Розділ іі марксистська філософська концепція науки

Наступним етапом розвитку світової філософської думки стала марксистська філософія. Вона сформувалась на багатому грунті попередніх філософських систем. Як це нерідко буває в історії, з одного боку, її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого – стала їх діалектичним запереченням.

Марксистська філософія, і в цьому одна з її специфічних рис, виникла як складова більш широкого вчення – марксизму. До його складу, крім філософського вчення, входить також теорія економічного розвитку суспільства – політична економія і теорія соціально-політичного розвитку – “науковий комунізм”. Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов’язані, доповнюють одна одну і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв’язку і взаємодії.

Марксизм – одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об’єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозв’язок матеріального і духовного світів, об’єктивного і суб’єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи і суспільства, людського мислення. Причому, – це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас.

Батьківщина марксизму – Німеччина. Його творці – Карл Маркс (1818 – 1883 рр.­) і Фрідріх Енгельс (1820 – 1895 рр.); час створення – 40-і роки ХІХ ст.

Виникнення марксизму було детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами. В кінці ХVIII ст. в Англії на той час економічно найрозвиненішій країні Європи, почався промисловий переворот, який у ХІХ ст. охопив інші європейські держави. Зростав обсяг промислового виробництва, будувались нові фабрики, збільшувалась чисельність найманих робітників. На зміну феодалізму широким фронтом ішов капіталізм. Формувались нові класи – буржуазія і пролетаріат. Дедалі сильнішою ставала експлуатація найманої праці з боку буржуазії, глибшала безодня між багатством і бідністю. В середовищі робітничого класу зростає незадоволення станом справ. Поступово воно переростає у страйки, організовані виступи проти існуючого економічного та політичного ладу. Деякі з них набувають великого резонансу. Серед них – повстання ткачів у м. Ліоні (Франція) в 1831 р. і 1834 р., сілезьких ткачів (Німеччина) у 1844 р., революційний рух англійських робітників за демократизацію державного устрою (чартизм) у 1830-1840 рр.

Соціальні конфлікти та потрясіння цього періоду, закономірно, викликали у свідомості робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських запитань: чи може бути суспільство справедливим, без експлуатації людини людиною, і як цього досягти; які перспективи розвитку людства і що є його метою; як можна використати знання про навколишню дійсність на користь усім людям; чому спроби реалізувати на практиці ідеали свободи, щастя, рівності, братерства, краси закінчуються крахом та ін. Марксизм в цілому і його філософія зокрема виникає у вигляді системи ідей, принципів, теорій, яка прагне дати відповіді на ці запитання.

Велику роль у розвитку марксистського філософського бачення світу відіграв бурхливий розвиток природознавства. Особливе місце тут належить трьом великим науковим відкриттям першої половини ХІХ ст., які дали можливість зробити ряд нових, принципово важливих філософських висновків, сприяли утвердженню діалектичного способу мислення.

На початку 40-х років ХІХ ст. німецький природознавець Ю. Майєр відкрив закон збереження і перетворення енергії, згідно з яким різні види енергії (механічна, теплова, електромагнітна, гравітаційна та ін.), маючи якісну специфіку, взаємодіють між собою і можуть переходити з одного виду в інший. За сто років до Майєра великий російський вчений М. Ломоносов відкрив закон збереження і перетворення речовини. Відкриття закону збереження і перетворення енергії у поєднанні з законом збереження і перетворення речовини стало науковою основою для філософських висновків про нестворюваність і незнищуваність матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодію і взаємоперехід.

У 1838 – 1839 рр. німецькими біологами Т. Шванном і М. Шлейденом була створена клітинна теорія живої речовини. Ця теорія дозволила зробити філософський висновок про єдність усіх живих організмів і про те, що основою цієї єдності є клітина.

На початку 40-х років ХІХ ст. англійський дослідник природи Ч. Дарвін, дослідивши величезний пласт емпіричного матеріалу в сфері біології та сільського господарства, робить висновок про еволюційний розвиток живої природи. У філософському аспекті набула належної аргументації ідея безперервності еволюції органічного світу, закономірності виникнення людини як найвищого прояву природи.

Великий вплив на формування філософських поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса справила класична німецька філософія, особливо праці Г. Гегеля і Л. Фейєрбаха. Німецька класика виступила теоретичною основою нового філософського світобачення. К. Маркс і Ф. Енгельс критично сприйняли і застосували на абсолютно нових засадах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський метод. По-новому трактуються також філософські ідеї Фейєрбаха, зокрема щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії.

Якісно відрізняючись від німецької класики за духом і змістом, марксистська філософія успадкувала від неї раціоналізм як спосіб пояснення і осягнення дійсності. Віра в силу розуму, наукове знання, соціальний прогрес представлені тут максимально повно, що певною мірою визначило її оптимістичний характер і забезпечило широку підтримку цього вчення з боку багатьох послідовників.

Від попередніх вчень філософія марксизму відрізняється насамперед предметом дослідження. Вона зосереджує увагу на тому, що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнання, що об’єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їхнього розвитку. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знанням про все. Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання.

Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К. Маркс і Ф. Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення “людина – світ”. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм, у свою чергу, постає у двох формах – суб’єктивний і об’єктивний. Суб’єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб’єкта. Об’єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об’єктивно, поза суб’єктом.

Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на два табори: тих, хто визнавав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об’єктивно істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. Філософів, які заперечують можливість пізнання, називають агностиками, а відповідну філософську течію – агностицизмом.

З часом основне філософське питання у філософії марксизму набуло статусу фундаментального методологічного принципу. Вся історія філософії почала розглядатись через призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на бік матеріалізму й піддавав нищівній критиці не тільки “чистий” ідеалізм, а й будь-які щонайменші відхилення в його бік. За межами марксизму переважна більшість філософів не поділяла і сьогодні не поділяє думки, що відношення свідомості до матерії, духу до природи є центральною філософською проблемою, основним філософським питанням. Це підтверджується історією розвитку всієї світової філософії. Тому в спеціальній літературі його нерідко називають так званим основним питанням філософії або беруть у лапки.

Принципово по-новому в марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов’язаних з життям суспільства. Попередня філософія вбачала джерело розвитку суспільства в ідеях, поглядах, теоріях, що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали політику, мораль, економіку, характер державного устрою та ін. Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ. Саме спосіб виробництва як органічна єдність двох компонентів – продуктивних сил і виробничих відносин – є тим стержнем, навколо якого об’єднуються всі інші складові суспільного життя.

Серед багатьох видів стосунків між людьми як базові марксизм виділяє відносини у сфері виробництва матеріальних благ. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість (мораль, право, ідеї, теорії тощо). Таким чином, тут вперше за всю історію філософії розвиток суспільства розглядається з матеріалістичних позицій. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь. Ось чому філософію марксизму називають також історичним матеріалізмом.

Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Марксизм розглядає людину не лише як продукт природи, а й як соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Вказуючи на подвійну (біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, творець матеріальних і духовних цінностей. Це вже не абстрактна, позаісторична і безособова істота, а конкретно-історична і реальна.

Проблема людини у марксизмі органічно пов’язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської гідності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням та прагненням. Основоположники марксистської філософії прийшли до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Вони запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, – знищення приватної власності на засоби виробництва. Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності – власності всіх і кожного водночас на ті засоби, якими створюються матеріальні цінності, власності, суспільної за своїм характером.

Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою через увесь марксизм. Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У творах К. Маркса і Ф. Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності. Такою силою у вченні марксизму виступає робітничий клас, пролетаріат.

Важливим кроком у розвитку світової філософської думки стала розробка в рамках філософії марксизму проблеми практики. У цьому вченні практика займає одне з центральних місць і трактується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюються природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим рівне марксисти вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас вважалася тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія могла реалізуватись.

Виникнення і розвиток марксистської філософії, без сумніву, є якісним стрибком в історико-філософському процесі. Багато складних проблем буття людини, суспільства, природи, розвитку науки, методології пізнання і практики набули в ній принципово нової інтерпретації. В рамках самого марксизму поява цього вчення розглядається як революційний переворот у філософії. До марксистської філософії потрібно підходити, як і до інших філософських вчень, виважено і неупереджено. В ході подальшого суспільного розвитку одні її ідеї збереглися і розвивалися, інші піддані критиці та запереченню. Нові соціальні умови потребують нових підходів, нового філософського осмислення. Мабуть, лише історія зможе дати цій філософії неупереджену оцінку.