Висновки

Так математичний метод надзвичайно важливий у механіці, фізиці та небесній механіці, зокрема у вченні про рух планет.

Застосування математики в біологічних та гуманітарних науках здійснюється головним чином через кібернетику. Для цих наук істотне значення має також математична статистика. Зв'язок математики з технікою найчастіше є застосуванням математичних теорій до технічних проблем. Однак багато нових математичних теорій виникає на базі запитів техніки.

Високий рівень теоретичної математики сприяв швидкому розвитку обчислювальної математики. Розвиток обчислювальної техніки відкрив великі можливості для розв'язування складних технічних проблем.

Досягнення сучасного природознавства є основою науково-технічного прогресу, необхідною умовою соціального прогресу, оскільки успішне застосування їх стало вирішальним фактором розвитку продуктивних сил суспільства.

Нині лідирує група природничих наук: біологія (особливо генетика, молекулярна біологія), хімія (особливо макрохімія, хімія полімерів); в астрономії відбувається революція, яка дає змогу експериментально дослідити Космос. Значним завоюванням природознавства є практичне використання атомної енергії. Величезного значення набули проблеми екології, охорони навколишнього середовища. Зростаюча роль природознавства з особливою силою проявляється в умовах науково-технічної революції.

Досягнення технічних наук є основою науково-технічного прогресу, необхідною умовою соціального прогресу.

Основні напрями сучасних технічних наук визначаються необхідністю розв'язання паливно-енергетичної, сировинної і продовольчої проблем, потребою знижувати енерго- і матеріаломісткість виробництва, створювати досконаліші матеріали і технології, розширювати виробництво високоякісної продукції, охороняти навколишнє середовище тощо.

Одним із самих значних досягнень людської думки, вплив якого на розвиток науково-технічного прогресу важко переоцінити є комп'ютери. Області застосування ЕОМ безупинно розширюються.

Список літератури

1. Алейник А.З. Наука в системе общественного воспроизводства. - Л.: Изд.-во ЛГУ, 1991. - 180с.

2. Бухарин Н.И. История и организация науки и техники. - Л.: Наука. Ленинград, 1988. - 504 с.

3. Габриэлян Г.Г. Наука и ее роль в обществе. - Ереван, 1956.

4. Философия и социология науки и техники. - М.: Наука, 1989. - 327 с.

5. Фундаментальные науки – народному хозяйству. - М.: Наука, 1990. - 726 с.

Тема 19. Перспективи розвитку науки план

1. Перспективи розвитку гуманітарних, природничо-математичних, технічних наук.

2. Математизація і комп’ютеризація усіх наукових досліджень та сфери суспільного життя.

3. Державна наукова політика.

І. Перспективи розвитку гуманітарних, природничо-математичних, технічних наук.

Проблема людини – її становище в сучасному світі і її майбутнього, її розвитку та індивідуальної долі як особистості її активного і посиленого впливу на оточуюче середовище і разом з тим прогресуюча залежність від нього – стало сьогодні суттєвою суспільною проблемою, що стосується життєвих основ людства. Не дивно, що вона стала центральною і в теоретичному, зокрема філософсько-соціологічному, осмисленні процесів сучасного розвитку. Причому головна лінія тут – це аналіз зв’язку сучасної науки з проблемою людини, дослідження впливу прогресу науки на майбутнє людини, гуманістична оцінка науки.

З розвитком науки і примноженням результатів її технічного застосування зростали сумніви в її гуманістичному призначенні. У цьому зв’язку існує проблема, що стосується розуміння того, що таке наука, яка її сутність і з чим пов’язана ймовірність її адекватної реалізації або шкоди в тих чи інших умовах. Адже спочатку люди користуються плодами науки, а потім задумуються про їх походження. Причому останнє відбувається тоді, коли їм трапляється “гіркий” плід науки.

Характерна тенденція внутрішньої динаміки сучасної науки – все зростаюче висування проблеми людини на передній план, створення всередині науки такої дослідницької ситуації, при якій людина стає не тільки суб’єктом, але й основним об’єктом наукового пізнання. В максимальному розумінні це стосується комплексу біологічних дисциплін та їх розвитку. Саме тут значне практичне значення набуває завдання ствердження етики наукового пізнання. У цьому зв’язку важливо прослідкувати тенденцію розвитку науки, її впливу на життя та майбутнє людини.

Ще ніколи до трудової діяльності людини не ставилось таких не бувало високих вимог, але ніколи людська праця не була такою високо продуктивною, що створює нові можливості розвитку людини. Сучасна наука, звертаючись до біологічної природи людини, психофізіологічних особливостей людини, шукає ефективні шляхи, що допомагають активно формувати її здібності до розвитку техніки. Ніколи раніше інтенсифікація темпів життя не була настільки стрімкою і не призводила до такого бурхливого росту стресових ситуацій і пов’язаних з цим нервово-психічних захворювань, ростом серцево-судинних захворювань. В той же час людство не знало таких разючих успіхів в медицині, що майже зовсім витіснили дію природного добору в якості фактора розвитку. А які перспективи відкриваються в майбутньому, коли наука дасть медицині ще більш потужні засоби боротьби з недугами, коли набуде розвитку генна інженерія і життя людини буде в руках самої людини?

Ніколи раніше середовище існування людини не було насичене іонізуючим випромінюванням і забруднене хімічними речовинами шкідливими для самого її існування і вкрай небезпечним для майбутнього, підвищився мутаційний процес, негативну дію якого на спадковість людини важко передбачити. Але разом з тим людство вперше отримує можливість з допомогою медичної генетики зменшувати патологічну спадковість, накопичену в процесі еволюції, позбавитись від багатьох спадкових хвороб, в тому числі і шляхом генетичної інженерії, заміни паталогічного гена нормальним. А що чекає нас? Чи в стані наука, що вивчає біологію і генетику людини, допомогти адекватному соціальному розвитку суттєвих сил людини? Тому важливо визначитись до чого ми повинні бути готовими вже сьогодні, ставити і вирішувати багато соціально-філософських та етичних проблем, що відносяться до людини, як до об’єкту наукового пізнання. В цій ситуації очевидна необхідність захисту науки і людини, як основного її об’єкту, точної різносторонньо визначити програму наукового пізнання людини з врахуванням її соціальних і гуманістичних параметрів.

Спільна постановка багатьох проблем прогресу науки у зв’язку з майбутнім людини може породити, таким чином, різні конкретні підходи до їх обговорення. Так З.Бжезинський проводить лінію “ технологічного детермінізму” в книзі “ Між двома віками”, звіщаючи про настання “технотронної ери” Бжезинський пише, що дія науки і техніки на людину і її суспільство стає головним джерелом сучасних змін. Тому стверджує він суспільство стає “ технотронним” суспільством в результаті безпосереднього впливу техніки та електроніки, зокрема обчислювальної техніки та електроніки на різні сторони життя суспільства: соціальну структуру і духовні цінності. Хоча З.Бжезинський, як і багато інших технократичних апологетів постійно веде мову про соціальні зміни, що мають глобальний характер, розвиток науки і техніки в його моделі використовується, “життєдіяльність” капіталістичного суспільства в умовах змін, що мають місце в світі.

Інший американський соціолог Даніел Белл вважає, що зростання суспільної ролі науки і техніки, використання електронних обчислювальних машин, кібернетизація виробництва і життя автоматично породжують “ нове суспільство”, що ґрунтується не на виробництві товарів, а на “інтелектуальній технології”, при якій головною діючою особою стає не бізнесмен або підприємець, а вчений – математик, економіст, соціолог. Він вважає, що визначними виявляються не виробничі відносини, не відносини власності, а види використовуваного в економіці наукового знання. Тому, він вважає, головною проблемою стає “ організація науки”. У зв’язку з цим нове суспільство характеризується новою соціальною структурою, що ґрунтується не на відносинах власності, а на знаннях і кваліфікації. Нові соціальні структури формуються із спеціалістів і поділяються на три класи: творчу еліту вчених і вищих професіоналів-адміністраторів; “середній клас” – інженерів і професорів; пролетаріат техніків, молодшого обслуговуючого персоналу і асистентів. Антагонізм робітничого класу і буржуазії “знімається”.

Белл намагається використати комуністичний принцип, надавши йому елітарне звучання, виправдовуючи соціальну нерівність, виключаючи революційні зміни капіталістичних порядків. Він вважає, що всі зміни, які відбудуться є змінами в людській свідомості підсумком яких є реалізація індивідуальної свободи. Однак Белл не виключає, “що основний конфлікт – подвійна природа людини: агресивна імпульсивність і бажання порядку, руйнуючий інструмент і спрямування до гармонії”¹.

Антиподом ”технократичних” концепцій виступає романтично – утопічна “критика науки”, що схильна до апокаліптичного прогнозу. Вони експлуатують уявлення про “демонічність” науки. Виголошуючи культ людини, оголошуючи ідеалом “аутентичну” особистість, прибічники цих концепцій роблять спроби створити бачення, ніби, існує інший шлях, що забезпечує майбутнє людства і всебічний розвиток індивідуума, ніж перетворюючий всі сфери буття людей прогрес науки і техніки.

Звичайно, сьогодні науково-технічний прогрес розвивається в багатьох випадках односторонньо, що породжує і негативні для людини явища. Але не наука і техніка самі по собі породжують ці недоліки, але їх недостатній розвиток, відхилення від гуманістичної мети. Між тим романтична “критика науки”, звертається більше до емоцій, ніж до розуму людини, і не враховує цього вирішального фактора. Це виявляється у “ Відкритому посланні чотирьом мільярдам людей”, з яким виступив французький філософ Ж. Фурастьє. Його заклик ліквідувати “деформації”, яким підлягає людина і її культура в результаті науково-технічного прогресу і індустріалізації, відновити “ двомірність”, як альтернативу “ людини одного виміру” пов’язується по-суті, з утопічними надіями на деякі зрушення в самій культурі, в свідомості і моралі людини.

Подібні позиції займають буржуазні вчені, зокрема, виступ Ч. Рейха в книзі “ Молода поросль Америки”², де він закликає до створення “контркультури”, що протиставляється офіційній буржуазній культурі. Для Рейха, наприклад, справа обмежується тим, що з метою збереження контролю над технікою, щоб не допустити перетворення в “ немисляче чудовисько” людина повинна набути “нового розуму” – більш високого трансцендентного розуму. Нова свідомість, що не базується на віруваннях та ідеології – ось, за Рейхом, шлях вирішення проблеми. “Така свідомість здатна до відновлення нематеріальних елементів людського буття, вона може вийти за рамки науки і техніки, але ця свідомість могла б виникнути тільки в умовах сучасної техніки. І тільки вона в наш вік техніки може забезпечити постійне виживання людського роду”³.

Така концепція відводить в сторону від наукового вирішення цього питання.

В якості філософсько-соціологічного підтексту багатьох сучасних концепцій, що стосуються людини та її майбутнього у зв’язку з науково-технічним прогресом, виступає, як ми бачимо, або абсолютизація науки, об’єктивного знання ( сцієнтизм), або культ абстрактної людини, що протиставляється науці ( антропологізм). Альтернатива сцієнтизму і антропологізму бере свій початок в традиціях та особливостях виникнення та розвитку європейської науки, у її відношенні до людини, як об’єкту пізнання.

Дуалізм методів дослідження людини є, однак, лише частковим випадком розриву між наукою і людиною, що характеризує картезіанську модель науки, в якій вчення про людину, навіть будучи частиною фізики або біології, завжди доповнювалось метафізичною побудовою типу картезіанського cogito, гегелівського панлогізму, з другого боку абсолютизація цілісних підходів, проти поставлення картезіанському сцієнтизму і натуралістичному позитивізму антропологізму як універсальному принципу, що методологічно виходить з уявлення про людину як деяку протилежність предмету науки ( перш за все природознавства) створило тенденцію чисто філософського розгляду, що знайшов вихід в різноманітних ірраціональних, критико-реалістичних, неатомістичних, персоналістичних, екзистенціальних та інших варіантах філософської антропології.

При принциповій різниці між цими варіантами сучасної філософської антропології їх об’єднує головне – бажання розглядати проблему людини як винятково справу філософії. Тим самим розрив між наукою і людиною ще більше заглиблюється і на цьому ґрунті виникає “ критика науки”, як антигуманної сили, що не відповідає існуючим потребам і спрямуванню людини ⁴.

Але існують і пограничні погляди. Ставлячи питання про “ покору техніки”, Тоффлер виступає як проти технократів так і проти технофобів. Він вважає, що проблеми розвитку науки і техніки не можна більше вирішувати лише як науково-технічні проблеми. Це політичні проблеми, що стосуються нас більш безпосередньо ніж більшість політичних питань, що займають нас сьогодні. О. Тоффлер в книзі “Шок майбутнього” ⁵ вважає, що в більшості праць про майбутнє звучить “безлика металічна нота”, він приділяє основну увагу “особистому” або людському аспекту завтрашнього дня.

Головним тут для Тоффлера виявляється розгляд духовно-психологічного стану, який він називає “ хворобою мінливості”, “ шоком майбутнього”, що виникає в результаті зіткнення людини з постійним прискоренням темпів життя. Він вважає, що необхідно змінити відношення до майбутнього, краще зрозуміти ту роль, яку воно відіграє в теперішній час. Тоффлер має на увазі все той же капіталістичний лад, тільки дещо реформований, більш пристосований до швидких змін, що викликає науково-технічний прогрес.

З позиції марксистсько-ленінської концепції науки як соціального інституту, що не зводиться лише до сфери чистого та ізольованого від інших людських факторів пізнання істина сутність науки, залишаючись незмінно глибоко гуманістичною, може перекручуватись в одних соціальних умовах – все більш повно і адекватно розкриватись в інших, що відповідають їй.

Вся ця ситуація підштовхує значну частину вчених до вимог конкретних соціальних перетворень, що об’єктивно співпадають з потребами розвитку самої науки. Надзвичайно характерним з цього погляду є та обставина, що в сучасній науці – не тільки в суспільствознавстві, але й в природознавстві – відбувається значна переорієнтація проблематики. При чому якраз проблеми людини, її розвитку, що пов’язані не тільки з соціальними, але й біологічними, психологічними і генетичними факторами, все більше висуваються зараз на передній план. Сучасна наука створює нову дослідницьку ситуацію при якій людина розглядається в системі науково-технічного прогресу не тільки і не просто як суб’єкт або об’єкт, але у їх діалектичній взаємодії. Таке розуміння взаємодії процесів науково-технічного прогресу і людини передбачає активну адаптацію в останньої не тільки в формі соціальних реакцій, що змінюють негативний вплив деяких явищ науково-технічного прогресу для біології, психіки і генетики людини, а також для природного середовища, в якому вона існує ( що поставило людину на грань так званої екологічної кризи. Найвища соціальна адаптація реакцій людини на процеси науково-технічного прогресу полягає якраз у зворотному – у зверненні до самих процесів з метою їх більш інтенсивного і всебічного розвитку для людини.

Реалізація потреб індустріального виробництва, що виявляє не бувало високі психофізіологічні вимоги до людини, її професійної підготованості, здатності засвоювати і переробляти величезний об’єм інформації, необхідної для трудової діяльності є якби відносно самостійними і незалежними від соціальних факторів в їх безпосередній і специфічній дії в межах різних суспільних систем.

Це ставить нові завдання і перед самою наукою, яка все більше звертається сьогодні до людини її існування і розвитку в умовах науково-технічного прогресу. Адже виникло нове технічне середовище життя людини, що по новому визначає її взаємовідносини з природою. Інколи – це випробування меж фізичних і психічних можливостей людини, її свідомості і волі. Це знаходить конкретний вираз в науці: розширюється дослідження психологічних, естетичних, фізіологічних умов праці, активно ведеться пошук методів регулювання біосфери та біогеоценозу, помітні успіхи на шляху управління факторами, що негативно впливають сьогодні на біологію, психіку і генетику людини. Про це ж свідчить прогрес в педагогічних і психологічних дослідженнях, які створюють наукову базу освіти та виховання.

Розвиток науково-технічного прогресу зіткнувся сьогодні з необхідністю і можливістю принципово змінити взаємовідношення техніки і людини в тому напрямку, щоб здійснювати не тільки пристосовані до людини машини, але й активно формувати здібності самої людини стосовно до розвитку техніки. Така проблема вирішується в рамках інженерної психології і ергономіки, що вивчає можливості і особливості людини, що виявляються в процесі трудової діяльності, щоб підвищити ефективність праці і одночасно сприяти всебічному духовному і фізичному розвитку людини.

Принципово нові можливості для людини відкриваються із вступом науки у “вік біології”, початок якому покладено молекулярною біологією і генетикою, біокібернетикою та іншими біологічними дисциплінами. Помітне “переключення” науки на людину відкриває колосальні можливості ефективно адаптувати її до нових умов середовища.

Б.Г. Ананьєв передбачав, що вже в найближчі десятиліття “ теоретичне і практичне людинознавство стане одним з головних центрів наукового розвитку. Про це можна судини виходячи з трьох важливих особливостей розвитку сучасної науки, що пов’язані саме з проблемою людини.

Перша з них – це перетворення проблеми людини в загальну проблему всієї науки в цілому всіх її розділів, включаючи точні і технічні науки. Друга особливість полягає в зростаючій диференціації наукового вивчення людини, поглибленій спеціалізації окремих дисциплін і їх поділу на ряд часткових вчень. Третя – особливість сучасного наукового розвитку характеризується тенденцією до об’єднання різних наук, аспектів і методів дослідження людини в різноманітні комплексні системи, до побудови синтетичних характеристик людського розвитку.

В цьому зв’язку виникають нові пограничні дисципліни і з’єднання при допомозі них раніше далеких одна від одної областей суспільствознавства та історії, гуманітарних наук і техніки, медицини і педагогіки” ⁶.

Знання – це багатошарові утворення, в яких присутні практичні навички, емпіричні узагальнення, абстрактно-теоретичні закони, прогнози і т. і. В цьому відношенні область знань ширша ніж сфера, що називається “наукою”, хоч останнє поняття теж багатогранне. Визначення поняття “ наука” історично було пов’язане з уявленням про систематизоване теоретичне оформлення знання, потім в поняття науки стали включати також способи і методи отримання знання. Г.Н. Волков пише... “ Наука – це система дослідницької діяльності суспільства, що направлена на виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення”⁷.

Дві сторони науки – наука як фіксована система знань і наука як процес добування звань заставляють розглядати її в двох аспектах: по-перше, зі сторони аналізу методів і засобів формування теоретичної системи; по-друге, структури сформованої теоретичної системи.

Наука є формою суспільної свідомості і сферою людської діяльності, яка не зводиться до духовного виробництва. Розвиток науки залежить від двох важливих факторів:

1. підпорядковуючись внутрішній логіці розвитку знання, наука виробила і свої власні внутрішні механізми руху всередині самої себе, коли відкриття народжуються на “кінчику пера”;

2. запроси і можливості суспільної практики підштовхують науку до вивчення таких проблем, які представляють для суспільства в даний момент найбільший інтерес і коли мають місце експериментальні або інші засоби для отримання і перевірки отриманих знань.

Виділивши предмет свого дослідження, наука ставить перед собою завдання виявити загальні суттєві і необхідні відносини, проаналізувати їх і сформувати закони, що об’єднують структуру і функції предмету, що вивчається.

Завдання науки – отримати ті явища і процеси, які природа в готовому вигляді людині не дає; а для цього необхідно розвивати різні галузі знань і реальної творчості, щоб “ робити деякі види тварин крупнішими, ніж в природі і плодовитішими; виводити нові види рослин з плодами “ крупнішими і солодшими, що мають цілющі властивості”⁸

Але головне, що може дати наука людському суспільству полягає, на думку Ф.Беконфа, в отриманні невичерпних джерел енергії за рахунок використання сили води, вітру, жару сонця та інших небесних світил.

Передбачав Беконф і можливості науки в отриманні нових штучних матеріалів – металів, каменів, розчинів.

Все це значно випереджувало час і дійсні досягнення науки в створенні “другої природи” людини.

“Вік біології” – це новий етап науково-технічного прогресу. Біологія стає лідером природознавства і визначає основні напрямки його розвитку, а також форми застосування наукового знання у виробництві, перетворюючи його, а разом з ним інші сфери життя людини. Інтенсивне застосування методів суміжних наук ( перш за все фізики, хімії, математики) в дослідженні живих систем, роблять біологічні знання точними і доводять вихід біологічного пізнання на молекулярний рівень, що приводить, зокрема, до створення і бурхливого розвитку молекулярної біології, широке застосування в біології системних підходів, кібернетичного моделювання. В підсумку створилась така дослідницька ситуація, коли інші суміжні з біологією і більш розвинені поки що науки ( фізика, хімія, математика) в більшій мірі зосереджуються на дослідженні процесів життя і на обслуговуванні біології, котра стає однією з центральних в системі наук про природу.

На цьому шляху, що веде, по суті, до створення нового типу науки, повинен розвиватись новий тип зв’язку біології з практикою, перш за все виробничою діяльністю людини.

Вже сьогодні це виявляється в небаченому раніше прогресі медицини і охорони здоров’я, в пошуку методів регулювання біосфери і біогеоценозу, в успіхах на шляху оволодіння законами направленої зміни спадковості, що дозволить навчитись управляти життям та його розвитком.

Все це відкриває фантастичні перспективи і ми сьогодні не в змозі уявити собі той новий світ, який буде створений людиною, що володіє таємницею життя і вміє не тільки підтримувати або знищувати, але й створювати його.

Біологічний етап розвитку науки, ознаки якого вже сьогодні виявляються у зв’язку з успіхами молекулярної біології і генетики, біокібернетики та ін. означає неухильне переключення науки на людину по мірі просування досліджень від нижчих до вищих рівнів організації живих систем.

В людини біля 10 тисяч генів, і досить ймовірно, що в найближчі 5-10 років всі вони будуть вивчені. Тоді медицина навчиться долати любі спадкові хвороби.

Провідні вчені в галузі генетики С.А. Нейфах та Чарльз Кутель. Вони займаються проблемою створення генома. Генотип нараховує від 5000 до 10000 членів. Кожен з них – ділянка молекули ДНК, яка організована в суперструктуру з 23 пар хромосом і несе в собі всю спадкову інформацію. Саме через ДНК одної заплідненої яйцеклітини здійснюється зв’язок і наступність між поколіннями.

Знання генетики стали широко використовуватись в хірургії. При наявності патології враховувались різні фактори – патологія вагітності, родові травми, виробничі і побутові шкідливі речовини. Як правило ігнорувався спадковий фактор, що, за сучасними переконаннями, відіграє немалу роль. Проблемами дитячої хірургії і спадковості займаються такі провідні вчені: Ю.Ф. Ісаков в галузі торакальної і абдомінальної хірургії, С.С.Рудаков займається вивченням причин і методів лікування дефектів розвитку грудної клітки у дітей, Н.Л. Делоне – коло наукових інтересів в галузі цитогенетики, О.О. Дельвіг – досліджує біохімічні дефекти, що лежать в основі розвитку спадкових захворювань з’єднувальних тканин, а також геномні мутації в клітинах людини.

Хімік-органік, що працює в галузі фармакології, створює нові лікарські речовини шляхом органічного синтезу. Біотехнологія займає одне з провідних місць. В Японії студенти національних університетів залучаються до наукових робіт з 4-го курсу. Перевага надається фармакологічним і біологічним дослідженням. Японська фармацевтична наука розвинулась на основі природних речовин з використанням засобів народної медицини.

Встановити структуру природних з’єднань і підтвердити її шляхом повного синтезу – це одне з головних завдань органічної хімії. Прикладом може стати алкалоїд ефедрин, відкритий у 1887 році, що широко використовується при лікуванні астми. Виділення цього біологічно активного з’єднання з рослини і встановлення його будови були значним відкриттям свого часу. Провідні японські вчені Т. Каметані та Х. Касаі займаються синтезом алкоїдів та стероїдів. Т.Каметані провів повний синтез морфіну. Морфін залишиться королем органічної хімії, так як дослідження його структури проводились нам протязі 150 років і заклали фундамент сучасної органічної хімії.

В даний час в органічній хімії широко використовуються методи фізичної хімії, такі як УФ-, ІК-, ЯМР – і мас-спектроскопія, рентгеноструктурний аналіз. Тому визначення структури нових з’єднань не вимагає великих затрат часу. Завдяки цьому розшифровані більш складні структури ніж морфін.

Вирощуючи тканини деяких рослин можливо отримати з’єднання з протираковою активністю, наприклад, алкоїд вінбластин, компонент барвника рожевого. На вирішення цих проблем приходить біотехнологія.

В центрі уваги органічного синтезу опинились довгі з’єднання, а також мікро циклічні з’єднання. Значні успіхи були досягнуті в Японії, де вдалося отримати простагландин Е2 трьома послідовними реакціями в одній і тій же посудині з великим входом. В США професором Г.Сторком розроблено синтез простагландина Е2.

Поряд з методами, що вдаються до імітації природних процесів, розвиваються нові шляхи органічного синтезу, що ґрунтуються на спеціальній техніці проведення реакції. Це застосування надвисоких тисків ( до 40 кбар.), електрохімічні процеси, що прискорюються при допомозі ультразвуку і фітохімічні реакції, що близькі до реакцій, що протікають в природі. Наприклад, великі можливості для синтезу Д3 відкриває застосування лазера.

Сучасні досягнення електротехніки і космонавтики стали можливими завдяки винаходу хіміками нових матеріалів і палива. В хімії відбуваються швидкі і конкретні зміни, які різко впливають на розвиток промисловості та цивілізації в цілому.

На фоні величезних успіхів прикладної хімії теоретична хімія виглядає досить скромно. Якщо перша дає світу все нові матеріали з потрібними властивостями та нові технології, то друга – до цього часу вивчає елементарні перетворення, механізми простих реакцій та хімічних процесів.

Цей розрив можливостей між теорією та експериментом приводить до того, що ми ще не в змозі оптимізувати конкретні процеси і витрачаємо великі кошти на хімічне виробництво. В результаті еволюції організми здатні синтезувати складні хімічні сполуки з мінімальними енергетичними затратами, а хімічному виробництву на подібний синтез потрібні високі тиски і температури, різні сильні електромагнітні опромінювання і великі концентрації високотоксичних реактивів. Такі сильні дії на реактивну суміш часто призводять її в настільки активний стан, що при цьому одночасно проходять декілька хімічних процесів.

Отримуються побічні продукти, виділення котрих вимагає великих додаткових затрат, відбувається забруднення оточуючого середовища. Знання елементарних процесів і механізмів хімічних реакцій необхідне для розвитку біохімії і медицини.

Немає ніякого сумніву, що встановлення фундаментальних закономірностей в будові з’єднань і елементарних хімічних перетвореннях приведе до революції в хімічній промисловості, а в подальшому в медицині, біохімії.

В даний час переглядається фундаментальна проблема переносу протона. Важливо тут встановити, як проходить процес переносу протона у водних розчинах кислот, які широко поширюються в природі і в різних хімічних виробництвах. Вирішення цього, здавалось би, простого завдання значно просуне цілий ряд напрямків теоретичної і прикладної хімії. Так, це завдання безпосередньо пов’язане з теорією елементарних актів хімічних процесів, кислотно-основного каталізу, електропровідності, з теорією цілого ряду біохімічних процесів. Дослідження процесів переносу протону – одна з фундаментальних проблем хімії, що дозволить проникнути в таємниці елементарних хімічних перетворень, по-новому осмислити механізми реакцій і тим самим перейти до оптимальної технології хімічних виробництв.

Як вказує Б.Г.Кузнєцов, “ некласичний характер наукових уявлень, що втілюється в атомній енергетиці, квантовій електроніці, кібернетиці деяких розділах молекулярної біології і т.і., зближує науково-технічні прогнози із загальною теорією наукового пізнання”⁹ Звідси виходить, що дійсно наукове прогнозування повинно ґрунтуватись на єдності соціальних процесів, потреб, мети з законами природи що виявляється природознавством і впровадженим в життя у вигляді техніки.

Розвиток кібернетики привів до того, що запуск автоматичних ліній, які виконують технологічні функції, значно полегшується шляхом створення відповідних програм. Крім того, використання обчислювальної техніки дозволяє передавати машині і виконання логічних операцій, що, вважалося, можливим тільки для людини. Результатами всього цього є, з одного боку, різке підвищення продуктивності праці, а з іншого – посилення творчі сторони діяльності самої людини, якій “залишається “ конструювати нові машини, складати нові програми і технологічні лінії. Така праця дозволяє вирішувати проблему гармонійної особистості.

Принципова автоматизація виробництва можлива лише за умови, що наука стала безпосередньою виробничою силою, а саме виробництво – дійсно технологічним застосуванням науки. Головним змістом НТР є використання нових науково-технічних принципів. Чим досконалішими стають машини і поточні лінії, чим могутніші сили природи, що залучаються до виробництва, тим складніше завдання, що постають перед людиною у вивченні і використанні мікросвіту і космосу, тим сильніше розвиток виробництва залежить від можливостей науки.

Друга суттєва риса науково-технічної революції – використання принципово нового виду енергії – енергії атомного ядра. Приблизно 90% загального використання енергоресурсів приходиться на те пальне, яке добувається і тільки 4% загального енергопотоку складає гідроенергія. За розрахунками М.А. Стириковича, за кожні 20 років загальне світове використання всіх видів енергії зростає більш, ніж вдвічі, а питома витрата електроенергії на кожного жителя – приблизно на 20%.¹⁰

Запаси вугілля становлять сьогодні, за розвіданими даними, приблизно 20-25 тис. млрд. т умовного палива, що має теплоємність 7000 ккал/кг, нафти і газу – від 500 до 1500 млрд.т. Відкриття ядерного розпаду приблизно подвоїло енергетичні ресурси світу.

Вчені вважають, що до 2000 року буде витрачено 1% запасів пального, що добувається, потім процес піде швидше тому, що енергія, яка використовується, буде зростати: до 2065 року буде витрачено 6-8%, до 2100р.- до 20-30% загальних запасів.

Великий теоретичний і практичний інтерес дає можливість використання морської води для отримання енергії шляхом вилучення х неї урану. Досить перспективним є також магніто динамічний метод – використання МГД – генератора. Однак, найбільш перспективними є дослідження в галузі термоядерної енергії, запаси якої практично невичерпні. Революцією в галузі енергетики стало використання атомної енергії і застосування її в мирних цілях. На даний час ця енергія дорожча від інших традиційних видів енергії. Разом з тим атомні електростанції дозволяють значно розвантажити залізничні, водні магістралі і трубопроводи. Атомна енергетика є тільки першим кроком до вивільнення людства від прямої залежності від природи. Наступний крок – це керований термоядерний синтез, а також використання сонячної енергії шляхом її безпосереднього перетворення в електроенергію.

На даний час ядерна енергетика виробляє у світі більш, як 15% електроенергії, а в деяких країнах, наприклад,у Франції – майже 70%.

В майбутньому воно займе головне місце в енергетиці. Прогресивним в цьому питання стане використання мюонного каталізу. Мюонний каталіз краще використовувати як джерело нейтронів. Ці нейтрони мають енергію приблизно 14 МеВ. Потрапляючи в уран 238, вони здатні перетворювати його ізотоп в ізотоп плутонію 239. Як відомо, уран 238 не ділиться, але в природній суміші його вміст 99,3 %. Плутоній є елементом, що добре ділиться і може використовуватись як пальне для дешевих реакторів. Від мюонів в першу чергу очікують не виробництво енергії, а виробіток палива для звичайних уранових реакторів. Проблема безпеки мезокаталітичних реакторів залишається. В принципі можна створити такі реактори, які при підвищенні потужності будуть глушити самі себе. В таких реакторах не може відбутися ядерного вибуху і довільного розвитку реакції. Створення таких реакторів – найближче завдання. Проблемою ХХІ століття є отримання розщеплення матеріалів в гібридних термоядерних або мезокаталітичних реакторах. Вчений Ю.В.Петров вважає: “ Якщо до цього часу ми мали справу з прискорювачами елементарних частинок, то прискорювач для мюонного каталізу повинен мати струми в сотні міліампер. Спеціалісти вважають, що такий прискорювач може мати ККД 50-60%. Більше половини енергії можна перетворити в енергію променя”.¹¹

На землі величезні запаси природного палива. Геологічні дослідження і вивчення властивостей твердих з’єднань газів з водою – газових гідратів проводив доктор геолого-мінералогічних наук В.П. Царьов. Сьогодні в лабораторіях всього світу знаходиться 1-2 кг того, що називають нетрадиційно отриманими зразками гідратів вуглецю. Склалась ситуація: криза існує і кризи немає. Криза існує, якщо орієнтуватись на традиційні джерела нафти і газу, а якщо врахувати нетрадиційні джерела вуглеводнів, то її немає і бути не може.

В останні роки все більш широкого застосування атомної і молекулярної будови речовини знаходить синхронне випромінювання. Воно генерується в складних прискорювачах – так званих нагромаджувальних кільцях. У вакуумному просторі з допомогою спеціальних пристроїв формуються густі згустки заряджених частинок, що рухаються по орбіті в середині кільця. Найчастіше це електрони. Імпульсивними електричними полями вони розганяються до швидкості, що близька до швидкості світла. На орбіті їх утримують сильні магнітні поля. Рухаючись прискорено по криволінійній траєкторії в магнітному полі, електрони, як відомо, генерують електромагнітне випромінювання. Це випромінювання і називається синхротронним. Спектр синхротронного випромінювання простягається від світлового діапазону до рентгенівських і гамма-променів.

Відмінна особливість синхротронного випромінювання – винятково висока спектральна яскравість, особливо в діапазонах вакуумного ультрафіолету і рентгену. Ніякі інші існуючі на Землі джерела не можуть конкурувати у цьому відношенні з нагромаджувальними кільцями. Синхронне випромінювання стає унікальним інструментом в дослідженнях з фізики твердого тіла, біології, хімії, медицини.

Для вирішення будь-якої проблеми необхідно виділити із спектра ті чи інші його ділянки. З використанням надмонохроматизованого рентгенівського випромінювання відкривається перспектива дослідження речовини на якісно новій методичній основі.

Зростає точність випромінювань структурних факторів електронів у твердих тілах, статичної і динамічної структури біомолекул. З’являються нові можливості у вивченні кінетики фазових переходів.

Історія науки переконливо показує, що дослідження фундаментальних процесів і явищ в оточуючому світі, збагачення наших знань про закони природи неминуче приводять до примноження можливостей людини: відкриття нових джерел енергії, створення нових технологій матеріалів, апаратів – словом, всього того, що служить прогресу людства.

Відкриття і вивчення колективного ядерного гамма- резонансу є наочним підтвердженням діалектичної сутності наукового пізнання.

Технічна картина світу виступає в якості системи, в якій органічно поєднані природа і матеріальне виробництво. В цій системі людина усвідомлює себе як істоту, що творить. Однак напрямок творчості залежить від більш безпосередніх соціальних потреб в порівнянні з метою природо наукового пізнання. Самі можливості створення машин, пристроїв, механізмів в даний час вже перестали розглядатись як окремі фрагменти практичної діяльності, а переросли в проблему створення надійної і сприятливої для розвитку всього живого техносфери. В ній повинні бути скоректовані природні закономірності з соціальними потребами. Найважливіші характеристики такого загального технічного знання – системність, цілеспрямованість, оптимальність – є показниками суспільної цінності.

З появою технічного знання перевороти в техніці стали здійснюватись, в першу чергу, завдяки усвідомленню необхідності зміни технології виробництва. С.Н. Смирнов розрізняє два види революції в техніці:¹²

1.Новим технічним засобам надаються деякі функції, які раніше виконувались самою людиною; при цьому зберігається старий технологічний спосіб виробництва в цілому. Фактично це ті перевороти, які відбувались до формування машинного способу виробництва.

2.Перетворюється сам технічний спосіб виробництва, коли корінним чином змінюються відносини між виробником і засобами виробництва. В історії суспільства можна вказати на дві революції такого типу: перша відповідає переходу від ручного і ремісницького способу виробництва до машинного і промислового, який почався в ХУІІІ ст. і фактично завершився до середини ХІХ ст..; друга, суть якої автоматизація виробництва, почалась в 50 роки ХХ ст.. і триває в даний час. При цьому не тільки фізична праці є об’єктом автоматизації, але й багато розумових операцій передається машині. В такому автоматизованому виробництві встановлюються міцні стійкі зв’язки між наукою, технікою, соціальними потребами, суспільною ідеологією. Ця складна система потребує управління, яке базується на знаннях об’єктивних закономірностей її функціонування. Кібернетика виробляє загальні абстрактні знання про управління складними системами незалежно від характеру її складових елементів.

Зміст системного методу включає в себе ряд операцій, які дозволяють проводити специфічний аналіз цілого. До них відноситься:

1. Встановлення системоутворюючої ознаки, тобто тієї властивості, яка є організуючим моментом для різних складових, що дозволяє розглядати систему як дещо замкнене по відношенню до оточуючого світу або до того, що виступає як зовнішнє нездійснене для системи, що розглядається.

2. Виявлення характеру зв’язків, що виникають або встановлюються між елементами всередині системи.

3. Розгляд відносин підпорядкованості між складовими, встановлення ієрархії зв’язків і підсистем.

4. Дослідження способу організації відносин і взаємодій.

5. Виявлення механізму управління системою.

6. У випадку, коли мова йде про дослідження з допомогою системного методу суспільних явищ, важливою стороною аналізу виступає визначення змісту мети і діяльності ціле існування і ціле покладання без яких неможливе тривале прогнозоване управління.

В даний час пріоритет належить науці – саме вона визначає і напрямки розвитку техніки, і процеси соціального планування та інші сторони соціального життя.