Розділ 3. Методи наукового пізнання

3.1. Класифікація методів

Щ одо методів наукового пізнання, то їх доцільно розглядати на двох рівнях: емпіричному та теоретичному. Враховуючи це, схематичну класифікацію методів можна зобразити таким чином:

Емпіричний і теоретичний рівні відрізняються глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об’єкта; цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем значущості в них чуттєвого та раціонального моментів.

Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються також і тим, з якого боку вони досліджують об’єкт, як одержано основний зміст знання, і що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значущістю знання. Таким чином, на емпіричному рівні наукового пізнання об’єкт відображається з боку його зовнішніх зв’язків і проявів, доступних живому спогляданню. На теоретичному ж рівні наукового пізнання об’єкт відображається з боку його внутрішніх зв’язків та закономірностей, які осягаються за допомогою обробки даних емпіричного пізнання.

3.2. Емпіричні методи

На емпіричному рівні застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент.

Спостереження — відносно проста форма емпіричного дослідження, яка є безпосереднім і найбільш прямим шляхом одержання даних досліду. Будь-яке спостереження є фізичним зв’язком спостерігача з об’єктом спостереження. Для реалізації цього зв’язку потрібен певний матеріальний агент, який би передавався від об’єкта до спостерігача [8: 90].

Реалізація спостереження передбачає протиставлення себе як суб’єкта навколишнього середовища, виділення пізнавальної мети і фіксування відомостей про об’єкт. Складовими експеримента є спостерігач, об’єкт дослідження, умови і засоби спостереження.

Існують два види спостереження — прямі і опосередковані. Пряме, коли агент зв’язку, що передається від об’єкта до спостерігача, сприймається органами відчуття спостерігача без допомоги приборів, і опосередковане, коли за об’єктом спостерігають за допомогою приборів, автоматичної апаратури та інших допоміжних технічних засобів [8: 91].

З пізнавальних властивостей методу спостереження можна виділити такі його функції:

1. фіксація та реєстрація фактів;

2. попередня класифікація фіксованих фактів на засадах певних принципів, які були сформульовані на базі існуючих теорій;

3. порівняння зафіксованих фактів [2: 343].

Отже, спостереження можна трактувати як певну систему фіксування та реєстрації особливостей об’єкта, що досліджується в природному середовищі чи при експерименті.

Метод вимірювання є системою фіксації та реєстрації кількісних даних об’єкта, що досліджується за допомогою вимірювальних приладів. Тобто вимірюванням називається кількісне порівняння величин однієї якості.

Багато вчених відзначали, що вимірювання — шлях до відкриття законів. Д.І. Мєндєлєєв, наприклад, неодноразово стверджував, що в науці вимірювання — це основне [8: 96]. Ролі цього емпіричного методу велику увагу також приділяли прихильники сучасного позитивізму — операціоналісти. Започаткував цей філософський напрям американський вчений П. Бріджмен. Він у своєму дослідженні методу вимірювання виходив з двох положень: 1) вимірювання є абсолютно довільною операцією, що виконується суб’єктом; 2) воно є єдиною основою всього наукового пізнання. Міркуючи так, Бріджмен ототожнив об’єкт наукового дослідження з сукупністю операцій вимірювання і будь-які наукові поняття став розглядати лише як вказівки на спосіб вимірювання відповідних величин [8: 97]. Таким чином світ, який він розглядає як сукупність об’єктів дослідження, перетворюється в нього у результат вимірювальних операцій, а вся наука — в систему понять, що визначаються лише за допомогою цих операцій.

Основні функції вимірювання — фіксація кількісних характеристик об’єкта і класифікація та порівняння результатів вимірювання.

Одним із найдревніших і найпоширеніших емпіричних методів пізнання є експеримент. Цей метод застосовувався людиною для пізнання всесвіту з давніх давен. В наші дні ж експеримент увійшов в арсенал надійних методів пізнання.

Важливо також відзначити, що в процесі експерименту людина не лише пасивно спостерігає явища природи, але й активно втручається в ці явища, виділяє деякі з них, штучно відтворює їх в спеціально створених умовах, коли їх досліджувати в природних умовах складно [3: 143].

Експеримент — форма наукового дослідження, що є систематизованим багаторазово відтворюваним спостереженням об’єкта, його окремих елементів і зв’язків з іншими об’єктами, які проявляються в процесі строго контрольованих пробних дій спостерігача на об’єкт [8: 91]. Тобто експеримент є таким способом діяльності, коли явища вивчаються за допомогою певних умов, які забезпечують проходження процесів,спостереження за якими потрібне для виявлення зв’язків між явищами.

Експеримент здіснюється в декілька етапів. Спочатку визначають цілі експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з урахуванням практичних потреб і розвитку науки, теоретично обґрунтовують умови експерименту, обробляють основні принципи, створюють технічні засоби для експерименту. Після цього проводять спостереження, вимірювання та фіксацію виявлених під час експерименту властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку досліджуваного обєкта. Далі відбувається статистична обробка результатів експерименту і, нарешті, попередня класифікація та порівняння статистичних даних.

До загальнонаукових методів емпіричного рівня належать аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання та ідеалізація.

Аналіз — це розчленування предмета на його складові частини для їх всебічного вивчення. Синтез — це об’єднання раніше виділених частин предмета, тобто сторін, ознак, властивостей і відношень у єдине ціле [2: 344]. Аналіз і синтез є взаємообумовленими методами дослідження. Аналіз реалізує поперднє розчленування предмета на елементи і розгляд цих елементів. Але процес розчленування лише тоді стане засобом осягнення предмета, коли він буде не механічною операцією, а виділенням найважливішого, тобто того, що є основою зв’язку всіх сторін досліджуваного об’єкта. Так, діалектичний аналіз стає засобом проникнення в сутність речей. Але в той же час аналіз не дає знання об’єкта як єдності численних значень. Це завдання виконується синтезом. Отже, аналіз і синтез взаємопов’язані, оскільки обумовлюють один одного в процесі пізнання.

Абстрагування є також важливим загальнонауковим методом наукового пізнання. Абстрагування — це відволікання від деяких властивостей об’єкта і концентрація на тих відношеннях, які складають безпосередній предмет наукового дослідження. Абстаргування сприяє проникненню пізнання у природу явищ, руху пізнання від явища до сутності. Цей емпіричний метод також розчленовує і схематизує цілісну рухому дійсність. Саме таким чином забезпечується більш ґрунтовне вивчення окремих сторін предмета і відбувається проникнення в їхню сутність.

Одним із важливих і найбільш поширених методів утворення загальних теоретичних положень і висновків є метод узагальнення. Узагальнення розглядають як дослідження таких властивостей, зв’язків і відношень предметів матеріального світу, які характеризують не якийсь один предмет, а цілий клас однорідних в даному відношенні предметів [3: 88].

Елементи узагальнення є вже в простому сприйнятті, оскільки людина сприймає одиничні речі не ізольовано від інших предметів, явищ, а в тісному зв’язку з ними. Сприймаючи ту чи іншу властивість одиничного предмета, людина співвідносить його з тією ж властивістю інших однорідних предметів, розглядаючи цю властивість як загальну ознаку всіх цих предметів. А це означає, що пізнаючи одиничне, людина в той же час пізнає загальне, оскільки одиничні властивості предметів розглядаються нею як окремі випадки із загального [3: 88]. Тобто, коли відбувається перехід від сприймання до уявлення понять, коли подумки синтезуються властивості предметів в цілому, тоді відбувається новий крок до узагальнення.

Індукцією називають такий метод наукового пізнання, при якому загальний висновок робиться на підставі знання про окреме. В процесі пізнання в цьому випадку наше мислення здійснює сходження від одиничного, конкретного до загального.

Основою індуктивного методу є дослід, експеримент, спостереження і вивчення окремих явищ, фактів, на базі яких робляться загальні висновки, відкриваються закономірності природи. В індуктивному дослідженні дуже важливо знайти істинні причини досліджуваних явищ, оскільки це дозволяє із ряду даних фактів робити висновок про досліджуване явище такого ж роду [3: 112]. Тобто, суть індукції полягає у перенесенні властивостей з відомих фактів на невідомі.

Дедукція є таким методом пізнання, при якому на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень, які вважаються істинними, виводиться нове істинне знання про окреме [3: 114]. Тобто дедукція передбачає одержання висновку про одиничне на основі загального положення.

В науковому дослідженні дедукція відіграє важливу роль. Вона у поєднанні з індукцією дає можливість робити науково обґрунтовані, достовірні висновки про ті зв’язки, закономірності і явища, які безпосередньо не сприймаються, які неможливо бачити.

У науковому дослідженні також часто застосовується метод моделювання. Він є опосередкованим методом дослідження об’єктів шляхом вивчення їх моделей застосовується даний метод, коли безпосереднє вивчення об’єкта неможливе або ускладнене.Тобто моделюванням є таких метод, при якому дослідження властивостей об’єкта замінюється дослідженням його моделі.

Моделювання базується на здатності людини абстрагувати схожі ознаки різноманітних предметів, явищ і встановлювати певне співвідношення між ними. Це дозволяє досліджувати деякі властивості предметів опосередковано, у співвідношенні з подібними предметами.

Виділять 2 типи моделей, а саме, — матеріальні та ідеальні. Матеріальними моделями називають природні об’єкти, які підпорядковуються природним закономірностям. А ідеальні моделі фіксуються у певній знаковій формі і функціонують згідно законів логіки [2: 346].

Ще одним загальнонауковим методом є ідеалізація.Це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об’єкти. Ідеалізація пов’язана з мисленнєвими дослідами, оскільки такі досліди завжди здійснюються над ідеальними об’єктами.

Метод ідеалізації ставить за мету виявити у явищах досліджувальних нами об’єктів ті сторони і відношення, які є суттєвими для даного дослідження. Тоді після реалізації ідеалізації можна проводити мисленнєві досліди із заданою метою чи сформулювати і вирішити дане завдання [9: 21].

Тобто, ідеалізація є одним із найважливіших засобів теоретичного дослідження. Вона необхідна при розробці мисленнєвих дослідів, що обґрунтовують принципи і гіпотези, широко застосовується при побудові елементів наукової картиниі при мисленнєвому моделюванні.