2. Проблеми науки у марксистській філософії

Німецька класична філософія поклала початок створенню мате­ріалізму К. Маркса.

Філософськими джерелами марксизму були в першу чергу метафізичний матеріалізм Фейєрбаха, який опирався на французький матеріалізм XVIII ст. і ідеалістичну діалектику Гегеля, яка завершувала собою лінію класичного німецького ідеалізму [3].

Марксизм - одна із небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця І ролі людини в ньому, показати взаємозв'язок матеріального і духовного світів, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення [3].

К. Маркс глибоко проник в розуміння того, яким шляхом руха­ється наукове пізнання, яка закономірність його руху. Згідно Маркса завдання наукового пізнання "... полягає в тому, щоб видиме, яке виступає в явищі руху звести до дійсно внутрішнього руху...". Предметом науки є розкриття законів, явищ, які вивчаються, їх сутність.

Не менш важливе місце займає питання про взаємодію між людиною (суспільством) і природою через посередництво

промисловості, а звідси і про співвідношення відповідних галузей наукового знання, передусім природничих і суспільних наук [6].

Марксизм зв'язує розвиток природничих наук не просто з при­родою, а з природою, яка має місце в людській практиці, в вироб­ництві. К. Маркс зазначав: "Робітник нічого не може створити без природи, без зовнішнього чуттєвого світу. Це той матеріал, на якому здійснюється його праця, в якому розвивається його трудова діяльність, і з якого він за допомогою праці виробляє свої продукти". Тобто, "людина живе природою. Це означає, що природа є її тілом... Що фізичне і духовне життя нерозривно пов'язане з природою...". Спостерігається тісне переплетення двох основних начал - людини і природи, які переходять одне в одного.

"Природничі науки розгорнули колосальну діяльність й нагромадили матеріал, який безперервно збільшується. Але філософія залишилась для них такою ж чужою, як І вони залишились чужими

філософії..." [3,5].

К. Маркс поступово підводить до висновку про нероздільну єд­ність людини і природи, але одночасно через посередництво промисловості. Отже, науки, які поки що вивчають окремо або одну природу (природничі науки), або одне лиш людське суспільство (суспільні науки), не можуть безконечно розчленовувати на частини по суті єдиний предмет. З часом повинен здійснитись теоретичний синтез, який здатний охопити в єдності два основні аспекти наукового знання - природничі й суспільні науки [6].

К. Маркс робить свій прогноз: "Наука являється дійсно наукою лише в тому випадку, якщо вона... виходить із природи... Внаслідок цього природознавство включить в себе науку про людину в такій же ж мірі, в якій наука про людину включить в себе природознавство: це буде одна наука" [3].

Такий був прогноз щодо науки майбутнього, який витікав із аналізу всього попереднього розвитку наукового пізнання.

К. Маркс в своїх "Економіко-фІлософських рукописах 1844 року" передбачав характер науки в далекому майбутньому. Його прогноз базувався на врахуванні тих обставин, що природознавство своїм генезисом І всім своїм розвитком вже тоді було нерозривно зв'язане з матеріально-виробничою практикою людства і служило задоволенню його потреб. Розвиток суспільства, економіки, промисловості і техніки все більше опирався на досягнення природничих наук, на практичне використання пізнаних наукою законів природи. При цьому ланкою між природничими і суспільними науками виступали прикладні науки, і насамперед, науки технічні й технологічні, які почали виникати ще в XVIII ст. у вигляді самостійних галузей знань [5,6].

К. Маркс прогнозував грандіозний теоретичний синтез всього наукового знання.

Із єдності всього світу, який розчленований на частини, вип­ливає єдність наук, які вивчають кожну з частин світу зокрема. Єдність природничих І суспільних наук визначається К. Марксом тим, що суспільний розвиток являє собою такий же закономірний, детерміновано зумовлений процес, як і розвиток природи. Тому основне завдання науки і тут й там - розкрити закономірності розвитку предмета, який вивчають. У відповідності з цим К. Маркс порівнював розвиток економічної суспільної формації з природно-історичним процесом. Тому кінцеву ціль він вбачав у відкритті "економічного закону руху сучасного суспільства" [6].

Єдність природничих і суспільних наук обмежується тим, що процеси, які вивчаються в обох випадках є закономірні, детерміновані та носять характер діалектичних замін.

Розкрити єдність наук стало можливим лише тоді, коди сус­пільні науки були підняті в своєму розвитку до рівня природничих наук. Це й зробив К. Маркс, довівши, що в суспільно-історичному розвитку діють такі ж закони, як і в розвитку природи. Ці закони можуть бути вивчені з такою ж наукового точністю, з якою закони природи вивчаються природничими науками. Завдяки цьому було розкрито суспільність і єдність наук [3,6].

К. Маркс вбачав в науці могутню соціальну силу. За його сло­вами, наука є продуктом всезагального розвитку Історичного процесу. Науку Маркс розглядає двояко. З однієї сторони, як одну з форм суспільної свідомості, що відноситься до духовної побудови свідомості в якості ідеального фактора. З іншої сторони - висловлює припущення про перетворення науки в безпосередньо виробничу силу суспільства, характеризує ЇЇ як матеріальний, суттєвий фактор суспільного розвитку. Це протиріччя носить не формально логічний, а діалектичний характер. У Маркса наука - це ідеальний, і разом а тим, матеріальний фактор життя людського суспільства. Ідеальний тому, що вона є ідеальним відображенням у свідомості людини законів об'єктивного світу, які можна пізнати. А матеріальний тому, що вона сама перетворюється в матеріальне виробництво (в технічні конструкції, рецептуру технологічних процесів і т.д.), матеріалізуючи пізнані нею закони природи. Тому наука, згідно Маркса, є одночасно ідеальне та матеріальне, тобто діалектичною єдністю протилежностей, які переходять одна в одну [6].

Діалектичний метод К.Маркса має всезагальне значення й може застосовуватись до будь-якої галузі знань, на будь-якому ступені вивчення предмету [5].

Практика висуває перед наукою все нові й нові питання, які виникають в процесі історичного розвитку суспільства, підштовхуючи тим самим науку до їх вирішення. Коли ж це досягається - практика, виробництво, промисловість перевіряють вірність знайденого рішення і втілюють його в життя. Таким чином між наукою та виробництвом, пізнанням і практикою існує органічний взаємозв'язок, активна взаємодія. Практика та виробництв7о потребують науки І стимулюють її розвиток. Наука своїми досягненнями та відкриттями служить їм, задовольняючи їхні запити й потреби. Практика виступає тут визначального стороною. Говорячи про взаємозв'язок науки з виробництвом, Маркс підкреслював, що природознавство за допомогою промисловості увійшло в людське життя, змінило його, оскільки промисловість є відношенням людини до природи [3].

Маркс вважав, що науку потрібно вивчати в системному вигляді, виходячи з її основ. Вивчення повинно йти від нижчого, ідеально простого, в межах даної науки, нерозвинутого, до вищого, складного, яке розвинуте в цій же науці, яке розгорнуло вже свої якості, а тому багате на визначення.

Цей метод давно увійшов в сучасну науку. Згідно нього розвивається багато наук, які досягли в своєму розвитку високого ступеня систематичної завершеності. Наука стає могутнім важелем історії [6].

Отже, по-перше, Маркс показав, що суспільні науки, як і природничі, мають предметом розкриття законів явищ, які ними вивчаються і тому носять детермінований характер; по-друге, їх єдність і пряме перетворення одних в інші Маркс вбачає в тому факті. що в XIX ст. значно зріс зв'язок природознавства з промисловістю, тобто з суспільно-історичною, матеріальною практикою людства; по-третє, суттєву роль в зближенні суспільних, природничих і технічних наук відіграло проникнення в них математичних методів: "наука тільки тоді досягає досконалості, коли вона застосовує математику"

Марксизм не відкидає попередньої філософії, а лише змінює ракурс її розгляду. Марксизм не тільки дає ключ до розуміння роз­витку науки в зв'язку з попередніми філософськими орієнтаціями, але й взятий сам по собі, утворює світоглядний фундамент, на якому розвивається наука [5].