2.3 Гіпотеза – основна форма творчого пошуку

Гіпотеза – головна форма пошуку вирішення проблеми, центральний механізм творчості, може бути припущенням про властивості і структуру речі (об’єкта, системи), що вирішує суперечності, або пропозицією про способи (програму) діяльності.

Гіпотеза необхідна, як писали В.Бажан і П.Дигильов, тому що думка є єдиним засобом проникнути туди, де закінчується “поле зору” органів чуття, а гіпотеза – єдиний спосіб представити те, що могло відбутися. Етапами розвитку гіпотези є здогад, робоча гіпотеза, наукова гіпотеза. Робоча гіпотеза в міру обґрунтування переростає в наукову [10;542].

Дослідження творчості показали, що зміст, механізм пошуку вирішення проблеми полягає у висуненні гіпотез про шляхи вирішення проблеми і їх перевірки, генерація гіпотез і їх верифікація – центральний механізм творчості.

Все, що може бути предметом дослідження пошуку, - може бути і предметом гіпотези; все, що може бути предметом наукового пізнання, інакше кажучи, наукової теорії, може бути предметом і наукової гіпотези.

В процесі пізнання відповіді на багато питань можуть бути отримані у формі ствердження про факти (експериментальні або фактичні дані). Побудова гіпотези пов’язана з пізнавальною ситуацією, коли людина прагне до розкриття сутності і законів, які не лежать на поверхні явищ, доступних безпосередньому чуттєвому сприйняттю, тих, які не спостерігаються.

“...Вчений не може зробити ні одного кроку в дослідженні, - пише В.В.Биков, - без висунення гіпотези або формулювання на основі існуючої теорії гіпотетичної пропозиції” [11;61].

Гіпотеза, як показала логіка, будується на основі наявних знань, властивостей, сутності, зв’язків речей, законів їх розвитку. Створюючи гіпотезу, людина опирається на наявні знання, досвід, факти, висуває передбачення про можливості інших зв’язків, форм, комбінацій; це передбачення пов’язане зі зміною вже наявних уявлень про комбінації, зв’язки і протирічить досвіду як уже сформованому рівню знання. Гіпотези про нові зв’язки і комбінації виходять за рамки наявних пояснень і досвіду минулого.

Вихід за межі старого досвіду неминучий і прогресивний. Він обумовлений виникненням протиріччя між рівнем знання (досвідом), що склався і потребами людей.

Нові гіпотези часто дуже парадоксальні, протирічать звичним поглядам. Тим не менше, висунення подібних ідей, які іноді називають “божевільними”, необхідне для подальшого пізнання.

Народження гіпотези – момент діалектичного заперечення старого досвіду і розвитку знань, діалектичний скачок в розвитку пізнання [11;64].

“Гіпотеза виражає евристичну сторону наукового знання” (П.В.Копнін). Вона – “фаза становлення знання із незнання” (Б.Фогараші). Гіпотезу ми розглядаємо як “найважливіший метод наукової творчості” (Е.Я.Режабек), “явну форму творчого процесу” (М.Бунге). “Гіпотеза акумулює в собі всю силу творчої пізнавальної діяльності” (Т.А.Овчарова).

Виділення видів гіпотези допомагає глибше зрозуміти специфіку гіпотези, її роль в пошуку вирішення.

Аналізуючи проблемну ситуацію, факти, які виражають проблемні протиріччя дійсності, опираючись на знання властивостей і законів дійсності, дослідник висловлює початкове припущення, здогад про ідею, принцип вирішення проблеми. Висуваючи здогад, дослідник цікавиться не ступенем його обґрунтованості, а пошуком способу, підходу, принципу, ідеї вирішення проблеми. Часто дослідник не бачить цього принципу, але пошук повинен бути початий, іншого ж способу – крім побудови гіпотези – не існує. Тому першочергове припущення (гіпотеза), як правило, не претендує на відкриття принципу вирішення, а створюється для того, щоб почати аналіз проблемної ситуації, фактів, які необхідно пояснити. В цьому випадку висунуте і в якійсь мірі обґрунтоване припущення розглядається як робоча гіпотеза (інші назви: експериментальна, пошукова, службова).

Робоча гіпотеза будується як тимчасове припущення, яке висувається щоб надати дослідженню організованого, цілеспрямованого характеру, і виконує, головним чином, службову роль. Робоча гіпотеза не претендує на відкриття принципу вирішення (хоча і не виключає таку можливість), а переслідує ціль отримати засіб для орієнтування в проблемній ситуації. Вона дозволяє згрупувати спостереження, факти в цілісну систему, або побудувати опис, який узгоджується із спостереженням, з наявними фактами, відкрити способи нових зв’язків речей. Без робочої гіпотези ми не могли б накопичувати, відбирати, шукати факти. Вона – засіб пошуку, логічної обробки вихідних даних для пошуку вирішення проблеми. Гіпотеза спрямовує дослідження. “Гіпотеза, - писав Д.І.Менделєєв, - полегшує і робить правильною наукову роботу. А тому можна сміливо сказати: краще дотримуватись такої гіпотези, яка може виявитись потім невірною, ніж ніякої”.

При вирішенні серйозних наукових і технічних проблем пошук часто ведеться у багатьох напрямках. Робочі гіпотези використовуються при вирішенні завдань різної складності в різних сферах пошуку. Не може бути “закінченої” робочої гіпотези, якщо вона перевірена, вона перестає бути гіпотезою, перетворюється в достовірне знання.

Наукова гіпотеза відрізняється від робочої тим, що вона уже претендує на вирішення проблеми, на пояснення раніше невідомих явищ, причин, сутності, законів їх виникнення і розвитку і відкрито про це заявляє. Для неї характерний більш високий рівень обґрунтування, вона опирається на перевірені факти, враховує встановлені раніше закони розвитку дійсності. “ Від здогаду (як і в теорії) гіпотеза відрізняється не своїм предметом, а рівнем і характером обґрунтування знань, які в ній містяться” (А.П.Хількевич).

Наукові знання (теорії) характеризуються достовірністю, системністю (кожне положення є елементом теорії, системи), логічними зв’язками з раніше встановленими знаннями, доказовістю, логічною простотою, відсутністю в системі знань випадкових, не виправданих поставленою метою побудов. Гіпотеза входить в систему наукових знань, є важливим і особливим елементом науки [11;70].

Серед ряду гіпотез необхідно виділяти найбільш надійні, вірогідні. Для цього необхідні відповідні критерії, вони виражаються в умовах наукової достовірності гіпотези:

1)Гіпотеза повинна вирішувати суперечливі проблеми. Ця фундаментальна умова є очевидною: гіпотеза висувається для вирішення проблеми.

2)Гіпотеза не повинна суперечити принципам діалектико-матеріалістичної філософії. При побудові гіпотези необхідно враховувати всі встановлені раніше в науці факти і закони. В процесі побудови гіпотези необхідно враховувати не стільки відповідність гіпотези кожному факту окремо, скільки їх зв’язок, що прослідковується.

3)Гіпотеза повинна бути принципово перевіюваною. Гіпотеза, яка недоступна перевірці, не може, очевидно, розглядатись як наукова. Вона не виконує своїх функцій.

4)Гіпотеза повинна будуватись за принципом максимальної простоти. У ній не повинно бути невиправданих завдань, випадкових, штучних побудов, непотрібних елементів.

При побудові, аналізі і обґрунтуванні гіпотези дослідник враховує ці вимоги. Висунувши ряд робочих гіпотез, він вибирає з них найбільш достовірну, розробляє і обґрунтовує її, прагне надати їй наукової форми. Кінцева оцінка гіпотези робиться на основі її перевірки. Абсолютним критерієм істинності гіпотез є практика (експеримент).

Ерудиція дослідника, його глибокі знання в різних областях науки, вченість, начитаність на цьому етапі творчого процесу є необхідною умовою вирішення творчих завдань [11;72].

Велике значення для висунення гіпотез і їх перевірки мають уявлення, фантазія, інтуїція.

Уявлення – це психічна діяльність, яка полягає у створенні уяв і ситуацій мислення, які в цілому ніколи не сприймалися людиною в дійсності. Це відображення дійсності як можливості. Головна функція уявлення – ідеальне уявлення результату діяльності до того, як він досягається реально, передбачення того, що ще не існує. Велику роль уявлення відіграє у формуванні гіпотези. Уявлення комбінує асоціації, поєднує різнопорядкові враження, ідеї, почуття, закликає до життя нові образи. Гіпотези ж прокладають шляхи руху знання до істини [10;543].

Інтуїція – здібність пізнання істини шляхом її прямого передбачення без обґрунтування за допомогою доказів. Основними ознаками її є: 1)неусвідомленість, яка характеризує інтуїцію як процес; 2)безпосередність. Ця ознака інтуїції говорить про те, що процес інтуїтивного пізнання неможливо формалізувати, для нього неможливо виробити певну логічну формулу; 3)раптовість, несподіванка. Раптовість інтуїтивного висновку є результатом синтетичної діяльності мислення, внутрішні процеси якого часто не усвідомлюються суб’єктом, хоча завдяки їм і здійснюється одночасний аналіз множини факторів. Суть інтуїтивного пізнання полягає в тому, що творчий акт залучає до своєї орбіти все мислення. Якщо в арсеналах мислення збирається достатня кількість фактів і відомостей і вони засвоєні мозком, виникає рішення [10;544].

Наукова фантазія відіграє велику роль у стимулюванні творчої діяльності. Розумна фантазія, що контролюється, не лише відокремлює від дійсності, але є могутнім засобом проникнення в її приховані таємниці, важливим засобом створення нових гіпотез [10;545].

Важливу роль у творчому процесі відіграє натхнення – особливий стан людської психіки, що передбачає підвищену творчу активність індивіда, високу інтенсивність процесу мислення. Умовою натхнення є усвідомлення суспільної значимості рішення задачі, захоплення ідеєю, що розробляється.