§ 51. Засоби вираження однорідності

Синтаксична однорідність знаходить формальний вияв у своєрідній інтонації однорідності та в сурядних сполучниках, які є також засобом вираження сурядних зв'язків. Щоправда, сурядні сполучники можуть бути й відсутні (в такому випадку маємо безсполучникове поєднання однорідних членів), але пе­релічувальна інтонація завжди супроводжує однорідні члени речення і є одним з найважливіших засобів вираження, оформ­лення однорідності.

Перелічувальна інтонація виражається в однаковій силі тону вимови однорідних членів, посиленні наголосу на кожному з них, наявності єднальних пауз як за відсутності сполучників, так і за їх повторення. Так, у реченні з поширеними однорідни­ми присудками Мавка йде до калини, II швидко ламає на ній черво­ні китиці ягід, II звиває собі віночок, II розпускає собі коси, II квітчається вінком II і склоняється перед Лісовиком (Л. У.) має­мо шість ритмо-мелодичних відрізків, що відділяються один від одного єднальними паузами, які є водночас і засобом об'єднан­ня цих відрізків у єдине ціле, а в центрі їх перебувають логічно наголошені однорідні присудки, виражені дієслівними форма­ми теперішнього часу {йде, ламає, звиває, розпускає, квітчаєть­ся, склоняється); пор. також речення з однорідними підметами й однорідними присудками: Весь степ, і лиман, і озеро, і море — все закуталось у якийсь чарівний тихий світ, повилось прозорчас­тим сивим туманом (І. Н.-Л.); Встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила (Т. Ш.).

126

Важливим граматичним засобом вираження однорідності є сурядні сполучники, які залежно від того, які відношення вони виражають, поділяються на єднальні, протиставні, розділові й зіставні. До єднальних належать / (й), та, що можуть виступа­ти і як одиничні, і як повторювані, і повторюваний сполучник ні... ні, ані... ані. У реченнях з двома і більше однорідними чле­нами одиничні сполучники і, та можуть виконувати замикаль­ну функцію, надаючи переліку вичерпності: Могла створити чудо це людина Во ім'я миру, щастя і весни (В. Сос); Це буде довга книга, і ніхто в ній не плакатиме, як плакав Данило, бать­ко його, дід та прадід (Ю. Я.). Сполучник і (й) може поєднувати однорідні члени й попарно: Тополі і пальми, кедри посокори тебе зустрінуть з висоти (С. К.). Якщо сполучник / повторюється перед кожним однорідним членом речення, то перелік є неза-- вершеним. Така група однорідних членів називається вільною, незамкненою: / барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна зем­лю (Т. Ш.). Повторюваним може бути єднальний сполучник та, але він не вживається перед першим однорідним членом: Див­люся: так буцімто сова летить лугами, берегами, та нетрями, та глибокими ярами, та широкими степами, та байраками (Т. Ш.). Повторюваний сполучник ні... ні {ані... ані, ні... ані) вжи­вається в заперечних реченнях для підсилення заперечення: Нехай ні жар, ні холод не спинить вас (І. Ф.).

До єднальних тісно прилягає група так званих приєднуваль­них сполучників /, та, а й {та й, ще й, і навіть), які властиві переважно розмовному мовленню, хоча трапляються й у ху­дожній літературі: Ждала, ждала мене ненька та й плакати ста­ла (Т. Ш.).

До протиставних належать сполучники а, але, та (в значенні але), тільки, проте, однак, хоч, зате, які вживаються як оди­ничні, хоч... але, хоч... проте, хоч... зате, що вживаються як парні. Вони утворюють замкнені двокомпонентні конструкції: Червоніє білолиций, горить, а не сяє (Т. Ш.); У хаті тепло, тихо, хоч і неясно (П. М.); Світить та не гріє сонце золоте (Я. Щ.).

До протиставних тісно прилягають зіставні сполучники як... так і, не тільки {не лише. ..а/ але) й, не то щоб... а, не так і... як, що вживаються як парні: Се був не стільки вирок, скільки порив (Л. У.); Олександр Довженко був не тільки глибоким національ­ним художником, але й палким патріотом (М. Р.).

До розділових належать сполучники або, чи, хоч, які, вжива­ючись як одиничні або парні, означають, що з названих одно­рідних понять можливе якесь одне: У кожного з нас є дома або дружина, або діти, або мати, або наречена (О. Г.); Галя або шиє, або й собі пряде на прядці (П. М.); Хто ти, мрія чи сон? (Л. У.). Повторювані сполучники то... то, не то... не то, чи... чи вка-

127

зують на зміну явищ або подій: Не то сон, не то забуття склепляло повіки (М. К.); Йшли далі то мовчки, то розмовляли

(М.К.).

Однорідні члени речення нерідко супроводжуються узагаль­нювальними словами, які також є важливим засобом органі­зації однорідності. Узагальнювальні слова об'єднують в одну групу ті предмети, ознаки, дії, які перелічуються як однорідні члени речення. Ними здебільшого виступають займенники та прислівники все, ніхто, ніщо, нічого, всякий, кожний, скрізь, ніде, ніколи, а також окремі іменники, прикметники і словосполу­чення. Однорідні члени речення й узагальнювальні слова ви­ступають у реченні в тій самій синтаксичній функції, тобто уза­гальнювальні слова завжди є тими самими членами речення, що й однорідні члени. Граматично ж однорідні члени речення щодо узагальнювальних слів є уточнювальними словами.

Узагальнювальні слова вживаються при однорідних членах речення, які пов'язуються перелічувальною інтонацією (без сполучників) або єднальними сполучниками й інтонацією, а зрідка — розділовими сполучниками й інтонацією: / підходять усі по черзі: то дівчина жива, то хлопець стрункий, то веле­тень гордий...(Д. Ч.). Щодо однорідних членів узагальнювальні слова можуть знаходитися як у препозиції, так і в постпозиції: Усе блищало на ньому: руде волосся, густе ластовиння, чищена цеглою мідь (І. Ф.); Сором, досада, злість —усе разом прилило йому в голову (П. М.); На йому була проста одежа: широкі крамні сині штани, біла сорочка й чорна смушкова шапка (І. Н.-Л.); І мо­ре, і озеро, і синій високий його берег, і широкий степ — усе було залите гарячим маревом (І. Н.-Л.); Він бачив її скрізь: і в про­зорій, як скло, і, як скло, дзвінкій хвилі, і в гарячому, блискучому на сонці камені (М. К.); На річці, в лісі, на полі — усюди німо, тихо (П. Т.). При узагальнювальних словах залежно від по­зиції можуть вживатися тире (якщо вони стоять у постпозиції: Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовляло до його. — М. К.) або двокрапка (якщо вони знаходяться у препозиції: Вони всіляко підступали до Іва­на: і щирістю, і насмішками, і жартами, і направду (І. Ф.); Не­суть пани осаули козацькую збрую: Литий панцир порубаний, шаблю золотую, три рушниці-гаківниці і три самопали (Т. Ш.). У реченнях із узагальнювальними словами у препозиції після узагальнювального слова голос трохи знижується, робиться пауза, після якої однорідні члени вимовляються з перелічуваль­ною інтонацією. Якщо ж узагальнювальне слово стоїть у пост­позиції, то на останньому з однорідних членів голос підвищуєть­ся, робиться пауза, а узагальнювальне слово вимовляється з сильним підвищенням голосу.

128