1.3. Структура теорії пізнання

Структура філософії як наукової дисципліни аналогічна структурі любої природничо-наукової теорії. І це не є випадковим фактом.

Фундаментальна природничо-наукова теорія містить в собі:

а) частково-наукові категорії (в прикладних дисциплінах вони стають термінами);

б) модель або моделі, які становлять концептуальну основу теорії;

в) систему знаків;

г) частково-наукові методи дослідження;

д) предметну область дослідження, яка є емпіричною основою теорії.

Теорія пізнання об’єктивної істини включає всі ці основні елементи.

1. Система філософських категорій. Ці категорії з їхніми взаємними зв’язками між собою утворюють своєрідний “словниковий фонд” теорії пізнання. Ці категорії іноді називають елементами універсума.

2. Система основоположних принципів світосприйняття. В матеріалістичній філософії ця система включає дві групи.

а) Перша група відображає найбільш загальні властивості матеріального світу. Це його своєрідна модель: 1) матеріальність світу; 2) єдність матеріального світу; 3) взаємний зв’язок і взаємна обумовленість явищ матеріального світу; 4) саморух матерії; 5) “незнищенність” матерії та форм її руху; 6) багатообразність та невичерпність явищ матеріального світу тощо.

б) Друга група відображає відношення суб’єкту пізнання до явищ матеріального світу: 1) об’єктивність матеріального світу; 2) здатність пізнати матеріальний світ; 3) первинність матерії, вторинність свідомості.

3. Закони діалектики природи і пізнання (закон заперечення; закон заперечення заперечень; закон переходу кількісних змін в якісні; закон єдності та боротьби протилежностей) та система методів пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція та ін.).

4. Емпірична основа теорії пізнання. Вона включає в себе наукові теорії та гіпотези, концепції мистецтва і культури, теорії суспільних систем і т.ін., тобто все те, що узагальнив для кожної конкретної області пізнання людський розум.

5. Система критеріальних принципів. Для кожної конкретної області пізнання існує визначена конкретна критеріальна система. Вона є конкретнішою ніж система базових принципів світосприйняття.

Теорія пізнання формує критеріальну систему для природничо-наукових теорій фундаментального характеру. В свою чергу фундаментальні теорії виконують критеріальні функції по відношенню до прикладних дисциплін. Філософія, в свою чергу, має безпосередній зв’язок з фундаментальними дослідженнями і опосередкований зв’язок (через фундаментальні теорії). Відповідно, фундаментальну наукову теорію можна назвати прикладною теорією пізнання.

Тепер розглянемо схему функціонального зв’язку між теорією пізнання і її емпіричною основою – науковими теоріями. Даний зв’язок має два яскраво виражені аспекти. Перший – це узагальнення або перехід від конкретного до абстрактного. В даному випадку виконується функція узагальнення досягнень природничо-наукових теорій та досягнень в інших областях людської діяльності. І саме цей аспект дає обґрунтування основоположним принципам діалектичного матеріалізму та загальнонауковим (філософським) методам пізнання об’єктивної істини. Другий аспект здійснює перехід від абстрактного до конкретного або конкретизацію. Він визначає формування системи критеріальних принципів для кожної предметної області природознавства. Подібних критеріальних систем багато і вони існують для кожної області знання. Але між ними не повинно бути суперечностей, оскільки всі системи ведуть до загальних методологічних основ матеріалістичної теорії пізнання об’єктивної істини.

Саме такий широкий зв’язок філософії із усіма досягненнями людської думки зумовлює високу стійкість критеріальних систем та їх універсальність по відношенню до знання, що розвивається. В той же час, існування прямого зв’язку (конкретно-абстрактне) та зворотнього зв’язку (абстрактно-конкретне) дозволяє здійснювати розвиток критеріальних систем (динаміка), забезпечу їхню повноту.