2 Сучасна концепція творчості

2.1 Суть сучасної концепції творчості

Суть сучасної філософської концепції природи і творчості визначається: по-перше, тим, що передумовою людської творчості є такі якості матерії – активність і відображення. Проявом активності матерії є розвиток, який можна вважати здібністю, подібною до творчості, що існує в самій основі матерії. Творчість відрізняється від форм розвитку, що властиві неорганічній матерії, як і психологічні форми відображення відрізняються від форм відображення в неживій природі. Творчість – вища і специфічна форма розвитку. Здібність до творчості виникає як наслідок удосконалення форм відображення, тобто свідомість(пізнання) є основою і базою творчості. В свою чергу творчість виступає однією з головних функцій свідомості. Лише людська свідомість здатна, відображаючи предмет, створювати нове, що не мало місця в самій природі. Відображення, поступово розвиваючись, на вищій стадії, тобто на рівні людської свідомості, отримує якісно новий параметр – здібність до творчості. Творча активність стає атрибутом відображення, яке досягло рівня свідомої людської діяльності. Висхідним формам відображення на рівні окремого суб’єкта – відчуттю, сприйманню, уявленню – можна протиставити у відповідність форми творчої діяльності – уявлення, фантазію, інтуїцію. Нове виступає як відображення ідеального. Відображення – це база, основа, фундамент творчості, а творча діяльність – це здатність людини удосконалювати свої здібності відображення [10;532].

По-друге, об’єктивною основою творчості є необхідність пристосування людини у нескінченно різноманітному і мінливому світі, щоб забезпечити своє виживання і дальший розвиток. Принципово нові ситуації, що не мають аналогів у минулому, не можуть вирішуватись поза творчістю. А без їх вирішення суспільство не зможе мати майбутнього, не зможе досягти тих меж, які забезпечили б більш цивілізоване буття і досконаліші матеріальні і духовні умови життя людей. Або рух вперед, як результат творчості, або монотонне повторення одних і тих же форм, тобто застій. Творчість – це не самостійне утворення, що існує поряд з продуктивною і репродуктивною діяльністю, а внутрішня суть, властивість діяльності взагалі, що має прояв в її конкретних формах.

По-третє, джерелом і рушійною силою творчості є суперечності між потребами людини і засобами(способами), які людина має, знаннями їх задовольняти. Вирішення суперечностей складає зміст творчості, а задоволення потреб – мету. Проявом основних суперечностей виступає суперечність або в пошуковому завданні, або між завданням і існуючими методами рішення, або між теорією і емпірією. Більшість відкриттів і винаходів – це результат подолання суперечностей. Головною ознакою творчості є створення нового, що виводиться з такого атрибуту матерії, як саморозвиток з внутрішньо притаманною йому властивістю новостворення. Під новим у такому випадку розуміється не просто недавно створене, а саме постановка ще невідомого завдання, що не має готових правил вирішення, здобуття результатів, які ще не досяглися, тобто створення оригінальної ідеї або унікального матеріального предмета, оригінальних шляхів і методів вирішення наукової проблеми. Творчість історична: те, що сучасності є новим і, отже, надбанням творчості, потім стає об’єктом репродукції.

По-четверте, творчість – специфічна форма діяльності, що, насамперед, має справу зі сферою можливого майбутнього, засновується на діалектиці реальних само розвинених можливостей світу. Отже, творчість не є чисто довільний, авторитарний акт, що управляється якимось механізмом, як стверджують ідеалісти. На ній лежить відбиток матеріального: творчість визначається рядом умов матеріального характеру, що не виводяться з природи чистого розуму. З точки зору філософського підходу, творчість і необхідність органічно взаємопов’язані і не можуть існувати одне без одного. Творчість – це об’єктивний, визначений процес, що включається в ланцюг об’єктивної необхідності. Соціальна визначеність творчої особи, ступінь її свободи характеризуються, по-перше, соціально-економічними факторами, насамперед, рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин, що або сприяють, або утруднюють створення сприятливих умов для творчості; по-друге, політичними факторами, рівнем демократизму у суспільстві; по-третє, рівнем розвитку науки і станом духовності суспільства і взагалі духом епохи. Всі філософські концепції не відкидають і того факту, що творчість суб’єкта в духовній сфері може проходити і поза безпосереднім його зв’язком з матеріальною дійсністю. Рівень і характер творчості багато в чому залежить від здібностей, знань, досвіду, інтересів, настанов суб’єкта [10;533].

Наукова творчість потребує справжньої свободи своїх творців. Бути вільним у сфері творчості – це творити без перешкод, за законами наукового пізнання, суворо дотримуючись вимог законів.

Принципова новизна – головна ознака творчості, але її не досить, щоб одержати цілісне уявлення про суть творчості. Не менш важливою творчості є цінність, корисність нового.

Свідомість людини має творчий характер. Основними компонентами творчого характеру свідомості є можливість створення людиною у своїй голові таких образів, які, “матеріалізувавшись” за допомогою практики, не мають аналога в об’єктивній дійсності (створення нових видів речовин, сплавів, видів рослин і тварин, ліків, препаратів, нових технічних споруд, приладів, зброї тощо); можливість людської свідомості дати відносно вірну картину тих подій, що відбуваються в майбутньому(наукове прогнозування); висунення ідей, для яких ще не визріли об’єктивні умови і передумови. Це здатність і здібність свідомості людини до відчуження у формі ілюзії та у формі ідеологічних побудов, що не відповідають дійсності і реальному ходу речей; здібність свідомості людини до постійного розвитку і збагачення, до творчої переробки відображеного, постійного нагромадження все нових знань.

Сучасна філософія виходить з того, що творча активність – це визначальна риса людської свідомості, одна з основних її функцій. Однак у різних людей ступінь новизни і цінності результату творчості далеко не однакові. Це залежить від внутрішньої активності, ступеня соціалізації і характеру діяльності особи, від того чи повністю володіє людина необхідними для творчості якостями.

Умовно розрізняють людей з переважно творчим складом розуму, які можуть запропонувати вирішення конкретної проблеми; теоретиків-систематологів, що володіють здібностями до ретельного дослідження, намагаються дійти до сутності питання; експериментаторів, здібних помітити в масі незначних неістотних явищ основоположну тенденцію, провідну закономірність; людей з переважно критичним складом розуму, що сумніваються в усьому, але мало здатні дати позитивне рішення проблеми; ерудитів з енциклопедичними знаннями, однак нездібних і нездатних до їх творчого використання. Такі форми мислення можуть бути притаманні людині будь-якої професії, але вкрай необхідні людям так званої творчої праці – вченим, винахідникам, письменникам, художникам, скульпторам [10;535].

Суб’єктами творчості можуть виступати не лише особи, а й різні спільності людей, клас, нація, суспільство. Продуктом творчості є все середовище, що оточує людину, тобто друга природа у всій її багатоманітності.

Аналіз сучасної концепції природи і суті творчості дозволяє визначити, що творчість – найвища форма активності свідомості людини. Спрямовує її діяльність на створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей. За О.Спіркіним, творчість – така духовно-практична діяльність, підсумком якої є створення оригінальних, неповторних, культурних соціально значимих цінностей встановлення нових фактів, відкриття нових властивостей і закономірностей, а також методів дослідження і перетворення світу [10;536].