Іі. Проблема диференціації наук та виникнення пограничних наук іі.1. Диференціація наук на різних етапах розвитку людського пізнання

Діалектичний матеріалізм бачить єдність світу в його багатомаїтті, у розвитку його різних форм, процесів, явищ. Саме уявлення про єдність світу на основі його розвитку дають можливість розуміти наукові знання, різні аспекти його в єдиному взаємозв'язаному вигляді. В той же час диференційовані науки і наукові знання, які відображають багатомаїття матеріального світу, довгий час були ізольовані одне від одного. І це багатьом дослідникам здавалось природнім. Саме тому вони настирливо відстоювали границі предметів "своїх" дисциплін, зберігалися у строгому секреті методи і прийоми своїх досліджень. Але світ як цілий, повторний, складається з різних частин, які тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені. Важливо зазначити, що процес диференціації наук і наукових знань не слабшав, а, навпаки, посилювався, хоча його характер набував суттєвих змін. Якщо раніше окремі науки "насильно" розділяли природу, ізолювали її частково, то потім поступово почався об'єктивний процес їх зближення, взаємозбагачення прийомами і методами дослідження. Більше того, диференціація наук і наукового знання почала служити іншій, протилежній їм тенденції — інтеграції наук, яка перетворилася сьогодні у провідну закономірність розвитку наукового знання.

Диференціація — одна з найбільш стійких тенденцій розвитку наук. Цей процес, який почався з моменту виникнення наук, прийняв широкі розміри в пору її зрілості і продовжується з такою ж силою і зараз. Проте сам процес диференціації на різних етапах людського пізнання протікав неоднаково.

Ф. Енгельс виділяв три ступені розвитку пізнання, перший — ступінь безпосереднього споглядання, коли філософія виступала єдиною синтетичною наукою, яка мала предметом своїх досліджень світ в цілому.

На цьому ступені розвитку пізнання предмет вивчення поставав у нерозчленованому вигляді і існувала одна філософська наука. Диференціація наук в цей період тільки-тільки починалася і носила початковий характер. Філософія Стародавньої Греції і всього Стародавнього Сходу не звертала увагу на деякі деталі в пізнанні, давала загальну картину природи. Природознавство представляло собою єдину науку про природу, повністю було під владою філософії і виступало як натурфілософія. Так продовжувалось аж до александрійського періоду, під час якого почали з'являтися перші характерні ознаки диференціації наук. Від єдиної філософської науки почав виділятися ряд так званих точних наук, і серед них — механіка і астрономія.

Проте тільки на другому ступені розвитку людського пізнання — в епоху Відродження — стала активним, яскраво вираженим процесом. Це було викликано великими успіхами природознавства, які відбувалися на світанку капіталістичного суспільства. У XV ст. було покладено початок точному, систематичному дослідженню природи, яке диктувалося зростаючими потребами виробництва, техніки, всієї людської практики, а також ходом розвитку самого природознавства. Аналітичне вивчення природи відбувалося не тільки в її ізольованих областях, але і в окремих частинах всередині кожної області. Нові науки утворювалися всередині старих, а потім відокремлювалися від них і ставали самостійними галузями. Так з фізики виділились механіка, оптика, акустика і т. д. На цьому етапі диференціація наук сприяла відкриттю і пізнанню конкретних законів різних областей матеріального світу з метою їх практичного використання у промисловості, техніці, сільському господарстві і т. д.; по-друге, диференціація наук сприяла більш поглибленому вивченню різних сторін дійсності, і, нарешті, по-третє, розширення і поглиблення спеціалізації знань викликали протилежний процес, що веде до інтеграції наук, синтезу знань.