1. Поняття досконалості. Перфекціоністські етичні погляди

2. Духовність. Шлях вдосконалення

1. Досконалість можна розуміти як:

• гармонійність;

• відповідність результатів діяльності і розвитку людини найвищої мети, стандарту;

• впорядкованість, одухотвореність схильностей і прагнень людини;

• духовне піднесення особистості.

Перфекціоністські (орієнтовані на досконалість) етичні погляди сполучають досконалість з ідеалом і процесом його досягнення, з помірністю, духовним розумінням міри в бажаннях, потребах.

Узагальнені уявлення про досконалість. Воно полягає в:

• самообмеженні;

• підпорядкування обраної мети, виконанні обов’язку;

• свободі духу (внутрішній свободі);

• практичній реалізації ідеалу.

Аристотель стверджував, що досконалою є особистість цнотлива і діяльна, якій властиві само обмеженість, підкорення своїй діяльності розумної мети. Вона орієнтується на вище благо, ідеал і його реалізацію на практиці.

І. Кант вважав, що:

• досконалість заклечається в моральності;

• само досконалість – це розвиток в якості морального суб’єкту;

• головне завдання в житті людини – виконання обов’язку в процесі вдосконалення;

• вдосконалення не є обов’язком людини;

• моральне вдосконалення починається з вдосконалення природних або життєвих даних (фізичних, соціальних та ін.) відповідно з вимогами обов’язку.

В деяких етичних доктринах (стоїцизм, буддистка етика та ін.) досконалість розумілась як самодостатність, незалежність людини від обставин, пристрастей (внутрішня свобода). Відчуженість від світу і всього тілесного досягається за допомогою аскези.

В християнській етиці моральне вдосконалення зв’язано з:

• спасінням душі (ціль-мета життя і діяльність людини), звільнення від влади пристрастей;

• практичною діяльністю, що змінює світ згідно заповідей Божих;

• діяльною любов’ю, в ім’я і в процесі якого відбувається вдосконалення.

Для спасіння душі і вдосконалення людині необхідно, за словами В. С. Соловйова, мати в собі Бога – ставитись до всього по-Божому.

2. Духовність – це:

• орієнтація людини на високі цінності, ідеал;

• свідоме прагнення до вдосконалення, натхненності;

• протистояння природнім, соціальним, матеріальним та іншим залежностям, піднесеність над повсякденністю. (Піднесеність над природнім, буденним, приймаючим форму есканізму, духовним не є).

Духовне піднесення людини, його творча реалізація повинні бути індивідуалізованими, тому що просте наслідування до духовності не веде.

Культура не у всіх своїх формах є духовною. Приєднання до масової культури, кіч не веде за собою духовного.

Важливою характеристикою духовності є свобода (незалежність, воля). Одухотворення, сила духу гарантують внутрішню свободу, свободу духу. Свобода повинна бути конструктивною. Самовираження особистості в творчості може бути духовним та вільним.

Етапи внутрішнього морального досвіду, які необхідно пережити людині для вдосконалення:

• осмислення свого ставлення до високих цінностей і ступінь відповідності їм, усвідомлення своєї недосконалості;

• смиренність, відсутність самовдоволення, гордині, спроб зробити ідеал самому;

• покаяння, осудження своєї недосконалості, жалкування про непорядні дії;

• рішучість не здійснювати подібних вчинків в майбутньому;

• постановка більш високої мети.

Питання 68. Професійна етика