60. М Костомаров «Закон божий». Книга буття українського народу» - програмний документ «Кирило-Мефодієвського товариства».

Микола Костомаров - український і російський історик, етнограф, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1876 р.), один з керівників Кирило-Мефодіївського товариства. Кирило-Мефодіївське товариство було першою на Україні організацією політичного спрямування. Про це свідчать два його документи: «Закон Божий (Книга буття українського народу)», написаний М. Костомаровим і «Статут Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія », а також пояснення до Статуту, зроблене В. М. Білозерським.

«Закон Божий (Книга буття українського народу)»(1846 р.) викладає програмні положення Українсько-Слов'янського товариства святих Кирила й Мефодія, чи більш відомого нам під назвою Кирило-Мефодіївське братство.

У цих положеннях був заклик до народів об'єднається в Союз слов'янських республік, створити слов'янську федерацію з демократичними інститутами. Кирило-мефодіївці пропагували свободу, рівність, братерство як основу нового суспільства. Конкретні заходи для досягнення цього бачилися у скасуванні кріпацтва, ліквідації юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для трудящих.

«Любов до України, до її історії в «Законі Божому», як і в інших програмних документах братства, стала центром усього ідейного навантаження цього твору. Автор подає уроки історії України на тлі загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі викладає трагічну минувшину нашого народу. Трактат можна умовно поділити на три логічні частини: 1. Про Бога, всесвітню історію, віру Христову. 2. Про слов'ян, Литву, Польщу, Росію та віру Христову. 3. Про Україну, козацтво та віру Христову. Віра Христова веде людинудо свободи. Тільки свобода забезпечує рівність, а отже, й щастя країн, народів, кожної людини зокрема.

У «Книзі буття…» показано основні події світової історії з давніх часів до середини XIXст. Значна частина тексту присвячена історичній драмі України, яка виявилася поділеною між Польщею і Росією. Чужинці придушували свободу укр..народу, ліквідували його державність – Запорозьку Січ і Гетьманщину, демократичний устрій, запровадили кріпацтво. В кінці твору говорилося про історичне покликання України: підняти інших слов’ян на боротьбу за національне відродження в усіх сферах економічного, соціального і духовного життя.

Книга подає своєрідний огляд нелегкої, почасти драматичної історії українського народу. Її головною ідеєю є духовне і національне відродження народу, його прагнення сповідувати християнські заповіді. Зміст книги органічно доповнював програмні документи Кирило-Мефодіївського братства, що, як і "Закон Божий" (Книга буття українського народу) були визнані слідчими царської охранки особливо крамольними і стали причиною арешту Т. Шевченка, М. Костомарова та їхніх однодумців.

61. Розвиток освіти і науки в Україні XIX ст.

В російській імперії в першій половині XIX ст. царат покінчив з українською системою освіти, яка вивела Україну в XVII-XVIII ст. на один рівень з найбільш освіченими державами Європи. В Україні відкрилися заклади чотирьох типів, освіта набула станового характеру: 1) парафіяльні школи – для дітей нижчих станів (навчання російською мовою в селах тривало 4-6 місяців, в містах 1 рік); 2) повітові училища – двокласні і трикласні училища для дітей дворян і чиновників; 4) університети – для дворян. Крім державних, діяли приватні пансіонати й школи для дітей дворян за програмою середніх навчальних закладів. Створювалися нові вищі освітні заклади: Харківський університет, університет святого Володимира В Києві, Київська духовна академія, заснована на базі Києво-Могилянської академії. Багато в чому відмінною від царської була освіта Австрійської імперії на західноукраїнських землях. Початкові школи стали чотири класовими, навчання здійснювалося укр.мовою. Шкільна справа зосередилася в руках держави. Середня освіта здобувалася в гімназіях. Вищу освіту давали Львівський університет (відкритий ще 1661р.), де на кінець першої половини XIX ст. працювала кафедра укр.мови і літератури і Технічна академія. У Львові було відкрито Львівський інститут Оссолінських, який мав бібліотеку і музей.

Освіта другої половини XIX ст. Збільшилась кількість початкових шкіл. Укр.мова в них не була заборонена, але через брак учителів викладання в багатьох школах здійснювалося німецькою, польською, угорською мовами. Були створені недільні школи для дорослих, де навчалися неписьменні селяни і робітники. Середню освіту здобували в класичних гімназіях, де навчання тривало 8 років. Виникали училища професійної освіти – ремісничі, технічні, комерційні тощо. В 1887р. царська влада видає циркуляр «Про кухарчиних дітей», що забороняв вступ до гімназій дітям із малозабезпечених сімей. У гімназіях і училищах навчалися діти заможного населення. Вища освіта: продовжували працювати Харківський, Київський, Львівський університети, але й відкривали нові – Новоросійський університет в Одесі, Чернівецький університет. У Львівському університеті була відкрита кафедра історії України, яку очолив М. Грушевський. Розвивалася вища спеціальна освіта: інститути політехнічні (Львів, Київ), ветеринарні (Харків, Львів), історико-філологічний (Ніжин), технологічний (Харків), сільськогосподарський (Одеса). Навчалися в основному вихідці з заможних родин. В Галичині діяло освітнє товариство «Просвіта», які добивалися заснування українських шкіл й викладання в них укр. мовою. «Просвіта» видавала власним коштом укр..підручники. Потім шкільні справи від «Просвіти» перейшли до «Руського педагогічного товариства». Воно утримувало чотири приватні школи і кілька шкіл з гуртожитками, а яких виховувалась укр..молодь.

Наука першої половини XIX ст. Діяльність видатних укр.вчених-математиків М.Остроградського та Т.Осиповського, вченого-енциклопедиста широкого діапазону – від ботаніки до історії – М.Максимовича. Значною появою в науці і культурі стала поява «Історії Русів» невідомого автора. Великою популярністю користувалася «Історія Малоросії» Миколи Маркевича. В кінці першої половини XIX ст.з’явилися перші історичні дослідження Миколи Костомарова, Який згодом став автором багатьох праць з історії козацької України.

Друга половина XIX ст.ввійшла в історію укр..науки багатьма видатними досягненнями. В цей час в Україні працювало чимало видатних учених природознавців. Значних успіхів досягли укр..математики й фізики (західноукраїнський фізик Іван Пулюй відзначився дослідженням рентгенівського випромінювання). Світову славу в розвитку біології здобули Ілля Мечніков (створив теорію утворення багатоклітинних організмів з одноклітинних) та Микола Гамалія (запровадив у практику щеплення від чуми, холери, тифу; зробив внесок у боротьбу з туберкульозом, сказом). Світової слави своєю працею «Операції на поверхні тіла», а також винайденням багатьох хірургічних інструментів зажив хірург Ю.Шимановський. На новий рівень піднеслися гуманітарні науки, зокрема історичні. Микола Костомаров досліджував історію України, написав праці «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Гетьманство Виговського» та ін. В.Антонович вивчав історію укр..козацтва, гайдамацького руху. Розвивалися філологічні науки (мовознавчі праці професора Харківського університету Олександра Потебні).