1. Наука — складний і специфічній об'єкт дослідження.

Н. Каплан констатував той факт, що "поки що нема розробленої концепції, яка визначала би кордони соціології науки та її головні об'єкти вивчення" [5: 138]. Тому уточнення предмету соціології науки стає зараз одним з назрілих теоретичних питань в цій області соціології.

В літературі виявляються значні розбіжності по питанню предмета, структури соціології науки та її місця серед інших наук.

Т. Парсонс рахував, що дана дисципліна повинна вивчати проблеми за такими чотирма темами: природа науки, характер вчених, організація наук, взаємовідношення між наукою та суспільством. Хоча теми сформульовані в загальному вигляді, але чергове коло питань може служити відправною точкою при визначенні кордонів соціології науки. Недолік Парсонса — переважно інтуїтивний підхід, без врахування певних критеріїв, відсутність певної точки зору. Наприклад, неясно, на основі якого критерію разом із темою взаємовідношення між наукою та суспільством він висуває тему про організацію науки. І якщо соціологія науки повинна досліджувати проблеми природи науки, то в якому саме аспекті, яку саме сторону природи науки.

А.А.Зворикін пропонує склад соціології науки із семи розділів:

1. природа науки;

2. методика соціології науки;

3. науковість у суспільстві;

4. особистість науковця;

5. організація науки;

6. вплив науки на суспільство;

7. вплив суспільства на науку.

Кожний з розділів поділяється на кілька напрямків. Ця схема більш детальна і більш конкретна. Крім цього в ній присутній ще один додатковий елемент — методика соціології науки. Що стосується дослідження проблеми особистості науковця, то Зворикін вносить в неї велику чіткість, розмежовуючи з позицій специфіки соціології науки два аспекти: особистість науковця і його взаємовідношення із суспільством. Цей же автор підкреслює, що в рамках соціології науки все більшого значення набуває розробка методів прогнозування розвитку науки та її соціальних наслідків, а також вивчення потенціалу науки як в національному, так і в міжнародному аспектах. В цій точці зору є цінні елементи, але автор не визначає точно кордонів соціології науки. Не можна також заперечувати великого значення про розробку методів, наприклад методів прогнозування в соціологічному аспекті наукового розвитку з врахуванням передбачення евентуальних соціологічних наслідків. Але звідси не слід робити висновків, що завдання розробки методів соціологічних прогнозувань в області науки повинна бути віднесена до соціології науки. [5:58]

Організація наукової діяльності також не є специфічною і цілковито соціологічною проблемою. Соціологія науки в дійсності досліджує науку як соціальний інститут, а звідси як певну форму організації. Висновки, отримані при дослідженні соціологічних взаємовідносин в рамках організації певного типу (науковий колектив, науковий інститут і т.п.) можуть служити основою для перебудови даної організації, для її проектування та організації. Але соціологія науки цікавиться головним чином тільки соціологічними аспектами організації, соціологічними взаємовідношеннями в цій області.

Г. П. Волков зазначає, що предметом соціології науки є взаємодія науки як соціологічного явища із суспільством, з різними соціальними інститутами. На його думку основні завдання соціології науки заключаються у вивченні законів розвитку і функціонуванні науки як цілісної системи, яка включена у більш широку соціальну систему, її практичною ціллю є розробка теоретичних основ організації планування і управління наукою, тобто системи заходів, що опираються на об'єктивну логіку розвитку науки, що забезпечують оптимальні темпи її розвитку і підвищення ефективності наукових досліджень.

Питання взаємодії науки як соціологічного інституту із суспільством та різними соціологічними інститутами дійсно займає центральне місце в проблематиці соціології науки. Але воно далеко не вичерпує її. З іншої сторони, вивчення законів розвитку функціонування науки як цілісної системи значно ширше задач та кордонів соціології науки. Подібна загальна інформація про науку не може бути отримана від соціології, яка в силу свого характеру цікавиться головним чином соціологічними аспектами наукової діяльності. Крім того, розробка теоретичних основ організації, планування і управління наукою не по силам соціології науки і, відповідно, є не тільки її задачею. Соціологія науки може надати тільки частину теоретичного та емпіричного матеріалу, необхідного для виконання цієї задачі.

В. В. Колопасов та А. Н. Щербань вважають, що предметом соціології науки є суспільні відносини пов'язані з наукою та науковою діяльністю, взаємовідносини людей в наукових колективах, наукових групах, зв'язки науки з оточуючим її середовищем, тобто вплив науки на суспільство та матеріальну сферу суспільства, і на суспільні відносини в області наукової діяльності на макро- і мікрорівні. Але при цьому поняття "суспільні відносини" не займає центральне місце, а вважається тут як найбільш загальне. [5:27]

Дж. Намер на основі аналізу проблем, що стали предметом дослідження ряду авторів, робить узагальнюючий висновок: соціологія науки розвивається за трьома основними напрямками. Перший з них бере початок в англійській соціології, яка розробляла його в двох аспектах: макросоціологічному, де дослідження направлені на відношення між наукою та суспільством в цілому, та мікросоціолопчному, де дослідження направлені на відношення між науковою організацією та наукою (наукове пізнання). Для другого напрямку характерний розгляд науки виключно як соціальної системи. Третій напрямок — вияснення співвідношень між соціальними умовами і пізнавальним змістом науки. Ці співвідношення виражаються в тому, що наукові роботи і доповіді поряд з пізнавальною цінністю повинні бути цінними в логічному та стилістичному відношенні, повинні бути загальнодоступними, загальнозрозумілими.

Але навіть у своїх висновках, що мали за ціль представити в теоретично узагальненому виді напрямки соціології науки, Намер в значній мірі залишається на рівні аналізу явищ, не осягаючи їх сутності. Його аналіз залежить більше, ніж потрібно було б, від того, як той чи інший автор чи школа називають соціологію науки — явище, подібне тому, коли вирішення задачі витісняє теоретичне системне розкриття її предмета.

Наведені думки про предмет соціології науки свідчить про відсутність єдності в цьому питанні. Подолання розходжень у визначенні предмета й статусу соціології науки допоможе точніше окреслити її кордони, якісніше визначити її задачі і проблеми, вияснити її зв’язок з іншими науками, що вивчають науку, а також з іншими соціологічними дисциплінами.

Наука як компонент соціальної структури суспільства є специфічна форма людської діяльності, своєрідне виробництво, що створює нові наукові знання. В цей же час наукові знання — один з основних елементів цієї специфічної діяльності. Наука — непросто пізнання, духовне засвоєння світу, а специфічний соціальний інститут, де реалізовується наукова діяльність, в ході якої виникають певні соціальні відношення. В процесі розвитку визначається її відносна самостійність серед інших областей суспільного життя однак автономність науки як компонента соціологічної структури суспільства не означає розриву і тим більше протиставлення цілісному соціальному організму.

Наука по відношенню до суспільства не є дещо відокремлене, а його суттєва й необхідна складова частина. Розвиток науки детермінований самим суспільством як цілісною системою, його сутністю, діями його соціологічних законів. Система суспільного життя впливає і на розвиток науки як пізнання, на її цілісну структуру, і на елементи науки як соціального інституту. Однак, проблема соціальної обумовленості, її соціальної сутності приваблює останнім часом багато уваги філософів, соціологів, істориків. Але до цих пір вона чекає свого комплексного вирішення. Залежність підсистеми науки від цілісної системи суспільного життя може бути прослідковано у кількох напрямках:

• Наука, її виникнення і розвиток детерміновані виробництвом, і перш за все технікою. Виробництво — саме та сфера, яка головним чином ставить завдання перед наукою, визначаючи її подальший розвиток. Всупереч тому, що на сьогоднішній день наука відіграє роль фактора, що революціонізує виробництво і випереджає розвиток техніки матеріального виробництва, продовжує бути двигуном науково-технічного прогресу і сферою використання наукових досягнень. Взагалі постановка наукових проблем і направленість їх вирішення не тільки результат логічного розвитку самого наукового пізнання: вони обумовлені суспільними потребами. Соціальні закази, будучи вираженням цих потреб, являють собою потужний фактор розвитку всієї системи науки;

• Наука розвивається шляхом узагальнення практики, усього досвіду, набутого в процесі функціонування і розвитку суспільної системи;

• Практика, система суспільства і — конкретно-визначаюча її одиниця — матеріальне виробництво — забезпечує засоби, які використовуються у науково-дослідній роботі;

• Виробничі відносини і конкретні соціально-економічні умови і потреби сильно впливають як на мотиви діяльності вченого, так і на формування стилю наукового мислення, характерний для даного періоду розвитку науки. [5:30]

Наступність, звичайно, одна з найбільш характерних особливостей науки як пізнавального процесу, а також наукової діяльності як творчості. Наукова діяльність опирається не тільки на загальні сили сучасників, а й на результати діяльності попередників. З цього виходить, що характер науково-творчої діяльності, конкретний спосіб її проявлення, шляхи досягнення наукових результатів, залежить не тільки від суспільних умов даного періоду, але й від стану знань, нагромаджених раніше. Ця особливість — прояв відносної самостійності науки.

Якщо недооцінити самостійність науки чи знехтувати нею, то виникає небезпека розірвати історію науки на окремі, ні чим між собою не пов’язані періоди і навпаки, якщо абсолютизувати самостійність науки, то наступність знань в сучасній науці зведеться до вихідної точки, до кам'яного віку. В такому випадку наукові революції виявились би практично не пояснюваними.

Останнім часом одним з головних питань, що приковувало увагу соціології науки, стало питання по альтернативах науки. З однієї і тої ж самої точки, розвиток науки може піти дальше різними шляхами (варіантами чи альтернативами), будуть вироблені певні напрямки і проблеми, а інші будуть знехтувані. Котрій з альтернатив дадуть хід залежить не тільки від оцінки ступеню евристичної перспективності проблематики, а й від просто особистих смаків вчених. Тут суттєву роль відіграють соціальні фактори, перш за все суспільна практика, її цілі, завдання, вимоги. Соціальні органи управління наукою мають потужні важелі (фінансування, розробка відповідної політики в області науки) впливу на альтернативні вирішення наукових проблем, маючи на меті досягнення найбільшої ефективності отриманих результатів.

В майбутньому відносна вага науки в соціологічній структурі суспільства буде підвищуватися неперервно, стануть тіснішими її взаємовідносини з іншими областями суспільного життя, зростуть її соціальні функції, її вирішальний вплив на функціонування і розвиток суспільства як цілого. Така об'єктивна закономірність. Система суспільства і окремі компоненти цієї системи являють собою соціальне середовище в якому реалізується суспільна функція науки яка вливає на функціонування та розвиток наукової діяльності. [5:33]

Якщо евристична функція полягає у використанні знань, отриманих в результаті науково-дослідної діяльності, для подальшого розвитку наукового пізнання, то її суспільна функція полягає у використанні знань про закономірності природи, суспільства і людського мислення для практики в цілому. Ця функціональна роль визначена специфікою і місцем науки в соціологічній структурі суспільства (як виробник і поставник наукової інформації).

Деякі вчені, що займаються дослідженням соціологічного аспекту наукової діяльності, вважають, що саме функціональна роль, цілі науки обумовили характер її соціальної структури, її специфічний облік як соціальної системи: А. Ракітов відмічає наступні цілі науки:

1. Давати інформацію, необхідну для перетворення оточуючого світу, для використання сил природи і для розумної організації;

2.Створення таких наукових знань, які б найбільше пригодилися для вироблення нових знань;

Пізнання предметів і процесів, їх закономірностей стало необхідністю свідомої людської діяльності в усіх суспільних сферах. В результаті розвитку науки були створені умови для здійснення великих наукових досягнень. Найновіші відкриття в астрофізиці дають право припускати існування нових станів матерії, що перевертають верх ногами наші знання про Всесвіт; вихід людини в космос відкрив перспективи для вирішення багатьох практичних завдань на нашій планеті і для проникнення в Сонячну систему; великі можливості для ціленаправлених змін життєвих процесів відкриваються завдяки розвитку науки про живу матерію.