3. Мистецтво і наука і їх взаємодія і вплив.

Співставлення засобів і шляхів розвитку науки і мистецтва стало в останній час одної із самих глобальних проблем інтелектуального життя людини. Воно підказує самий хід речей і висуває багато аспектів для дальшого розвитку.

На жаль наша дослідницька думка до недавнього часу займалася розглядом цієї проблеми тільки під одним кутом зору. Наука і мистецтво співставлялися тільки як різні форми суспільної свідомості. Всі інші аспекти за різним виключенням не приймалися до уваги.

Мистецтво при цьому виявлялося головним в тому, що визначало його природу і функцію – в самостійних пізнавальних цілях і можливостях. Рахувало, що воно як би виникло від науки в якості образної інтерпретації об'єктивного знання. Стверджувалось, що творіння художника повинно відрізнитися від розробок вченого, присвяченому тому ж об'єкту, лише по формі. Ідентичність розглядалася, як аксіома. Було прийнято думати, що художній образ-це наукове поняття, якому дана конкретно-чуттєва форма. В науці і мистецтві дійсно багато спільного навіть коли говорити про творчий процес. По словам М.Горького, "і там і тут основну роль відіграють спостереження ,порівняння, вивчення, художнику так як і вченому, необхідно мати уяву і інтуїцію" / 6: 115/.Щоб зрозуміти логіку цього явища необхідно заглибитись в його історію. Почнемо з того, що в первісному суспільстві поділу не було, та і не могло бути. Тоді людина пізнавала світ однаково, і всі його знання в той же час були наукою, і мистецтвом. Та обидва види пізнавально-творчої діяльності виникли від одного коріння. Не дивно, що деякі риси їх генетичної загальності збереглися і по сьогоднішній день у вигляді загальної структури. І наука і мистецтво виникли і сформувались як необхідні різновидності активної діяльності людини.

Людина науки і людина мистецтва говорить американський фізик Р. Оппенгеймер, постійно повинні приводити в гармонію нове і уже відоме, "боротьба за те, щоб встановити деякий порядок в загальному хаосі." / 6 : 116/.

Генетична спільність обох видів інтелектуальної діяльності людини підтверджується єдиним матеріалом, як наукове, так художнє мистецтво являється мислячою переробкою тих суб'єктивних образів об'єктивного світу, які відкладається в нашій свідомості у вигляді уявлень. двох випадках переробка уявлень потребує їх відбору і металізації.

Такі головні риси гносеологічної сутності науки і мистецтва як двох форм пізнавально - творчої діяльності.

Кожен із цих двох творчих початків має свої специфічні пізнавальні цілі.

Об’єкт науки – це спеціалізоване пізнання. Вчений веде дослідження, кожний раз вирішуючи одне якесь запитання, кожний раз добивається однозначного результату.

Об'єкт мистецтва-це прямий і тісний зв'язок з особистістю самої пізнаючої людини, зі всім їх досвідом. Художник прагне охопити дійсність різносторонньої багатозначно.

Наука пізнає об'єктивну дійсність в єдності і взаємозв'язку її проявлення. Тим самим людство створює для себе і своїх нащадків цілісно і постійно рухаючу наукову картини світу.

Мистецтво пізнає "людську дійсність", кожний раз воно виявляє об'єктивний зміст взаємозв'язку оточуючого світу з даною людиною і в їх єдності і взаємопроникненні тим самим люди створюють художню картину буття.

Наука визнає все навіть людство, застосовуючи до світогляду, мистецтво пізнає все, навіть світогляд, людства. Вчений прагне відкрити абсолютну, загальну сутність явищ. Художник відкриває відносно, неповторне, земне, спеціально людське, але в ідеалі – загальнолюдський зміст явищ. Звідси – різні прагнення творчого мислення.

Процес художнього пізнання в тому і заключається, що художник направляє пізнавальний об'єкт на себе, а себе зміст своєї особистості – на об'єкт, прагнучи привести його в єдність зі своїм людським досвідом.

Головна закономірність наукового мистецтва – самонастроєння людини в процесі дослідження в ім'я самопроявлення пізнавання об'єктів. Звідси і головна закономірність художнього мистецтва – самопроявлення людини на зустріч пізнавальним речам в ім'я взаємо розкриття з ними. Для вченого єдина можливість об'єктивного пізнання заключається в створенні моделі пізнавального об'єкту.

Для художника єдиною можливістю пізнати людський зміст об'єкта, це добитися взаємовідображення, взаєморозкриття з ним-це створює його у вигляді художнього образу, або системи.

Звідси логічна і структурна різниця між науковим поняттям і художнім образом. Наукове поняття – це деякий штучно створений людиною словесний або знаковий еквівалент всіх відомих йому варіантів або стадій пізнавального явища. Художній образ – це мистецтво створення нового цілісного металізованого уявлення, який відображає собою як зміст пізнавального явища, так і зміст особистості художника в їх єдності, і в їх взаємовідображенні.

Генетичне пізнання світу наукою і мистецтвом приходить до загального.

В науці людина проходить всю свою природню організацію і моральну приналежність, піднімається над своїми почуттями, навиками, прагне вийти за рамки біологічної і соціальної ланки. В мистецтві людина навпаки утверджується в своїх родових і соціальних особливостях. Очевидно, в цьому співіснуванні двох пізнавальних аспектів є якась об'єктивна необхідність. Коли б ми обмежились тільки одним науковим освоєнням світу і відмовились би від художнього, вся кар­тина дійсності різко би змінилася б в нашій свідомості. Очевидно, наукове освоєння світу і художнє освоєння світу, тому і не можуть бути зведені одне до одного, або виведені один з одного, що вони знаходяться між собою у/ відношенні доповненості /7 :125/.

Вчений витягує з предметів і явищ оточуючого світу тільки той зміст, який йому об'єктивно потрібний. Художник, пізнає дійсність, створює новий третій зміст, якого раніше не було. Творіння художника не може не бути відкриттям, як це буває в науці і техніці. "Істинний твір мистецтва, - як замітив Л.Леонов, - витвір слова - в особливостях завжди винаходом по формі і відкриттям по змісту "./ 7 :126/

Наукова істина може бути відкрита декількома дослідниками, кожному не залежно від іншого. В мистецтві це не можливо. Відношення до тих, або інших явищ в творах різних митців може в основних рисах співпадати, але при всіх взаємовідносинах повторного і унікального в науці і мистецтві окремо. Будь-яке художнє відкриття не повторне, це – завжди унікальне поєднання людини і світу.

Наукове мислення здійснює вплив на світ своїм остаточним висновком. Його практичний зміст – в результаті, в сформованих закономірностях. Що стосується мистецтва, то воно впливає на людське суспільство, виконуючи свою ідейну роль, динаміку авторського мислення. Істина завжди процес. Але художня правда відкривається нам лише в цьому випадку, коли цей процес розкривається перед нами у вигляді картини.

Наукове мистецтво є індивідуальне і колективне, і представляє собою національний світовий процес. Художнє мистецтво по природі своїй не тільки національне, але і індивідуальне.

Наукові відкриття мають постійну тенденцію бути поглинутими новими відкриттями. На думку Джона Бержала, наука завжди знаходиться в ремонті. Мистецтво не старіє /7: 132/. "Століття можуть йти в перед, наука, філософія і людство може удосконалюватися і змінюватися, - але поезія залишається на одному місці, - говорив Пушкін. - Ціль її одна, засоби ці ж." /7 :133/.

Тим не менше функції і значення науки і мистецтва в житті суспільства постійно змінюються. Спершу наука виникла як засіб передачі нащадкам накопичених: знань, як засіб практичного пристосування людини до оточуючого середовища, і перетворилася у важливий фактор свідомої і ціленаправленої перебудови природи. Мистецтво виникло, як засіб передачі по естафеті поколінь людського досвіду життя, як засіб психічного пристосування до оточуючої дійсності і поступово перетворювалось у могутній засіб свідомого і цілеспрямованого впливу на оточуюче життя. Так наука стала мистецтвом пізнання. Так мистецтво стало наукою життя.

Однак першочергове співвідношення науки і мистецтва як двох рівноправних сторін пізнавально-мистецької діяльності людини, в нашу епоху виявляється тенденція до неспівпадання. Справа, в тому, що коло наукових понять , які входять в мислення сучасної людини, розширюються дуже швидко і інтенсивно, чим коло їх художніх уявлень і асоціацій.

Наука і мистецтво являють собою два важливих засоби відображення дійсності нашої свідомості. Ці форми свідомості мають велику спорідненість і тим часом відрізняються один від одного. Слід сказати про спорідненість міх ними. Почнемо з мистецтва.

Безумовно, естетичний, художній момент присутній в реальних людських відношеннях і наприклад, в тому, як мати пестить своє дитя. Є він також і в праці і складає його важливу особливість. Естетичний момент існує в будь-які праці-фізичні і розумові, але не всюди цей момент однаковий. Естетичний початок є і в умовах праці. Не випадково велике значення надається виробничій естетиці, створюючи сприятливу обстановку для праці.

Краса і життя тісно пов'язані між собою. Мистецтво виникає із потреби задовольнити тягу людини до прекрасного і безпосередньо впливає на її життя.

Вже на порівняно ранніх стадіях розвитку людського суспільства виникло в процесі праці художні образи потребували свого особливого, матеріального втілення і появився спеціальний вид праці, який створював шедеври мистецтва.

Так, вже в епоху верхнього палеоліту люди створювали малюнки на стінах печер. Приблизно тоді ж з'явилися примітивні музичні інструменти, складаються мисливські, весільні і інші пісні і танці.

Мистецтво супроводжує всі важливі події в житті племені. Подальший розвиток художнього мистецтва все більше пов'язується з спеціальною практикою - "практикою мистецтва", особливо з того часу, коли появляється народне професійне мистецтво. В наші дні оркестр матеріально відтворює в звуках замисли композитора, режисер і актори створюють кінофільм. Але можливо було б рахувати, що в наші дні художнє, етичне освоєння світу обмежується спорою тільки на цю спеціальну художню практику "практику мистецтва". І в виробництво матеріальних благ, і в суспільних бурях присутня невід'ємна естетична сторона, естетичне відображення світу. Тому мистецтво пов'язане не тільки з "практикою мистецтва, але і всією суспільною практикою. Потрібно, накінець, рахувати і те, що художня практика, обумовлена в своєму розвитку прогресом суспільного виробництва. е яскраво проявляється в деяких прикладних видах мистецтва, в яких виробничі і особливо художні елементи нерозривно пов'язані. Але і спеціальна художня практика з технічної сторони обумовлена розвитком виробництва, а в ідеологічному відношенні – практикою ідеологічної боротьби. Так, в архітектурі замисел залежить як від матеріалу і будівельної техніки, так і від художніх смаків тих, які виступають замовниками. Наука, як і мистецтво, є не тільки форма суспільної свідомості, але і особливий вид практичної діяльності. Відображення світу в науці визначається не одним лише розвитком виробництва, техніки, але і розвитком "наукової практики", експеримента і спостереження, які потребують спеціальних приладів, а в наші дні і складних приладів.

Таким чином, наука і мистецтво, наукове і художнє відображення світу, мають своїм загальним джерелом загальну практику. Зв'язок з потребами практичної діяльності обумовлене здібністю науки і мистецтва давати інтенсивне відображення світу. Коли ми говоримо про зв'язок науки і мистецтва з практикою, то ми повинні мати на увазі їх відносну самостійність. Теоретичні проблеми, які сьогодні вирішує фізик, або математик, не обов'язково мають прямий зв'язок з потребами виробництва як наука і мистецтво можуть і випереджувати практику і відставати від неї всьому розвитку, в них можуть виникати ті чи інші елементи під впливом інших форм суспільної свідомості. Але все це не заперечує основному тезису, згідно якому ці форми пізнання є пряме породження практики і важливим засобом прогресивного розвитку людства. Звідси і витікають загальні риси науки і мистецтва.

Наука і мистецтво не тільки розвиваються нерівномірно, але здійснюють одне на одного певний вплив.

Мислення сучасної людини розвивається не тільки в результаті засвоєння досягнень науки але і мистецтва. Сучасний математик або фізик-теоретик повинен мати фундаментні пізнання в спеціальних дисциплінах, мати глибоке мислення, яке здатне діалектичне проникати в самі складні протиріччя об'єктивного світу. Він потребує фантазії, уявлення, інтуїції – в раціональному формуванні цих якостей інтелекту велику роль відіграє мистецтво.

А.Ейнштейн поєднував в собі силу аналітичного мислення і живістю безпосереднього сприймання. Великий фізик не раз говорив, що людина здійснює виключний вплив на формування його мислення був Р. Достоєвський – письменник, який відрізнявся, складністю мислення. А під впливом яких книг йшло формування Ейнштейна? Поряд з науковою літературою і філософськими книгами це були "Антігоня Софокла, "Андромаха Расіна", "Дон Кіхота Сервантеса" і інші шедеври світової літератури.

Твори науки і мистецтва спільно формують вченого. Достатньо згадати, які широкі і різноманітні були духовні запити К.Маркса, Ф.Енгельса. Ці вчені глибоко знали художню культуру людства. Зійшлися на свідчення П.Лафарга: "Гейне і Гете, яких в розмовах Маркс часто цитував, він знав на пам'ять. Він постійно читав поетів, вибирав їх із всієї європейської літератури. Щорічно перечитував він Есхіла в грецькому оригіналі, його і Шекспіра він любив, як двох великих драматичних геніїв. "Дайте і Берне були його найкращими постами"... Подібно Дарвіну, він був великим любителем романів. / 8:146/.

Вчений спеціаліст, який формується тільки на базі своєї галузі знань, сам наносить собі ущерб. Влучний афоризм К.Пруткова: “Спеціаліст подібний флюзу" – дуже точно характеризує цю небезпеку. І щоб уникнути "флюзу" необхідно не тільки знати суміжні науки, вивчати філософію, але і розвивати інтелект за допомогою мистецтва. Цікава в цьому відзначена фігура американського шахматиста Р.Фішера. Фішер рано кинув школу, перестав читати книжки, не цікавився мистецтвом. Не випадковий той факт, що Фішер не міг протистояти шахматистам однакового таланту.

Академік Е.М. Павловський, автор цікавої книги "Поезія, наука, вчені", таким чином характеризує наукову творчість з поезією. "І сьогодні поезія" – особливий вид людського мислення – залишається сугубо особистим двигуном процесу наукової творчості людини.

Красу можна відчувати і відчувати також в роботі лабораторних досліджень, в математичних формулах, в діалектично-матеріалістичні логіці філософських умовиводів ... Поезія залишається в сутності науки, поезія, я би сказав, зігріває індивідуальний процес тяжкого наукового мистецтва? "Натхнення потрібне в геометрії, які в поезії", - написав О.С.Пушкін / 8:147/.

Зв'язок наукового і художнього мислення настільки органічний, що багато відомих вчених займались художнім мистецтвом. І це не відноситься до того часу, коли наука була слабо розвинута і вже по цьому стояла ближче до мистецтва, не тільки до Лукреція Кару і Леонардо да Вінчі, але і до нового часу – до Ломоносова і Гете, Бородіна і Мендельєєва. М.Павловський розказує, що відомий російський біолог 19 ст. Бєр такі вірні, в яких часом викладали роботи своїх наукових відкриттів. Відомий російський окуліст академік В.Філатов також відав даль поезії, а професор зоолог порівняльної анатомії Н.Холодковський є автором одної із самих кращих прикладів Фауста.

Особливо слід сказати про вплив мистецтва на розвиток науки в суспільстві. Будучи важливим засобом пізнання суспільних відносин, мистецтво випереджує науку, раніше неї вловлює нове в економічному і політичному житті суспільства, в ідеології і психології мас. Багато творів художньої літератури являються важливим джерелом знань в суспільстві.

Коли мистецтво впливає на науку, і ще в більші степені наука впливає на мистецтво, причому цей вплив зростає. В даній тенденції - знаходить своє вираження загальна закономірність зростання окремої ваги і ролі в суспільні свідомості, проникнення науки в всі його сфери і області.