Л.Озеров

А як же бог? Є чи реальний, земний зміст в ідеї про бога як основі моральності? Повернемося знову н міркуванням Канта. Відповідно до його розуміння вище благо;

складається, із двох складових чи частин елементів: моральності (як першої і самої головної частини вищого блага і щастя. Людина, свідомо і неухильно наступному моральному закону, стає гідним щастя, як би одержує моральне право на щастя. Але людина належить до двох світів — до природного і духовний. Моральний закон і його дотримання — феномени духовного, розуміючого світу, щастя ж залежить від природи, від відповідності природних факторів волі і бажанню особистості.

Інакше кажучи. Кант затверджує, що абсолютне щастя в реальному житті недосяжно, як недосяжні гармонія між мораллю і щастям і строга відповідність міри щастя особистості мері її моральності. Тут з великим мислителем можна сперечатися тільки в тім плані, що абсолютне щастя й абсолютна його відповідність з мораллю можливі лише в принципі, в ідеалі. До цього прагнуть і розумно організоване суспільство, і окрема особистість, прагнуть, але цілком ніколи досягти не можуть, так само як узагалі не може людина у своєї короткій і повної найглибших протиріч життя досягти нічого абсолютного. Не може, хоча і завзято прагне до цьому і повинний прагнути, оскільки він людина.

Ієрархія цінностей може бути побудована по різних підставах. Але, видимо, найбільш надійним з них є структура людських потреб і інтересів, що самими людьми в процесі їхньої діяльності розчленовуються на основні і неосновні, головні і неголовні, вищі і нижчі. Очевидно, вищі цінності — ті, котрі відповідають вищим, найбільш важливим людським потребам, без задоволення яких неможливе щастя і саме існування людей. Тому щоб визначити місце моральних цінностей у загальній ціннісній системі, ми повинні повернутися до питання про співвідношення моралі в щастя.

У чому щастя людини, які цінності необхідні для його забезпечення? На це питання існує така безліч відповідей, що часом здається: узагалі немає єдиної формули щастя і для кожної людини воно своє. Якщо мати на увазі унікальне, неповторне сполучення компонентів щастя, то практично так і є. Однак нас цікавить інше, а саме ієрархія цих компонентів і місце в ній моральних цінностей.

Наприклад, нерідко можна зустрітися з твердженням:

щастя — це здоров'я. У вустах людини хворого, що втратив здоров'я, ця формула цілком зрозуміла. Але досить уявити собі життя людини, фізично цілком здорового, котрий збереження і множення цього свого надбання зробив головною життєвою турботою, щоб зрозуміти, що це аж ніяк не кращий варіант людського життя. Навіть у людини зі слабким здоров'ям таку орієнтацію навряд чи можна цілком виправдати, тому що перетворення власного здоров'я у вищу цінність, у головний компонент особистого щастя негідно людини, суперечить його суспільної, діяльної-творчої сутності.

Щастя — у матеріальному статку, у забезпеченому житті, більш того, у багатстві і достатку, у грошах, гарних речах і т.д. Таке розуміння щастя — споживче, «речове», грошове. Ці цінності стають ідеалом, мрією і для багатьох з тих, для кого вони недосяжні.

Звичайно, варто по-різному оцінювати орієнтацію на матеріальні блага в багатого й у бідного, у визискувача й експлуатованого. Хто може дорікнути голодного в його прагненні до хліба, жебрака — до одягу, бездомного — до даху над головою? Якщо цих благ не вистачає, вони стають вищими цінностями, предметом постійної людської турботи. Але коли необхідний для життя мінімум забезпечений, починає з'ясовуватися, що матеріальні блага не можуть бути вищими цінностями.

Вищим людським потребам відповідають і вищі цінності, стосовно яких інші цінності, матеріальні і духовні блага виступають як засобу, як умови їхнього здійснення й у цьому змісті як цінності більш низьких рівнів.