1.Клод-Адріан Гельвецій

2.Поль-Генріх-Дітріх Гольбах

3.Жан-Жак Руссо

1. Гельвецій Клод-Адріан (1715-1771) – філософ-сенсуаліст, діяч Просвітництва, ідеолог буржуазної революції. Основні твори: «Про розум», «Про людину, її розумові здібності і її виховання».

На думку Гельвеція, діяльність людського розуму зводиться до відчуттю, точніше до порівняння відчуттів. Людина народжується морально нейтральною (не злою, не доброю), здатною до фізичної чутливості. Чутливість є джерелом пристрастей та діяльності людини.

Прагнення до щастя доброчесністю.

Гельвецій вважав, що людина повинна стати «розумним єгоїстом», поєднувати єгоїстичне прагнення до вигоди і блага суспільства.

Задача держави, закона і моралі – з`єднати інтереси індивіда і суспільства, утверджувати справедливість, знищувати вади.

Політика націлена на досягнення щастя людства, співпадає з єтикою і є основою моралі людини.

Гуманність, за словами Гельвеція, – це «згусток всіх інших доброчесностей» (справедливості, суспільного обов`язку та ін.)

2. Філософ-матеріаліст Гольбах Поль-Генріх-Дітріх (1723 – 1789) в своїх працях «Основи спільної моралі, або Катехізіс природи», «Соціальна система, або Прородні принципи моралі та політики» та ін. розвивав ідеї Гельвеція. Він вважав:

• всі знання та ідеї людина отримує за допомогою відчуттів

• матерія – це все, що діє на відчуття людини

• сутністю матерії є рух

Гольбах стверджував, що метою кожного створіння є самозбереження, а двигуном діяльності людини є прагнення до благополуччя.

Нерівність людей в суспільстві створює можливість для співробітництва та обміну результатами їх діяльності на основі взаємної користі.

Мораль основана на солідарності інтересів особистості та суспільства.

Основа моралі – інтереси людини, її зміст – позбавлення людини від страждань. Основні моральні якості: справедливість, помірність, благорозумність, суспільно корисна діяльність.

Мораль, орієнтована на благо суспільства, корисна індивіду, так як дозволяє йому реалізувати свої інтереси. Гольбах писав: « Доброчесність… - користь людей об`єднаних у суспільстві».

3. Жан-жак Руссо (1712 – 1778) був ідеологом Великої французької революції. Основні праці: « Про суспільний договір », « Роздуми про походження і підставах нерівності між людьми » і т.д.

Єгоїзм, індивідуалізм буржуазного суспільства, на думку філософа, основані на приватній власності, є джерелом вад, несправедливості. Порядок и десципліна в суспільстві підтримуються:

• жорстким примушуванням;

• вірою в Божу кару;

• добровільною згодою громадян.

Основою моралі Руссо вважав природне прагнення людини до свободи і щастя, доброзичливість та співчуття. Мораль же відображає відносини людей, які виникли в результаті суспільного договору .

Руссо вважав, що:

• людина за своєю природою створіння не розумне, а ємоціональне, доброчесність передує роздумам;

• моральні уявлення, що склалися під впливом культури, є хибними;

• цивілізація руйнує природні доброзичливість і милосердя людей;

Мислитель вважав моральним ідеалом «природний стан» людини та надавав великого значення безпосередньому природньому відчуттю людини. Заради збереження цього відчуття Руссо закликав до повернення до природи, простоти, «природньому стану» людини.

Великого значення мислитель надавав вихованню:

• відчуттям та доброзичливості можна навчити;

• до особистості дитини потрібно відноситися з повагою, намагатися розвивати його природні здібності та інтереси;

• моральне виховання потрібно поєднувати з фізичним;

• єгоїстичне самозакохування повинно бути замінене на любов до відчизни.

Головною нагородою для людини є суспільне визнання його доброчинності, поваги.

Французкі просвітителі стверджували, що в результаті морального вдосконалення людини можливі об`єднання єгоїстичних інтересів у суспільний інтерес, гармонія людини та суспільства.

Питання 26: Розвиток етичної думки Нового часу. Етична думка І.Канта