1.Загальна та професійна етика. Проблеми етики наукового пізнання.

Існує в науці поняття загальна і професійна етика. Під загальною ми розуміємо науку, яка мала довгий шлях свого розвитку/існує 2-3 століття/. З часом поняття "етика" й "мораль" стали загально поширеними. Під мораллю ж розуміють переважно предмет науки етики, реальне явище, що нею вивчається. Згадаємо також, що в поняття, як "мораль" і моральність" /від лат. - звичаї,/ відображай, складне суспільне явище, яке виступає як форма суспільної свідомості і вид соціальних відносин вказуючи свою основну функцію регулювання поведінку людей і відношення між соціальними групами певних норм, принципів /правил/, яких дотримуються особистими переконаннями, традиціям, вихованням, суспільна думка всього суспільства.

Поняття "мораль, моральність" зустрічається всюди бо ними визначається, поведінка і погляди окремої людини, так і взаємовідносини тих або інших колективів людей. Ці поняття вживаються для характеристики політичних дій держав, урядів, відносин між людьми для оцінки і характеристики використання наукових відкриттів. Багаторазове використання поняття "мораль, моральність", етика має своє історичне пояснення і реальне значення в багатовиразності моральних явищ в суспільстві.

Мораль будь-якої суспільної формації складається перш за все із сукупності звичаїв, характеризуючих собою способи поведінки людей даного суспільства в тих чи інших ситуаціях життя і показує стан моральних відносин даного суспільства. Звичаї утверджуються і існують в суспільстві при підтримці суспільної думки тої чи іншої думки людей і переносяться від покоління до покоління в силу масових звичок, які стали звичаєм.

Моральна свідомість проявляється в поняттях, переконання оцінках, вичинках і оформляється в етичних теоріях. Разом з тим слід відмітити, що в поняттях моральної свідомості включаються також моральні почуття, емоції в яких люди виражають своє відношення до того або іншого вчинку або суспільного явища.

Мораль регулює поведінку людей в усіх сферах суспільного життя. Розглядати мораль зі сторони її регулятивної формації, звернемо увагу на моральне відношення у праці. В трудовій сфері моральне відношення характеризує собою обов¹язки,які пов'язана виконувати людина по роду своєї діяльності. Ці моральні відносини визначають зміст трудової моралі. В конкретних умовах праці і життя представників різних соціальних груп і професій основні моральні вимоги, існують, панують в даному суспільстві, терплять ряд змін, оновлюються. Основою конкретних обов'язків представників різних професія є загальним для всіх вимог трудової моралі даного суспільства, то для тої або іншої професії великого значення набирає також її вимоги моралі, які дають специфічну характеристику моральних відносин представників даного роду діяльності. Тому реальні, конкретні форми поведінки людей в суспільстві, які складаються в залежності від поглядів і почуттів кожної особистості до свого класу, а в середині його-до свого прошарку, професій. Ці специфічні моральні вимоги, норми пов'язані з розумінням професійної честі, почуття гордості за свою працю. Для більшості професій і спеціальностей предметом праці, яких являється природні компоненти. Моральне відношення в цих соціальних групах до моральних цінностей і ідеалів суспільства також деякі практичні соціальні сторони їх реалізацій. Існують і такі професії, де предметом праці являються сама людська особистість, або цілі соціальні групи. Це характерно для медичної науково-педагогічної, юридичної, військової дипломатичної, політичної та іншої діяльності. Результати праці представників цих професій здійснюють серйозний вплив на життєдіяльність, особистості характеристики людини і на долі багатьох людей. Загалом для всіх професій сторонам моралі додається новий компонент-моральне відношення з тими людьми, які виступають предметом праці.

Різко збільшується ступінь відповідальності представника вказаних професій, збільшується значення активності, самостійності в прийнятті рішень в умовах самих різних конфліктних ситуацій, які виникають в праці і поза нею. Тому наявність високо розвинутих і

якісно специфічних моральних якостей ,особистостей представників вказаних професій розглядається суспільством, як важлива сторона його професійності. Ці особливості трудової моралі були примічені дуже давно і дійшли до нашого часу в розумінні терміну" професійна етика". Визначити ці явища можна наступним чином. Професійна етика – це вид трудової моралі суспільства, виступаючого перед особистістю в виді норм, правил поведінки, оцінки морального обліку представників різних професій, особливо тих професій, предметом праці яких являється людська особистість або соціальна група суспільства /2:9/.При розгляді даної проблеми особливої уваги заслуговує вислів Ф.Енгельса, що... кожний клас і навіть кожна професія має свою особисту мораль.

Представляє інтерес питання вживання і розцінення термінів "етика і професійна етика" в перекладі з давньогрецького Як відомо, ще Арістотель в IV ст. до н.е. ввів поняття "етика", як вчення про мораль, моральність. Прямі нормативи медицинської етики були сформульовані Гіппократом. Таким чином, історичне вживання поняття "етика" і "професійна етика" склалися дуже давно і мало різні значення. Можна припустити, що - термонологічне з'єднання, професійна етика" з’явилося, як протиставлення моральним цінностям, характерних для тої або іншої професій іншим моральним явищем. Однак і сьогодні не досягнуло одної думки в поясненні і розуміння, як терміну, так і самого явища. Деякі автора рахують можливим виключити повністю вживання терміну "професійна етика", рахуючи необхідним замінити його словосполученням /професійна специфіка моралі", або зовсім заперечити наявності даної проблеми./2:10/.Інші відрізняють поняття, професійна етика, від поняття, етика професії, при чому поняття "професійна етика" пропонують вживати, як розділ науки про мораль. Враховуючись багатозначність ряду філософських понять, ми допускаємо можливість інших точок зору, але тут уточняється, що в даному випадку мова йде про традиційне вживання і розуміння цього терміну. Рахуємо, що історично склавшися термін "професійна етика" може вживатися і в подальшому традиційному розумінні поряд з такими, як медична, судова, моральна, педагогічна етика.

Коли мова йде конкретні види професійної етики, то звичайно перш за все відмічають саме певні задачі кожної із згаданих професій практикою суспільних відносин і спеціальне відображення цих задач в моралі. Для представників конкретних професій, крім моральних принципів прийнятих в суспільстві, особливе значення набувають також конкретні і додаткові моральні професійні нормативи, вимоги. Так, для лікарів – гуманне, співчутливе ставлення до хворих, для вчителів – любов до дітей і усвідомлення відповідальності перед суспільством за виховання підростаючого покоління, для юристів – справедливе, і чесне здійснення правосуддя, для вчених – вірність науковій істині в ім'я прогресу людства. Подібні нормативи визначають собою особливості моральних відносин кожного професійного колективу і поведінки окремого представника даної професії.

Що стосується виникнення професійної етики, то воно було обумовлено перш за все суспільним поділом праці, виникнення різних видів діяльності, професій. Щоденний досвід, необхідність в реальному житті, регулювати взаємовідносини людей в професійних колективах приведуть до створення, оформлення вимог і нормативів професійної етики.

Історичною формою вираження вимог професійної етики служать, як суспільна думка даної соціальної групи, так і узаконення норм поведінки, писати кодекс моралі. Суспільна думка і сьогодні відіграє активну роль встановлення норм професійної етики і активне засвоєння їх працівнику кожної професії.

Прагнучи розглянути професійну етику, як специфічне суспільне не явище, необхідно уточнити роль, соціальні функції, які вона виконує в суспільстві.

Мораль, як будь-яке соціальне явище, обумовлене певними соціальними потребами суспільства, тісно ними зв'язана до життя і буде існувати до тих пір поки ці соціальні потреби не зникнуть. Одного із соціальних потреб, обумовлених виникненням моралі, була необхідність регулювати відношення людей, відновити місце і цінність кожної особистості серед інших, допомогти людині визначити відношення до себе, оточуючих людей і до суспільства в цілому.

Ця соціальна потреба виникла ще в давній період історії, коли люди почали себе визнавати свою дійсність, як людську і усвідомлену. По мірі розвитку суспільства потреба не тільки зменшилась, але розвивалась, видозмінювалась і посилювалась знаходячись в тісному зв'язку з розвитком суспільної практики. Оскільки професійна етика формується на основі характерних зобов'язаннях і задач професій, на основі тих ситуацій, в яких можуть побувати люди в процесі виконання тих задач, то головною соціальною функцією професійної етики відіграє роль посередника, поєднувати інтереси суспільства і професійних груп населення. Інтереси суспільства виступають в професійній етиці в формі вимоги, зобов'язаності виконання суспільних цілей, ідеалів.

Професійна етика приймає участь в поєднанні інтересів суспільства, особистості в рамках даної соціальної групи - в цьому також є ще одна соціальна функція.

Різновиди професійної етики мають свої традиції, більш-менш давні, що свідчить про наявність основних етичних норм, виробленої представниками тої чи іншої професії на протязі століття. Професійна етика здійснює зв'язок і наслідує прогресивні елементи професійних моральних цінностей в моральних відношеннях трудової сфери суспільства - в цьому також одна із важливих соціальних функцій професійної етики. /2:14/.

Професійна етика являється частиною реального суспільного середовища оточуючого кожного члена суспільства Вона несе в собі конкретні риси всього укладу життя суспільства - його способу виробництва, форм розподілу, обслуговування, стану ідеології, моральних відносин, права, судової практики. Професійна етика-сукупність соціально обумовлених моральних норм поведінки, які терплять постійні зміни, інакше кажучи, приймають різні сторони. Ці норми безпосередньо, повсякденно впливають на мотиви поведінки людей, викликаючи їх діяти визначеним чином. Професійна етика виступає в цьому мисленні, як одне із проявлень стану моралі в суспільстві в конкретно історичних умовах.

Моральні нормативи професійної етики полегшують вибір правильної міні поведінки представника даної соціальної групи, оберігаючи їх від моральних помилок, які можуть виникнути в тій чи інших ситуаціях професійної діяльності.

Професійна етика з самого початку свого існування не становила перешкод здійснення моральної свободи особистості, а була і залишається одною із можливих форм проявлення цієї свободи в трудовій сфері, являється зв'язуючою ланкою особистості і суспільства, помагає особистості краще, повніше розібратися в тій чи іншій конфліктній ситуації.

Оскільки основною задачею професійної етики являється проблема на більш успішному виконанні професійних обов'язків, то звідси витікає необхідність виробити здатність до самостійної орієнтації в поведінці, виборі засобів і найбільш ефективних методів в досягненні цілей. Інколи цю сторону професійного обліку характеризують як професійний такт. Професійний такт дійсно уявляє собою важливу частини професійної майстерності і необхідність успішного здійснення професійний функцій і професійної етики. На цій основі зустрічаються інколи оточення професійної етики, професійного такту і етикету.

Кожний вид професійної етики має свої специфічні риси і особливості, професійної діяльності, традиціями кожної професії наполегливої в ході історичного процесу. Деякі професії, наприклад, медична, юридична, періодична мають чітку специфіку праці, зв'язаною з охороною здоров'я і життя людини, виховання і удосконалення особистості. Для професійної етики цих видів в праці характерна чітка специфічність норм і вимог, ясне усвідомлення їх людьми і масове проявлення в практиці поведінки. Є порівняно молоді професії, не маючих давньої історії і традиції, де трудова діяльність поєднує риси декількох видів праці і професійна етика яких характеризується, як комплексним характером своїх рис і особливостей, так і явним освідомленням, проявленням в масовій поведінці представлених цих професій.

При розгляданні судової, медичної і іншої етики виявляється, що на різних видах професійних, етичних явищах можна прослідкувати яким чином моральні вимоги більш широких суспільних груп проявляються в даних специфічних умовах історичних моральних відносин представників різних професій. Загальні моральні вимоги переходять до більш конкретних спеціальних вимог до представників тої чи іншої професії, проявляючись в необхідних способах поведінки під час виконання професійного зобов'язання.

Кожна особистість постійно проявляє себе в різних суспільних сферах. В середині кожної групи в роботі практичної діяльності, направляють на вирішення життєвих суспільних задач, складаються і існують специфічні, моральні зв'язки і відношення різної широти і об'єму. Ці відношення закріплюються в конкретних моральних правилах, нормах поведінки, принципах, кодексах моралі.

Коли відбувається оцінка особистості з точки зору професійної етики, то виясняються, як дана особистість виконує своє професійне зобов'язання, професійні обов'язки, то вже мають на увазі вимоги, особливо важливі для даного роду занять і це вже специфічна форма моральної оцінки.

Тепер слід звернути увагу на проблему етики в науковому пізнанні.

Чому наукове пізнання обирає етику?

На це питання відповісти легко і важко. Проста відповідь така. Наука є колективний пошук істини. Будь-яка колективна діяльність не можлива без норм, які регулюють відношення між людьми. В науці без них неможлива кооперація вчених навколо окремих проблем, підготовка наукової зміни, контроль за якістю виробленого знання і багато іншого. Хоч існують соціальні і навіть юридичні норми, які визначають відношення людей, зайнятих науковою діяльністю, вирішальну роль в ній відіграють не формальні норми, так званий "етос науки". Як показує історичний досвід і практика сучасної науки від підтримки високих етичних норм, характерних для пізнавальної діяльності, в багато в чому залежить здоров'я наукового суспільства, його продуктивність і орієнтованість на творчість.

Ця проста відповідь розкриває лиш малу частини того, що входить в дуже складну, а в наш час і дуже делікатну проблему етичних вимірів пізнання. Її значення визначається зараз не тільки чисто теоретичним інтересом до механізмів взаємозв'язку .пізнавального і морального відношення людини до світу, але і тими суперечливими процесами, які відбуваються в сучасній науці і в її відношеннях до суспільства. Діло в тому, що в XX ст. відбувся знаменитий поштовх в оцінці етичного образу науки. Починаючи з античності майже до недавнього часу науково-теоретична діяльність відображалась вченими і філософами, як безумовне благо як діяльність, найбільш достойна людини / про це говорив ще Аристотель / і приносить велику і безумовну користь всьому людству. Але ця оцінка не викликала сумнівів до того часу, поки наука була порівняно ізольована від суспільства, від матеріального виробництва, поки благо принесене їй людству, було, хоч і не сумнівним але доволі таки не визначеним.

Ситуація стала мінятися з середини XIX ст., коли наука почала виходити з вузького світу університецьких кафедр і стала все більше інтенсивно приникати в промисловість, в сільське господарство, військову справу. І тут стало виявлятися, що наука вносить у світ людини не тільки одне благо.

В XX ст. ця етична замальована оцінками протиріч в розвитку науки і техніки доповнювалася і іншими рисами. Основними із них рахуються наступні:

- вчені, відкривають шлях до використання все більш могутніх сил природи, ведуть свої дослідження без врахування наслідків їх можливого використання;

- наукове знання реалізується в таких технічних і виробничих процесах, які забруднюють і знищують середовище людини, виявляється небезпечним вплив на біосферу в цілому;

- стають все більш складними і дорогими, наукові дослідження концентруються в не багатьох країнах, що поглиблюють і без того не малий розрив між ними і розвиваючими країнами;

- наука, на кінець, здійснює деструктивний вплив на сферу духовної культури; вона підкоряє гуманістичні цінності, витісняє і порушує традиційні форми життя і культури, приводить до розколу єдиної ранньої культури на дві протилежні одна одній сфері – науково-технічну і гуманітарну.

Всі ці звинувачення в адрес науки далеко не без підставні. І вже достатньо відомо, що сьогодні вже не можна зображати науку на подобі гоголівської дами, приємної у всіх відношеннях / 3 : 248/.

В такому загальному вигляді соціальне історичній і ідеологічний контекст, в якому обговорюється сьогодні взаємовідношення наукового пізнання і етики. Ці обговорення ведуться навколо трьох основних питань: моральна відповідальність вченого за соціальні наслідки використання наукових відкритій; етичних норм, забезпечуючих здорове наукове товариство і необхідних для успішної пізнавальної діяльності; етичний зміст етичного знання. /Ці основні питання висвітлюються в наступному розділі/.

Цінність науки зв'язана не тільки з її соціальним статусом, але визначається внутрішньою структурою пізнання. Це надає більш широкого значення діям соціально етичним і гуманістичним принципів наукового пізнання, визначають багато в чому, що називається сьогодні етикою науки, повинно неминуче враховуватися при побудові етичних кодексів вченого і їх співвідношення загальними етичними цінностями людства.