1. Історичний розвиток філософських уявлень про цінності.

Неправильно було б думати, що мислителі минулого не пропонували відповіді, не давали продуваних і аргументованих рішень. А зовсім і навпаки. Історія зберегла немало імен мудреців, які пропонували цікаві відповіді на фундаментальні питання людського буття. Ці відповіді охоплювали весь зібраний до того часу досвід людства, всю культуру, всі знання даної епохи. Відповіді були різними, але в загальному вони створювали особливий притаманний лише даній епосі розумовий резервуар, культурний фонд, велику бібліотеку цінностей і мудрості, у якої кожен міг брати основи для особистих поглядів.

Стародавні греки зоображували богиню Афіну, покровительницю мудрості із совою, яка сиділа на її плечі. Ця птиця, як відомо гарно бачить в нічній тьмі. Вона може беж шуму літати, що є недоступним для інших пірнатих. Через це римляни, які називали Афіну Мінервою, говорили: “Сова Мінерви вилітає в сутінки”. [ст 5; 4]. Цим підкреслювалося, що справжня мудрість здатна відповісти на вічні та важливі питання.

В історії людства нераз зустрічались гігантські переломи, які передбачали історичну долю на тисячоліття вперед. Таким був перехід від кочівництва до осілості, як наслідок розвитку землеробства і ремесла. Другий гігантський перелом пов’язаний з революцією XVII-XVIII ст. І кожен раз ці переломи призводили до глибоких змін в житті, культурі і світогляді людей, в їх розумінні навколишнього світу, в їх пізнанні самих себе. Ще більш глибокі переміни виникли через швидко наростаючий науково-технічний прогрес сучасниками і учасниками якого ми є. Вічними питанням про смисл буття, про розвиток суспільства, про життя і смерть, про пізнання істини, про добро і зло цей останній перелом в історії людства надає особливого значення процесу переоцінки моральних і матеріальних речей, що нас оточують.

Принциповим поштовхом до розвитку теорії цінностей стала філософія раціоналізму, що з’явилась у 18ст. Раціоналізм гостро поставив питання про природу вихідних визначень буття, його підлеглість законам і раціональну пізнаваність світу.

Отже, цінності – суспільні визначення матеріальних і духовних об’єкиів, які виражають їх позитивне чи негативне значення для людини і суспільства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т. д. Предмети людської діяльності, суспільні відносини і включені в їх коло природні процеси можуть бути об’єктами ціннісного відношення.

Перші спроби філософськи осмислити цінності зробили стоїки (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій), які поділилифілософію на логіку, фізику та етику. Найважливішою частиною філософії стоїків є етика.

Моральність, на їх думку, полягає в тому, щоб керуватися розумом і жити згідно з природою. Мораль же орієнтується на цінності. Особливість цінностей у тому, що вони визначають житєві смисли, функціонально керують діяльністю. Вони одночасно поєднують потреби, інтереси і емоційні переживання людини.

Наприклад, перехожий запитує у трьох робітників, які тачками возять цеглу, що вони роблять. Один відповідає: “Цеглу вожу”, другий – “На хліб заробляю”, третій – “Собор будую”. Таким чином, мета цінностей відповідає на питання – “що робити?” План діяльності визначає – “Як робити?” Цінності визначають – “Для чого?” Приклад з робітниками. Дії робітників тотожні, а ціннісні орієнтири різні.

Значний внесок у розробку теорії цінностей зробив І. Кант, його вчення про регулятивні принципи практичного розуму, за якими вищі цінності буття мають не онтологічні, а виключно регулятивні підстави до існування. Цим самим Кант розмежував поняття буття і блага, протиставивши сферу моральності як свободи сфері природи, яка має підлягати закону необхідності.

Упрацях учнів і послідовників Канта проблема цінностей набула вже самостійного значення. Аксіологічний напрям у філософії почав формуватися у другій половині ХІХст. в працях Г. Лотце, В. Віндельбана, Г. Ріккерта.

В ХІХст. аксіологічну проблематику продовжують активно розробляти представники фоменології, герменевтики, екзистенціоналізму, теорії соціальної дії.

Ця велика дослідницька активність свідчить про неподоланність вихідної філософської колізії – розуму і цінностей. Лінія розмежування проходить для філософських шкіл через проблему раціональної чи моральної (ціннісної) визначенності світу.

Чи може людина, спираючись на власний розум, гармонійно, досконало влаштувати своє життя, чи вона мусить визначити існування вищих від розуму цінностей, які треба сприймати як закон.

Для теоретиків аксіології проблема цінностей від самого початку була виключена із сфери раціонального пізнання. Вона вважалась галуззю позанаукового дослідження, особливим способом бачення світу, а цінності – феноменами особливої природи.

Фундаментальною для теорії цінностей є проблема природи, способу буття цінностей, їх способу функціонування в суспільстві. Вже Кант вважав, що цінності самі по собі не мають буття, їм притаманна лише значущість, вони суть вимоги, звернені до волі, цілі, поставлені перед нею. Але тоді проблематичним видавалось саме існування цінностей, їх імперативний характер щодо поведінки суб’єкта.

Уникаючи цієї суперечності, Ріккерт протиставляв світ культури як сферу панування цінностей, світові природи, де панують закони.

Закони свідчать про те, що є і мусить неминуче бути, цінності – про те, що повинно бути.

Цінності становлять інший модус буття, вони ухвалюють щось, наказують, вимагають, закликають. Усе це підштовхувало до думки про відносність, ілюзорність цінностей, що було б смертю цивілізації, яка живе до того часу, поки непорушні моральні закони. Прагнучи уникнути ціннісного релятивізму, Лотце, Віндельбанд розглядали цінності як норми, що утворюють загальний план і основу культуротворчої діяльності.

Повернемося до цінностей, які є об’єктивними за своїм змістом, але вони завжди переживаються і сприймаються суб’єктивно.

Цінності можуть бути предметними і суб’єктивними. Предметні цінності – це ті сторони любих об’єктів людської діяльності, які викликають суб’єктивне відношення до них людини. Предметні цінності – це природне благо і зло, споживча вартість предметів праці (корисність), культурна спадщина, корисний ефект пізнання, моральне добро і зло, естетичні характеристики прирродних і суспільних об’єктів, предмети релігійного поклоніння тощо. Людський світ, тим самим, не є простою сукупністю об’єктів пізнання або перетворення. Він набуває суб’єктивного значення, переживається людиною як частина її самої, на нього розповсюджується людиною як частина її самої, на нього розповсюджуються людьські якості і властивості. Предметні цінності і є відображенням значення предметів в людському житті, вони оцінюються людиною в поняттях “позитивного” і “негативного”: добра і зла, істинного і хибного, дозволеного і забороненого, справедливого і несправедливого, правди і брехні, прекрасного і потворного, доброго і поганого тощо.

Способом і критерієм оцінки виступають суб’єктивні цінності. Вони є сукупністю настанов і оцінок, імперативів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її життєдіяльності. Здатність цінностей бути регуляторами і орієнтирами людських відносин і поведінки індивідів обумовлена їх суспільним характером. Цінності є продуктом колективної діяльності людей – соціальних груп, націй, класів, суспільства. Тому будь - яка цінність формується як суспільна цінність.

Цінності різноманітні і розповсюджені нерівномірно серед всіх членів суспільства. Можна виділити такі рівні цінностей: загальнолюдські, загальносоціальні, соціально-групові і індивідуально-особистісні.

Загальнолюдські можуть співпадати з загально - соціальними (цінності життя, любові, добра, істини, краси, свободи, творчості тощо; які розглянемо детально, на прикладі окремих країн), але можуть і відрізнатися.

Наприклад, в одних суспільствах вищою цінністю може бути дотримання традиції, звичаю, авторитету роду чи общини, а в іншому – індивідуальне самоутвердження особистості.

Загальнолюдські цінності мають конкретно – історичний зміст (розуміння свободи в епоху середньовіччя, наприклад, відрізняється від змісту цього поняття в наш час).

Соціально-групові цінності – це цінності певного класу, соціальної групи чи спільноти (молодіжні цінності, етнічні тощо).

Індивідуальні цінності завжли заледать від рівня матеріального і духовного розвитку суспільства, від особистої культури індивіда.

Сукупність цінностей, притаманних особистості, відмежовує для неї у її власній життєдіяльності суттєве від несуттєвого, важливе від неважливого, спрямовує її потреби і інтереси у певному напрямку. Ціннісна орієнтація – це спрямованість всіх проявів життєдіяльності людини на певну систему цінностей, що надає життю сенс і значення. Основним змістом ціннісних орієнтацій особистості є політичні, філософсько-світоглядні, моральні переконання, глибинні і усталені симпатії і прихильності, моральні принципи поведінки. У своєму житті особистість завжди здійснює вибір духовних цінностей, що само по собі є проявом людської свободи.

Розглянемо конкретніше, детальніше загальнолюдські, які можуть співпадати із загальносоціальними цінностями.

Започаткувалась філософія з постановки питання про єдність речей, цілісність світу. І для того, щоб це питання з’явилось у людській свідомості, необхідні були тисячоліття практичного перетворення одних речей в інші, практично-мисляче із кола цих речей таких, що використовувались як засіб перетворення всіх інших.

Перші уявлення про єдине походження і єдину першооснову всіх речей були пов’язані з використанням води в зрошувальному землеробстві. Виникли вони в Єгипті в 3-2 тисячоліттях до н.е. Використовуючи воду для зрошування полів і переконуючись на практиці, що без води нічого не виникає, а, навпаки, все вмирає, гине і розкладається, єгиптяни дійшли висновку. Що всі речі виникають із води. Вода єдля єгиптян була основою вирощування врожаю. Універсальним знаряддям добування засобів існування. Тому не дивно, що саме її поклали єгиптяни в основу всіх речей.