою глибокою, як у СІНА і Німеччині.

ФРАНЦІЯ У 1935-1939 рр.

1. Посилився вплив держави на економіку країни (державі не регулювання).

2. Уряд створив "захищений сектор", у який ввійшли вели! кі банки, крупні залізничні компанії, металургійні, хіміч-; ні об'єднання, які одержували державні замовлення. їхн^ прибутки зростали.

3. Тшьки в 1937 р. промисловість і зовнішня торгівля поі вернулися до довоєнного рівня.

4. У 1938 р. намітився новий спад, який не було повністю подолано аж до Другої світової війни. І

68

ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА ЛІВИХ І ПРАВИХ СИЛ Для політичного життя Франції характерна багатопартій­ність.

У 20-х рр. Францією управляли дві коаліції партій, між яки­ми велася боротьба за владу:

1. "Лівий блок" — союз соціалістів і радикалів.

2. "Національний блок" — союз правих партій.

Із представників партій цих блоків формувалися уряди франції.

Уряд Ж. Клемансо (1917-1919 рр.) Жорж Клемансо—лідер радикалів, який провів низку захо­дів для послаблення післявоєнної напруженості та припинен­ня страйків робітників:

1. Встановив 8-годинний робочий день.

1. Профспілки отримали право на укладення колективного договору.

2. Намагався посилити патріотичні настрої серед населення.

2. Зумів змінити невдоволення людей станом очікування кра­щих часів, які настануть для Франції.

Уряд "Національного блоку"

Перший уряд "Національного блоку" очолив А. Мільсран (1919-1922), який:

1. Проголосив курс "твердої руки".

2. Намагався придушити страйкову боротьбу.

3. Подолати кризу.

4. Відродити економіку.

5. Домогтися від Німеччини повної сплати репарацій.

6. Зменшити втручання держави в економічне життя.

У 1922-1924 рр. уряд "Національного блоку" очолив Р. Пуанкаре.

В країні посилилися незадоволення провалом рурської акції 1923 р., коли франко-бельгійські війська були змуше­ні залишити німецький Рур.

Проти уряду виступило Духовенство і масові релігійні ор­ганізації.

Уряд "Лівого блоку" ("картель лівих" — 1924-1926 рр.) Уряд очолив Едуард Ерріо. У передвиборній програмі уряд обіцяв:

1. Амністію політичним в'язням.

2. Відновлення на роботі звільнених страйкарів. 3. Створення системи соціального страхування. 4- Введення прогресивно-прибуткового податку.

69

5. Дотримання закону про 8-годинций робочий день.

Проте всі ці демократичні заходи уряд не впроваджував у!

життя, що спричинило його кризу.