3. Ставлення до науки у некласичній філософії

Філософія кінця XIX - початку XX століття в основному ві­дійшла від принципів класичної філософії, яка була значним кроком у становленні теоретичної думки порівняно з усім попереднім філо­софським розвитком.

В центрі ставиться проблема людського існування. Увага концентрується в цей період на сферах Історії та культури, навколо проблем сенсу людського буття.

Артур Шопенгауер (1788-1860) вважав, що сутність особи ста­новить незалежна від розуму воля - сліпе бажання, невіддільне від тілесного існування людини і є проявом космічної волі. Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер і тому ніякі суспільно-політичні, наукові перетворення не здатні нічого змінити в житті людини й суспільства. Його філософська система стала сходинкою до деяких сучасних психологічних концепцій [16].

Огюст Конт вважав, що вся попередня філософія орієнтувалась на теологічні і "метафізичні" питання (такі, що не мають обґрунтування досвідом), але ніколи не була науковою. Вона завжди була націлена на осягнення "внутрішньої природи речей", "перших і кінцевих причин" і тому подібних характеристик, які не підлягають безпосередньому спостереженню.

Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або є узагальненою класифікацією всіх наук.

Справжнє знання досягається лише як результат окремих конк­ретних наук. Філософія має бути відмінена і замінена або безпосе­редньо конкретними науками, або вченням про взаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову, тощо.

Ідеї Конта виявилися співзвучними ідеям англійських філо­софів Дж. Стгоарта Мілля і Герберта Спенсера. їхні погляди стали по­чатковою формою позитивістської філософії - "перший позитивізм". В кінці XIX ст. ідеї позитивізму Конта, Мілля, Спенсера розвиваються іншими філософами. Розпочинається етап так званого "другого позитивізму", або емпіріокритицизму.

Природодослідники, головним чином фізики, що стояли на позиціях стихійного матеріалізму, виходячи з нових даних про будову атома, намагалися шляхом математичного опису якісно - однорідних часток здобути знання про матерію, як про безпосередньо дану "спостережувану" реальність, вивести "форму матерії". Їхні спроби закінчились крахом через примітивне тлумачення матерії лише як "чуттєвого субстрату".

З тривогою підкреслюючи зростаючий процес знелюднення людини в сучасному світі екзистенціалісти (від латинського ехіstentiа -існування, людське існування) вбачали його основну причину в техніч­ній цивілізації, що опиралась на раціоналістично спрямовану науку [9]. М. Хайдеггер категорично заперечував на підставі знелюднення людини, внаслідок технічної цивілізації, цінність наукового, насамперед природничо-наукового, об'єктивного аналізу реальності.

Дещо співзвучними були й погляди С. Кєркеюра, який вважав, що завдання філософії - займатися не проблемами науки, а питаннями виключно людського буття (Існування). Людина проти своєї волі закинута в цей світ, в свою долю, вона живе в чужому їй світі. Для чого живе людина, в чому суть її життя? Ці питання екзистенціалісти вирішують не науково, а з точки зору релігії, філософії [12,18]. Увага концентрується на сферах історії та культури, навколо проблем змісту людського буття.

Наука, зокрема природознавство, вводить в свій зміст такі поняття, які не мають реального прообразу в дійсності: ірраціональні числа, поняття "ідеальний газ", "абсолютно тверде тіло", тощо. Світобачення, яке опиралось на класичний матеріалізм зазнає краху [17].

Досить цікавими виявились погляди О. Шпенглера, який відво­дить надзвичайно суттєве місце розвитку наук, перед усім фізики, математики. Він зробив вагомий вклад в розвиток природничих наук. Наукове знання постає у нього як органічна частина культурно-іс­торичного комплексу. Шпенглер зробив важливий крок, пов'язавши характеристики наук з культурно-Історичним контекстом, намагаю­чись прослідкувати детермінований характер наукового знання всією системою уявлень даної епохи. Цей філософ намагався розкрити за­кономірності взаємодії багатовікової культури з розгорнутими фор­мами науково-технічної цивілізації.

Підхід О. Шпенглера до науки як феномену Історичної культури виражається в унікальності науки. Оперуючи великим фактичним матеріалом, він детально розглядав історію розвитку алгебри, геометрії, фізики в античних, арабських і західноєвропейських культурах. Хоча Шпенглер визнає у європейській науці досягнення небувалого ступеня абстракції, логічності, проте вважає, що вона не може давати якісно нових уявлень про світ.

"Наука, як і всякий міф, всяка релігійна віра, тримається на внутрішній достовірності... Неможливо думати, що наука тяжіє до істини, виходить за рамки антропоморфних уявлень; неантропоморфних уявлень не існує", - писав 0. Шпенглер. Він вважав. що наукове пізнання - це "тільки самопізнання" [13].

Некласична філософія є ланкою між класичною і сучасною філософією, теоретичною базою підготовки філософських знань XX століття.