Висновки

Аналіз попереднього матеріалу показує, що наука є не просто невід’ємним компонентом культури, а й те, що завдяки їй сам культурно-історичний процес стає незворотнім.

Справа не тільки втому, що відмовитись від науки – означає відмовитись від життєвого комфорту і опинитись перед загрозою голоду, епідемій і т.п. Наука сформувала суб’єкта нового типу діяльності і пізнання. Такі риси науки як творчість, свобода, критичність, терпіння до думок інших, методологічна рефлексія, раціональність стали цінностями культури змінивши діяльність суб’єктів інших сфер культурної діяльності.

Розвиваючи і удосконалюючи раціонально-теоретичний спосіб відношення людини до світу, наука засвоює нові типи об’єктів (від безструктурних до складноорганізованих), які ще не зустрічались в повсякденній практиці.

Через техніку і технологію, системи управління і конструктивно-проектну діяльність наука матеріалізує, об’єктивує ідеальні теоретичні конструкції і отримує при цьому значний практичний ефект. Освоєння нового типу об’єктів було б неможливим без відкриття і створення “посередників” між суб’єктом і об’єктом (мова, прилад, модель, ЕОМ, мислення, культура, операційна схема), без оснащення новими методологічними ідеями.

В свою чергу, успіхи науки розширюють досвідний і теоретичний кругозір всього людства, втягуючи в орбіту його нових прагнень нові явища і процеси. Знання про них і оперування ними є основою зміни фундаментальних уявлень про світ і людину, пізнавальних і ціннісних орієнтацій, що приводить до революційних змін в універсаліях культури, в тих образах і метафорах, в яких людина розуміє і приймає світ і самого себе.

Термінологічні відкриття науки, надання строгості і однозначності поняттям, що вводяться, пояснення логічної структури мови і створення нових типів логічних обчислень приводять до раціоналізації діяльності інших суб’єктів культури. На кінець наукою заданий і підтриманий той тип техногенної цивілізації, в якій ми живемо з усіма її плюсами і недоліками. Вступивши в постнекласичний період свого розвитку, наука вимушена все активніше вводити в себе ціннісні орієнтири і установки, намагаючись знайти нові варіанти з’єднання істини, добра і краси.

Література

1. Бом Д. Наука и духовность: необходимость изменений в культуре Человек. – 1993. - №1. С. 12 – 15.

2. Лапицкий В.В. Наука в системе культуры: Философская библиотечка учителя. – Вып. 4., - Псков, 1994. – 135 с.

3. Наука и ее место в культуре: Сб. науч. Тр.Отв. ред. А.Н.Кочергин. – Новосибирск, 1990.

4. Наука и культура Отв. Ред. В. Келле. – М., 1984.

5. Наука в системе культуры: обзорная информация. – М., 1982.

6. Токовенко О. Культурно-еволюційна епістемологія: спроба постановки і раціональної реконструкції проблеми  Філ. і соц. думка. – 1994. - №11 – 12.

7. Філософія: Навч. посібник І.Ф.Надольний, В.П.Андрушенко, В.П.Розумний та ін. За заг. ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С. 534.

8. Філософія. ПідручникЗа заг. ред. Горлача М.І., Кременя В.П., Рибалко В.К. – Харків: Консум, 2000. – 672с.

9. Фролов И.Т. Прогресс науки и будущее человечества (Опыт постановки проблемы). – М., 1975. – С. 190 – 223.