Ііі.2. Проблема трансформації гуманітарної освіти в україні

В умовах колишнього СРСР вся гуманітарна освіта базувалася на моноідеології марксистської методології. Її своєрідними опорами були принципи визначальної ролі суспільного буття по відношенні до суспільної свідомості, матеріального виробництва у житті суспільства, ролі народних мас і класової боротьби, революції як "локомотиву історії", послідовної зміни суспільно-економічних формацій і принципу партійності, який зобов'язував суспільствознавців вести дослідження і викладання гуманітарних предметів з чітких класових позицій, давати незалежну оцінку суспільним явищам і процесам, відстоювати ідеали та духовні цінності соціалізму. Пізнання та практика зумовлюють необхідність переосмислення цих опор, а відповідно трансформацію всієї системи гуманітарної освіти. Здійснити останнє не просто. Підхід, який пропонує замінити "марксизм" іншим (як правило, сучасним, західним) "ізмом", є малоперспективним. Необхідна копітка, аналітична робота колективного розуму, спрямована на відокремлення істини від фальші, наукового знання від ідеології.

Принципово не припустимим сьогодні, як і в майбутньому, є огульно-заперечувальне ставлення до марксизму. Ця теорія належить до однієї з провідних течій соціогуманної культури людства. Вона має свої плюси і мінуси, свої межі евристичності і своє поле застосування до практики. Переосмислення слід вести з урахуванням пізнавального досвіду західних теоретиків, відторгнутих у минулому вітчизняних фахівців, усіх тих мислителів, хто висловив своє оригінальне світосприймання і світобачення. При цьому ми змушені відмовитись від їх праць з метою налагодження рівноправного діалогу з "класиками", як колишніми, так і з сучасними. Цього потребує нова епоха — епоха зламу тисячоліть і радикальних суспільних трансформацій [10; 122].

Особливого значення пріоритет гуманістичних цілей і суспільних знань набуває для перехідного суспільства, яке відчуває на собі тягар кризових негараздів, перебуває в ситуації загострення проблем соціального буття людини, насамперед молодої. Запорукою успішної розбудови держави, подолання кризи в суспільстві є духовне відродження народу. Майбутнє ж української нації залежить від змісту цінностей, які закладені в серця молодих людей і від того, в якій мірі духовність стає основою їхнього життя.

Світова гуманістика виходить з того, що саме людина, її права та обов'язки, запити і потреби мають перебувати в центрі уваги держави і суспільства. Стратегічною метою демократичної держави, змістом її політичної діяльності є ідея олюднення всього простору соціальних відносин, визнання неповторності, самобутності кожної людини.

Сучасна гуманітарна освіта покликана ознайомити молоду людину з нагромадженими світом культурними знаннями про людське суспільство, місце і соціальне призначення особистості, із сутністю культури як світу людини. Гуманітарна освіта підпорядковується втіленню в життя української ідеї державотворення, національної консолідації народу України і національної злагоди як провідних ідейних домінант цивілізованого розвитку суспільства, одним із головних завдань якої є формування національної свідомості, розвиток почуття національної гідності та самоповаги.

Розбудова освіти на основі поєднання глибоких національних традицій гуманітарної освіти з орієнтацією на загальні світові гуманістичні цінності та стандарти виступає передумовою визнання України в загальносвітовому освітянському просторі [11; 9].