Розділ 3. Розуміння сучасної творчості. Рівні і форми наукової творчості.

Сутність, природа творчості в теоретичній літературі тлумачаться неоднозначне. Так, словник В.І. Даля визначає поняття "творити" як "давати буття, створювати, виробляти, породжувати. Творити розумом, створювати науково або художньо".⁰'^

У "Філософському словнику" творчість визначається як "продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріали і духовні цінності суспільного значення".^(2>19)

"Творчість - це діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було" - таке визначення творчості дає "Філософська енциклопедія"/³¹¹^

Академік В.С. Енгелмейєр розглядає творчість як одну із фаз життя, рух від старого до нового. Він наділяє творчими функціями живу природу. Його послідовник Блох поширює творчі функції і на сферу неживої природи. Я.А. Пономарьов каже про те, що вираз "творчість природи" не позбавлений смислу. Творчість природи і творчість людини - лише різні сфери творчості.

. Я.А. Пономарьов стверджує, що творчість є необхідною умовою розвитку матерії, утворення нових її форм, разом з виникненням яких змінюються й самі форми творчості. Творчість людини - лише одна з таких форм.

З цього далеко не повного переліку визначень творчості чітко окреслюються два підходи до проблеми.

В основу першого підходу покладено діяльність, яка спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. Людська діяльність, активність, пізнання, психіка - все це внутрішня основа творчості. Суб'єктом творчості тут є людина, суспільство. Суттєвою характеристикою даного підходу є така ознака, як новизна продуктів творчості. Проте цієї ознаки ще недостатньо, бо не можна зводити творчість до діяльності, яка дає щось нове. Адже людська діяльність досить багатогранна. Отже, творчість не є синонімом діяльності і новизни.

Що ж до другого підходу, то тут природа творчості тлумачиться розширено, жива і нежива природа наділяються творчими потенціями. Фактично творчість ототожнюється з об'єктивним розвитком природи.

Творчість бере витоки не лише в праці, але і в цілепокладаючій здатності свідомості, адже зміни і навіть виникнення нового можливі і внаслідок стихійних природних явищ або життєзабезпечуючих дій тварин. Однак ані тварини, ані природа не творять, хоч і є носіями змін. Наявність цілепокладання є суттєвою рисою творчості людини. Творчість — це властива лише людині здатність створювати нові цінності, які є засобом самовираження людини і можливі лише за умови цілепокладаючої активності та запитів суспільно-історичної практики. Індикаторами творчості є щонайменше такі ознаки як: свідоме цілепокладання, створення принципово нового продукту, орієнтація на досягнення соціальне вагомих результатів. Отже, творчість - це цілеспрямована діяльність, яка створює в контексті даної культури принципово нові і соціальне значущі матеріальні та духовно-моральні цінності. Саме через творчість здійснюється самореалізація людини.

Нині дедалі більше усвідомлюється потреба зосередити особливу увагу на творчості в соціальній, політичній, педагогічній, правовій, філософській, релігійній та інших сферах. Такий підхід може бути особливо продуктивним, якщо в основу класифікації видів творчості, пошуку загальних тенденцій, закономірностей і принципів розвитку їх буде покладено характер практичної діяльності людини. Доречно аналізувати творчу діяльність на рівні предметно-практичного, духовно-практичного і духовно-теоретичного освоєння світу.

Предметно-практична діяльність безпосередньо пов'язана з життєдіяльністю людини, забезпеченням виробництва, засобів виробництва та засобів споживання. З самого початку виникнення до сьогоднішнього дня щодо всіх інших видів діяльності (духовної, естетичної, моральної, релігійної та ін.) вона є основопокладаючою. Предметно-практична діяльність є важливим засобом соціального пізнання та перетворення дійсності.

Духовно-практичне освоєння світу здійснюється в таких конкретних формах: релігія, мистецтво, міфологія, мораль, етична і мовна свідомість та ін. Серед найбільш загальних ознак, що властиві будь-якому виду творчості в межах духовно-практичного освоєння світу, є по-перше, виявлення органічного "сплаву" духовної і практичної діяльності. Творчий синтез має подвійну природу - є синтезом духовних видів діяльності та реалізацією духовного в предметно-практичній сфері. По-друге, суб'єкт творчості в духовно-практичній сфері постійно зазнає впливу об'єкта. Об'єкт щодо суб'єкта є активним началом, продовжує відповідні підходи, напрямки, цілі і завдання творчого синтезу. У контексті духовно-практичного освоєння дійсності значне місце займає технічна творчість. Ця практична діяльність, орієнтована в кінцевому рахунку на задоволення людських потреб з допомогою зміни матеріального середовища. Технічна творчість органічно пов'язана з досягненням науки. Завдання вченого полягає в тому, щоб знайти, як зробити певну річ, а справа інженера створити її.

Технічна творчість багатогранна за своїми формами. За рівнем новизни виділяються такі форми технічної творчості: пристосування — застосування відомих технічних об'єктів з неістотними змінами; раціоналізація — перетворення технічних об'єктів на основі врахування конкретної обстановки; винахідництво — створення оригінальних (яких раніше не було) технічних засобів.

Залежно від форми організації праці існують професійна і непрофесійна, колективна та індивідуальна технічна творчість.

У технічній творчості головне значення має здібність до винахідництва і проектування нових технічних систем і технологічних процесів.

В умовах НТП технічна і наукова творчість синтезуються в єдине ціле — науково-технічну творчість.

Духовно-практичне освоєння світу органічно включає в себе художню творчість, тобто художнє освоєння людини, суспільства, природи. Воно реалізується через такі види творчості, як мистецтво (музика, театр, кіно, живопис, графіку, архітектуру та ін.), літературу (проза, поезія). Художня творчість - це творення з допомогою синтетичних художніх образів, символів, в яких з особливою глибиною втілюються людські ідеали, соціокультурні цінності, моральні норми.

Художня творчість - це створення естетичних цінностей. В ній надзвичайно велику роль відіграє уява і в цілому емоційно-образна сфера, на відміну від наукової і технічної творчості. Мистецтву властива індивідуальна нота, воно пронизано суб'єктивністю, відкриває шляхи спілкування з людською душею. Мистецтво синтезує світорозуміння і світовідчуття, пізнання і переживання світу. Воно може актуалізувати ті явища життя, які існують лише потенційно, і тим самим виступають як особливий вид діяльності, що розширює межі людського світу й оптимізує людський фактор у світі та слугує засобом його творчого розвитку.

У духовно-теоретичній сфері слід розглянути такий тип творчого синтезу як наука. Наука пронизує всі сторони і форми соціального і духовного життя суспільства. Сукупність наукових теорій, концепцій, ідей є своєрідним теоретичним базисом культурно-історичного процесу і соціального буття людини. В якій би сфері не здійснювалась творча діяльність, вона завжди збагачується здобутками науки даного історичного часу. Як форма діяльності, наука може розглядатися в об'єктивному і суб'єктивному планах. Об'єктивною стороною наукової діяльності є знання. Суб'єктивною — самозміна суб'єкта діяльності, зміна ціннісних установок і мотивів вченого, трансформація його свідомості в процесі постановки та розв'язання проблем, розвиток форм спілкування між вченими. Наука включає в себе ряд діяльностей - теоретичну, експериментальну і т.д. Особливістю науки є те, що її досягненням властива всезагальність, вони долають межі локальної культури. Наука характеризується амбілентною природою: вона має вплив не лише на світ речей, а й на суб'єкти діяльності. Наука живить інші сфери творчості в контексті культури. Їй властива культурно-творча спрямованість на основі багатопланової взаємодії з іншими сферами діяльності.

Наукова творчість має ряд особливостей. Зокрема, наукова творчість передбачає безкорисливість. На думку Резерфорда, найзначніші для людства відкриття в цілому випливали із досліджень, які мали за мету збагатити наші пізнання природних процесів. Чудовою ілюстрацією до даних слів є діяльність М.Фарадея, який розв'язав проблему перетворення магнетизму на електрику. Він був би мільйонером, якщо б експлуатував свої відкриття, та заняття наукою були кращою нагородою в його житті.

Інша особливість наукової творчості - це орієнтація на новизну. Пошук нового надихає на творчість, а вона можлива лише тоді, коли дослідник прагне до нового без будь-якого прагматичного розрахунку.

В генезисі наукової творчості інтуїція посідає важливе місце. Нові знання з'являються не у вигляді завершеного результату, не на грунті аналізу висновків, а у формі інтуїтивної здогадки. Луї де Бройль підкреслював, що наука по суті раціональна у своїх основах і за своїми методами, може здійснювати свої найбільші значущі завоювання лише шляхом небезпечних раптових стрибків розуму, коли проявляються здібності, які називаються уявленням, інтуїцією. Інтуїтивні знання потребують обгрунтування, логічної розшифровки. Аналогічну думку висловив А. Пуанкаре, який вважав, що за допомогою логіки доводять, аргументують, а за допомогою інтуїції винаходять, відкривають.

Наукова творчість органічно пов'язана з критикою. Жодне положення не включається в арсенал науки без попереднього критичного аналізу. Зробити відкриття — означає встановити місце нового положення в контексті попередніх теоретичних знань у цілому.

Лише критичне ставлення до авторитетів попередніх теорій розкріпачує розум для творчої діяльності. Показником творчої активності особи є ступінь критичного ставлення її щодо результатів власної праці.

Отже, наукова творчість здійснюється шляхом висунення догадок. Логічне і послідовне обгрунтування їх - це сфера припущень; фактологічне обгрунтування припущень — сфера гіпотези, яка є зв'язуючою ланкою з теорією.

Наукова творчість, відображаючи реальну дійсність у поняттях, торкається переважно духовно-теоретичної діяльності людини.

Відповідно до вихідних методів, способів, які покладені в основу творчості, можна виділити такі форми творчості. Перший тип - це раціоналістична творчість, що грунтується на розсудково-раціональному мислені. Головною ознакою цього типу є свідоме ціле покладання, осмисленість, цілеспрямованість творчої діяльності. Вона має два відгалуження: практико-емпірична творчість і науково-теоретична творчість.

Другий тип - творчість на позапороговому рівні, інтуїтивна, позасвідома. Цей тип творчості є логічним наслідком значної підготовчої роботи, напруженого обдумування проблеми, ідеї, творчого задуму, проблемної ситуації. Даний тип творчості характеризується інтегративністю, цілісністю, закінченістю результатів творчості, великим евристичним синтезом, який надає продуктам творчості природного характеру.

Третій тип творчості - духовно-космологічний. Як правило, ця форма творчості здебільшого характерна для культурної традиції Сходу.

Четвертий тип - це догматична творчість. Є найбільш поширеною в сфері суспільного життя і суспільнознавства. Об'єктивною основою даного типу творчості є спотворені або відживаючі форми суспільного життя, соціальної практики та світоглядної парадигми, що відображають їх. Догматична творчість може бути вимушеною формою приховування своїх суспільних і світоглядних переконань або сліпою формою віри в соціальні догми і стереотипи, внутрішня переконаність у їхній необхідності, справедливості. Догматична творчість першого виду є своєрідною "трагедією творчості". Вона накладає свій мертвотний відбиток на дух, вчинки, дії та справи багатьох талантів і пера, і пензля, і думки. Часто творення зумовлювалося конкретними обставинами соціального життя.