1. Поняття відповідальності.

2. Умови моральної відповідальності.

3. Перед ким відповідальна людина?

1) Воля є рушієм моралі. Мораль посередництвом волі стає джерелом історичної активності людини і суспільства.

Моральні цінності стають стимулом діяльності людини і реалізуються в її практичній діяльності.

Свобода має на увазі необхідність відповідальності людини за результат її діяльності. Відповідальність – це усвідомлення відповідальності (або невідповідності) моральним нормам дій людині результатів, наслідків її вчинків.

Людина повинна передбачити наслідки своїх дій, намагатися попередити негативні результати вчинку.

Відповідальність можна розглядати на рівні:

• Особистості: виконування людиною норм, встановлених суспільством;

• Суспільства: відповідальність потребам моралі дій соціальних груп.

Ступінь відповідальності людини (або групи) необхідно розглядати з розрахунком можливостей і конкретних умов.

Моральна відповідальність людини залежить від :

• Його дієздатності;

• Потреби до розуміння і правильного зіткнення потреб;

• Впливу зовнішніх обставин на результат дій.

Особиста відповідальність людини прямо пропорційна рівню його можливостей у моральному виборі і мірі свободи.

Проблема особистої відповідальності пов*язана з проблемою вини людини за негативні наслідки її вчинків.

Моральна відповідальність також означає відповідальність поведінці по відношенню до інших людей: повага до особистості іншої людини, допомога людям і т.д.

Почуття відповідальності існує у двох формах:

Позитивній – почуття значущості, впливу на те,що відбувається;

Негативній – невпевненість у можливостях досягти позитивних результатів.

Безвідповідальна поведінка – дії, здійснюючі без обліку їх наслідків. Вони зв*язані з неадекватною самооцінкою, байдужістю і т.д.

Вираження «нести відповідальність» означає добровільне прийняття відповідальності на себе.

2) Важливі умови моральної відповідальності:

• Воля здійснюючої дії (вчинок, здійснений не по особистій волі людини,не означає відповідальність за неї);

• Преднаміреність вчинку(ненавмисність вчинку тільки полегшує відповідальність, але не знімає її повністю);

• Адекватність людини ,усвідомлення того,що відбувається, можливість по своїй волі присікти дію,яке буде мати негативні наслідки. Неадекватними признаються психологічно хворі. З юридичної точки зору мистецтвом викликане божевілля (алкогольне, наркотичне) посилює вину.

У ході історичного розвитку людства, його моральної відповідальності за себе і свою родину.

Філософ Є. Фромм стверджував, що багато людей тяжіють цією відповідальністю і намагаються уникнути її (іноді безпідставно). Фромм виділив механізми, які дозволяють на соціальному рівні скинути людині з себе волю і відповідальність:

• Тоталітарний режим, очолюваний «сильною особистістю», вождем, взявши на себе всю відповідальність за життя суспільства і його членів;

• «автоматизований конформізм » - некритичне прийняття чужих думок (ЗМІ і т.д.),перетворення думок суспільства в своє особисте.

3) Існують різні точки зору на те, перед ким відповідальна людина. Людина несе відповідальність перед іншими людьми тому що, що знаходиться в залежності від них:

• Воля людини в суспільстві не абсолютна, вона обмежена волею інших людей;

• Людина знаходиться в існуючій залежності від інших людей (комунікативній, соціокультурній, психологічній);

• Людина находить відповідні орієнтири в суспільстві.

Релігіозна точка зору:

• Бог є вищою суддею, моральним законодавцем;

• Людина несе відповідальність перш за все перед Богом і по-друге – перед людьми, суспільством.

Індивідуалістичні концепції мають ствердження, що людина відповідальна в першу чергу перед самою собою. Вона унікальна, відчужена від інших членів суспільства, вільний від впливу зовні.

Вчення, з*єднуючі принципи індивідуалізму і орієнтації на інших людей

(Є. Фромм та інші):

• Людина не підкорена диктату зовні, відповідальний перед своєю совістю;

• Совість людини орієнтована на благо своє та інших людей;

• Захист інтересів інших людей являється природне прагнення людини, проявленням вищого початку в її душі.

Думки і почуття людини відзначають її поведінку. Людина несе відповідальність за єдність духовної і поведінкової сторін своєї особистості.

57 Питання: Категорії етики. Чесноти і порок.

1.Поняття чеснот і пороку.

2.Вчення Аристотеля про чесноти.

3.Християнська етична концепція. Внутрішній конфлікт.

4.Класифікація чеснот.

5.Вчення В.С.Соловйова про чесноти.

1.Чеснота і порок можуть позначати:

А) форми прояву на рівні особистості (моральні якості особистості) ;

Б) узагальнений показник характеру людини.

Кількість чеснот відповідає кількості видів діяльності людини. Людина і добродійна, і порочна. Вона недосконала. Навіть моральна людина має не лише чесноти. Чесноти і пороки є характеристиками особи, служать для її оцінки іншими людьми. Вони означають намір людини діяти, грунтуючись на принципи моралі. Орієнтація на чесноту передбачає наявність відчуття власної гідності, бажання зберегти її. Установка на чесноту заснована на цілісності внутрішнього світу людини, усвідомленні самоадекватності. Чесноти вказують, яким потрібно бути, щоб правильно себе поводити, виконувати свій обов'язок.

2.Аристотель у своєму вченні про чесноти стверджував, що вони є:

А) «здатністю чинити найкращим чином у всьому, що стосується задоволень і страждань»;

Б) «золотою серединою» між крайнощами.

Порочність – протилежна чеснотам. Кожній чесноті відповідають два пороки.

Аристотель виділяв чесноти:

1)розуму – вони розвиваються в процесі навчання (є результатом дій, досвіду)

2)характеру – моральні чесноти (характирезуються свідомістю)

Чесноти – внутрішній добробут, склад душі. Досягається в процесі свідомих і цілеспрямованих зусиль.

Аристотель стверджував : людина, яка володіє знаннями про те, що таке чесноти, не буде поводити себе протилежно. Згідно Аристотеля, знати – означає володіти знаннями, застосовувать його на практиці.

3.Згідно християнської етичної концепції чесноти;

А) Є силою душі;

Б)Дана кожному через благодать (Боже откровення);

В)Як знання дана через закон.

Через закон дається і знання про гріхи.Двоякість людини має прояв в протидії знань до гріховних бажань. Сократ і Аристотель пояснили – цю двоякість тим, що людина володіє не знаннями, а судженнями. Він повинен досягнути істинного знання і зуміть застосувать знання на практиці.

Апостол Павло говорив, що людина гріховна, якщо знає одне, а робить інше. В цьому випадку вона повинна прагнути робити так, як думає. В результаті вирішення внутрішнього конфлікту, людина отримує чесноти в формі розуму і праведності.

4.В моральній філософії прийнято виділяти такі види чеснот:

А)кардинальні (антична Греція) чесноти:

-помірність;

-мужність;

-мудрість;

-справедливість

Вони відображають античний інтелектуалізм, увагу до раціональних здібностей людини.

Б)теологічні (християнські) чесноти:

-віра;

-надія;

-любов(милосердя)

В теологічних чеснотах головна увага приділяється волі. Вольову сторону душі людини характирезує віра в Бога, надія на спасіння душі, милосердя. Християнський мислитель Фома Аквінський , виокремлював види чеснот :

А)інтелектуальні (мудрість, наука, мистецтво);

Б)моральні (справедливість, помірність)

В)у філософсько-етичних думках Нового Часу головна увага приділяється категоріям свобода волі, обов'язок, благо.

5.В.С.Соловйов у своїй моральній філософії основне значення привертав 3 здібностям людини, які визначають її моральний досвід:

А)сором – відображає відносини людини до матеріальної природи, до своїх природних прагнень.Людина соромиться повеління над природою;

Б)жалощі – показують відношення людини до всього живого

В)благо – відображає відношення людини до вищого, поклоніння перед ним.

Ці здібності можна розглядати як:

Почуття, правила дій, чесноти.

Чесноти

Соловйов стверджував, що чесноти не є самими по собі. Вони набирають значення чеснот в залежності від від предмета, у відповідності до основ моралі.

Віра повинна бути обернена на високе, мати гідний прояв.

Надія повинна спиратись на благо.

Любов є чеснотою тільки в комплексі з милосердям.

Питання 58. Категорії етики Щастя. Уявлення людей про нього.