Тема 10. Основні концепції філософії та методології науки

ХІХ-ХХ ст

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ПОЗИТИВІЗМУ ХІХ ст.

РОЗДІЛ ІІ. МАРКСИСТСЬКА ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦІЯ НАУКИ.

РОЗДІЛ ІІІ. НЕОПОЗИТИВІЗМ ТА ЙОГО КОНЦЕПЦІЇ АНАЛІЗУ НАУКОВОГО ЗНАННЯ (Б. Рассел, М. Шлік, Л. Вінгенштейн, Р. Карнап, Ф. Франк).

ВИСНОВКИ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП

Вже дві з половиною тисячі років існує філософія як невід’ємна частина духовної культури людства. У центрі своєї уваги вона тримає гуманістичну проблематику, тобто проблеми людського існування. Але ці проблеми постають і перед іншими формами культури – перед наукою, мистецтвом, мораллю, правом, релігією тощо. Що ж саме відрізняє філософію від них?

Особливість філософії полягає у тому, що вона опиралась на “роздоріжжі” між такими явищами, як світогляд і наука, тому потрібно розрізнити і співставити їх.

Світогляд і наука є принципово різними формами духовного освоєння світу. Наука вважає умовою та ідеалом наукового знання неупереджене, незацікавлене, максимально об’єктивне, позбавлене від суб’єктивних “нашарувань”, від людських цінностей та оцінок відображення дійсності. Наука намагається пізнати світ, яким він є “сам по собі”, незалежно від того, яким би його хотіла бачити людина, що вона від нього хотіла би очікувати. Наука посилається на сферу сущого, на сферу існуючих фактів. Світогляд має принципово іншу “систему координат”. Він є баченням світу з єдиного центру – позиції людини. Будь-яке знання стає елементом світогляду, якщо це знання орієнтоване на буття людини і бере участь у формуванні її життєвої позиції.

Світогляд дає уявлення про те, яким світ може бути і має бути, якщо у ньому існує людина. Світ не може вважатися завершеним, усталеним цілим, якщо він пов’язаний з такою принциповою незавершеною, необмеженою істотою, якою є людина. Людина же є єдиною істотою у світі, яка постійно сама бере участь у творчості власної долі і життя. Змінюючись сама, вона змінює і світ, в якому живе. Завдяки світогляду людина має цілісне уявлення про світ власного буття, формує свій особистий образ, прагне знайти себе, добитися розуміння з ближнім, гармонії зі світом.

Розділ і основні ідеї позитивізму XIX ст.

Течією, що відкрила новий період в історії філософії, був позитивізм, започаткований Огюстом Контом у Франції. Його прагненням було дотримуватись фактів та уникати метафізики. Це прагнення він прищепив епосі, хоча сам реалізував його тільки частково, оскільки виріс із попереднього, метафізичного періоду і зберіг певні його риси, передусім прагнення великої філософської синтези, всеохопної філософської системи.

Надаючи своїй філософії назву “позитивної”, Конт хотів цим виразити, що по-перше, вона займається виключно реальними предметами, залишаючи осторонь уявні, досліджує доступні розуму речі, а не таємниці; по-друге, обмірковує тільки корисні теми, уникаючи безплідних, оскільки хоче слугувати поліпшенню життя, а не заспокоюванню пустопорожньої цікавості; по-третє, обмежується предметами, про які можна отримати достовірне знання, оминаючи слизькі теми, що ведуть до вічних суперечок; по-четверте, займається точними питаннями, уникаючи туманних; по-п’яте, працює позитивно, не обмежуючись негативною критикою.

Позитивним філософом є, за Контом, той, хто зрозумів, що природничі науки створили неповторний взірець процесу наукового пошуку, і хто, пристосовуючись до нього, зрікається у філософії всіляких спекуляцій на користь чисто фактичних досліджень. Ним є також той, хто уникає абсолютних тверджень і замінює їх відносними.

Конт вважав, що позитивістське розуміння світу є найбільш досконалим людським твором, і що людство могло до нього прийти тільки на найвищому щаблі свого розвитку.

Таким є фундаментальний закон розумового розвитку людства, який говорить, що воно проходить через три фази, з яких перша теологічна, друга – метафізична, а лише третя і остання позитивна. У першій людство тлумачило явища, посилаючись на духів, у другій – на абстрактні поняття. У першій воно керувалось почуттями, в другій – інтелектом. Інтелект, як і почуття, витворює фікції: фікції, витворені почуттями, становлять мітологію, а витворені інтелектом – метафізику. Мітологія та метафізика по черзі оволодівали людством, і тільки після визволення від них воно могло увійти в наступну фазу свого розвитку.

Хоч Конт і наголошував на тому, що людство проходить через три фази, але по суті друга фаза для нього мало відрізнялася від першої і разом з нею протиставлялась позитивній фазі: обидві були фазами ілюзій, на противагу до фази позитивного пізнання.

Розуму доступними є тільки факти. Наука керується правилом: не висловлювати ніяких тверджень, окрім тих, що засновані на тому чи іншому факті. Вістря позитивної філософії було повернуте проти всіляких спроб вийти за межі фактів, особливо проти вишукування для них причин, що лежать поза фактами.

Однак завдання науки не обмежуються реєстрацією фактів. Факти є лише матеріалом для подальших пошуків. Справжнім же завданням науки є опрацювання цього матеріалу та встановлення сталих зв’язків між фактами, інакше кажучи, встановлення законів. Це посильне завдання повинно зайняти в науці місце тих непосильних завдань, що їх вона собі досі вставила, а особливо – місце пошуку причин. Завжди слід пам’ятати, що закони є тільки сталими зв’язками – це зв’язки або подібності, або послідовності.

Насамперед Конт відрізняв абстрактні та конкретні науки. Перші розглядають загальні закони, які керують елементарним фактами природи, другі ж – конкретні групи, в яких ці факти виступають у досвіді. Абстрактні науки займаються процесами, які формують речі, а конкретні – самими речами. Конт вважав, що конкретні науки остаточно ще не сформувались і зможуть розвинутись лише на підставі абстрактних, від яких залежать. У своїй класифікації він також врахував тільки абстрактні науки.

Конт нарахував їх лише шість. А в основу класифікації поклав їх більшу або меншу загальність. Найзагальнішою наукою, що трактує всі тіла, він вважав математику. Після неї розмістив астрономію, або механіку небес, котру розумів широко, як науку про рух будь-яких тіл. Потім фізику і хімію, котрі вважав менш загальними, бо вони стосуються вже тільки земних тіл, а за ними ще менш загальні науки, що розглядають виключно живі тіла, а саме біологію та соціологію. У типовий для оптимізму спосіб Конт вважав математику дуже загальною індуктивною наукою, яка за своєю природою не відрізняється від природничих наук. У соціології ж він умістив усе те, що є абстрактною наукою про людину.

У класифікації наук Конт, хоч і був філософом, філософії не враховував. Вважав, що всі явища, які підлягають дослідженню, вже поділені між іншими науками і для філософії нічого не залишається. Був переконаний, що поза явищами нема іншої дійсності і метафізика немає чим займатися. Причини та цілі явищ досліджувати не можливо, а тим більше першопричину та кінцеву мету. Безпідставними здавалися йому суперечки метафізиків, особливо матеріалістів зі спіритуалістами. В його доволі спрощеному розумінні метафізика полягала у просто помилковому “виготовленні” буттів з абстракцій; зокрема він вважав, що платонівська теорія ідей виросла цілковито і виключно з цієї помилки.

Але позитивізм Конта відкинув не лише метафізику, а позбувся також теорії пізнання. Її дослідження того, чи і як можливе пізнання, здавалися йому непотрібними, сумніви щодо існування зовнішніх тіл – безглуздими: він вважав, що “здоровий глузд уже давно кинув таку філософію”. Мало того, контівський позитивізм відцурався також логіки: її абстрактні, відірвані від окреслених фактів дослідження здавалися йому безплідними. Під кінець він став вважати химерою навіть загальну методологію. Мало того: відкинув психологію, твердячи, що вона неможлива, бо неможливо бути спостережуваним і спостерігачем водночас. Власне це зречення психології й надало позитивізмові його особливого характеру, відокремивши його від інших, так чи інакше близьких до нього, мінімалістських напрямків. Позитивізмові, котрий позбувся психології, залишилися тільки зовнішні факти, – це і є його характерна риса.

Про питання, що входять за межі фактів, позитивізм не тільки не хотів нічого стверджувати, але не хотів і заперечувати. А отже, не ангажувався ні в атеїзм, ні у заперечення доцільності світу.

З постулатів позитивізму не випливав також скептицизм. Конт вважав його таким же необгрунтованим і ще більш небезпечним, ніж абсолютизм. Різниця між позитивізмом і скептицизмом полягає в тому, що “скептицизм усе піддає сумніву, а позитивна філософія – лише те, що є поза досвідом, а те, що є у досвіді, визнає”. З позитивізму також не випливав пробабілізм, бо справжня наука стверджує повністю безсумнівні закони. Така позиція позитивізму не здається чужою пересічній людині. Конт також говорив, що це просто позиція здорового глузду, сповненого довір’я до фактів. Наука тільки розвиває те, що знає здоровий глузд. Свої перші принципи запозичує від нього, але потім їх узагальнює – і в цьому полягає головна різниця між ними.

Наука прямує до того, щоб усі явища представити в єдиній картині світу. Але явища такі різнорідні, що не дають основи для такої картини, бо становлять виразну множинність, а не єдність. Попри це, наука не відмовляється від цілісної картини світу, від цілісної системи, але може її осягнути тільки на суб’єктивному грунті: вона не в змозі почерпнути єдності з властивостей світу, черпає її з потреб людини, черпає її не із зовнішнього досвіду, але з внутрішнього, не із Всесвіту, а з людини, чи радше з людства. Навіть науки, предмети котрих дуже далекі від людства тут не є винятком. Ось так Конт був змушений ввести до теорії науки суб’єктивний чинник, хоча його вихідний пункт був цілковито об’єктивним. Він також писав: “Усі теоретичні міркування слід розуміти як витвори розуму, призначені для задоволення наших потреб”. І через те в науці “завжди слід повертатись до людини”.

Вже стало звичним і природним, що коли філософи обмежують свої теоретичні завдання, то компенсують це у практичній царині, розширюючи моральні завдання філософії. Так було і в Конта. Його справжньою метою було знайти для людства досконалий устрій, а позитивна філософія була для нього тільки підготовчим засобом для досягнення цієї мети.

“Найважливішим завданням людства, – писав він, – повинно бути постійне вдосконалення людської природи, однаково як індивідуальної, так і колективної”. Він лише застерігав, згідно з позитивізмом, що це вдосконалення мусить відбуватись у “межах окреслених законами, що керують реальним світом.

Для цієї філософії кінцевою метою було людство. Це гасло вона висувала замість іншого (“кінцевою метою є Бог”), яке віками панувало у християнській філософії. Насправді це нове гасло вигадав не Конт, але він його сформулював і зробив початком для етики й політики. Можна було очікувати, що представник обережної мінімалістської філософії відмовиться від творення нових гасел, ідей, цілей і обмежиться поняттєвим аналізом існуючих гасел, ідей, цілей. Але з цієї точки зору Конт мінімалістом не був: він не тільки досліджував гасла, але й творив їх. Його мінімалізм проявився найбільше в тому, що це мали бути реальні гасла.

Найважливішим своїм внеском у позитивізм Конт вважав поширення його на практичні справи, на політику. Досі, писав, боротьба за владу точилась виключно між представниками теологічної та метафізичної філософії, позитивна ж школа участі у ній не брала, однак зараз вона вже до цього готова. І розв’яже врешті політичні труднощі, бо вона одна здатна узгодити вимоги порядку і поступу. Людство, порядок, поступ – такими були головні гасла практичної філософії Конта.

Розв’язання політичних завдань він, точнісінько як і ідеалісти та месіяністи узалежнював від реформування політичного руху у філософський. І, так само як вони, вважав, що кризі Нового Часу може покласти край тільки цілковита організація світу на філософських засадах.

Більшість істориків називає Конта “творцем позитивізму” – і він дійсно був, у тому сенсі, що замість розрізнених позитивістських ідей відтворив велику позитивістську систему. Цьому не суперечить той факт, що провідні думки позитивізму вже були виголошені до нього, що закон трьох фаз він узяв у Сен-Сімона, а його класифікація наук мало чим відрізняється від класифікації д’Аламбера.

Програма обмеження досліджень тим, що реальне, достовірне, точне й позитивне, впевненість у відносності будь-якого знання, обмеження науки фактами, причому виключно зовнішніми, окреслення її завдання як передбачування фактів, поширення природничого трактування фактів також на факти гуманітарних наук, уникання при розгляді трансцендентних проблем не тільки стверджень, але й заперечень, акцент на суспільну зумовленість і на суспільні наслідки науки, переконання в тому, що до позитивної позиції можна дійти лише поступово, – такими є риси кожного позитивізму. Натомість особливостями позитивізму Конта є те, що згідно з ним, людство дійшло до позитивізму лише в третій фазі свого розвитку, що науки класифікуються за їх загальністю і складністю, що відмовився не лише від метафізики, але й від теорії пізнання, логіки, методології, психології, що його етика була етикою альтруїзму, а її гаслами були Людство, Поступ і Порядок, що свою філософію допровадив до Релігії Людства.

Все те, що належало до позитивізму, у Конта поєднувалося з такими мотивами, котрі вже не мали жодного зв’язку з позитивізмом і навіть йому суперечили. Він був позитивістом, але був також сином непозитивістської епохи. Свою систему він описав і поширив у другій третині ХІХ ст., коли вже відбувся перехід до мінімалізму, але придумав її ще у першій третині.

Його можна навіть порівнювати з тодішніми метафізичними ідеалістами, з огляду на подібний спосіб філософування, конструкційний і систематичний, догматичний, універсалістський і реформаторський. Очевидно, серед конструкторів систем першої половини ХІХ ст. він займав особливе місце – його вирізняла турбота про факти, натуралізм, релятивізм, практицизм. Але попри всі ці відмінності, так само як вони, він прагнув до всеосяжної системи, що охопила б усю істину і швидко порятувала б людство. Конт виходив з мінімалізму, але прийшов до максималізму. Його вихідний пункт був позитивним, але прагнення були схожими на претензії великих систем ХІХ століття. Вони й призвели до того, що з плином часу, Конт чимраз більше віддалявся від позитивізму.