Висновки

Предметом даного дослідження стало широке коло питань. Адже, розглядаючи специфіку соціальних цінностей і норм як "внутрішніх" регулятивів соціальної активності особистості, спершу необхідно акцентувати увагу на такій важливій функції науки як аксіологічна, проаналізувати історичний розвиток філософських уявлень про цінності, категорії естетичного освоєння світу.

Показуючи, що моральні цінності — цінності найвищого рангу, ми тим самим прагнули обгрунтувати обов'язковість орієнтації кожної особистості на ці цінності. Така орієнтація повинна стати найважливішим елементом життєвої мудрості, особистісної якості, які ще древні відносили до основних чеснот.

Мудрість дозволяє людині уникнути багатьох невірних вчинків, даремної витрати сил і часу, вчить її цінувати життя. Але справжня мудрість вчить людину і тому, що головним є не безпомилковість і безхмарність життя і навіть не саме по собі життя, але життя яскраве, змістовне, що приносить користь людям, які залишають після себе добрі сліди. Досвід багатьох поколінь переконує нас у тім, що мудрість не може бути аморальною, що, позбавивши орієнтації на добро, вона перестає бути мудрістю.

Моральні цінності роблять людину не тільки мудрою, вони наділяють її ще й життєвою стійкістю, мужністю, зміцнюють її волю, мобілізують резерви її душі. Людина є слабкою перед величезним, складним, а часом і страшним природним і соціальним світом.

У сучасному світі, очевидно, не завжди і не скрізь існують ще умови для перетворення моральних цінностей у вищі цінності. Тривалий шлях морального удосконалення людей і успіхи в досягненні поставлених цілей залежать від цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Література

1. Блюмкин В.А. Мир моральных ценностей. - М.: Знание, 1981. - 64 с.

2. Бобрів В.В. Введення у філософію: Навчальний посібник. - Новосибірськ: Видавництво НГУ, 1998.

3. Борев Ю.Б. Естетика. 4-е видання. М: Политиздат, 1988.

4. Введение в философию. / Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А. и др. - М.: Политиздат, 1990.-639с.

5. Вижпенцев Г.П. Соціально-політичний журнал// Аксіологія: становлення й основні етапи розвитку. 1995 р. №6 і 1996 р. №1.

6. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности: Пер. с англ. и франц. / Сост. Л.И. Василенко и В.Е. Ермолаевой/. - М.: Прогрес, 1990. -495 с.

7. Кропоткин ПА Етика. - М.: Политиздат, 1991.

8. Ручка А. А. Социальные ценности и нормы. - К.: Наук. думка, 1976. -151 с.

9. Чухина Л.А. Человек и его ценностный мир в религиозной философии. - Рига: Зинатне, 1991.-303 с.

Тема 16. Антипозитивістські концепції науки.

Зміст

Вступ

І. Сутність позитивістських концепцій науки.

II.Сутність антипозитивістських концепцій науки.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

На сучасному етапі наука в цілому і її окремі «розділи» -математика, природознавство, суспільствознавство і технічні науки - знаходяться на рубежі нових глибоких фундаментальних трансформацій. У багатьох моментах ці трансформації зв'язані з наступом так званої інформаційної ери або «комп'ютеризованого століття». Фундаментальні технічні інновації, революційні реформування у сфері матеріального виробництва і управління, освіти, виховання, науково - дослідницької діяльності і побуту, визвані широкою комп'ютеризацією і автоматизацією різних видів діяльності, ставлять перед наукою зовсім нові проблеми. Конструювання комп'ютерів п'ятого покоління, здатних до діалогу з людиною на звичайній мові, перспектива створення штучного інтелекту і глобальних інформаційних систем зв'язують в тісний вузол самі різні наукові дисципліни від математики, теорії інформатики і теорії фізики до соціології, психології, лінгвістики, економіки, політики і культурології.

«Каменем спотикання, - зауважує Т.Гаттінг, - був і до цих пір залишається синтез уявлень про науку як концептуальної структури і як людської діяльності» [1: 27]. Прагнучи зіштовхнути цей «камінь» з місця, постпозитивізм сформував два табори, представники яких кожний по-своєму претендують на адекватний образ розвитку наукового знання і на вірне втілення історичної практики наукової діяльності. Один табір формують прихильники реконструкції розвитку науки, заснованої на виявленню цінностних факторів у діяльності окремих вчених і наукових товариств. Цей напрямок соціально-психологічної реконструкції наукового розвитку зв'язаний з ідеями К.Поппера і його критико-раціоналістичною концепцією, яка відображена у працях: «Логіка наукового відкриття», «Припущення і спростування», «Об'єктивне знання». Якщо К.Поппер розглядає логічну раціональність окремо від історичної реальності, то на іншому напрямку - історичний і соціологічний емпіризм (Куп, Фейєрабенд). «Ми обоє (Кун і Поппер - Авт.), - пише Кун, - торкаємося скоріше динамічного процесу, в якому примножуються знання, чим логічної структури продуктів наукового дослідження, обоє акцентуємо факти і дух актуального життя науки, обоє звертаємося до її історії... Обоє ми заперечуємо точку зору, згідно якої наука розвивається шляхом перетворень, і обоє підкреслюємо революційний характер процесу заперечення старої теорії і заміну її несумісною новою теорією, показуючи при цьому ту роль, яку грає в даному процесі недієздатність старої теорії відповісти на виклики зі сторони логіки, експерименту або спостереження» [1: 28].

Отож, з неопозитивістського погляду філософія науки - це аналіз і пояснення понять і теорій науки з методологічною орієнтацією на дослідження процедур обгрунтування і оцінки знання, способів його трансформацій.

На відміну від позитивізму антипозитивістський напрям у сучасній філософії науки вустами чільного свого представника А.Уайтхеда відмічає, що філософія науки — це формування світоглядне, яке співзвучне з важливими науковими теоріями і, навіть, на них обгрунтоване, а також онтологічна орієнтоване в основному на аналіз і узагальнення важливих наукових теорій побудови цілісної картини світу.

З різних концептуальних позицій розглядають проблему представники феноменології (Е.Гуссерль); епістемології (Г.Башляр). У цій роботі зроблена спроба викласти сутність антипозитивістських концепцій науки вище вказаних філософських течій.

Структура роботи поділена згідно проблематики. Проблема сутності позитивістських концепцій науки викладена у першому розділі. Тут поданий аналіз ідей становлення, розвитку і занепаду позитивізму [2; 3; 4;

6; ЇЗ]. Звернено увагу на розвиток логіко-методичних досліджень у концепціях Поппера [1; 2; 3; 4; 6; 8; ІЗ], Куна [1; 3; 6; 13] і Фейєрабендта [1; 3; 4; 6; ЇЗ]. Простежено розвиток логіко-методологічних досліджень науки, який привів до значних результатів у структурі наукового знання, процесів його обгрунтування і розвитку методів і прийомів наукового дослідження.

Аналіз антипозитивістських досліджень викладений у другому розділі. У першій його частині розглянуто становище антипозитивістського напрямку у сучасній філософії науки. У другій -загально висвітлено суть неалітичних (антипозитивістських) концепцій науки у феноменологічній Е.Гуссерля [І], епістемологічній Г.Башляра [1;10], онтологічній А.Уайтхеда [9;10]. Проаналізовано співвідношення концепцій із ідеалом метафізичного знання, і зроблено спробу довести різноманітність підходів до розвитку науки і виведено їх у конструктивній критиці.

Термінологія у роботі взята із частини використаних джерел [1;3;7;9]. Терміни «позитивізм», «постпозитивізм» і «неопозитивізм» у даному дослідженню означають одну течію у різних модифікаціях і протиставляється протилежному — «неаналітична філософія», «антипозитивістський напрям» і т.п.

Дане дослідження є спробою, на основі радянської, російської і зарубіжної історіографії, відтворити і простежити сутність позитивістських і антипозитивістських концепцій науки.

Проблематика дослідження актуальна у науковому світі, час докорінних реформ змінив стан позитивістської течії у сучасній філософії науки і надав великого значення антипозитивістському напряму.