§ 62. Речення, ускладнені вставними конструкціями

Вставні слова — це слова, що формально не пов'язані з чле­нами речення, не є членами речення і виражають ставлення мовця до висловлюваного або вказують на джерело повідом­лення, спосіб словесного оформлення думки, відношення між окремими думками в мовленні тощо. Не будучи поєднаними з членами речення сурядним або підрядним зв'язком, вони все-таки пов'язані з реченням, до якого входять. Це, по-перше, се­мантичний зв'язок, який виражається за допомогою інтонації і порядку слів. Так, у реченні Посковзнувшись, Соломія вскочила вище колін у холодну тванюку. Під ногами була безодня, та, на щастя, вона вхопилась за купу очерету й вилізла (М. К.) вставне сполучення на щастя прикріплене до наступних слів і не може бути переставлене в інше місце, не порушивши змісту речення. По-друге, деякі розряди вставних слів беруть участь у створенні загального плану вислову, що є однією з істотних ознак речення. До того ж окремі вставні слова виконують у реченні конструк­тивну функцію, творячи елемент його будови. Наприклад, речен­ня Минають дні, минають ночі, а Україна, знай, горить (Т. Ш.) без вставного слова знай набуває відчутно іншого забарвлення. За значенням вставні слова поділяються на кілька розрядів: 1) вставні слова з модальним значенням, які виражають оцін­ку мовцем міри реальності повідомлюваного (впевненість чи

141

невпевненість, передбачення, можливість чи неможливість то­що: звичайно, безсумнівно, ймовірно, можливо, напевне, здаєть­ся, очевидно, безумовно, мабуть, може, либонь та ін.): Іншим разом Хаєцький, безперечно, зважив би на Маковейчикові просьби (О. Г.); Звісно, то скрипіли охоплені полум 'ям осені дерева (М. С); Либонь, не знаєш собачого життя мого? (Л. Г.); Алі, очевидяч­ки, заблудився і радився з Фатьмою (М. К.); Пісня, здавалось, бриніла вже в ньому (М. К.);

2. вставні слова з емоційним значенням, що виражають по­ чуття мовця у зв'язку з повідомленням (радість, співчуття, зди­ вування тощо: на щастя, на жаль, на сором, дивна річ, як на біду, як навмисне тощо): Теплий кожух, тільки, шкода, не на мене шитий (Т. Ш.); Швидко з ним розстались ми, на жаль, інша путь вела мене у даль (О. Г.); На превелике диво, Замфір не пручався (М. К.); Ах, шкода, що вчора цілий день ішов дощ (Л. У.); На щастя, за виноградник Замфірів філоксера далеко не пішла (М. к.);

3. вставні слова, що вказують на джерело повідомлення, вираженого реченням в цілому або його окремими частинами (кажуть, як кажуть, як відомо, по-нашому, по-моєму, на дум­ ку, з точки зору..., за повідомленням та ін.): Почин, кажуть, великий чоловік (П. М.); По мені — роби вже лучче те, що вмієш...(Л. Г.); Я, навпаки, знав чимало таких, що в тилу, як-то кажуть, на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали жалюгідними боягузами (О. Г.); Як ви знаєте, через наш район будується асфальтова дорога (Ю. Я.); Тут, за задумом гетьмана, треба зосередити всі гармати (Н. Р.);

4. вставні слова, що вказують на зв'язок висловленої думки з попередньою, на послідовність викладу {по-перше, по-друге, нарешті, інакше кажучи, наприклад, навпаки, отже, таким чи­ ном, однак, проте): Будинок готелю був, по-перше, високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний (О. Г.); На­ решті, курячи пилюгою, з'явилися дві машини (М. С);

5. вставні слова, звернені до співрозмовника з метою активі­ зувати його увагу, викликати бажану реакцію з приводу вислов­ леного (знаєте, вірите, уявіть собі, зверніть увагу, зрозумійте тощо): А що таке, спитати б вас, жар-птиця (Л. Г.); Ти, далебі, мене спитав (Є. Г.); Але доля звела нас дуже близько і, повірте, здружила (Ю. 3.);

6. вставні слова, що виражають емоційну природу вислову, підкреслюють експресивні відтінки його (даруйте, пробачте на слові, признатись, жарт сказати та ін.): Правду, кажуть, гово­ рив Гуща (М. К.); Можна сказати, дочекалися свого свята (М. С); Про все в вас єсть: і за народ, і за недолю краю. А як до серця те узять — даруйте, я не знаю (П. Т.);

142

7. вставні слова, що вказують на оцінку міри того, про що йдеться, а також на міру його звичайності: (найбільше, наймен­ ше, у крайньому випадку, буває, бувало, звичайно тощо): Буває, в неволі іноді згадаю своє стародавнє (Т. Ш.); Чи не побився, бува, Гершко з писарем (І. К.-К.); Цілими днями, бувало, хлопець про­ сиджував над складами (А. Г.);

8. вставні слова, за допомогою яких робиться висновок, зв'я­ зок з попередньою думкою, підбиваються підсумки (отже, вза­ галі, словом, значить, виходить, навпаки та ін.): Навпаки, йому заздро дивились услід (М. К.); Раз ми разом, значить, разом всі ми сходимось водно (П. Т.); Значить, єсть у нас ті соки, що ко­ ріння поять (П. Т.); Отже, Шовкун не вповав ні на шану, ні на повагу (П. М.).

За синтаксичною роллю і функціями до вставних слів тісно прилягають вставні речення, які здебільшого мають ті самі значення (модальне, емоційне, експресивне). Вставні речення відділяються паузами (а на письмі розділовими знаками — ко-мами, дужками та ін.), вимовляються порівняно нижчим то­ном і швидшим темпом, ніж основне речення. За будовою вони бувають як двоскладні (ви пам 'ятаєте, як повідомляє радіо України та ін.), так і односкладні неозначено-особові (як ка­жуть, як гадають, як говорять) та безособові (можна думати, треба сказати та ін.).

Вставні речення можуть приєднуватися до основного без­сполучниково і за допомогою сполучників. Наприклад: Полю­вання, як ви потім побачите, потребує чимало часу (О. В.); Перебування у Києві, уяви собі, багато дало мені для п'єси (О. Довж.); Мій учитель завжди дивився нам, своїм учням, у очі щирим, дружнім, як мені здається сьогодні, дитячим відвертим поглядом (Ю. 3.); Скільки й пам'ятаю, у нашій хаті вицокував на стіні старенький, облуплений годинник (Ю. 3.); Земляк хоро­ший, що й казати, на все уміє розумну раду дати (Л. Г.); І золо­тої, і дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої (Т. Ш.); За часів Горького — можна поручитися — тут у селі і по всіх навколишніх селах не було жодного велосипедиста (Ю. С).

За своєю семантикою вставні конструкції тісно пов'язані із загальним змістом усього речення, в яке вони вставляються, на­дають певного відтінку основному змісту висловлюваної дум­ки, проте до складу речення не входять. Вилучення їх зі складу речення видозмінює його зміст, хоч у принципі не порущує син­таксичної будови.

В усному мовленні вставні слова і речення виділяються пау-іами, дещо пониженою інтонацією і додатковим логічним на-і олосом.

143