Іі. Математизація і комп’ютеризація усіх наукових досліджень та сфери суспільного життя.

Логіка науки або логічна теорія наукових знань представляється в якості наукової дисципліни, що стверджується, що розвивається в рамках сучасної формальної логіки і як одне з її напрямків. При цьому логіка науки відрізняється від логічного аналізу тієї чи іншої галузі знань: “ Логіку науки цікавлять структури знань і способи їх отримання і перевірки як такі, а не їх поєднання в тому чи іншому індивідуальному випадку пізнання. Логічний же аналіз тієї чи іншої науки має справу саме з фактичним поєднанням різних структур знань”.

В силу цього, маючи в якості свого предмету аналіз наукових знань, ми по суті рухаємось в рамках єдиної дисципліни - логіки і методології науки. В такому розумінні логіка науки включає аналіз наукових знань не тільки засобами сучасної формальної логіки.

В якості предмету філософської дисципліни, що називається теорією наукового знання, виступає “сама наука, що розглядається як особлива форма людської активності”.

У своїй книзі “Основи логічної теорії наукових знань А.А.Зінов’єв пише “ Математична логіка отримала блискучу перемогу в теорії наукових знань. Разом з тим, в довколологічних кругах склалось непорозуміння, ніби математична логіка в тому вигляді, як вона звично викладається в навчальних посібниках ( обчислювання висловів і предикатів з деякими доповненнями), представляє собою єдино можливий апарат, придатний для вирішення любих проблем теорії наукових знань, якщо тільки останні потребують логіки”. Математична логіка розглядається тільки як фрагмент теорії наукових знань. Однак метод, яким користується А.А. Зінов’єв, не виходить за межі того, який Черч позначив як логічний. При вивченні знання логіка науки абстрагується від всього того, що характеризує знання як предметну діяльність людини, що пов’язана із створенням ідей. Знання розглядаються тільки як мова. Логіка науки, таким чином, досліджує наукові знання лише в тій мірі, в якій вони зводяться до висловів і їх сукупностей.

“Логіка науки” – це не окрема наука, якась особлива логічна система, а форма інтеграції знання довкола одного об’єкту, яким є наука. Єдність знання тут досягається не шляхом створення єдиного метода дослідження цього об’єкта ( метода тут, по суті, два: діалектика і формальна логіка), а шляхом віднесення отриманих результатів до одного об’єкта – наукового знання, його різних сторін.

Коли ми говоримо, що логіка науки користується двома апаратами: категоріями діалектики і обчислюваннями формальної логіки, то це не означає, що їх роль однакова. Діалектика як метод аналізу наукового знання визначає і місце формально-логічних засобів в аналізі науки. Філософським методом є тільки діалектика.

В силу того, що логіка науки по суті відноситься до комплексних досліджень науки як форми людського знання, в ній можна виділити декілька шарів, аспектів дослідження, які вже практично склались в сучасній філософській науці.

Інколи, спостерігаючи як формальна сторона людського знання, його структура, спосіб доведень займають таке велике місце в логічному аналізі і привертають велику увагу вчених різних спеціальностей, запитують, яким шляхом іде розвиток науки: вказаним логікою Канта, що зробив саму форму знання об’єктом логічного аналізу, чи логікою Гегеля, що вважав цю сторону несуттєвою для розуміння процесу руху мислення до істини і розробляв категорії, при допомозі яких мислення досягає нового змісту.

Кант і Гегель були геніальними мислителями, котрі охопили своїми системами певні сторони знання. Те, що один в свій час звернув увагу на одну сторону, а інший – на другу, тільки свідчить про складність і протиріччя розвитку взагалі, логічної теорії зокрема.

Як показує досвід, застосування існуючого апарату сучасної формальної логіки до аналізу наукового знання може дати досить багато не тільки в теоретичному, але й практичному плані. Без використання апарату формальної логіки на даний час не може обійтись жодна наука, якщо вона хоче вирішувати свої проблеми на сучасному рівні, без нього неможливо описати і процес руху науки до нових результатів. При чому можливий напрямок, який буде займатись не просто застосуванням логічного апарату до пояснення і опису наукового знання, а буде старатись виразити сам процес руху мислення до нових результатів в формі логічних обчислень.

Можуть сказати, що дане завдання неможливо повністю вирішити, оскільки наукове пізнання включає в себе такі моменти, як інтуїція, творчу уяву і т.д. Дослідження, що приводить до відкриття в науці, завжди здається алогічним по відношенню до попередніх результатів пізнання, тому, ґрунтуючись на любій самій сучасній логічний системі, неможливо наперед визначити хід мислення, з яким ми можемо зіткнутись в майбутньому науковому дослідженні. Наукові відкриття ведуть до змін самого логічного апарату. Ось чому мрією є бажання створити таку формалізовану логічну систему, яка змоделювала б всі можливі шляхи мислення, які були в минулому, існують в даний час і будуть ще коли-небудь. Незважаючи на все, людина повинна старатись якомога повніше виразити процес наукового знання в логічному обчисленні, побудувати логічну модель, якщо не всього знання, то його окремих моментів, сторін, кроків.

В науковому дослідженні це необхідно перш за все для передання деяких функцій людини машині.

Звернемось до історії логіки. Новий етап в розвитку формальної логіки був пов’язаний із застосуванням логічного аналізу для вирішення завдань, поставлених математикою, зокрема проблем обґрунтування математики. Справа тут не обмежилась просто застосуванням існуючого апарату до логічного аналізу математичного знання, потреби останнього вимагали не тільки вдосконалення старих, але й створення нових форм логічного обчислення. Не виключена можливість, що спроби застосування існуючого понятійного апарату формальної логіки до логічного аналізу руху мислення в процесі наукового пізнання приведуть до збагачення арсеналу формальної логіки новими обчисленнями. І немає значення, хто це зробить – філософи або спеціалісти галузей знання, важливо, що це буде мати велике загальнонаукове значення.

Наукова творчість, в результаті якої з’являються на світ нові теорії, закони, факти, які мають принципове значення, є досить складним процесом і тут без самих останніх досягнень науки не обійтись. Розкрити таємниці людської голови, оволодіти процесом наукової творчості – завдання, яке з особливою силою ставиться тепер і від вирішення якого залежить процес розвитку науки.

Сама логіка виникає на базі певного досвіду пізнання і кожне епохальне відкриття в науці означає зміну логіки людського мислення. Можливо переглянути весь логічний шлях мислення людини, що привів до наукового відкриття, однак це ще не означає, що повторюючи цей шлях можна що-небудь відкрити, цей логічний механізм не може спрацювати на нове відкриття, кожен крок в науці має свій неповторний хід думки.

Опис в поняттях логіки всього ходу відкриття нових законів не можливий ще й тому, що творчий процес включає в якості своєї складової такий акт пізнавальної діяльності, як інтуїція.

З практики розвитку науки відомо, що нові ідеї, які корінним чином змінюють старі уявлення, часто виникають не в результаті чисто логічної дедукції з попереднього знання і не як просте узагальнення дослідних даних. Вони є ніби перерваністю неперервності, стрибком русі мислення. Повне логічне і дослідне обґрунтування їм знаходять потім, коли вони вже народились і увійшли в тканину науки.

Не можна сказати, що логіка зовсім не торкалась творчого процесу, адже творчий процес включає в себе дедукцію та індукцію в їх взаємозв’язку.

Однак творчий процес – це синтез знання, що відбувається на ґрунті категорій. Тому в ньому велика роль належить матеріалістичній діалектиці. Своєрідним першим підступом до комплексного вивчення творчості є аналіз наукового дослідження. Це саме та проблема, яку не можна віднести не до чисто логічних ні до чисто філософських проблем, швидше вона знаходиться десь на зіткненні філософії і сучасної формальної логіки. Аналіз наукового дослідження – це завдання не чисто формально логічне, оскільки його кінцевим результатом є не створення нових або вдосконалення попередніх систем логічного обчислення, а відтворення всієї складності руху мислення до нових наукових результатів. Але воно й не чисто філософське не тільки тому, що його вирішення вимагає поруч з філософськими ще й логічних, психологічних та інших знань, але й за своєю метою.

Філософія, вивчаючи який-небудь предмет в кінці кінців переслідує одну мету – розвиток своїх категорій, збагачення їх новим змістом. Однак наукове дослідження є таким об’єктом, вивчення якого може сприяти вирішенню як чисто формально-логічних, так і філософських проблем. При цьому дуже важливо привернути увагу до таких понять, якими оперує сучасна наука при характеристиці процесу наукового дослідження, не усвідомлюючи зміст і функцію їх в процесі руху пізнання до нових результатів, тобто проблеми факту, системи, теорії, наукового пошуку,інтуїції, інтерпретації та інше.

Не можна обмежуватись повторенням, що пізнання йде від відчуттів до понять, від абстрактного до конкретного, від індукції до дедукції; потрібний більш детальний аналіз ходу сучасного наукового пізнання з усіма його особливостями. Логіко-гносеологічне вивчення наукового дослідження призводить до збагачення понятійного апарату матеріалістичної діалектики як логіки і теорії пізнання.

Комплексне вивчення форм і методів наукового знання має широку сферу. Мову сучасної науки неможливо зрозуміти, якщо її аналізувати тільки засобами формальної логіки. Необхідний більш широкий філософський аналіз мови науки, який, зокрема, допоможе зрозуміти всю глибину різниці між творчим, діалектичним, матеріалізмом та метафізичними і наївно-матеріалістичними уявленнями минулого.

Звичайно, логічний аналіз теоретичного знання тієї чи іншої галузі науки надзвичайно важливий для розвитку самої науки. Однак було б неправильно думати, що такий аналіз не буде сприяти розвитку самої логіки як категорійного апарату діалектики так і логічних обчислень. З логіко-гносеологічного аналізу таких фундаментальних наукових теорій, як теорія відносності, квантова механіка, виникло вчення про математичну гіпотезу як логічну форму, в якій відбувається рух науки до нових результатів, про принцип відповідності, значення якого в даний час вийшло далеко за рамки квантової фізики. В останній час велика увага приділяється моделюванню як одному з методів сучасної науки, Логіко-гносеологічний аналіз його має значення не тільки для теорії і практики моделювання в окремих областях науки, але й для розвитку матеріалістичної діалектики як логіки. Теж саме можна сказати про інші фундаментальні наукові теорії і методи.

Аналіз генезису окремих наукових теорій необхідний для вирішення проблем, пов’язаних з вивченням творчого процесу.

Таким чином, логіка науки складається з ряду пов’язаних між собою моментів, розробка її може і повинна відбуватись в різних напрямках і приводить до різних результатів:

1. збагачення категоріального апарату матеріалістичної діалектики;

2. розвитку засобів формальної логіки з її штучними мовами;

3. глибокого розуміння і оволодіння самим процесом руху знання, включаючи наукову творчість;

4. усвідомлення логічних основ, будови і структури окремих галузей науки.

А в кінцевому результаті все це спрямоване на оволодіння законами розвитку науки як системи знання і більш ефективне використання її результатів в практиці людини для створення необхідного для неї світу речей і відносин.

Створення обчислювальної техніки являє собою зразок сучасного індустріального високоавтоматизованого виробництва яке вимагає нової технології створення програмних засобів, їх ефективності, якості, автоматизації проектування складних комплексів програм, що працювали б в реальному масштабі і часі. Сьогодні електронні обчислювальні машини використовуються практично у всіх сферах людської діяльності, значно підвищують ефективність виробництва і продуктивність праці, в багато разів прискорюють найскладніші виробничі процеси, допомагають автоматизувати їх. Виготовлення і збирання деталей, перевірка і контроль якості виробів здійснюється при цьому з високою точністю, якої, опираючись тільки на свої фізіологічні можливості, людина досягти не може. ЕОМ відкриває шлях до широкого використання математичного моделювання і робить тим самим суттєво більш результативними фундаментальні і прикладні дослідження.

І якщо обчислювальну техніку називають каталізатором науково-технічного прогресу, не можна забувати, що її успіх був би неможливим без програмного забезпечення.

Програмні засоби, вбираючи в себе інтелектуальні досягнення людей, по суті, є суспільним багатством, яке як і всяке інше, можна примножувати і передавати з покоління в покоління. Програмний продукт стає виробничою силою суспільства, все більш розширюючи функціональні можливості технологічного обладнання, здійснюючи безпосередній вплив на роботу підприємств і галузей на глибину і темпи наукових досліджень.

Перспективним є застосування математичного моделювання різних процесів. Математичне моделювання не може враховувати всі часткові елементи реального світу. Тому допускаються спрощення, виділяючи головне існуючого процесу, що вивчається. Спостереженнями і математичним моделюванням повинні бути охоплені процеси якомога більшого просторового і часового масштабу. Так, наприклад, головне завдання океанології – спочатку зрозуміти і змоделювати механізми циркуляції в океані і її взаємодія з атмосферою, берегами і дном а потім навчитися передбачати з достатньою надійністю майбутній розвиток подій. В рамках загальної програми з дослідження земного клімату і був організований експеримент з математичним моделюванням для вивчення океанічної циркуляції, який має на меті описати її глобальний механізм, кількісно охарактеризувати природні і антропогенні фактори, що її регулюють, зрозуміти, як ці фактори можуть змінити клімат в різних часових інтервалах – на протязі сезону, за роки, десятиліття, віки.

Інформація, яку отримують з космосу з допомогою супутників, дає можливість виявляти і вивчати явища, які за півстоліття спостережень, що проводились в коротких часових інтервалах, або в окремих просторових точках методами класичної океанографії, були б не виявлені. Вже в даний час навчились обробляти велику кількість даних і зберігати їх в формах, що зручні для вводу в ЕОМ, що сприяє поглибленню знань, виникненню нових ідей і допомагає більш ефективно використовувати океанографічні супутники другого покоління.

Особливість сучасного етапу в розвитку гідрогеології полягає в тому, що вона паралельно з геологічними все ширше використовує методи інших фундаментальних наук – математики, фізики, хімії, а для розкриття природних закономірностей все частіше звертаються до кількісного аналізу. Без кількісного аналізу важко прослідкувати за техногенним впливом на природні гідрогеологічні системи і прогнозувати можливі зміни різних компонентів оточуючого, в тому числі геологічного середовища. Суттєво підвищує достовірність гідрогеологічних прогнозів математичне моделювання.

В багатьох науках знайшов використання обчислювальний експеримент, що проводився на ЕОМ на принципах імітації. Геологи і гідрогеологи стараються зрозуміти, яку роль відіграють підземні води у всьому комплексі процесів змін гірських порід, в тому числі осадочних, тобто при літогенезі і метаморфізмі, а також при рудоутворенні і формуванні родовищ корисних копалин ( наприклад, гідрогенних, уранових або нафтогазових), як впливає флюїдний тепломасоперенос на еволюцію гідросфери Землі або її літосфери.

Існує думка, що з усіх геохімічних процесів на долю гідро геохімічних припадає дві третини.

Найважливішим тут є – розробка теорії гідро геохімічної зональності, яка лягла в основу гідро геохімічних карт. В даний час мова йде про те, щоб вивчати зональне розподілення не тільки для мінералізації і загального хімічного складу підземних вод, але й для газів, мікро компонентів, органічних речовин, мікроорганізмів.

На результати подібних досліджень і моделювання опирається гідро геохімічне прогнозування. Певні успіхи є, наприклад, в моделюванні на ЕОМ переносу речовини в підземній гідросфері з врахуванням кінетики взаємодії в системі вода-порода. Перспективне і пряме моделювання природних

гідрогеохімічних процесів на гідрогеологічних об’єктах, яке дозволяє кількісно оцінити існуючі тут тенденції, що необхідно для вирішення багатьох інженерних завдань ( меліорація, охорона підземних вод від забруднення, прогноз якості води на існуючих водозаборах і т.д.). Своє слово має сказати фізико-хімічне моделювання в проблемі рудоутворення.

Одне із самих практичних, потрібних напрямків в науці – створення штучного інтелекту.

Завдання це настільки важливе, що у всьому світі в даний час створюються численні комітети і товариства, що працюють над проблемами штучного інтелекту, скликаються численні конференції і симпозіуми. Кількість учасників національної конференції зі штучного інтелекту, котра проходила в США у 1984 р., перевищило 2500 чол. – такого не знала в цій країні жодна галузь знань. А дев’ята Міжнародна об’єднана конференція з проблеми створення штучного інтелекту ( Лос-Анджелес, 1985 р. ) зібрала біля 6000 спеціалістів, що теж трапляється не часто.

Саме теорія штучного інтелекту призвела до справжньої революції в області інформатики, до становлення нової інформаційної технології.

Сьогоднішня інформаційна технологія залишається переважно паперовою. За даними Інституту кібернетики АНУ в діловій і економічній сферах у нас в країні щорічно циркулює 80 млрд. документів об’ємом в середньому по десять машинописних листів кожен, що призводить до неймовірних цифр: 140 друкованих листів або 5 товстих книг на душу населення в рік! В США на “паперообіг” витрачається щорічно біля 100 млрд. доларів. Хоча обчислювальної техніки в американців вистачає, так що справа не в кількості комп’ютерів, а в методах переробки інформації.

Відмінність майбутньої інформаційної технології від сучасної в тому, що вона задумується як без паперова, коли всі відомості зберігаються в електронній пам’яті машин, у випадку необхідності передаються по проводах або радіо і виводяться на дисплеї –екрани, подібні телевізійним. І лише при якихось особливих обставинах потрібні дані можуть бути роздруковані спеціальним вихідним пристроєм комп’ютера в заданій кількості екземплярів. Економія паперу буде величезною.

Сучасна криза в галузі обробки інформації має особливо сильний вплив на економіку, де повна комп’ютеризація стає центральною проблемою.

Суть в тому, що у всіх розвинених країнах утворився дисбаланс між автоматизацією виробництва, з однієї сторони, і управлінням ним, з іншої. В результаті доля працюючих в управлінні, плануванні, науці, освіті невпинно зростає, а безпосередньо на виробництві відповідно знижується. В США до першої категорії відноситься трохи менше половини всього працюючого населення, а сто років тому їх було лише 5%. Аналогічна картина в такій схожій на США країні, як Фінляндії питома вага всіх робітників за останні 30 років залишається практично незмінною, а доля службовців зросла більш ніж в два з половиною рази.

Причина скрізь одна: виробництво автоматизується самим активним чином, а управління – ні. Ті ж американці витрачають на оснащення робітника в десять разів більше засобів, ніж на конторського службовця. В результаті за один і той же період продуктивність праці робітників у високоавтоматизованих галузях зросла на 83%, а службовців - лише на 4%.

Вийти з положення можливо лише широко використовуючи обчислювальну техніку в плануванні та управлінні, при проведенні досліджень і розробці нової продукції, іншими словами, якщо всіх забезпечити комп’ютерами, що об’єднані у відповідні мережі. Для цього потрібна нова інформаційна технологія.

Один із найпотужніших методів пізнання – моделювання. Математичне моделювання використовується в даний час не тільки у фізиці, механіці, електродинаміці і т.д. Воно найбільш поширене в економіці в управлінні виробництвом, військовій справі. Згадаєм різні види (АСУ) автоматизовані системи планування і управління, проектування (САПР), системи автоматичного управління і регулювання.

Математичне моделювання універсальне за своєю суттю. Так, якщо воно представлене, допустимо, у вигляді систем диференціальних рівнянь, то може описувати процеси в об’єктах самої різної природи. Універсальність ще більше підсилює пізнавальну силу математичних моделей, відкриваючи простір для суджень за аналогією.

Революція в інформатиці, яка веде до ствердження нової інформаційної технології та індустрії інтелектуальних систем, відбувається завдяки тому, що в теорії штучного інтелекту були розроблені логіко - лінгвістичні моделі, що відобразили багато з тих особливостей, які характерні для людських суджень при дії в просторі і часі з врахуванням ланцюга причинно – наслідкових зв’язків. Там, де формалізація з допомогою математичних моделей утруднена або зовсім неможлива, логіко – лінгвістичні моделі виконують їх роль. Саме логіко –лінгвістичним моделям зобов’язані своєю появою бази знань, саме завдяки їм надзвичайно розширилась сфера застосування обчислювальних машин.

З впевненістю можна передбачити ще один крок в розвитку інтелектуальних систем. В них, крім звичної для нас символічної системи зберігання і обробки даних, що існує в сьогоднішніх ЕОМ, з’явиться ще й система обробки “сенсорної” інформації, роль якої спочатку будуть відігравати зорові образи. Ми отримаємо можливість поєднувати відомості, які будуть поступати по зорових каналах, із значеннями, що зберігаються в пам’яті, а також перетворювати тексти в “мисленневі картини”, які можна порівняти із спостереженнями, що мають місце насправді.

З часом, вочевидь, з’явиться можливість впроваджувати і нові принципи зберігання даних та їх переробки. Далеко не останнє місце тут буде належати оптоелектроніці і голографії.

Ще в 50-ті роки академік А.А.Андронов висунув ідею про зберігання інформації в системі, що розподілена по всій розгалуженій мережі у вигляді комбінації коливань різних частот. Тоді з допомогою відповідним чином підібраного резонансу вдасться зразу ж вибирати ті відомості, які потрібно.

Ця модель, яка в свій час була не прийнята, по суті справи, випереджає сьогоднішні проекти голографічного зберігання даних.

Як всі системи штучного інтелекту, роботи даного класу орієнтовані на використання знань. Інформація про зовнішнє середовище поступає в бортові ЕОМ роботів від численних датчиків ( зорових, акустичних, радіолокаційних, тактильних та інше). Оскільки ці знання ситуаційні, то буде потрібна їх переробка в реальному масштабі часу. Якщо буде потрібно прогнозувати дії робота, то обробка даних інтенсифікується ще більше. Так, для автономних транспортних заходів будуть необхідні бортові ЕОМ з швидкодією 10 млрд. операцій за секунду. Стоїть завдання створення супер - ЕОМ нового покоління, що має швидку дію більш як 10 млрд. операцій за секунду, з використанням принципу штучного інтелекту.

ІІІ. Державна наукова політика

Поступово здійснюється процес трансформації науки з регіональної (якою вона була в складі єдиного наукового комплексу СРСР) на самостійну національну наукову систему. Тематично, структурно та функціонально вітчизняна наука дещо підвищила свою релевантність щодо розв’язання проблеми нашої держави, проте в цілому наявний науковий потенціал ще не включився належним чином у розв’язання завдань розбудови незалежної України. Особливо це відчутно в суспільних науках де тільки в Національній академії у цій сфері функціонує 8 інститутів економічного профілю, інститути етнології, українознавства, народознавства, філософії, соціології, національних відносин і політології – всього 22 наукові установи. В них працює 4,5 тис. Чоловік, з них 380 докторів і 1110 кандидатів наук. Не менша кількість учених і фахівців суспільних наук працює в установах Міносвіти, Мінекономіки, інших міністерств і відомств.

Відомо, що значна частина прикладних і фундаментальних розробок мотивувалась потребами військово-промислового комплексу. Зміна геополітичного становища держави і організації збройних сил, конверсія військово-промислового комплексу призвели до втрати мотивованості певних напрямів досліджень, припинення значної кількості розробок.Колективи, причетні до цих наукових напрямів переживають сьогодні найбільш складні часи.

Поглиблення економічної кризи та поява за цих умов гострих соціально-економічних проблем як на рівні країни, так і на рівні підприємств і організацій, об’єктивно відтіснили науку з її усталених позицій. Внаслідок цього сталося багаторазове скорочення інвестицій в науково-технологічний розвиток. Наукова система більше ніж інші галузі була побудована на засадах централізованого і відомчого фінансування. Вона ще не має достатнього внутрішнього комерційного і кредитного потенціалу для безболісного й ефективного переходу на ринкові відносини. У пошуках засобів для виживання наукові організації нерідко змушені включатися в діяльність, не властиву науці.

Крім того, перетворення держави на головного замовника наукових розробок та скорочення безпосередніх замовлень від підприємств та організацій значною мірою посилили негативну тенденцію щодо наслідків наукової діяльності. Зараз часто фінансується не отриманий результат, а сам процес проведення досліджень чи проектно-конструкторських робіт. Це, зрозуміло, знижує відповідальність розробників і часто – густо призводить до марного витрачання фінансових та матеріальних ресурсів. Лише 5 відсотків розробок за технічним рівнем перевищують кращі світові аналоги. Кількість заявок на видачу патентів на винаходи в наукових організаціях щороку скорочується.

В 1991 році був прийнятий закон “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”. Переважна більшість статей даного Закону не має прямої дії, а окремі з них, наприклад, 22-а стаття, що визначає фінансово-кредитні та податкові важелі здійснення державно-наукової політики відмінені наступним законодавчим актом. Тому повинні вноситись доповнення і зміни до даного Закону.

Відомо, що Верховна Рада у жовтні 1992 року затвердила у загальному вигляді 7 пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Це:

1. Охорона навколишнього природного середовища.

2. Здоров’я людини.

3. Виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції.

4. Екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології.

5. Наукові проблеми розбудови державності України.

6. Нові речовини та матеріали.

7. Перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв’язку.

Деякі нормативні акти, що регулюють окремі питання науково-технічної діяльності, були прийняті в останні роки Верховною Радою, Президентом і урядом України. Державна комісія запропонувала також перелік першочергових актів, які повинні розширити і зміцнити правове поле науково-технічної сфери.

Основні принципи державної науково-технічної політики повинні передбачати:

• органічну єдність науково-технічного прогресу з економічним, соціальним та духовним розвитком суспільства;

• демократизацію та децентралізацію управління, розвиток самоврядування у сфері науки;

• першочергову державну підтримку науково-дослідних робіт, що забезпечують розв’язання найважливіших проблем розвитку України шляхом вибору науково-технічних пріоритетів та концентрації ресурсів на їх реалізації;

• збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень та розвиток за державної підтримки фундаментальних і довгострокових прикладних робіт.

З питань реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки кабінет міністрів у вересні 1994 р. утворив координаційні ради, затвердив положення про них. До складу координаційних рад увійшли провідні вчені і фахівці міністерств, відомств, підприємств і організацій. Очолюють ці координаційні ради відомі вчені. За час, що минув, ради набули певного досвіду, за їх участю сформовано перелік державних науково-технічних програм та найважливіших розробок.

Наступним кроком буде перегляд існуючих та створення нових науково-організаційних структур відповідно до національних пріоритетів розвитку науки. Ними могли б стати своєрідні національні наукові центри, які об’єднували б науково-дослідні установи, конструкторсько-технологічні організації, а також відповідні виробництва.

Головним завданням таких центрів має бути розвиток досліджень особливої державної ваги, підготовка і перепідготовка наукових кадрів, наукове забезпечення розв’язання найважливіших завдань економічної і соціальної сфер. Кабінет міністрів затвердив Типове положення про національний науковий центр, проте, як показує досвід, статус такого центру необхідно підвищити, а повноваження розширити.

Перспективним напрямом прискорення інноваційних процесів в економіці є створення організаційних структур, що поєднують цикли наукових досліджень, розробку та освоєння новітніх технологій і продукції, забезпечують радикальне підвищення продуктивності праці.

Президент України, надаючи великого значення розвитку таких структур, розпорядженням від 23 січня 1996 року підтримав ініціативу з цього питання Державного комітету з питань науки, техніки та промислової політики, Міністерства освіти, Національної академії наук, місцевих органів виконавчої влади. Відповідно до цього розпорядження розроблено Положення про порядок створення і функціонування нових інноваційних структур, визначається перелік пілотних проектів створення технопарків, технополісів, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів на базі науково-технічних комплексів Національної академії наук, закладів освіти, інших установ і організацій.

Фінансування науки слід здійснювати на основі змішаної системи, за якої окремі проекти фінансуватимуться з різних джерел – державних, відомчих, власних, приватних тощо і в різних пропорціях. Така система широко застосовується у всіх економічно розвинених країнах. А щодо системи державного фінансування, то тут, за певними винятками, необхідно перейти від зрівняльного принципу “усім потроху” до виділення коштів під конкретні пошукові проекти на основі конкурсного відбору.

Нам треба на рівні державної політики визначити оптимальну кількість національних пріоритетів, виходячи з перспективних завдань, які стоять перед суспільством, а не групових або відомчих інтересів.

Ось якими сьогодні і в найближчій перспективі повинні бути ці пріоритети:

• прикладна математика й сучасна методологія програмування;

• фізика, хімія і технологія для нової енергетики;

• розвиток теорії і практики автоматів та інтелектуальних роботів, автоматизація всіх видів виробництва й управлінської діяльності

( причому набагато швидша, ніж на Заході);

• нові високотехнологічні діагностична апаратура й медична технологія;

• фармакологія, фармакологічна технологія і продукція;

• комплексна екологія ( біологічна, соціальна, правова, урбаністична, інженерно-технологічна);

• прорив у сфері наукових і технологічних основ сучасного приладобудування;

• дослідження в галузі соціальної психології і вивчення масових процесів в умовах російських регіонів;

• розробка економічної і соціальної теорії побудови суспільства, яке базується на знаннях;

• зростаюче впровадження високих технологій у галузі телекомунікацій ( при цьому інформатизація і розвиток телекомунікаційних систем повинні розглядатися як найголовніша умова державного управління розвитком економіки, ділового й особистого спілкування, що особливо важливо при наших територіях й дорожнечі транспорту;

• розвиток усіх видів біотехнології, генної інженерії з виходом на тваринництво і рослинництво;

• розвиток вітчизняної комп’ютерної індустрії, яка протягом 10-12 років може бути виведена на передові рубежі й стати основою високоефективного промислового виробництва й роботи транспорту;

• освоєння нових форм енергетики, які не ведуть до вичерпання не відновлювальних енергетичних ресурсів;

• стрімка інформатизація, впровадження нових інформаційно-освітніх технологій у школах та вузах.