§ 23. Додаток

Додаток—це другорядний член речення, що означає предмет, на який переходить або щодо якого здійснюється дія або виявля­ється ознака. Додатки найчастіше виражаються іменниками в непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них і відпові­дають на питання непрямих відмінків. Зрідка додатки можуть виражатися займенниками, співвідносними з іменниками, кількісними числівниками, а також будь-якою частиною мови, що виступає в ролі іменника, тобто субстантивується, та спо-

63

лученнями слів різного характеру. Додаток відноситься до дієслова, іменника, прикметника, прислівника, зокрема до так званих предикативних прислівників, і може бути виражений тими самим частинами мови, що й підмет:

1. іменником у непрямих відмінках без прийменника або з прийменником (найчастіше): Кожен день приносив якусь новину (А. Г.); Пішов на свій базар, купив хліба, огірків, пшенички (Г. К.-О.) Спасибі за^сліб, за_сіль і за_обід (П. М.);

2. займенником, співвідносним з іменником: Все б дивився я на_них (П. Т.); Батько іде помалу, веде його за руку (П. М.);

3) числівником: Семеро одного не ждуть (Н. тв.); Чабан гля- д.на_обох (П. М.);

4. субстантивованими прикметниками і дієприкметниками: Вона згадала вчорашнє_ (П. М.); В мене нема тут знайомих^ (М. К.); Штабний офіцер з молдованином-перекладачем допиту­ вав полонених (О. Г.);

5. порядковим числівником або займенником, співвіднос­ ним з прикметником (субстантивованим): ^якіш. треба було йти у ліву руку, другим — у праву, тцетш_— прямо. (П. М.);

6. інфінітивом: Ой, як хочеться учитись (П. Т.); Не хочеть- ся_ чогось ні розташовуватись, нір_оздягдтись_(С. В.).; Зимою Іцик почав учити Германа читатий писати_(1. Ф.): Я хотів би у пісні, як ти, золотою струною дзвеніти (В. Сос);

7. прислівником (субстантивованим): А молоді про «завтра» сперечатись, боротись за_<<сьогрдт>±узялись (М. Р.);

8. вигуком (субстантивованим): Несла ворона до мого двора, мов хліба крихітку, картаве <<кр_а>> (І. Н.);

9. словосполученням кількісних числівників або слів багато, мало, немало, кілька, декілька тощо з іменниками: Чернишеві вдалося подавити (що?) кілька вогневих точок_ (О. Г.); Поїхав Описько до Чизкпка. привіз і собі три_мішки_борошна (П. М.);

10. стійкими словосполученнями: Вітер зривав зі степу хвилі куряви (О. Г.); Любив дід гарну бесіду, та добр_е_слово (О. Довж.);

11. фразеологічними (нерозкладними) словосполученнями: Рілля біліє (в чому?) в бабинім_ тім літі^ немов по всім широкім світі полотна білі простеля (А. М.); Вас не забуть мені, як рідну Третю_Роту_ (В. Сос);

12. цілим реченням: <±О^^шумить_висрке^)китру> хочеться не читати, а співати (М. Р.).

Залежно від того, як дія спрямована на предмет, поширюєть­ся на нього, додатки поділяються на прямі й непрямі.

Прямий додаток означає предмет, на який безпосередньо спрямовано дію перехідного дієслова або дієприслівника, утво­реного від перехідного дієслова. Перехідне дієслово завжди потребує прямого додатка, оскільки без нього речення не буде

64

завершеним. Наприклад, речення Ми тривожим стратосферу, атомне яддоі сфер_уіїі. Т.) без додатків стратосферу, {атомне) ядро і сферу не можна вважати завершеним, бо перехідне дієслово тривожим має надто широке значення і потребує уточнення пря­мим додатком.

Найчастіше прямий додаток виражається знахідним від­мінком іменника, займенника або іншої частини мови чи сло­восполучення, вжитих субстантивовано (у значенні іменника) без прийменника. Це основна форма вияву прямого додатка в українській мові. Знахідний відмінок додатка показує, що дія, названа присудком, повністю переходить на предмет, поши­рюється на нього й охоплює його. Крім знахідного відмінка без прийменника, прямий додаток може бути виражений та­кож формою родового відмінка іменника без прийменника, вжитого у значенні знахідного. Це буває у таких випадках:

1. коли дія, названа дієсловом чи дієприслівником, спрямо­ вана не на весь предмет, а лише на його частину: Христя швидко насипала борщу (П. М.);

2. при повному охопленні об'єкта дією, але з обмеженням у часі: Пішов Хома по сусідах позичати хліба (М. К.);

3. при позначенні кількості предметів, на які поширюється дія дієслова або дієприслівника: Нетреба було чіпати моркви;

4. якщо при перехідному дієслові або дієприслівнику стоїть частка не і все речення набуває значення заперечності: І молота із рук ніхто не випускав (І. Ф.). При заперечному присудку, ви­ раженому перехідним дієсловом, прямий додаток може мати також форму знахідного відмінка: Не плач, Катерино, Не по­ казуй людям сльози_ (Т. Ш.).

Прямий додаток може виступати у формі родового відмінка, якщо він виражений іменником, що означає неживі предмети, і залежить від предикативних прислівників: шкода часу, жалко паперу, грошей. Якщо ж ці предикативні прислівники керують іменниками, що означають істот, то додаток виражається знахід­ним відмінком: Шкода матір покидати в нетопленій хаті (Т. Ш.).

Непрямий додаток — це додаток, що відноситься до членів речення, виражених неперехідними дієсловами, до іменників, прикметників, прислівників, і може бути виражений формами непрямих відмінків без прийменників і з прийменниками та інфінітивом.

65

Залежно від способу оформлення керування у словосполу­ченні розрізняють два різновиди непрямого додатка — безпри­йменниковий і прийменниковий. Це стосується додатків, вира­жених іменниками та займенниками, співвідносними з іменни­ками, і субстантивованими словами. Ці додатки зазвичай зале­жать від дієслова.

('учасна українська мова

Непрямі відмінки іменника чи інших частин мови, вжитих у значенні іменників, завжди зберігають предметність. Вони можуть означати:

1. суб'єкт дії (родовий суб'єкта): відхід поїзда, прибуття літака; орудний суб'єкта: занесені снігом, затверджені радою;

2. об'єкт, на який повністю чи частково спрямована дія (зна­ хідний зовнішнього об'єкта): будуємо новий корпус, думали про майбутнє; давальний додаткового об'єкта: подарую братові, пишу товаришеві;

3. ціле, на частину якого спрямовано дію (родовий части­ ни): купити хліба, нарубати дров;

4. знаряддя дії (орудний знаряддя): копати лопатою, руба­ ти сокирою;

5. предмет, що є об'єктом якоїсь дії (орудний зовнішнього об'єкта): керує гуртком, захоплюється балетом;

6. предмет порівняння з чимось чи якоюсь ознакою (родо­ вий порівняння): гірший від нього, менший за мене;

7) предмет, що є об'єктом виміру: кілограм хліба, відро вапна. Непрямий додаток може бути виражений інфінітивом. Це

так званий об'єктний інфінітив. Він залежить від дієслова або іменника дієслівного походження: Чіпка не схотів пити (П. М.); Випадковий перехожий просить підвезти.