3. Протиріччя розвитку творчого процесу в науці

Наукова творчість залишається способом реалізації творчих потенцій особистості, своєрідною формою її самовираження, але про ефективність творчості в науці, її значимості суспільство судить по реальній віддачі затрат на науку в практиці. Але в реальній дійсності ця максима може суттєво деформуватись, що призводить до різноманітних протиріч розвитку творчого процесу в науці. Однією з тенденцій сучасного етапу дослідницької діяльності виступає зниження її особистісної значимості як сфери творчості за рахунок певної абсолютизації ролі прикладних характеристик. Це може проявлятися як в формальній заорганізованості системи наукових досліджень, так і в директивній спрямованості самих досліджень на об’єкти, які протистоять гуманістичній суті наукової творчості. Останнє особливо реально виражається в процесі мілітаризації значної частини науки. Складається парадоксальна ситуація. Коли творчість як атрибут соціальної форми руху матерії, найвищий вид її самоорганізації через конкретний свій тип – науку – направляється на відкриття і винаходи засобів самознищення [ 12;65].

Соціальна організованість науки і її основне спрямування на розробку проблем, пов’язаних з потребами суспільного розвитку, породжують також протиріччя у співвідношенні індивідуальних і колективних факторів творчого процесу. Особиста значимість дослідницької діяльності вченого як способу реалізації його творчих можливостей доповнюється оцінкою його роботи колегами і суспільною думкою. Здавалось би, це повинно стимулювати зусилля вченого і в цілому сприяти прискоренню розвитку науки. Однак в реальності і тут, як показує наукова практика, при певних умовах може сформуватись механізм гальмування творчого процесу в науці.

Справа в тому, що визнання зі сторони суспільства в цілому і наукового колективу зокрема результатів індивідуальної діяльності окремого вченого тісно пов’язане з місцем вченого в науковій ієрархії, а також з тими матеріальними і духовними благами, які він отримує від суспільства в якості нагороди за свою працю. Звідси виникає боротьба за те, щоб бути першим у своїй сфері діяльності. Суперечки про пріоритет розгортаються не лише в рамках формальних наукових колективів, але і між різними науковими школами. Ці суперечки вимагають зосередження значних зусиль на доказі і узаконенні авторських прав окремих вчених і наукових колективів. Створюються різноманітні експертні ради, патентні бюро, державні комітети і міждержавні організації, які фіксують і реєструють наукові відкриття і технічні винаходи.

Між фактично зробленим і формально визнаним відкриттям або винаходом часто лежить досить велика дистанція. В сучасній науці становище ускладнюється і тим, що до одного і того ж відкриття вчені приходять часто з різних сторін і майже в один і той же час [12;72].

Корінним чином змінюється також уявлення про індивідуальне в науці. В якості одиниці все частіше виступає не індивід, а цілісний науковий колектив. Окремий вчений перетворюється в” людину організації”. Щоб бути працездатною ця первинна ланка наукового угруповання повинна мати певну структуру: “генератор ідей” – “критики” – “комунікатори”. Члени творчої групи часто навіть не усвідомлюють колективного характеру вирішення наукових проблем. Досягнення часто приписуються(а іноді авторитарно присвоюються) лише “генератору”, який формулює ідею або кінцевий результат. Але дослідження показують, що без “підказок” “критиків” і “комунікаторів” часто не було б можливим і саме відкриття.

Прискорення процесу наукової творчості в сучасних умовах пояснюється як результат розвитку і ускладнення структур бінарних опозицій науки [12;81].

Висновки

В даній роботі ми розглянули ряд актуальних проблем творчості, що дало змогу побачити, яке місце творчість займає в житті людини. Вона відкриває новий специфічний світ творчого пошуку, глибше розкриває сутність людини, природу її світогляду, свідомості і мислення, специфічні форми творчого мислення, єдність пізнання, творчості і практики.

Пізнання суті творчості має велике практичне значення, так як дозволяє намітити шляхи оптимізації творчої діяльності людини, розробити ефективні програми розвитку творчого мислення, підготовки творчих кадрів.

Розглянувши різні підходи до розкриття поняття “творчість”, ми спробували дати їм аналіз, але оскільки на сьогоднішній день немає чітко сформульованої єдиної теорії творчості, ми обмежились лише оглядом існуючих окремих положень і підходів до визначення структури і етапів творчого процесу в науці.

На основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що вирішальні успіхи в дослідженні творчості сьогодні пов’язані із:

1) подоланням релігійно-ідеалістичного погляду на творчість в результаті бурхливого розвитку науки і техніки, утвердження діалектико-матеріалістичної філософії;

2) розумінням великого соціального значення творчості, її важливої ролі в розвитку суспільства і природи;

3) усвідомленням того, що творча діяльність якісно відмінна від всіх інших видів діяльності і має свою специфіку;

4)широким використанням елементів творчості в науці, виробництві, освіті і, у зв’язку з цим, орієнтацією на підготовку творчих спеціалістів.

Підвищення якості, рівня і масштабів творчого підходу в різних галузях науки і техніки сприятиме ефективному вирішенню важливих проблем.

Література

1. Вернадский В.И. Письма о научном творчестве // Вестник Российской АН.-1993.-№3.С.260-267

2. Героименко В.А. Личностное знание и научное творчество.-АН БССР: Наука і техніка, 1989.-208с.

3. Дубровский Д.И. К вопросу о смысле творчества //Философские науки.-1987.-№8.С.87-88

4. Интуиция, логика, творчество / Отв. Ред. Панов М.И.-М.:Наука. 1987.-176с.

5. Лавров С. Творчество и алгоритмы // Наука и жизнь.-1985.-№3.С.40-48

6. Лем С. Принцип разрушения как творческий принцип // Природа.-1987.-№9.С.68-77

7. Мещерякова Н.А. Формирование творческой активности субъекта в процессе обучения // Философские науки.-1987.-№10.С.92-97

8. Новиков Б.В. Творчество и философия.-К.: Изд-во при КГУ, 1989.-168с.

9. Творчество и социальное познане / Под ред. Коршунова А.М., Гольдентрих С.С.-М.: Изд-во Московского ун-та, 1982.-256с.

10. Філософія. Підручник / За заг. Ред. Горлача М.І., Кременя В.Г., РибалкаВ.К.-Харків: Консул, 2000.-672с.

11. Шумилин А.Т. Проблемы теории творчества: монография.-М.: Высшая школа, 1989.-143с.

12. Яковлев В.А. Диалектика творческого процесса в науке.-М.: Изд-во МУ,1989.-128с.