1. Сенс життя людини.

2. Несупротия злу насиллям.

1.Лев Миколайович Толстой (1828-1910) виклав свої етичні ідеї у публіцистичних та художніх творах: ‘’Сповідь’’, ‘’У чому моя віра’’, ‘’ Не можу мовчати’’, ‘’ Отець Сергій’’ тощо. В результаті духовної праці та вивчення християнства Толстой дійшов висновку:

- церава спотворила вчення Христа ;

- Ісус являвся не Богом а реформатором суспільства ;

- основою вчення Христа була заповідь несупротиву злу .

Толстой розглядав питання про сенс життя, яке включає поняття Бога свободи і добра .

Для вирішення цього питання необхідно визначити зміст життя яке є вічним не закінчується із смертю людини. Толстой говорив що сенсом життя не може бути ні досягнення егоїстичних цілей ні служіння всьому людству( оскільки все це є плинним)

Життя людини отримує сенс тільки сумісно з Богом який є:

• Абсолютним безсмертним началом(Богом) ;

• Границею людського глузду(люди знають що Він є але не можуть обґрунтувати Що він є) ;

Свобода людини є стремлінням до Бога як до істини .

Формулою любові та добра Толстой вважав формулу ставлення людини до Бога не моя воля але Твоєю буде.Але любов до бога є моральним імперативом та реалізує його через:

• ставлення людини до себе ;

• розуміння своєї невідповідності божому ідеалу ;

• прагнення врятувати душу(божественне начало у людині) ;

• ставлення до інших людей;

• братське ставлення ;

• розуміння рвіності усіх людей перед Творцем .

Вчення Іісуса Христа є етикою любові.

2. Л. М. Толстой стверджував, що найважливішою сповіддю у вченні Христа є ‘’ Не супротився’’ злу яке є:

• абсолютна заборона насилля ;

• формула закону любові ;

Толстой визначає насилля як:

- фізичне насилля( вбивство загроза вбивства) ;

- вплив ззовні ;

- узурпація вільної волі людини ;

Насилля є оберненістю до кохання і ототожнене до зла. індивідуальна відмова від насилля є найважливішим етапом у боротьбі зі злом і обов’ язковим елементом самовдосконалення особистості.

Ненасилля дозволяє досягти спасіння душі людини та єднання людей.

Несупротивом злу у розуміння Толстого означає несупротивлення фізичній силі. Ненасильний супротив можливий через духовне явище( переконання ,дискусію).

Толстой стверджував що немає випадку насилля яке можна морально виправдати. Не можна оправдати насилля заради недопущення більшого насилля(страта злочинців тощо).

Толстой вважав,що не існує права на вбивство.Воно э протилежним до:

- загальнолюдскість моралі ;

- християнським ідеалом ідеєю рівності людей перед Богом;

- законам розуму і логіки;

Питання 36: Російська етична думка 19-20 ст.

1.Революційні демократии.

2.Ідеалістична філософсько-етична думка (філософія «всеєдності» і екзистенційна філософія).

1.Революційні демократи (В.Г. Белінский, А. І. Герцен, М. Г. Чернишевський, Н. А. Добролюбов та ін) не створили цілісної етичної концепціі. Вони розвивали ідеї французьких матеріалістів 18 століття дотримувалися матеріалістичного розуміння моральності.

Свою етичну позицію революціонер-демократи називали «розумним егоїзмом». Вона полягала в добровільному, безкорисливому підпорядкування особистих інтересів загальної справи (звільнення селянства) .

Революційні демократи висунули ідеї:

* Засудження всіх форм експлуатації людини людиною;

* Затвердження значущості мотиву вчинку за його моральної оцінки;

* Затвердження боргу як потреби людини та ін.

2.Ідеалістична течія російської філософсько-етичної думки. Його напрямки: філософія «всеєдності» і екзистенціальна філософія.

Особливостями ідеалістичної філософії є:

* Ірраціоналізм (принцип вивчення моралі, заперечує провідну роль розуму в її дослідженні);

* Панетизм (уявлення про всеосяжний характер моралі і першорядну значущість етики, яка повинна охоплювати весь світогляд).

В умовах кризи російського суспільства тих років виникли сумніви в можливості раціонального пізнання світу, внаслідок чого почався пошук ірраціональних способів пізнання буття. Він відбувався у формах:

* Помірного ірраціоналізму («всеєдність»)

* Антираціоналізму;

* Релігійно-містичного ірраціоналізму (затвердження безумовної значущості релігії).

Ідеалістичної філософії був властивий пантетизм - утвердження пріоритету етичної проблематики у філософії. Він виник у зв'язку зі спробами вирішити економічні та соціальні проблеми Росії засобами ідеології (в першу чергу моральності). Філософи-ідеалісти вважали головною метою своєї діяльності моральне оновлення суспільства.

Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900) - російський філософ і публіцист. Його праці: «Криза західної філософії проти позитивістів», «Читання про боголюдину» та ін.

Соловйов писав: «Побудова філософської етики як вищого судилища всіх людських прагнень і діянь є ... найважливішим завданням сучасної думки». Він намагався створити концепцію практичного ідеалізму, в рамках якої обґрунтував принцип «позитивної всеєдності».

На цьому принципі засноване ціле знання-синтез віри, інтуїції і творчості. Результатом реалізації цього знання є теософія. Головною складовою теософії є етика.

Предмет теософії - синтез абсолютного початку з людиною (суб'єктивна етика) із людством (об'єктивна етика).

Величезне значення Соловйов надавав дослідженню моральної діяльності, яка може розглядатися як із внутрішньої сторони (діяльність реалізується в боголюдині- досконалої особистості), так і з зовнішньої (діяльність реалізується в боголюдстві-досконале суспільство).

Основним питанням етики є питання про сенс життя людини. Соловйов виділяв три основи моралі: сором, жалість і благоговіння.

Послідовники Соловйова головну увагу приділяли релігійній детермінації моралі.

Екзистенціалізм. Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) - філософ і публіцист, свої етичні думки виклав у працях «Боротьба за ідеалізм», «критика історичного матеріалізму» та ін.

Він виділяв «філософію трагедії» (відображає сутність моралі) і «філософію буденності» (поверхневий огляд життя людей) Бердяєв вважав, що предметом етики є протиставлення належного і сущого.

Бердяєв протиставляв моральність справжнього і несправжнього, соціальну; стверджував індивідуальні моральні цінності і заперечував загальнозначущі, загальнообов'язковість моралі.

Н. Бердяєв писав: «Осягнути сенс життя, відчути зв'язок з цим об'єктивним сенсом є ... єдина важливу справу».

Усі філософи-ідеалісти поділяли цю точку зору. Їм були властиве песимістичне ставлення до дійсності і оптимізм, пов'язаний з утвердженням вищого ідеалу, який повинен подолати зло і надати сенс життя.

Лев Шестов-письменник. Його роботи: Апофеоз безпідставність. Досвід адогматичного мислення »,« Достоєвський і Ніцше »,« На терезах Іова »та ін

Шестов відкидав всі загальнозначущі цінності (свобода, розум, мораль та ін) Він стверджував: «усім можна пожертвувати, щоб знайти Бога».

Євген Миколайович Трубецький-письменник і політичний діяч. У роботі «Сенс життя» він писав: «Бог як життєва повнота ... і є те, заради чого варто жити і без чого життя не мало б ціни».

Сенс життя-найвища цінність, яка:

* Може бути пізнана за допомогою містичної інтуїції;

* Повинна бути вільно прийнята людиною і втілена в її діяльності.

Моральну свободу російські філософи розуміли як діяльність особи, моральна установка якої-добровільна відмова від свавілля.

Питання 37: Розвиток етичної думки Нового та Новітнього часів.

1. Прагматизм.

2. Неопозитивізм.

3. Екзистенціалізм.

4. Психоаналіз.

1. Розвиток етичної думки кінця ХІХ - початку ХХ ст. знаходився в залежності від розвитку індустріальної цивілізації.

З посиленням кризових явищ у суспільстві в буржуазній моралі відбувається відмова від принципів гуманізму і набувають поширення ідеї націоналізму. Етичні концепції кінця ХІХ – другої половини ХХ ст. основані на принципах релятивізму, суб’єктивізму і волюнтаризму.

Прагматизм. Представники цієї течії – Д. Дьюш, Ч. Пірс та ін. – представляли етику як практичну науку, яка розглядає утилітарні проблеми.

Основні положення прагматичного напряму:

• основою моралі є прагнення людей до досягнення вигоди;

• людина в своїх діях керується поточною моральною ситуацією і оцінкою найближчих перспектив;

• будь-який характер діяльності та засоби досягнення мети виправдані самою метою.

2. Неопозитивізм (суб’єктивно-ідеалістична теорія). Його представники - Б. Рассел, А. Айер, Р. Карнап, Д. Мур та ін. – заперечували об'єктивне підґрунтя моралі. Вони стверджували, що індивід визначає зміст моральних цінностей і ідеалів, тому всі дії людини оправдані.

Моральні судження індивіду:

• довільні;

• основані на його відчуттях;

• можуть бути випадковими;

• не зв’язані з життям.

Неопозитивісти стверджували, що категорії етики невизначені и не можуть розглядатись як наукові (так як все, що основане на емоціях, недоказове). Вони залежать від свідомості суб’єкта и обставин.

Філософи-неопозитивісти заперечували можливість теоретичного осмислення моралі, здатність етики вирішувати моральні проблеми.

3. Екзистенціалізм. Представники цієї течії – Карл Ясперс (1883-1969), Альберт Камю (1913-1960), Жан-Поль Сартр (1905-1980) та ін. – вважали, що моральність ворожа людині.

Сартр стверджував, що людина:

• створена Богом незакінченою, тому вона сама створює свою сутність (робить себе чесною, благородною або навпаки);

• в своєму внутрішньому світі не залежить від суспільства, моральних та релігійних норм іі особистого досвіду прожитого життя.

Людина робить вибір вільно і неминуче (навіть якщо не бажає обирати), «з нуля», без впливу ціннісних настанов, обставин та ін. Вибір людини проявляється у вчинках. Тільки по них можна судити про її якості.

Людина сама створює моральні цінності, на які орієнтується, і несе повну відповідальність за свій вибір і дії перед самою собою.

Основною чеснотою, на думку Сартра, є чесність. Людина не повинна шукати виправдання своїм вчинкам, перекладати вину на інших.

Свої естетичні ідеї Ж.-П. Сартр виклав у роботі «Буття і ніщо».

А.Камю рахував деякі ствердження Сартра апологією вседозволеності. Він стверджував, що природа людини незмінна і їй притаманні моральні цінності.

Як і всі філософи-екзистенціалісти, Камю думав, що людина пізнає сама себе і світ за допомогою почуттів, а не наукового пізнання. Почуттям, що характеризує буття людини, є відчуття абсурдності, постійного конфлікту людини з абсурдним світом. Людина задається питанням: «А чи варте взагалі життя того, щоб бути прожитою?»

Абсурд, на думку Камю, подолати неможливо, і не потрібно миритися з ним. Людина повинна:

• затвердити саму себе;

• володіти максимальною ясність розуму;

• розуміти долю, яка їй випала і жити, не підкорюючись їй.

В праці «Бунтівна людина» Камю виклав ідею метафізичного і політичного бунту проти несправедливості долі людини. Бунт, відмова від рабської долі стверджують волю, рівність, людську гідність кожної людини, людську солідарність.

4. Еріх Фромм (1900-1980) – представник психоаналітичної течії. Його праця «Людина для самої себе» присвячена етичним проблемам.

Фромм рахував етику прикладною наукою («мистецтвом жити»). Життя підпорядковане системі теоретичних обґрунтованих норм.

Фромм стверджував також, що істинним критерієм моральності є розум, а задоволення не може бути таким, оскільки допускає патологічний характер.

Існування людини – це динамічний процес розкриття його здібностей і можливостей. Людині потрібно пізнати себе: свою природу, властивості, тип характеру ті ін.

В залежності від переважних інстинктів Фромм виділяє такі типи людини:

• біофіл (переважає інстинкт життя), конструктивний тип людини-творця;

• некрофіл (переважає інстинкт смерті) – деструктивний тип, людина-руйнівник, вбивця, маніяк та ін.;

Фромм дав характеристики моральної орієнтації людей: вона може бути плідною і неплідною.

Неплідна орієнтація включає типи поведінки:

• рецептивний (відчутна поведінка) тип: людина рахує, що речовий світ їй не належить, розчиняється в тому, що любить, тяжко переживає втрату улюблених речей і людей;

• експлуататорський тип: людина відчуває світ поза собою, активно прагне присвоїти цінності зовнішнього світу, їй властиві заздрість, бажання володіти тим, що належить іншому;

• накопичувальний тип: людина замкнута на собі, на своєму речовому світі, суперечить впливу ззовні, не любить ризик;

• ринковий тип: людина, яка жива за принципами «ти мені – я тобі», «все продається, все купляється», здатен до активного навчання, може вчинити зраду.

Неплідна орієнтація є злом для людини.

Згідно з Фроммом, позитивна особа – це людина з плідною моральною орієнтацією, творчою діяльністю. Продуктивність – це реалізація можливостей людини і його сил, активність розумового і емоційного потенціалу людини.

Продуктивними силами людини є:

• сила розуму (осягнення суті явищ);

• сила кохання (сприяє об'єднанню людей);

• сила уяви (планування дій).

• Негативною, непродуктивною силою Фромм рахував владу людини над людиною. Жага влади над іншими людьми суперечить продуктивним силам, виключає їх.

Питання 38: Розвиток етичної думки Нового і Новітнього часу. Релігійні етичні вчення.

1. Неотомізм.

2. Неопротестантизм

3. Християнська етика С. Л. Франка

4. Християнська етика К. С. Льюіса

5. Християнський модернізм

1.Неотомізм – офіційне вчення католицької церкви.

Основні положення:

• джерелом моралі є божественний розум

• земне життя нероздільно пов‘язане зі злом, і не передбачає істинного блаженства

• причинами зла, страждань, гріхів, є не доторимання норм встановлених Богом

• людина може досягти щастя і спасіння душі, тільки підкорюючись законам Божим

2. Неопротестантизм стверджує, що моральність є встановлена Богом

Людина гріховна за своєю природоюі не здатна дотримуватись божественних заповідей в своєму земному житті.

Моральність – це прагнення людини до Бога, любов, милосердя, і т.д.

3. Філософ С. Л. Франк (1877 - 1950) в праці «Сенс життя» стверджував беззмістовність:

• існування людини на землі без відносин з Богом

• спроб людей змінити недосконалий світ

• впевненості людей в істинності їх уявлень про добро і справедливість

Абсолютним і вічним благом є Бог. Людина повинна віддавати життя служінню йому, усвідомлювати це служіння, і усвідомлено гнітити в собі гріховність заради божественного начала.

Франк вважав, що істинна моральна дія не проявляється в зовнішній активності, а розуміється в вигляді духовної і душевної праці, накопичення духовних багатств.

Людські блага повинні бути поставлені на службу Богу, любов до ближнього.

На думку Франка зло, це пустоти душі, які повинні бути заповнені добром. Силою зі злом боротись не можна, але потрібно оберігати добро від його руйнівної сили.

4. Філософ К. Льюіс (1898 - 1963) в працях «Просто християнство», «Любов» та ін., дав характеристику чесноти християнської любові. Він стверджував, що істинно віруюча людина, повинна пожертвувати земним коханням, любовю до рідних заради любові до Бога.

Бог надав людині благодатну любов – милосердя. Воно не вимагає винагороди, може бути обернене на ворогів та злодіїв, напрямлене на Бога.

Льюісохарактеризував також любов, як потребу; людина відчуває потребу в Богові, чия благодать робить цю залежність свободою; людина потребує любові і співчуття з боку інших людей

Оптимальним є поєднання природної любові та милосердя.

5. Християнський модернізм

Сучасна людина:

• несе відповідальність за порядок в світі

• не потребує Бога, як опору, як компенсацію людських слабкостей

• залишена Богом для набуття самостійності

Єдиною сферою служінння Богу є служіння людям. Християнин повинен боротись не за спасіння своєї душі, а за щастя ближніх.

Питання 39: Вчителі людства. Конфуцій

1. Людинолюбство.

2. Ритуал.

3. Шанобливість синів.

4. Виправлення імен.

5. Вихованість.

6. Благородна людина.

1. Деякі філософсько-етичні вчення закріплені в історичному досвіді людей. Вони являють собою взірці порядного мислення й поведінки на на особистому прикладі творців вчень та слугують моральною основою світових релігій, цивілізацій. Ці вчення оновлюють моральні підвалини, що раніше існували в суспільстві, відрізняються глибиною й масштабом дії на мораль суспільства.

Духовний вчитель китайської нації Конфуцій або Кун-цзи (551-478 рр. до н.е), запропонував програму доброчинного життя. Він відкрив школу, в якій вивчалась мораль, ритуали, стародавня література.

Основні категорії вчення Конфуція.

«Жень» (людинолюбство, милосердя, гуманність) як якість індивіда, людський початок, програма життя, борг.

Жень реалізується у відносинах людей. Відносини між людьми є гармонійними й моральними у тому випадку, якщо вони взаємні.

Взаємність, рівність у відносинах є спільним принципом поведінки.

Конфуцій сформулював «золоте правило моралі». На питання: «Чи можна все життя керуватися одним словом?» - Конфуцій відповів: «Це слово – взаємність, не роби іншим того, чого не бажаєш собі».

2. «Лі» (ритуал, обряд, етикет, церемонія) втілює принцип взаємності. «Стримувати себе, щоб у всьому відповідати вимогам ритуалу, - це і є людинолюбство» (Конфуцій).

Ритуал – норми, взірці гідної поведінки. Він одночасно об'єднує людей, дозволяє зберегти дистанцію, що необхідна для комфортного спілкування й реалізує принцип рівності в спілкування людей, які нерівні за соціальним становищем або особистим якостям.

Суспільство побудовано за принципом «лі». Соціальним етике регулює відносини в сім'ї, у дружніх зв'язках, між державою і підданим тощо.

Згідно із Конфуцієм, людина – виняткова істота, яка володіє гідністю. Гідність людини походить від «лі» й втілюється у «лі». Засвоєний звичай, ритуал відрізняє людину від тварини

Моральна освіта полягає в засвоєнні правил «лі» (ритуалу), вивченні літератури, музики та інших мистецтв.

Конфуцій казав6 «Набути жень – значить підкоритися «лі».

Ритуал заснований на «сяо» - шанобливості синів і «чжен мін» - виправленні імен.

3. Шанобливість синів, відданість батькам – це турбота про старших і підтримування їх життя; це найважливіша складова людинолюбства. Пошана до батьків у Китаї була закріплена юридично. Батько для дітей був останньою й абсолютною інстанцією.

Шанобливість синів, культ предків, повага до давнини забезпечують:

• стабільність суспільства;

• спадкоємність поколінь;

• відсутність конфліктів між поколіннями.

Конфуцій проповідував «постійне відродження старого як шлях пізнання нового». Зміни порядків, заведених батьками, можливі тільки з їх дозволу. У випадку смерті батька зміни у домі проводились тільки після трьохлітнього трауру.

Конфуцій вважав, що:

• зміни в суспільстві не повинні суперечити культу предків;

• моральні ідеали треба черпати у минулому;

• патріархальний покій бажаніший, ніж конфлікти й смути, пов'язаних з прогресом.

Конфуцій казав: «Я вірю у давність і люблю її щиросердно»

4. Концепція виправлення імен. Члени суспільства розрізняються по:

• соціальному статусу (стану);

• положенню у системі розділення суспільної праці (функції).

Необхідною умовою для гідних відносин між людьми різних станів й функцій є відповідність людини своєму суспільному призначенню. «Державець повинен бути державцем, сановник – сановником. батько – батьком, син – сином.» (Конфуцій).

Взаємність відносин у класовому суспільстві реалізується через обмін діяльностями. Це потребує виконання кожним членом суспільства свого професійного і суспільного боргу.

5. «Вень» - вихованість, культурний сенс життя людини. Чим вище положення людини в суспільстві, тим вище його моральна відповідальність. Моральні зобов'язання виробляються у процесі виховання, освіти і виявляються в ритуалі.

Вень, виховання – це синтез:

• природних, вроджених якостей людини;

• якостей, набутих у процесі виховання, освіти.

Конфуцій вчив6 якщо «…вихованість й природність у людини врівноважать один одного, він стає благородною людиною».

6. Шляхетна людина (цзюнь-цзи) означає:

• шляхетність походження, аристократизм;

• людська досконалість;

Людська досконалість:

• не гарантується шляхетним положенням;

• досягається у процесі духовного самовдосконалення;

• досяжне для простолюдинів.

для представників аристократичних станів людська досконалість є зобов'язанням.

Шляхетна людина – це ідеальна людина. Вона:

• прагне пізнати дао (правильний шлях);

• завжди наслідує ритуал;

• гуманна;

• щирий, чесний;

• шанований;

• постійно вчиться, завзятою працею досягає досконалості;

• стриманий в словах, слова її не різняться з ділом.

Шляхетна людина, за вченням Конфуція, ставиться до всіх однаково, не судить інших (тільки себе), позичає в інших тільки хороше. Рід занять, найбільш підходящий для шляхетної людини, - сановна посада, політика.

Шляхетній людині протиставляється низька людина (сяо жень), яка прагне до вигоди, нехтує ритуалом, має грубі манери, судить інших людей, вступає в конфлікти. Низький соціальний статус сприяє формуванню «сяо жень». Однак не будь-який простолюдин є низькою людиною.

Конфуцій відзначав, що стати шляхетною людиною дуже складно. Себе він таким не вважав.

Питання 40: Вчителі людства. Будда