1.3. Сучасні педагогічні парадигми

Педагогічна парадигма (грец. paradeigma — взірець, зразок, модель) — це основоположні ідеї, принципи, які згодом будуть теоретично аргументовані та експериментально підтверджені вченими і практиками.

На сьогоднішній день виділяють, залежно від світосприйняття і світорозуміння вчителів, такі освітні або педагогічні парадигми:

1. науково-технократична (раціональна);

2. синергетична;

3. езотерична.

Науково-технократична (раціональна) парадигма

Раціональна парадигма визначає практику сучасної української школи. Її характеристиками є:

• лінійний характер навчання (без можливості повернутися назад і розглянути ту саму проблему, але на вищому рівні);

• орієнтація на досягнення якнайшвидших результатів (оцінки і рейтинги є самоціллю, не використовуються для прогнозування і передбачення навчальних досягнень);

• створення ситуацій, коли вміння аргументувати власні думки фактично заперечуються регламентацією діяльності того, кого й навчають (учня розглядають як об’єкт зовнішнього впливу);

• логічний розподіл та послідовність у викладанні окремих предметів (предметоцентризм), догматизація знань;

• централізований контроль над ресурсами (навчальними планами та програмами, методикою та тривалістю навчання);

• авторитарний тип мислення та відносин (фактично не визначено пізнавальну ініціативу з боку учнів, а їхні безпосередні живі інтереси розглядають як прояви стихійності та дезорганізованості);

• батьки учнів виступають як сторонні (недовіра до школи, виникнення конфліктних ситуацій).

Більшість складних систем, які існують у природі і здатні до самоорганізації, за синергетичним баченням світу, є відкритими. Шляхи розвитку самоорганізуючих систем не визначені, бо між ними постійно відбувається обмін енергією, речовинами та інформацією, тому для них характерна постійна мінливість. Традиційна система освіти, яка спирається на принципи класичної науки, не може ефективно відігравати роль засобу освоєння людиною світу. Звідси виникає необхідність розробки нової парадигми освіти — синергетичної.

Синергетична парадигма

Для синергетичної парадигми (синергетика — наука про співпрацю, варіант комбінованого впливу двох або декількох самоорганізуючих систем, які характеризуються тим, що цей вплив перевищує дію кожної окремо визначеної системи) характерні по суті протилежні науково-технократичній парадигмі ідеї та принципи. Це:

• визначення першорядності процесу пізнання (знаходження кожним істини), залучення учня до процесу пошуку (особливого значення набуває індивідуальне, суб’єктивне знання, яке має свого автора);

• цінність співпраці (навчально-виховний процес має бути побудований як діалог або полілог і багатий на імпровізації);

• орієнтація на процес навчання (важливі не тільки результати, а й процес досягнення цих результатів);

• рівність і довіра до пізнавальних можливостей усіх дітей, віра в їхні творчі можливості (атрибутом професіоналізму стає любов до дитини; важливо, чи створено умови для успішного розвитку дитини);

• нова модель керування освітнім процесом за рахунок допомоги і забезпечення лідерства та передбачливості (відчуття радості у процесі співпраці та постійного самовдосконалення);

• тривимірне навчання (широкий світогляд, глибина знань, постійне їх оновлення), яке не обмежується навчальними програмами; регіональне керування ресурсами (складанням навчальних планів, програм і тривалістю навчання);

• учні є продуктом своєї власної діяльності, розширюючи коло своїх інтересів, розвиваючи свої здібності та характер, допомагаючи іншим робити те саме;

• учитель виступає як лідер, учень — як працівник, займаючи активну позицію;

• середовище навчання стає гнучким як щодо часу, так і щодо місця (різні предмети школярі можуть вивчати з різними групами учнів);

• методи оцінювання знань учнів різноманітні і допускають право їх вибору самою дитиною;

• батьки — партнери школи, що надають освіті матеріальну і моральну допомогу.

Порівняння характеристик науково-технократичної і синергетичної педагогічних парадигм дає можливість визначити сучасну гуманістичну виховну парадигму як парадигму самореалізації особистості.

Вона полягає у перетворенні виховного ідеалу, який передбачає конструювання нової людини з параметрами, визначеними інтересами суспільства, в самоналагоджувальну універсальну модель як таку, що виходить із особливостей індивідуума і повертається до нього як до особистості через відтворення нею культури в усій її єдності та різноманітності.

Ця парадигма освіти проявляється в особистісно-зорієнтованому навчанні.

Езотерична парадигма

Езотерична парадигма (грец. esoterikos — внутрішній) частіше розглядається як культова, а не така, що має світський характер. Її ще називають таємною, прихованою парадигмою, призначеною для обранців (релігійні обряди, містичні вчення, магічні формули).

Розгляд у цій роботі езотеричної парадигми через її замкненість і обмежений вплив на сучасну педагогіку не є необхідним [5].