§ 76. Принципи класифікації складнопідрядних речень

У вітчизняній синтаксичній традиції склалося три принципи класифікації складнопідрядних речень: 1) логіко-граматичний; 2) формально-граматичний; 3) структурно-семантичний.

Логіко-граматична класифікація складнопідрядних речень ґрунтується на співвідповідності їх підрядних частин членам простого речення. Ця класифікація, вперше систематично ви­кладена ще Ф. І. Буслаєвим, зазнавши низки уточнень і модер­нізацій, дійшла до наших часів, знайшовши послідовне втілен­ня в сучасних наукових курсах українського синтаксису¹. За цим принципом серед складнопідрядних речень розрізняють підрядні речення підметові, присудкові, додаткові, означальні й обставинні, а в зв'язку з тим, що окремі конструкції складно­підрядних речень не можна співвіднести з жодним із членів ре­чення, деякі з них виокремлюються за значенням, поповню­ючи в такий спосіб традиційну логіко-граматичну класифіка­цію складнопідрядних речень (наслідкові, супровідні й деякі інші). Головним недоліком логіко-граматичної класифікації

'Курс сучасної української літературної мови: У 2 т. / За ред. Л. А. Бу-лаховського. — К., 1951. — Т. 2. — С. 183—317; Сучасна українська літе­ратурна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білодіда. — К., 1972. — С. 310— 386.

180

складнопідрядних речень є те, що вона не має під собою гра­матичної опори. В одних випадках підрядна частина складно­підрядних речень уподібнюється тому чи тому члену речення, в інших віднесення підрядної частини до певного різновиду здійснюється за змістом, за логічним питанням. Унаслідок та­кого підходу до однієї групи потрапляють речення, різні за бу­довою і значенням, і, навпаки, близькі за будовою і значенням речення опиняються в різних групах. Так, безсумнівно близькі і за будовою, і за значенням речення Мені почулося, що щось шарудить і Я почув, що щось шарудить потрапляють у різні групи лише на тій підставі, що в першому з них підрядна час­тина заступає підмет: Мені почулося шарудіння, а в другому — додаток: Я почув шарудіння.

Формально-граматична класифікація складнопідрядних ре­чень спирається на засоби зв'язку їх підрядної й головної час­тин. Беручи за основу цю ознаку, розрізняють три типи цих речень: 1) складнопідрядні речення зі сполучниками (сполучни­кові); 2) складнопідрядні речення зі сполучними словами; 3) складнопідрядні речення з розділовою паузою (безсполуч­никові). Така класифікація зводить аналіз складнопідрядних речень до аналізу сполучників чи сполучних слів, за допомогою яких поєднуються в одне ціле їх предикативні частини, і зовсім не враховує інших структурних ознак. Однак сполучники самі собою далеко не завжди визначають стосунки між предикатив­ними частинами складнопідрядних речень.

Останнім часом у синтаксичній літературі поширилася структурно-семантична класифікація, в основу якої покладено встановлення структурних і семантичних співвідношень між головною і підрядною частинами складнопідрядних речень. Ця класифікація знайшла відображення у нових посібниках для вищої школи, а у дещо спрощеному вигляді — й у шкільних підручниках.

З огляду на поширення цієї класифікації в сучасній синтак­сичній літературі, а також у шкільній практиці, далі зупинімося на ній докладніше. Крім того, в подальшому викладі матері­алу про складнопідрядне речення української мови вважаємо за доцільне дотримуватися саме цієї класифікації.

На нашу думку, структурно-семантична класифікація склад­нопідрядних речень є найповнішою і всебічною, оскільки вона враховує: 1) до чого відноситься підрядна частина складнопід­рядного речення (до всієї головної чи тільки до окремого її сло­ва); 2) за допомогою яких формально-граматичних засобів вона приєднується до головної частини; 3) в яких семантичних (зна­ченнєвих) стосунках перебувають предикативні частини склад­нопідрядного речення.

181