Ііі. Гуманітарна освіта і її роль у розвитку суспільства ііі.1. Функції гуманітарної освіти

Гуманітарне знання та гуманітарна освіта є надзвичайно складними утвореннями, які завжди були в центрі уваги як широкої громадськості, так і владних інституцій. На наших теренах вони активно залучалися насамперед в ідеологічних цілях. Розвиткові власне гуманітарного знання, глибокому дослідженню специфіки і природи цього феномену як необхідної передумови гуманітарної освіти приділялося вкрай недостатньо уваги. На загальному тлі вітчизняної науки вчені-гуманітарії розглядалися як не зовсім доречна об'єктивна даність, з якою керівництво держави й органи "науки" змушені були рахуватися. Владні структури мало цікавилися змістом наукових розробок гуманітаріїв, проте вимагали "ідеологічного обгрунтування" одночасно прийнятих "історичних рішень". Слід зауважити, що зазначена тенденція зберігається і сьогодні. І нині гуманітарна інтелігенція вважається відповідальною за соціально-політичну, економічну і духовну кризу в суспільстві.

Все це, звичайно, не могло негативно не відбитися на стані гуманітарної освіти. Остання, перебуваючи в режимі постійних реформувань, перебудов та вдосконалень, продовжує бути фрагментарною (слабкою) в концептуальному відношенні, а відтак неефективною — у практичному. На подолання зазначених недоліків гуманітарної освіти і орієнтований новий проект Концепції реформування гуманітарної освіти в нашій державі.

В новій концепції розвитку гуманітарної освіти в Україні слід провести певну корекцію та уточнення ключових понять. Та й сам термін "гуманітарність" є далеко неоднозначним. Гуманітарні науки є не просто відмінними від природознавчих. Ця відмінність є відносною, про що переконливо свідчить процес "гуманітаризації" фундаментальних напрямів сучасного природознавства. Нumаnіtаs — це буквально все, що властиве людині. Гуманітарія покликана культивувати кращі риси людської натури: благородство, милосердя, освіченість, загалом гуманність. Підкреслюється функція гуманітарної освіти — виховання у молодої особи високих гуманістичних якостей і людяності, поваги до людей, людської гідності, культури спілкування, цивілізованого співжиття. Це, звичайно, святі речі та орієнтир, гідний наслідування. Проте без зміни статусу гуманітарного знання в державі, статусу вчителя — самого знедоленого працівника нашої освітянської системи, чітких та ефективних принципів її організації і достатнього фінансування ці надзвичайно важливі й високі положення концепції залишаються благими побажаннями.

Інша важлива функція гуманітарної освіти — подолання технократичних інтенцій у свідомості нашого сучасника. На наших теренах найбільш повно виявив себе зв'язок між традиційною сцієнтичною орієнтацією, технократичними інтенціями та командно-адміністративною системою управління. Керівник-технократ щиро думає, що найскладнішими природно-соціальними системами можна управляти такими ж методами, як і технологічними процесами. Саме тут формується потяг до простих, опертих на лінійно-технологічне мислення, розв'язань надзвичайно складних проблем. Вважається, наприклад, що ситуацію в економіці і у виробничому секторі можна змінити на краще, якщо, скажімо, відпустити ціни або знизити податки. Досить важко засвоюється банальна, на перший погляд, істина, що для управління гранично складними явищами соціуму потрібна гуманітарна підготовка і високий професіоналізм, що "керівний досвід", набутий в минулому, є сумнівним аргументом для призначення на керівну посаду в умовах, що кардинально змінились.

Прикметною в цьому відношенні є своєрідна реабілітація поняття "природа людини". Хоча як це не виглядає парадоксально, але реальний живий індивід з його багатоманітними соматичними та духовними проявами, майже не береться до уваги не лише в "науках про природу", але і в "науках про суспільство" і, навіть, у процесі практичної діяльності. Звідси — абсолютний об'єктивізм як еталон науковості та абсурдна ситуація невідповідності потреб виробництва потребам людини. Біологічна субстанція її і нині розглядається як нонсенс, недоречність щодо людини з її високими духовно-соціальними чеснотами. Між іншим, визнання "тварності" як органічного компоненту людської природи зовсім не означає заперечення сапіентності та культури людини. "Подолати" її неможливо, оскільки вона є невід'ємною даністю. Людина попри всі її досягнення залишається земною істотою (навіть коли вона знаходиться в космічному кораблі), якій властиві всі функції пересічної біологічної системи. Як і в організмі кожної тварини, в її організмі відбуваються ті ж фізіологічні процеси і життєдіяльність її повністю залежить від функціонування всієї сукупності біосферних механізмів. Саме ця обставина і є сутністю для екологічної проблематики і зумовлює її драматизм.

Нерозуміння феномену життя і нехтування ним приводить до того, що сьогодні вже цілком серйозно ставиться проблема подолання "біологічної обмеженості людини", яка стримує її подальший соціокультурний розвиток. Сучасні теоретики "техносфери" прагнуть створити "нове природне оточення для людини". Техніка перестає бути знаряддям. Вона вже постає як партнер людини, а в перспективі — може стати її господарем. Прикметним у цьому відношенні є гіперболізоване ставлення до терміну "механізм": "механізм народного господарства", "біосферний механізм тощо. Технократична спрямованість нашої ментальності досить красномовно проявляється у словосполученнях "інженери людських душ" — письменники, "людський фактор". В термінології сучасної педагогіки набувають поширення такі поняття як "модуль", "матриця" та інші. Така трансформація в сучасному світі відбувається поступово і непомітно і ми, звикаючи до технократичної термінології, вже не насторожуємося, коли читаємо, що "робот вивчає людину", або "фахівці з проблем "штучного інтелекту" проводять науково-практичні конференції на тему про "ефективність використання людського фактору в інтелектуальній системі". Не зовсім зрозумілими є такі словосполучення як "особистість сучасного типу, сучасна світова гуманістика. Зазначається, що остання виходить з того, що саме людина, її права та обов'язки, запити й потреби мають перебувати в центрі уваги держави і суспільства. Слід сказати, що ці фундаментальні положення були сформульовані ще в епоху Відродження і не є здобутком сучасної гуманістики [8; 129].

Гуманітарна освіта є складовою всього навчально-виховного процесу. Неодмінною основою її реалізації є тісний зв'язок із природничими, технічними напрямами освіти, що знаходять своє виявлення у формуванні світогляду людини. Важливу роль гуманітарна освіта відіграє у формуванні інтегрального знання у системі наук. Світоглядність гуманітарної освіти сприяє розширенню кругозору, інтелектуальності, духовності, активізації позиції людини. При цьому важливе значення має засвоєння світового досвіду гуманітарної освіти в умовах діяльності навчально-виховних закладів, що сприятиме широкому і творчому використанню цього досвіду у подальшій практичній діяльності людини.

Для системи освіти дуже важливою є її гуманітарна складова — предмети, що несуть і формують знання про людину і суспільство, історію і культуру, моральні цінності та інші, тобто історичні, мовно- й літературознавчі, культурологічні, філософсько-соціологічні, психологічні та інші. Їх роль у навчально-виховному процесі переоцінити важко. І хоча представники так званих "точних" наук практично завжди підкреслюють пріоритети "свого'' циклу знань, ніхто з реалістично мислячих педагогів і вчителів не заперечує ролі гуманітарного блоку освіти, особливо в тій її частині, де йдеться про формування світогляду, ціннісних орієнтацій, загальної культури і морально-громадської позиції особистості [9; 6].