2. Проблеми гармонії істини, добра, прекрасного в творчості вченого. Досліди.

Дослідження етичних аспектів, наукової діяльності приділялося до середини 60-х р. недостатньо уваги. До 50-х р. в науковому світі панувала думка, що зачіпляла особистість вченого, етичні коаліції, які впливають на логіку науки, на результати і ефективність наукової праці, яку можна ще назвати творчою. Протягом наукового дослідження існує ряд "критичних" точок, які мають підвищене реальне наставлення; вибір теми, методів дослідження, виконання певних процедур. Бурхливий розвиток науки викликав гостру потребу в кадрах. Поняття "вчений" перестало асоціюватися з кабінетними заняттями, воно стає характеристикою масової професії.

Вибір професій вченого і теми дослідження пов'язані з об'єктивними умовами, такі з об'єктивними моментами, яке залежить від особистості, його мотивації від керівництва і організацій наукових досліджень.

Починаючи вчений більше всіх поставлений перед альтернативою вибирати між об'єктивною необхідністю концентрацій зусиль на кардинальних питаннях науки-що потребує міцності, захопленням наукою і багатолітніх зусиль без віддачі і вибору перспективної теми. Тут вперше виступає на перший план моральне лице молодого вченого, його наукове і моральне кредо. Вперше може виникнути моральний конфлікт між особистими принципами і переконаннями вченого, і соціальною дійсністю.

Вибір теми, яка і є творчою діяльністю вченого потрібно робити із теми, які мало розроблені, це найбільш перспективний шлях./4 :9/.

Розробка довготривалих перспективних планів наукових досліджень, здавалось би, повинні б вирішувати основному багато проблем. Можна прослідкувати, як дальше відбувається планування дослідницької роботи. Приймаючи планування наукових досліджень за основу цілеспрямованого розвитку наукової думки, заперечує гармонійне поєднання творчих інтересів вчених покликане необхідністю виділити п'ять основний етапів планування фундаментальних досліджень: а/ розробка рекомендацій по розвитку науки на декілька років вперед; б/ створення проблемно-тематичних планів науково-дослідницької роботи; в/ розробка перспективних плані наукових досліджень та інші.

Також різний соціальний фон формування особистості вченого по різному впливає на його моральне кредо і як роботах і на характер вибору. Коли вибір теми зроблений, наступним кроком було б вибір методів проявлення дослідника і вченого. Таким чином, вибір теми і методів дослідження має в собі великий заряд моральності, впливаючи на форми вибору його і на роботи дослідження. Кожний вчений при цьому несе відповідальність не тільки за вибрану тему і засоби, використані ним самим, але враховуючи комплекс дослідження, із-за методики дослідження, вибрані його колеги як ми бачимо, момент вибору теми має достатньо рельєф на виражені моральні аспекти. Іншою формою творчої діяльності вченого є його публікації, які мають відповідати істині. Публікації – це не тільки накопичення і збереження знань, але також і основа престижу наукового працівника. Наукова публікація відповідає певним нормам, відступлення від яких е дуже часто і відступлення від істини, а також від закону. Як пише Я.Щепанський: "наукові публікації повинні представляти тільки роботи дослідження, які виносять щось нове в розвиток науки./ 4: 105/. Перша вимога – публікувати, що дійсно провірене, підтверджене експериментально, архівними даними. Моральний аспект пов'язаний із проблемою пріоритету наукового відкриття. Пріоритет створює престижі, повагу вченому.

Важливим фактором у діяльності вченого є наукова дискусія. Вона відбувається в різних формах усно, письмово, публічно і на різних рівнях /дискусії в дослідницькому колективі, групі, секторі, кафедрі, вчені раді, на конференціях, конгресах як національного так і міжнародного масштабу/. В любій формі вона є доповненням точки зору одного вченого іншим.

Етика вченого підпорядковується і наукові критиці як конкретна форма наукового спілкування. Аргументованість, доказовість будь-якого висловлювання являється нормою логіки, але її порушення в дискусії розглядається як відступлення від етики науки. Аргументованість свого виступу на посилання на загально прийняті істини або авторитети, а доказовість будь-якого дискусійного моменту.

Професійний і моральний обов'язок вченого – відстоювати істину, не дивлячись ні на які поза наукові припущення. Моральна мужність вченого можна назвати якість, яка заперечує виконання цієї вимоги, цієї норми.

Аналіз норми науки став моментом гострих ідеологічних, теоретичних дискусій. В американській соціології інтерес до норм науки проявляли в основному Парськ, Мертон, Барбер. На думку Мортона норми науки, мають метазологічну раціональність і являються одночасно моральним і технічним приписом. Він виділяє чотири норми науки: 1/цій версальні знання і пізнання – ця форма орієнтується на критерії об'єктивного знання; 2/ загальновідомістю-ця форма заставляє вченого ділитися відкриттями з іншими людьми, з науковим співтовариством; 3/ незаінтересованість – принцип, який говорить, що особистий успіх в науці-другорядне питання по відношенню до істини. Прагнення додержання знань – це головне в діяльності вченого, /”наука ради науки"/. 4/ організаційний сиптетизм норма, яка заставляє вченого постійно сумніватися, "очиститись від привидів, не підкорятись авторитетам.

Зворотна сторона її дії означає прийняття відповідальності за ідеї другого дослідника, коли вони використовувались у праці, за роботи своєї праці, за доброякісну інформацію /5 : 110/.

Б.Барбе доповнює ще двома нормами: раціональність / принцип поводження дослідника, який лежить на совісті вченого/; емоційна нейтральність.

В роботі "Алібівалентність вченого Мертон приводить 18 попарно згрупованих норм, в яких більш чітко вимальовує деякі специфічні моральні дії до діяльності вченого. До них він відносить наступні . - Прагнення вченого скоріше зробити одержані ним знання доступні для своїх колег і не допустити погано розроблених публікацій; -/ вчений не повинен рахувати себе скарбником інтелектуальних традицій; 3/ утримання від претензій на висунення нової ідеї до її перевірки і необхідність захистити свої нові ідеї і знахідки як можна скоріше; 4/ право вченого розрахуватись на високу оцінку за нові знання зі сторони інших дослідників; 5/ ерудиція необхідна, але вона може звести нанівець власну творчу діяльність; 6/ вчений зобов'язаний приділити увагу формулюванням і деталям, але він повинен призвичайної педантичності, турбуватися більше про зміст; 7/ власна науково-дослідницька робота повинна мати учнів; 8/право кожного вченого на самостійність, незалежність і необхідність вчитися, пройти школу у майстрів науки; 9/ наукове знання універсальне, але не належить ні одній науці, але будь-яке наукове відкриття робить честь науці.

Інтенсивні розробки моральних кодексів і моделей наукових працівників вносили вчені не тільки США, але і східної Європи так, наприклад Я.Кроль відмічає наступні моральні якості, якими повинен володіти науковий працівник: 1/ почуття відповідальності перед власною совістю і суспільною думкою; 2/ громадянська сміливість відстоювати свою концепцію; З/ порядність /недопустимість/; 4/на основі розглянутих етичних проблем наукової діяльності, аналізу моральних якостей вчених і норм науки ми пропонуємо наступні моральні норми наукової діяльності, які повинні увійти в моральний кодекс наукового співробітника:- вчений несе громадську і моральну відповідальність за соціальні наслідки при використанні своїх відкриттів, за науковий прогрес і чистоту навколишнього середовища; - вчений зобов'язаний ^ інформувати людство і уряд у випадку коли йому стане відомо, що його відкриття використовується проти людства; -

але також і основа престижу наукового працівника. Наукова публікація відповідає певним нормам, відступлення від яких е дуже часто і відступлення від істини, а також від закону. Як пише Я.Щепанський: "наукові публікації повинні представляти тільки роботи дослідження, які виносять щось нове в розвиток науки./ 4: 105/. Перша вимога – публікувати, що дійсно провірене, підтверджене експериментально, архівними даними. Моральний аспект пов'язаний із проблемою пріоритету наукового відкриття. Пріоритет створює престижі, повагу вченому.

Важливим фактором у діяльності вченого є наукова дискусія. Вона відбувається в різних формах усно, письмово, публічно і на різних рівнях /дискусії в дослідницькому колективі, групі, секторі, кафедрі, вчені раді, на конференціях, конгресах як національного так і міжнародного масштабу/. В любій формі вона є доповненням точки зору одного вченого іншим.

Етика вченого підпорядковується і наукові критиці як конкретна форма наукового спілкування. Аргументованість, доказовість будь-якого висловлювання являється нормою логіки, але її порушення в дискусії розглядається як відступлення від етики науки. Аргументованість свого виступу на посилання на загально прийняті істини або авторитети, а доказовість будь-якого дискусійного моменту.

Професійний і моральний обов'язок вченого – відстоювати істину, не дивлячись ні на які поза наукові припущення. Моральна мужність вченого можна назвати якість, яка заперечує виконання цієї вимоги, цієї норми.

Аналіз норми науки став моментом гострих ідеологічних, теоретичних дискусій. В американській соціології інтерес до норм науки проявляли в основному Парськ, Мертон, Барбер. На думку Мортона норми науки, мають метазологічну раціональність і являються одночасно моральним і технічним приписом. Він виділяє чотири норми науки: 1/цій версальні знання і пізнання – ця форма орієнтується на критерії об'є­ктивного знання; 2/ загальновідомістю-ця форма заставляє вченого ділитися відкриттями з іншими людьми, з науковим співтовариством; 3/ незаінтересованість – принцип, який говорить, що особистий успіх в науці-другорядне питання по відношенню до істини. Прагнення додержання знань – це головне в діяльності вченого, /”наука ради науки"/. 4/ організаційний сиптетизм норма, яка заставляє вченого постійно сумніватися, "очиститись від привидів, не підкорятись авторитетам. Зворотна сторона її дії означає прийняття відповідальності за ідеї другого дослідника, коли вони використовувались у праці, за роботи своєї праці, за доброякісну інформацію /5 : 110/.

Б.Барбе доповнює ще двома нормами: раціональність / принцип поводження дослідника, який лежить на совісті вченого/; емоційна нейтральність.

В роботі "Алібівалентність вченого Мертон приводить 18 попарно згрупованих норм, в яких більш чітко вимальовує деякі специфічні моральні дії до діяльності вченого. До них він відносить наступні . - Прагнення вченого скоріше зробити одержані ним знання доступні для своїх колег і не допустити погано розроблених публікацій; -/ вчений не повинен рахувати себе скарбником інтелектуальних традицій; 3/ утримання від претензій на висунення нової ідеї до її перевірки і необхідність захистити свої нові ідеї і знахідки як можна скоріше; 4/ право вченого розрахуватись на високу оцінку за нові знання зі сторони інших дослідників; 5/ ерудиція необхідна, але вона може звести нанівець власну творчу діяльність; 6/ вчений зобов'язаний приділити увагу формулюванням і деталям, але він повинен презвичайної педантичності, турбуватися більше про зміст; 7/ власна науково-дослідницька робота повинна мати учнів; 8/право кожного вченого на самостійність, незалежність і необхідність вчитися, пройти школу у майстрів науки; 9/ наукове знання універсальне, але не належить ні одній науці, але будь-яке наукове відкриття робить честь науці.

Інтенсивні розробки моральних кодексів і моделей наукових працівників вносили вчені не тільки США, але і східної Європи так, наприклад Я.Кроль відмічає наступні моральні якості, якими повинен володіти науковий працівник: 1/ почуття відповідальності перед власною совістю і суспільною думкою; 2/ громадянська сміливість відстоювати свою концепцію; З/ порядність /недопустимість/; 4/на основі розглянутих етичних проблем наукової діяльності, аналізу моральних якостей вчених і норм науки ми пропонуємо наступні моральні норми наукової діяльності, які повинні увійти в моральний кодекс наукового співробітника:- вчений несе громадську і моральну відповідальність за соціальні наслідки при використанні своїх відкриттів, за науковий прогрес і чистоту навколишнього середовища; - вчений зобов'язаний ^ інформувати людство і уряд у випадку коли йому стане відомо, що його відкриття використовується проти людства; - прагнення до істини не дає вченому морального права ставити небезпечні для здоров'я людини досліди; - особиста відповідальність за ідеї і роботи інших дослідників, коли вони використовуються у власній науковій праці відповідальність за якість інформації і знань; - моральна відповідальність за виховання молодого покоління вчених і студентів в дусі наукової чесності; - особиста не заінтересованість незалежність наук, істини від мотивів, не стресів і інших характеристик вченого; - об'єктивність про оцінку чужих результатів, незалежно від свого ставлення до опонента, або даної наукової школи; - обов'язковість публікації своїх праць; - критичне відношення до особистих успіхів; - обов'язкове визнання помилок і уникнення повторних; - наукова чесність на всіх етапах дослідження, скромність, коректність; - детальна увага до деталей, але уникнення педантичності; - повага до праці своїх колег; - обов'язковість у відстоюванні своєї ідеї і концепції не звиртанні увагу на авторитети.

В.Енгельгарт також звернув увагу на значення соціологічної відповідальності вченого стосуючись питання добра; зла, як плодів науки, він сказав, що це одержує свої розкриття в аналізі реальних взаємовідносин між наукою і її технологічним додатком. Тут склада­ється ситуація, яку він охарактеризував, як таку, яка складається із охів та ахів. Одні говорять і як було б прекрасно-змінити природу мікробів, інші з таким же ентузіастом говорять ох, як це небезпечно – почнуть з мікробів, а закінчать тим, що будуть змінювати психіку людини.

В Ж. Келле, навпаки, підкреслив, що наука може розвиватися орієнтуючись лиш на не безкінечний процес знань, на то, що знання "безмірні", і в цьому заключається її нейтральність по відношенню до добра і зла, внутрішня естетична стерильність. Також в роботі вченого, його творчості, потрібне таке поняття як прекрасне, яке дає його відкриттям більш естетичного вигляду і того, що воно не зашкодить людям. Прекрасне – це категорія естетики, в які узагальнюється чуттєво емоційне ставлення вченого до предметів і явищ природи суспільства. Матеріальною основою є упорядкованість, досконалість, гармонія, симетрія, які в процесі розвитку суспільно-історичної практики і культури стають реальним втіленням свободи і універсальності творчих сил і здібностей вченого. Прекрасне, як продукт чуттєво практичної взаємодії суб'єкта і об'єкта діяльності вченого, дозволяє нам з'ясувати конкретно-історичний характер змісту прекрасного, суперечливе співвідношення в прекрасному, загальнолюдських і класових, суспільних і індивідуальних рис вченого. Історично зумовлені уявлення, про прекрасне виступають у суспільній індивідуальній свідомості у формі естетичного ідеалу.

Отже, можна підвести короткий підсумок, що в творчості вченого, дуже важливі такі поняття, як добро, яке має бути на благо людини, істина всіх їх наукових досліджень, і поняття прекрасного, яке показує ставлення вченого до оточуючої дійсності. Без цих факторів фактично неможлива творча діяльність вченого.