Тема 8. Проблеми наукової творчості (2) План

Вступ

1 Філософська концепція творчості

1.1 Феномен творчості в філософії і науці

1.2 Зміст категорії творчості

1.3 Історичний аспект творчості

2 Сучасна концепція творчості

2.1 Суть сучасної концепції творчості

2.2 Етапи та структура творчого процесу

2.3 Гіпотеза – основна форма творчого пошуку

3 Протиріччя розвитку творчого процесу в науці

Висновки

Література

Вступ

Складний і багатогранний характер розвитку науки неможливо відокремити від розгляду проблем творчості. Природа і закономірності творчості в останні роки стали предметом дослідження вчених, спеціалістів в різних галузях науки, цим проблемам присвячені сотні робіт, але до цього часу зміст категорії творчості залишається недостатньо висвітленим.

Увага до творчості підсилилась ще й тому, що зламався стереотип, згідно якого творчість як об’єкт досліджувалась лише психологією, естетикою, наукознавством. Стало очевидним, що творчість – проблема загально - філософська, хоча і розглядається в різних аспектах і з точки зору різних галузей знання.

Дослідженням проблем творчості займались ще представники античної філософії Платон і Аристотель. На сьогоднішній день проблемами творчості, її структури займаються такі вчені як Л.А.Пономарьов, А.М.Матюшкін, Н.Н.Кирилова, Н.А.Венгеренко, В.А.Болотін, В.І.Білозерцев і інші.

Ми у своїй роботі прагнемо розглянути поняття і зміст категорії творчості, визначити місце проблеми творчості серед інших наукових проблем, показати роль і місце творчості в житті людини, розглянути основи сучасної теорії творчості, звернути увагу на історичний аспект творчих проблем.

Ми також прагнемо дослідити специфіку кожного з етапів творчості, зробивши акцент на гіпотезі, як одній з основних форм творчого пошуку.

В сучасних умовах значно зросло значення наукового підходу у навчанні, виробництві, що призвело до підвищення актуальності проблеми творчості, необхідності знати її суть і філософські основи, тому важливо узагальнити результати багато численних вузькоспеціалізованих і комплексних досліджень проблем творчості з метою побудови єдиної найбільш загальної теорії творчості.

1 Філософська концепція творчості

1.1 Феномен творчості в філософії і науці

Творчість в своєму першому визначенні виступає як діяльність людини, результатом якої є нові духовні і матеріальні цінності. Штучне середовище, яке оточує людину, грандіозні виробничі сили, незмінні духовні цінності, культура в цілому – в якісному плані – продукт творчості. Всі зручності, всі багатства, вся краса світу, писав К. Е. Ціолковський, створені винахідливим генієм людини.

Промисловість, наука органічно пов’язані з творчістю: виробництво будь-якого штучного продукту починається з його винаходу і розробки технології його виробництва. Кожен крок вперед пов’язаний зі створенням нового. Відкриття і винаходи є головними формами науково-технічного прогресу. Зроблені часто однією людиною, вони збагачують усе людство і кожну людину, роблять її більш могутньою, впевненою у своїх силах, полегшують працю, підвищують її продуктивність, дозволяють подолати перепони, які перешкоджають прогресу. Тому престиж і авторитет вченого повинен бути високим у суспільстві [11;4].

Історія суспільного життя – це послідовність творчих актів створення нових форм суспільного життя, нових соціальних інститутів, нових відношень. А. В. Луначарський писав, що все, що складає зміст людського життя, зводиться до творчості, винахідливості, без них життя зупинилось би, перетворилося б у просте монотонне повторення самого себе. Він відмітив, що історія перетворюється в повторення, одноманітність, якщо вона виключає творчість.

Якщо творчість – це процес створення нового, то значення творчості, історична необхідність її виникнення полягають в тому, що вона являється формою якісного розвитку суспільства, навколишнього середовища, науки, культури. Або рух вперед – творчість, або монотонне повторення одних і тих самих форм – застій.

Творчість – прояв найвищих здібностей людини, найвища форма діяльності людини. Саме в творчості розкривається з повною ясністю сутність людини як сили, що змінює світ, творця нових відносин і самого себе [11;6].

Творчість – надзвичайно складна діяльність, яка проявляється у великій різноманітності форм. Пізнання сутності і закономірностей розвитку творчості, структури і специфічних форм творчого пошуку стало можливим лише на сучасному, дуже високому етапі розвитку суспільства в цілому і науки зокрема.

Вся людська діяльність несе в собі елементи творчості. Творчу діяльність ми протиставляємо рутинній, але в чистому вигляді ні тої ні іншої не існує. Одним з багатьох можливих підтверджень є відомі слова Едісона, що винахід – це 99% поту і 1% натхнення [ 8;40].

Проблема творчості – одна із найважливіших проблем сучасної науки і філософії. Зламано застарілий стереотип, згідно з яким творчість – об‘єкт дослідження лише спеціальних сфер знання. Не піддаючи сумніву ролі окремих наук у дослідженні різних сторін проблем творчості, відповіді на питання, що є суттю творчості, яка соціальна роль творчості, які її об‘єктивні основи, як творчість зв‘язана з іншими функціями свідомості, може дати лише філософія. Творчість можна сформувати лише творчістю. А тому потрібно знати суть, її філософські основи [10;526].

Розуміння людиною соціальної значущості творчості, її необхідності, глибокої зацікавленості суспільства в розвитку творчих здібностей кожної людини, того, що творчість являється джерелом вищої радості і задоволення, переконаності людини в її високих творчих можливостях виступають основою формування у неї творчого, новаторського підходу до справи, активної життєвої позиції [11;9].

Лише в творчості людина виступає не просто частиною світу, але його центром. Творчість як таку (як і розвиток) емпірично виявити неможливо, тому ні психологічна, ні будь-яка інша того ж роду теорія творчості неможлива. В кожному такому випадку під творчістю розуміють хоч і досить поширений, але тільки загальний випадок тих чи інших соціальних взаємодій. Інша справа, що і естетичні, і психологічні, і наукові, і інші розробки проблем творчості є те особливе, що опосередковує акт творчості (одиничне) і процес творчості (всезагальне). Одиничне і особливе готують теоретичну базу для створення філософської теорії творчості, а зі створенням останньої в ній же знаходять і своє пояснення [8;21].

Творчість не може не опиратись якщо на стандарти, то на норми і канони якогось вищого порядку. Правда ми називаємо людину дійсно творчою особистістю, якщо вона постійно порушує ці канони і норми, але порушує лише для того, щоб встановити нові, які приймаються всіма, доки нова яскрава особистість не знайде виходу з їхніх тенет. Але і цей вихід не випадковий, він, в свою чергу, підкоряється закономірностям ще більш високого рівня, тому і потрібні талант і натхнення, щоб такий вихід знайти. Свобода творчості не звільняє від законів природи і суспільства, зокрема від економічних і моральних законів, а передбачає глибоке їх розуміння і володіння ними [8;41].

Історія науки вчить нас, що кожна побудована нею картина світу, яка вважалась остаточною, в кінці кінців розсипалась як візерунок розбитої мозаїки, а її складанням на новій основі займались наступні покоління вчених. Невичерпність пізнання робить сумнівною будь-яку “кінцеву картину дійсності” [6;77].

Творчість може бути реалізована лише при більш чи менш адекватному відображенні суб’єктом об’єктивної реальності. Пізнання об’єктивного світу виступає необхідною передумовою будь-якого творчого процесу і дії, виявляючи можливості, засоби і методи перетворення явищ природи і соціальних об’єктів і воно саме виявляється творчим актом в тій мірі, в якій служить формуванню нового знання, обумовлюючого практичну реалізацію прогресивних тенденцій і закономірностей поступального розвитку суспільства. Але творчість зовсім не зводиться до пізнання, і неправомірно ототожнювати будь-який пізнавальний процес з творчістю. Н. К. Вахтомін стверджує, що “не мисленню а всьому пізнанню властива творчість. Пізнання і є творчість, оскільки воно є відношенням суб’єкта до об’єкта”.

Інші філософи вважають, що все людське пізнання носить творчий характер, який проявляється в здатності створювати образи речей, які не мають аналогу в об’єктивній дійсності, в передбаченні діяльності і її результатів, в ідеальному конструюванні моделі майбутнього.

Природа творчого діяння – створення, народження нового, прогресивного, такого, що сприяє розвитку людини і суспільства. Сутність творчості не спів розмірна з діяльністю, ворожою людині [9;54].

Багатовікова суспільно-історична практика вживання терміну “творчість”, проведені багаточисельні дослідження показують, що основним об’єктивним критерієм творчості являється створення нового: нових духовних або матеріальних цінностей, нової речі або способу діяльності( технології ). Однак аналізуючи окремі види діяльності людини, прагнучи визначити їх характер, ми часто відчуваємо труднощі. Створюється уявлення, що деякі види творчості не підходять до наведеного визначення, і навпаки, інші, ніби нетворчі види діяльності, володіють ознаками творчості, тому новизна, оригінальність продукту діяльності не являється основним критерієм творчості.

Аналізуючи процес діяльності людини з позицій її новизни, ми можемо виділити два можливих випадки. В процесі діяльності одного виду використовуються відомі людям види, засоби або способи дії. Людина діє по готовому рецепту, шаблону, алгоритму. Її діяльність полягає в повторенні відомих програм діяльності. Ця діяльність стереотипна, в ній немає новизни. Діяльність другого виду характеризується оригінальністю, тим, що в процесі її створюються ї використовуються нові способи дії, нові програми діяльності.

Аналізуючи діяльність з результативної сторони, ми виділяємо діяльність, в процесі якої створюється нова річ, яка не існувала до цього в дійсності, або в ній реалізується новий спосіб дії, нова програма діяльності. Від такої діяльності відрізняється виробництво уже відомих людині речей, виробництво речей “за образом і подобою”, які вже існували раніше [11;10].

Враховуючи вибрані основи поділу, в усій безкінечній різноманітності людської діяльності, можна виділити 4 можливих типи діяльності:

1. стереотипна, результатом якої є копія, повторення існуючого, відомого;

2. стереотипна, результатом якої є нове( істотно нове );

3. оригінальна, результатом якої є нове;

4. оригінальна, результатом якої є копія, повтор відомого, існуючого.

Перший вид діяльності не є творчим, але в ході її задовольняються багато чисельні потреби суспільства. Другий вид діяльності теж не є творчим, тому що діючи лише старими способами, неможливо отримати новий продукт. Якщо ж людина змінює способи діяльності, то вона уже перестає бути стереотипною, тому повинна бути віднесена до іншого виду, якщо ж умови діяльності змінюються незалежно від волі людини, то тут теж немає творчості. Третій вид – це класичний тип творчості (перший тип творчості). Четвертий вид діяльності теж є творчим, бо хоча в процесі діяльності і не створюються нові речі, але для копії уже існуючих використовується новий спосіб, нова програма дій (другий тип творчості).Порівнюючи перший і другий типи творчості, ми бачимо, що творча діяльність завжди оригінальна. Основна ознака творчості – створення нового – чітко виділяється в першому в першому типі творчості і скрито присутня в другому. Оригінальність діяльності забезпечується створенням нових способів, засобів діяльності. Перший і другий типи творчості не можна ні відривати один від одного, ні протиставляти, ні абсолютизувати. Ці типи творчості своєрідно проявляються в технічному, науковому, художньому, історичному і інших видах творчості [11;12].