Тема 17.

Специфіка і розвиток гуманітарних наук (1).

ПЛАН

ВСТУП

І. Поняття гуманітарних наук, його генезис.

І.1. Логічне самоусвідомлення гуманітарних наук.

І.2. Специфіка гуманітарної області знання.

І.3. Генезис наукових форм гуманітарного пізнання.

ІІ. Проблема диференціації наук та виникнення пограничних наук.

ІІ.1. Диференціація наук на різних етапах розвитку людського пізнання.

ІІ.2. Виникнення пограничних наук.

ІІ.3. Синтетичні галузі знання.

ІІІ. Гуманітарна освіта та її роль у розвитку суспільства.

ІІІ.1. Функції гуманітарної освіти.

ІІІ.2. Проблема трансформації гуманітарної освіти в Україні.

Висновки.

Література.

ВСТУП

Прийнято вважати, что гуманітарні науки — це ті, які вивчають людину та її діяльність, а природничі науки вивчають природу, живу і мертву. Медицина, фізіологія та антропологія вивчають людину, але не є гуманітарними науками. Старі канали і руїни міст, що перетворилися в горби, — антропогенний метаморфозований рельєф, знаходяться у сфері геоморфології — науки природничої. І навпаки, географія до XVI ст., заснована на легендарних, часто фантастичних розповідях мандрівників, була наукою гуманітарною. Навіть астрономія до Коперника була наукою гуманітарною, заснованою на вивченні текстів Арістотеля, Птолемея. Звідси видно, що різниця між гуманітарними і природничими науками не принципова, а, скоріше, стадійна.

При поділі за способом отримання первинної інформації можливі два підходи: читання книг або вислуховування повідомлень (легенд, міфів і т. д.) і спостереження, іноді з експериментом. Перший спосіб відповідає гуманітарним наукам, царицею яких є філологія. Другий — природничим наукам, які слід поділяти на математизовані та описові.

Зазначене розмежування гуманітарних і природничих наук не дає права на перевагу одних над іншими. Адже саме гуманітарні науки збагатили сучасне людство інформацією про інші культури, як сучасні епосі європейського Просвітництва, так і мертві.

До цього часу не має відповіді питання про те, як треба інтерпретувати природу гуманітарного знання і гуманітарних наук. Також в історіографії науки не розроблено достатньо адекватної концепції виникнення і розвитку наукового знання взагалі Виникає питання — з якого саме моменту еволюції пізнавальної діяльності можна говорити про конституювання власне наукових форм пізнання? На ці аспекти головним чином і звернена увага в даному рефераті. Проте всім цим, звичайно, не обмежуються ні проблеми, які безпосередньо стосуються генезису наукових форм наукового пізнання, ні проблеми методології гуманітарного дослідження.

І. Поняття гуманітарних наук та їx генезис і.1. Логічне самоусвідомлення гуманітарних наук

Говорячи про структуру нашого знання, у складі "неточного" гуманітарного знання можна виділити два підрозділи: заснований на логіці (дискурсивне пізнання) і пізнання інтуїтивно-образне. Останнім переважно нехтують, він вважається галуззю диваків-поетів. Проте дуже глибокі істини отримуються саме на цьому древньому шляху, який зародився тоді, коли людина ще не була Розумною. Гуманітарне знання в силу того, що воно не випливає з обмеженої кількості аксіом, а значною мірою базується на почуттях, має свою специфічну область дослідження [1; 110].

Логічне самоусвідомлення гуманітарних наук, супроводжуюче в XIX столітті їх фактичне формування, повністю знаходиться під владою зразку природничих наук. Це може показати сам розгляд терміну "гуманітарна наука", хоча звичне нам значення він отримує тільки у множині. Те, що гуманітарні науки розуміються за аналогією із природничими, настільки очевидно, що перед цим відступає призвук ідеалізму, закладений в понятті духу і в науці про дух. Термін "гуманітарні науки" отримав розповсюдження головним чином дякуючи перекладачу "Логіки" Джону Стюарту Мілю. У своїй праці Міль намагається послідовно змалювати можливості, якими володіє індуктивна логіка до області гуманітарних наук. Вже з самого ходу роздумів Міля випливає, що тут йде мова зовсім не про покликання логіки гуманітарних наук, а навпаки, автор хоче показати, що в основі всіх пізнавальних наук лежить індуктивний метод, який постає як єдиний діяльний в цій області. В науках про мораль теж необхідно пізнавати подібності, регулярності, закономірності, що роблять передбаченими окремі явища і процеси. Проте і в області природничих наук ця ціль не завжди рівним чином може бути досягнута. Причина ж криється в тому, що дані, на основі яких можна було б пізнавати подібності, не завжди представлені в достатній кількості. Так, метереологія працює так само методично, як і фізика, але її вихідні дані лакунарні, а тому передбачення її неточні Те ж саме справедливо і по відношенню соціальних явищ. Застосування індуктивного методу в цих областях вільне від всіх метафізичних допущень і зберігає повну незалежність від того, яким саме мислиться становлення спостережуваного явища. Тут не додумують, наприклад, причини певних проявів, а просто констатують регулярність Тим самим незалежно від того, чи вірять при цьому у свободу волі чи ні, в області суспільного життя передбачення в будь-якому випадку виявляється можливим. Відокремити з наявності закономірностей висновки стосовно явищ — аж ніяк не означає визнати щось на зразок наявності взаємозв'язку, регулярність якого допускає можливість передбачення. Реалізація вільних рішень — якщо такі існують — не перериває закономірності процесу а сама по собі належить до сфери узагальнень і регулярностей, які одержуються завдяки індукції.

Проте при цьому виступає, власне, та проблема, яку ставлять перед мисленням гуманітарні науки: їх суть не може бути правильно зрозумілою, якщо виміряти їх за масштабом прогресуючого пізнання закономірностей. Пізнання соціально-історичного світу не може піднятися до рівня науки шляхом застосування індуктивних методів природничих наук. Історичне не служить простим підтвердженням закономірності, яка в практичних обставинах дозволяє робити передбачення. Навпаки, ідеалом тут повинно бути розуміння самого явища в його однократній та історичній конкретності. При цьому можливий вплив як завгодно великого об'єму загальних знань; ціль же полягає не в їх фіксації і розширенні для більш глибокого розуміння загальних законів розвитку людей, народів і держав, а в розумінні того, які ця людина, цей народ, ця держава, яким було становлення.