Висновки.

Наукова діяльність зародилася в глибокій давності, в процесі відокремлення розумової праці від фізичної. Становлення пізнання як наукової діяльності багатогранний і складний процес, що включає в себе різні компоненти і рівні, які відіграє певну роль в розвитку пізнання і наукової діяльності. Перехід від одного типу пізнавальної діяльності до іншого здійснюється у відповідності із загальними діалектичними закономірностями переходу від старого до нового.

Слід зазначити, що складна діалектика пізнання полягає не лише у взаємодії емпіричного і теоретичного пізнання. Розвиток теоретичного пізнання відбувається у взаємозв'язку із становленням засобів цього пізнання, із збільшенням і розвитком дій, які приводять до певних наукових результатів, тобто із становленням методології науки. Для того, щоб відбувся процес наукового пізнання необхідно два компоненти: об'єкт і суб'єкт пізнання. Об'єктом наукового пізнання є сама наука, суб'єктом -людство. Своєрідність становлення наукового пізнання як діяльності полягає, на наш погляд, в тому, що знання перетворюється в особливу реальність, яка стає предметом спеціального роду діяльності.

Історичний підхід до пізнання дозволяє виділити окремі епохи в розвитку науки, її конкретні етапи із своєрідними концепціями і ідеями, методами і стилями мислення, із значною різноманітністю позицій, підходів всередині кожного етапу, прослідкувати перехід від одного великого етапу до іншого. Історичність втілюється в самій природі наукового пізнання, в характері дослідницької діяльності.

У вітчизняній та зарубіжній літературі виділяють певні проблеми розвитку наукового пізнання, значне місце серед яких відводиться проблемам мови науки. Наукові знання не існують поза мовою науки і поза певними науковими групами людей. Будучи єдиною для всіх членів такої групи, наукова мова перетворює індивідуальні наукові знання у колективне надбання. Оскільки мова науки включає певну систему понять, то сприйняття вченим мови науки означає також сприйняття відповідної системи мислення. Формальні особливості мови науки тісно пов'язані з її концептуальною основою.

В історичному і філософському плані спостерігається також поглиблення і розширення поглядів на проблему істини. Проблема істинності знання, критерії істини здавна цікавила видатні розуми. Без вирішення для себе цієї проблеми не обходилася і не обходиться в теперішній час ні одна область знань, ні одна наука. Погляди на дану проблему безперервно змінюються, оскільки змінюються і уточнюються нові концепції розуміння і пізнання світу. На нашу думку, Поппер і Феєрабент займали ключові позиції в розвитку філософського знання по проблемі істини. Феєрабент у своїй концепції показав, до чого приводить методологія, коли із неї викидають принцип відображення і ідею критерію істини. Відповідно, анархізм і скептицизм - неминучий результат тих філософських передбачень, які довгий час лежали в основі західної методології. Помилка загальної концепції Поппера і запропонованої ним схеми розвитку науки, на нашу думку, полягає в тому, що він не врахував відношення пізнаючого суб'єкту і об'єктивної реальності. Вся "логіка наукового дослідження" відзначена у Поппера односторонністю і суб'єктивізмом. Феєрабент у своїй концепції показав, до чого приводить методологія, коли із неї викидають принцип відображення і ідею критерію істини. Відповідно, анархізм і скептицизм - неминучий результат тих філософських передбачень, які довгий час лежали в основі західної методології.

Невід'ємним рушійним процесом в розвитку науці є наукова революція. Сутність наукової революції вбачають у відкриттях нових фундаментальних закономірностей, у проникненні в таку область, що раніше була недоступна. Наукова революція зламує існуючі наукові уявлення, здійснює перегляд фундаментальних понять і приводить до народження нових відкриттів, нової системи знань, що є рушійною силою у розвитку техніки. Сучасний етан науково-технічної революції пов'язаний із широким використанням у всіх сферах практики методів науки, з поглибленим науковим підходом до вирішення тих чи інших практичних проблем.

Дослідження особливостей сучасного розширення епістемічного обрію філософії наукового світоосягнення дозволило зробити висновок, що сучасний орієнтаційний поворот у філософії науки можна загалом охарактеризувати як зміну "модерністської" методологічної свідомості науки на "постмодерністську". Для сучасної науки характерним є посилення взаємозв'язку між великою кількістю різноманітних тенденцій, у розвитку кожної з них.

Філософські дослідження особливостей наукового пізнання кінця XX століття направлені на визначення його ролі у виникненні, еволюції та самозбереженні нашої цивілізації, осмислення шляхів та форм його впливу не тільки на соціально-практичні, а й на інтелектуально-духовні сфери планетарної життєдіяльності людства - найактуальніші завдання філософії.