Розділ I. Сутність поняття філософії

1.1. Світогляд і філософія. Їхній взаємозв’язок

Для того, щоб дати визначення поняття філософії, слід перш за все обґрунтувати сутність поняття світогляду та визначити взаємозв’язок між даними поняттями.

Людей завжди цікавило, що ж таке світ, як він виник, які закономірності його існування. Світогляд – явище суб’єктивне, і в той же час, воно відображає об’єктивні явища і процеси. Світогляд – це система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, а також основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали та цінності. Є три основні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий. Перший тип – міфологія – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. У міфології головне – єдність людини з природою. На зміну міфологічному типу світогляду приходить релігійний. Релігія – це така форма світогляду, в якій освоєння світу здійснюється через його подвоєння на “посюсторонній” (земний, який сприймається через органи чуття) та “потойбічний” (небесний, надприродній). Спосіб існування релігійної свідомості – віра (особливий настрій, переживання). Наступний тип світогляду – науковий. Наука – це форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності; особлива сфера цілеспрямованої людської діяльності, яка включає вчених з їхніми знаннями і здібностями, наукові заклади і має на меті дослідження об’єктивних законів розвитку природи, суспільства і мислення для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства. Таким чином, міфологія заснована на емоціях, релігія - на вірі, наука – на розумі.

Між існуванням людини і фундаментальними властивостями всесвіту є безпосередній зв’язок. Саме розкриття цього зв’язку і є істинним завданням як науки так і філософії. Філософію можна визначити як таку область духовної діяльності людини, яка базується на філософському мисленні, що лежить в основі філософського пізнання, і на самостійності предмету філософії. Філософське мислення включає в собі прагнення не просто накопичити масу знань, а зрозуміти світ як цілісний, єдиний в своїй основі. Філософія дає можливість людині глибоко пізнати не тільки зовнішній, але і власний духовний світ, зрозуміти, в чому суть людського існування.

Отже, філософію можна визначити як форму суспільної свідомості; як особливий стиль мислення; як елемент культури; як особливу науку, що визначає рівень матеріального та духовного розвитку суспільства.

1.2. Основне питання філософії

1.2.1. Проблема істини. Практика як критерій істини

В марксистсько-ленінській філософії основним питанням філософії є питання про відношення матерії та пізнання. Саме тут відбувається розмежування між матеріалізмом та ідеалізмом. Це питання є дійсно важливим. Проте воно є важливим не стільки для пошуку прямого рішення (таке рішення є неможливим, як є неможливою і абсолютна істина), скільки для визначення початкових позицій світосприйняття.

Як відомо, існує велика кількість філософських шкіл і напрямків. Що ж є спільним для них і яка мета об’єднує всі ці школи? Суть в тому, що будь-який філософський напрямок, будь-яка філософська школа або система (від матеріалістичної до об’єктивно-ідеалістичної або суб’єктивно-ідеалістичної) завжди претендує на істинність своїх основ, поглядів та висновків, т.і. на істину.

Важко собі уявити систему філософських знань, методи якої були б помилковими, а висновки хибними та абсурдними. Тому і проблема істини є основним питанням філософії. Вона включає в себе два аспекти.

1. Для того, щоб пізнати істину, необхідні методи пізнання і наука про ці методи – методологія.

2. Для того, щоб встановити, що отримані цими методами результати є правильними, т.е. істиною, необхідна система критеріїв істини, яка завжди тісно пов’язана із позиціями/ основами світосприйняття.

Виходячи із вищезазначеного, ми можемо записати наступну формулу:

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ = СВІТОСПРИЙНЯТТЯ + МЕТОДОЛОГІЯ

Отже, можна стверджувати, що першим або основним питанням філософії є достовірність встановлення істини. І якщо філософія не здатна вирішити це питання (відсутня система критеріїв істини), то виникає невизначеність, яка перетворює філософські докази в схоластику, не дивлячись на актуальність проблем, що розглядаються.

Питання про відношення матерії і свідомості, як і питання про характер самої істини (абсолютна, об’єктивна, суб’єктивна і т.д.) вирішується в рамках самої теорії пізнання кожної філософської системи. Ці питання є складовими основного питання філософії. Вони є тією межею, яка відділяє матеріалістичну філософію від ідеалістичних філософських систем.

Розглядаючи проблему істини, необхідно, перш за все, проаналізувати сутність поняття “наукова теорія”. Наукова теорія є узагальненням експериментальних результатів і досвіду. Вона є таким узагальненням, в якому поєднані всі основні зв’язки та закономірності, виявлені людиною, а також ті принципи, які існують в даній предметній області. Як відомо, будь-яке узагальнення передбачає встановлення основних зв’язків і відкидання всього другорядного, т.е. ідеалізацію реальних явищ і зв’язків.

В цьому значенні наукова теорія завжди обмежена своєю предметною сферою і сферою свого застосування, за межами якої вона втрачає свою силу і не передбачає правильних результатів. Тобто будь-яка наукова теорія є обмеженою. Крім цього, будь-яка наукова теорія не може претендувати на абсолютну точність, оскільки вона не спроможна врахувати всі без винятків тонкощі явищ, що розглядаються. Така наукова теорія є наближенням до абсолютної істини, т.е. об’єктивною істиною.

В той же час наукова теорія виступає як особлива форма практики, т.е. як узагальнення результатів емпіричної діяльності людини і людського досвіду в широкому розумінні цього слова. Якраз при такому розумінні сутності будь-якої теорії (фізичної, хімічної та ін.) зникає розрив між теорією (пов’язаною безпосередньо із мислительним процесом) і практикою (як виключно матеріальною діяльністю людини).

Фундаментальність теорії завжди зумовлена глибиною її проникнення в таємниці природи. І чим вищим є ступінь узагальнення, тим більш абстрактним буде зміст теорії. Філософія в такому значенні має найвищий ступінь узагальнення і, відповідно, найвищий ступінь абстрактності. Вона є “одноякісною” із науковими теоріями, і тому ми їх можемо порівнювати. Коли ми говоримо “загальнонаукове” – ми, тим самим, виражаємо відношення до предмету, який аналізуємо, який розглядаємо в його найбільш узагальненій формі. В такому значенні загальнонаукове є філософським і навпаки, філософське є загальнонауковим. Отже, філософія включає всю загальнолюдську історичну практику в її найбільш сконцентрованій, узагальненій формі.

Для того, щоб проаналізувати сутність практики як критерію істини слід обґрунтувати, перш за все, поняття теорії та експерименту. Як відомо, перш ніж провести експеримент, експериментатор продумує його реалізацію, умови проведення експерименту. Використовуючи існуючу теорію і теоретичні передумови (гіпотезу), які він має намір перевірити, він оцінює можливі варіанти результатів експерименту, щоб не сприйняти очікуване за істинне. Це є, безумовно, власне теоретична діяльність, яка вимагає глибоких знань і розуміння сутності фізичних явищ. Вона опирається на відомі теоретичні уявлення та передбачувані закономірності.

Після проведення експерименту та обробки даних експериментатору необхідно їх правильно інтерпретувати, обґрунтувати, спів ставити із вихідними положеннями та зробити висновки. Тобто все це передбачає знову теоретичну роботу. Отже, не існує “чистого експерименту”, вільного від теоретичних уявлень. Так само можна стверджувати, що не існує “чистої” фундаментальної теорії, т.е. теорії поза світосприйняттям, поза теорією пізнання об’єктивної істини. В той же час, будь- який термін в фундаментальній науковій теорії, будь-яке визначення тісно пов’язані з філософськими категоріями. І однією із найхарактерніших помилок філософів є невміння помітити і правильно використати цей зв’язок. Філософія, будучи найвищим ступенем узагальнення людського досвіду (не тільки практичної діяльності людей, але і різних теорій фундаментального і прикладного плану), пов’язана із кожною теорією не тільки загальними методами, але і загальними принципами. Філософія є загальнонауковою теорією.