Розділ II. Гуманітарна освіта та її роль у розвитку сучасного українського суспільства

Гуманітарна освіта - це сукупність знань в галузі таких наук, як філософія, історія, філологія, право, економіка, мистецтвознавство і інші і пов'язаних з ними практичними навичками і вміннями. Гуманітарна освіта - це важливий засіб формування світогляду, відіграє основну роль в загальному розвитку людей, в їх розумовому, моральному і культурному вихованні.

Гуманітарній освіті за її статусом притаманна функція соціалізації людини - освоєння сконцентрованих у гуманітарній освіті знань, які розкривають узагальнений і науково осмислений соціальний досвід як людства в цілому, так і окремого суспільства й навіть окремих людей (історичні та літературні герої). В цьому контексті система гуманітарної освіти органічно поєднується з виховною роботою в закладах освіти.

Розрізняють загальну і професійну гуманітарну освіту. Загальну гуманітарну освіту дає середня загальноосвітня школа, де вивчають поряд з природничими дисциплінами рідну і іноземну мови, літературу, історію і інші дисципліни. Загальну гуманітарну освіту на більш високому рівні одержують студенти вузів, незалежно від вибраної спеціальності, в процесі вивчення гуманітарних наук.

Спеціальну гуманітарну освіту в області філософських, історичних, філологічних, економічних, юридичних, педагогічних наук, різних видів мистецтва і культури і інших організовуються в основному університетами і галузевими вузами, а за деякими спеціальностями і середньо спеціально навчальними закладами[1: 445-446].

Серед проблем вивчення сучасної людини однією з найбільш гострих і широко обговорюваних на сторінках преси виступає «проблема втрати чи корозії»[9: 181] гуманітарного напрямку особистості, що супроводжується такими феноменами як сцієнтизація світовідношення, відсутність відчуття співучасті не тільки в притаманній життєвій ситуації, але й в глибинній національній і світоглядній традиції, розпад внутрішньої єдності індивіду і т. д. Перспективи подолання всіх цих симптомів так чи інакше пов'язано з вирішенням проблеми сучасної гуманітарної освіти.

Достатньо очевидно, що гуманна, тобто цілісна, дійснісно людська, культурна особистість не може сформуватись без або поза гуманітарною освітою.

Щодо сучасної освіти в загальному, то давно звичними стали закиди на її низький рівень. Ні середня, ні вища освіта сьогодні зовсім не витримує співставлення з тією освітою, яка давалась до перших десятиліть XX ст. (в так званих дореволюційних училищах і гімназіях, інститутах і університетах). В цілому сучасність програє минулому в тому, що наша освіта за задумом і тенденцією носить вузьконаправлений «виробничий характер» [9: 78]. Вона розрахована на те щоб формувати спеціалістів чи бути сходиною до такого формування. Звичайно, середня освіта в нас рахується загальною; але в вищій мірі це фікція. Вже сам набір предметів і відношення до них свідчить про те, що середня школа випускає тих, на кого дивляться і котрі самі дивляться на себе як на майбутніх робітників сфери матеріального виробництва. Звідси відповідна градація навчальних предметів. В ній перше місце довший час займали дисципліни, приналежні точним наукам. Проміжне місце займало вивчення рідної та іноземної мови і ще нижче розміщувались за шкалою оцінок гуманітарні предмети. На кінець замикали школу предмети присвячені мистецтву.

На сьогоднішній день пробиває собі дорогу тенденція до підвищення престижу предметів гуманітарного кола, а особливо мов. Але пов'язане це зовсім не з ростом інтересу до гуманітарних знань, їх середня школа сьогодні менш за все готова і здатна задовільнити: скоріш за все це посилення орієнтації на діяльність в сфері духовного виробництва.

В освіті починають висуватись інтереси існуючого суспільного устрою над інтересами суспільного прогресу, суспільне начало розвивається збиткове для особистого. В перспективі історичного розвитку різниця між гуманітарними, точними і природничими знаннями втрачає характер протилежності та відмінності. Тут гуманітаризація освіти не припускає повного злиття гуманітарної, точної, природничої підготовки і тим більше, витіснення дисциплін по природничих і точних науках. Мова йде про те, що в освіті і перш за все середній має бути гуманітарна основа. В теперішній час у неї такої основи немає; у неї взагалі немає ніякої основи, якщо під нею розуміти принцип цілісності одержуваних знань.

Проблему людини і світу як ціле сучасна освіта ніяк не вирішує. Людина загублена в світі природи з її різними рівнями розвитку, подібно так вона губиться і в історичному часі та просторі. Школа практично не відкриває учневі вікно в світ мистецтв, майже зовсім залишає за полем його зору і історію. Природа в учня розпадається на ряд абстрактних і фрагментарних свідчень з фізики, хімії, біології. Звести всі ці світи воєдино може тільки гуманітарна освіта[7: 190].

Одним із основних принципів реформування змісту сучасної шкільної освіти України окрім диференціації та інтеграції є гуманітаризація. Гуманітаризація змісту на всіх рівнях освіти є виявом нового мислення світового співтовариства стосовно глобальних проблем розвитку людства. Вона передбачає передусім посилену увагу до особистості загалом, створення найбільшого сприяння розвитку всіх її здібностей, фізичних і моральних якостей.

Пріоритетна роль гуманітаризації школи належить мовній, літературній, естетичній освіті, людинознавчим наукам, завдяки яким діти краще пізнають світ людей і себе, оволодівають уміннями самоорганізації і саморегуляції поведінки. Гуманітаризація визначає, що людина у взаєминах із природою є не володарем, а її частиною. Тому дитина змалку має розуміти відповідальність за свої дії по відношенню до природи. Гуманітарна спрямованість шкільної освіти певним чином відображає регіональні особливості, дає уявлення про особливості побуту, традицій, трудової діяльності населення краю, різноманітність жанрів народної творчості[8: 4].

Гуманітаризація змісту шкільної освіти передбачає формування у дітей понять про здоровий спосіб життя, свої фізичні можливості, здатність до саморегуляції поведінки, оволодіння засобами відтворення працездатності та інше.

Гуманітаризація освіти за своїм змістом означає, не що інше, як її еволюцію в напрямку культури. Насправді, освіта, яка будується з одного життєвого центру і яка формує в людині дещо цілісне і ізоморфне, обов'язково співпадає з культурою, завершується в ній. На відміну від освіти, культура не може не бути гуманітарною. Ми нерідко говоримо про гуманітарну культуру, але якось починаємо спотикатись, переходячи до культури негуманітарної. Чи то вона «природознавча», чи то «технічна», ледь не «точна». Напевно треба все ж таки визнати, що гуманітарна культура і культура взагалі нероздільні. Так, як культура характеризує людину в цілому, то природньо, що вона проявляється в різних сферах і напрямках її життєдіяльності.

Таким чином, переорієнтація освіти з виробництва (матеріального і духовного) на культуру передбачає не стільки підготовку спеціаліста , скільки формування людини. Намічається тенденція до осмислення того, що у людини культури більше можливостей як у спеціаліста, на відміну від вузько підготовленого професіонала. Це також підтверджується тим, що зміст освіти повинен визначатися не стільки реально існуючим виробництвом, скільки тим, яким виробництво повинно бути в світі сучасних перемін. Звичайно, все визначається виробництвом, але не як реальністю, а як моделлю майбутнього. У культурі більшої половини населення не має на сьогоднішній день своєї фіксованої сфери розвитку. Дійсно, культура не є «прикріпленою» ні до виробництва, ні до вільного часу, ні до освіти. «Прикріпленою» вона стає тоді, коли, наприклад виробнича діяльність відкриває можливості і вимагає творчого самовираження; в сфері дозвілля культура виникає, як правило, через приналежність людини до інституційних чи неформальних форм самодіяльності. Що ж стосується освіти, то з нею справа стоїть інакше: вона не тільки розходиться з культурою в процесі викладання наукових дисциплін, але й практично мало що дає в плані загальної культури. Тому вкрай необхідно, щоб сучасна система освіти дійсно включала в себе і розвиток загальної культури учнів. Зараз більшість навчальних закладів виконують майже виключно освітні функції, їх культурна роль, хоча і передбачувана - ілюзорна.

Таким чином орієнтація системи освіти ще й на культуру - необхідна передумова того, щоб вона розвивалась в усіх сферах життєдіяльності і перш за все в сфері дозвілля. Створюючи людину культури, освіта створює «імунітет» її розтворення в духовному виробництві, де роль широких мас населення зводиться до ролі споживачів ззовні і поза ними створеної «духовної їжі». Якщо в духовному виробництві основна маса індивідів стане виробниками, це і буде означати, що духовне виробництво співпадає з культурою, перестає бути регламентуючою її основою[9: 194].

Гуманітарна освіта володіє нереалізованими можливостями не тільки в середині загальної (вона і середня), але й в сфері по необхідності спеціалізованої вищої освіти. Як це не парадоксально звучить, гуманітарна освіта необхідна не тільки в області точних і природничих наук, але й в області суспільних і гуманітарних.

Гуманітаризація вищої освіти пропонує формування і збереження у студентів в процесі навчання світоглядницького змісту в обраній області знань, відношення до своєї спеціальності не як до відверненої і безликої сфери дійсності, а як до особливого, життєвого підґрунтя, в якого є своя історія з дійовими особами і сюжетами. Ціль гуманітаризації вищої освіти - природничої і технічної - полягає не в спробі просвітити спеціаліста; ціль полягає в створенні в кінцевому рахунку передумов для гуманітаризації його майбутньої. професійної діяльності. На сучасному етапі науково-технічного прогресу, взаємодія суспільства і природи, коли ні одне технічне рішення (проект, винахід і т. д.) не може бути адекватно оцінене без врахування довготривалого соціального ефекту. Саме тому суспільству потрібен спеціаліст, для якого соціальне, економічне, екологічне мислення в процесі професійної діяльності стало життєвою потребою. Вузький технічний спеціаліст з визначено технократичним мисленням вже в теперішній час може стати суспільне небезпечним. В історичній перспективі вузько-технократичне мислення безперечно перетворюється непрофесійне за своєю суттю. Для приближення цієї перспективи і необхідна гуманітаризація освіти[9: 198].

Завдання гуманітаризації пропонує засвоєння майбутнім спеціалістом широкого кола знань в області гуманітарних наук. Але при цьому життєво важливо не просто володіти сумою цих знань, але й гуманізація мислення, утвердження моралі гуманізму в якості життєвої позиції. Важливу роль тут можуть відіграти і ненаукові форми духовної культури (перш за все мистецтво), які органічно включаються в процес виховання.

Необхідна умова гуманітаризації освіти при підготовці спеціалістів -етична освіта, яка включає в себе осмислення як моральної відповідальності вченого, лікаря, інженера, так і етики професійних взаємовідносин.

Гуманітаризація освіти - завдання, яке охоплює не тільки зміст, але й форми і методи навчання. Неможливо не побачити, що цілком необхідні в умовах лавиноподібного росту інформації - розвиток технічних засобів навчання, комп'ютеризація, котрі несуть з собою не тільки благо, але й небезпеку. «Комп'ютери дуже «логічні» і привикли працювати з символічними виразами на високому рівні абстракції. Навчання з ними заставляє людей все більше і більше удосконалювати той стиль мислення, який умовно можна назвати алгебраїчним... масове втілення комп'ютерів може посилити «дегуманізацію», мислення за рахунок його логічної формальної компоненти»[9: 108]. Передбачення цієї небезпеки дозволить протистояти їй, приймаючи допоміжні засоби (в тому числі за допомогою якісно нових програм, які реалізовуватимуться в комп"ютерах), направлені на розвиток образного, синтетичного мислення.

Сучасна вища освіта все ще орієнтована на засвоєння суми знань, а не методів їх отримання. Це сприяє підготовці не стільки наукових робітників, скільки «навчених робітників», здатних в кращому випадку застосовувати одержані знання, але не створювати нові.

Також слід згадати, що освіта і наука знаходяться в тісніших зв'язках з іншими соціальними інститутами, і проблеми системи освіти в кінцевому рахунку детерміновані соціальне. При обговоренні проблем освіти, в критиці її недоліків дуже часто увага зосереджується на питаннях освіти як соціального інституту (недостатньо асигнувань з державного бюджету, матеріально-технічної бази і т. д.). Саме ці проблеми являються першочерговою перепоною у становленні України як європейської держави з високим рівнем економічного та культурного розвитку.

Також інтеграційні тенденції в розвитку наукового знання породжують нову, ще не зовсім усвідомлену потребу в сфері вищої освіти. Це прогнозування нових спеціальностей, відповідних новим сферам наукової і практичної діяльності. Прогнозування основних тенденцій розвитку освіти - умова її існування в сучасному швидкозмінному світі.

На завершення даної роботи слід звернути увагу на сучасних процесах в нашій державі, де гуманітарний чинник стає одним із стратегічних пріоритетів, що мають забезпечити Україні перспективне майбутнє.

Ще два роки тому в Європі ніхто не передбачав, що народжена в США концепція гуманітарного інформаційного суспільства стане реальністю.

За умов, що склалися зараз у світі, людський капітал стає джерелом інноваційного розвитку суспільства. У будь-якій сучасній державі у відповідь на вимоги і завдання часу заздалегідь повинна бути запропонована, обговорена та сформульована нова гуманітарна політика. Політика нової генерації - державна загальна гуманітарна політика - це цілий комплекс питань: соціальних, інформаційних, інноваційних, інвестиційних і, звичайно, тих що традиційно включаються до цієї сфери -культура, освіта, духовність та ін.

Об'єктивна необхідність нового підходу до гуманітарного розвитку пов'язана із світовими суспільно-ідеологічними змінами, що відбулися наприкінці XX століття. Сьогодні застаріле розподілення державної політики на соціальну та гуманітарну, яку пов'язують насамперед з культурою й духовністю, не відповідає існуючим реаліям.

Дієвим чинником підвищення інноваційно-інтелектуального потенціалу України має стати здійснення освітянської реформи. Необхідно скласти новий інтелектуальний контур країни, що включатиме комплекс освіта - наука - виробництво інформаційних та соціальних і гуманітарних послуг та ін. Рівень розвитку національної освіти сьогодні є умовою не тільки економічної та політичної самостійності держави, а й передумовою входження її до світової спільноти.

Політика у сфері освіти має бути спрямована на підтримку існуючих і створення нових дитячо-юнацьких центрів науково-технічної і культурної творчості, розширення практики спеціальної стипендіальної і кар'єрної підтримки учнів і студентів, що мають значні досягнення в навчанні, науково-технічній та культурній творчості, організацію місцевих, регіональних та національних конкурсів-відборів талановитої молоді!

Варто чітко усвідомити ступінь невирішеності завдань в галузі культури, які обумовлюють неефективність сучасної моделі державної політики і периферійним ставленням до проблем культури і суспільства.

Національна культура і духовність - це проблеми, які не терплять недостатньої уваги до себе! Сьогодні треба сформувати нові, адекватні вимогам сучасності підходи до політики в галузях культури та духовної сфери, що забезпечить їх збереження та примноження. Це важливо для утвердження нашої країни в світі, для створення духовних умов і культурних чинників консолідації України як європейської держави, для формування громадянського суспільства.

Нова політика в галузі культури має бути спрямована на розв'язання цілого комплексу проблем, що постають перед українським суспільством у сучасних умовах.

По-перше, ця політика має бути спрямована на формування сучасного погляду на національний порядок денний, загальнонаціональні інтереси й ідею, що потребує надання культурі, науці та освіті статусу найбільш економічно, соціальне та політичне значущих галузей. Бо саме вони є основним джерелом, базисом, і критерієм розвитку сучасного суспільства і держави.

По-друге, вона має створити засади культурних і духовних основ формування нової інформованої громадськості. Культура - основний чинник створення основ політики громадянської участі, стимул громадянського поєднання і громадянської згоди в суспільстві.

По-третє, завдяки реалізації нової політики ми зможемо створити нову систему культурних та інформаційних комунікацій на основі розвиненої національної мережі музеїв, книговидавництва, театрів, кінематографа, комп'ютеризованої системи освіти, а також створити українську складову загальної мережі Інтернет - Ukrainian.Net - і загальнонаціонального комплексу культурноінноваційних фондів.

По-четверте, вона сприятиме розвитку традицій толерантності, коректності та поміркованості в суспільстві, що створить умови для формування культурних, світоглядних і духовних основ українського народу як політичної європейської нації.

По-п"яте впровадження основ нової державної політики у сфері культури дасть можливість забезпечити рівноправне входження в культурне світове і європейське середовище, але не на базі культурного ортодоксалізму або культурної уніфікації, а на основі сучасного національного мегакультурного розвитку та інформації.

Взагалі, нова політика у цій сфері має відповідати всім вимогам сучасності, національним інтересам України і бути спрямованою на формування умов духовного і культурного розвитку в новому тисячолітті[12: 9].

Звичайно український гуманітарний проект - це шанс, який неможливо не використати. Подальша ситуація, що склалася в усіх сферах державної політики, можлива тільки тоді, коли розвиватиметься економічна самодостатність та економічно продукуюча соціальна система, базовою характеристикою якої має стати висока соціальна мобільність. Такий розвиток гуманітарної політики неможливий без втілення новітніх соціальних, економічних та менеджеральних технологій. Тому науково-технологічні та соціально-інноваційні досягнення повинні стати наочним проявом сучасних економічних стандартів суспільного розвитку. Україна зможе посісти гідне місце у світовому і регіональному економічному та соціально-гуманітарному просторі, якщо їй вдасться зберегти та примножити свій потенціал у наукомістких та високотехнологічних галузях економічної сфери.

Втілення соціальної політики, спрямованої на розв'язання проблем кожної людини, перехід від стратегії державного патронату до стратегії економічного стимулювання стають концептуальними положеннями структурування нового типу громадськості, а разом з тим і громадянського суспільства.

Таким чином, якщо ідеологія побудови громадянського суспільства не включатиме в себе економічного та соціального змісту, то сучасний демократичний та гуманітарний проект України залишиться ідеологією без реальної моделі і технологій втілення. Економічне зростання та індивідуальний розвиток стають сьогодні невід'ємними частинами визначення загальних стратегічних напрямів суспільного розвитку.