Іі.3. Синтетичні галузі знання

Все більша кількість вчених задумується над питанням: чи не можна на шляху "руйнуючої" диференціації поставити інтеграцію? При цьому вони виходили з того об'єктивного факту, який давала їм історія науки: в результаті диференціації поруч з вузькоспеціалізованими з'являються науки, які несли в собі інтегруючий заряд, так звані місткові науки, сполучаючі раніше відокремлені області знання. Але можна іти далі. Якщо суміжні науки стали реальністю, то можливі і синтетичні за своєю природою науки, які б пов'язували не дві раніше відокремлені науки, а кілька. І якщо стимулювати процес виникнення таких наук, то систему наукового знання можна сполучити в єдину тканину, в якій всі нитки наукових галузей перебували б у взаємодії. Зрозуміло, що це можливо шляхом відшукання у спеціалізованих предметах дослідження таких спільних сторін, які могли б зацікавити не дві, не три, а багато наук. Важливим результатом взаємодії наук за загальними проблемами досліджуваних об'єктів є народження нової науки, в якій нове знання закріплюється і розвивається далі. Оскільки у виникненні нової науки беруть участь багато дисциплін, то вона поєднує в собі характерні риси і їх особливості і є по своїй суті комплексною дисципліною, яка не тільки і не просто нейтралізує шкідливі наслідки вузької спеціалізації, а, навпаки, бере з неї для свого розвитку велику користь. В результаті інтенсивної взаємодії багатьох наук за об'єктами дослідження чи на основі спільності окремих сторін їх предметів в останні десятиріччя все більше породжується так званих синтетичних наук. Так, на шляху руйнуючої диференціації постала диференціація інтегруюча [6; 64].

До синтетичних галузей знання, що з'явилися буквально на наших очах, можна віднести кібернетику, молекулярну біологію, геопланетологію та ін. Кібернетика була результатом диференціації наукового знання, пішла проти породившого її процесу. Замість того, щоб розділяти науку, відокремлювати власні розробки, вона набула синтезуючої функції. При чому ця функція стала головною її функцією. Народження молекулярної біології — це теж акт диференціації. Проте її поява не є результатом відокремлення від біології, а результат тісної взаємодії і взаємопроникнення цілого комплексу наук: біології, фізики, хімії, математики і т. д. Нові синтетичні науки не дроблять науку на окремі, ізольовані "острівки" пізнання, а об'єднують їх у великі "континенти", оскільки між самими синтетичними науками встановлюється тісний зв’язок і тісна взаємодія. Слід зазначити, що інтегруюча функція цих наук не означає поглинання одних наук іншими, розчинення однієї наукової теорії в іншій.

Отже, диференціація наук — одна з найбільш стійких тенденцій в її розвитку. Процес дробіння природи на окремі ізольовані ділянки, обмеження та "ізоляції" предметів наук з метою глибшого аналізу, розкриття їх сутності відігравав і буде відігравати позитивну роль у поступовому русі пізнання людиною навколишнього середовища. Адже мова йде не про довільне "дробіння" природи і власне науки, що його вивчають, а про природне прагнення проникнути в суть окремо взятих предметів (процесів, явищ), про те, щоб потім осмислити одержані знання вже не тільки про них, але і про групи предметів, процесів, відтворити картину цілісного світу.

В самій диференціації наук, у спеціалізованому підході пізнання криється потреба інтеграції наук, синтезу наукового знання. Процес диференціації в кінці кінців працює на інтеграцію. Окрім внутрішнього прагнення до єдності, закладеної в самій природі диференціації наук і наукового знання, не менш важливе значення має "зовнішня" сторона, яка знаходить своє вираження у формуванні "місткових", "блокових" і складних синтетичних наук, у створенні більш загальних понять, категорій, теорій, які вбирають результати досягнутих знань не тільки окремих (спеціалізованих) наук, а і малих і великих комплексів і знаходять застосування в дослідницькій діяльності наукового пізнання. Пізнання йде від вищого (через диференціацію, аналіз) до нижчого, а відтак від нижчого (через інтеграцію, синтез) до вищого, до систематизації одержаних знань, оформлення їх у відповідних наукових дослідженнях. І в цьому русі пізнання "вниз" і "вверх" не можна не бачити як суперечливого характеру самого процесу пізнання, що веде спочатку до роз'єднання протилежностей, а потім до виявлення їх взаємозалежності і єдності, так і найважливішого принципу діалектики — принципу розвитку. [7; 64].