87. Ринок грошей та цінних паперів.

Грошовий ринок складається з попиту на гроші та їх І пропозиції. Попит на гроші та їх пропозиція визначають І “ціну” грошей, що залежить від рівня процентної ставки, яка сплачується за їх використання. Можна сказати, що грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій, на якому попит на гроші та їх пропозиція виз­начають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей). Ринок грошей утворюється в результаті взаємодії національного банку з комерційними, а також у резуль­таті взаємодії комерційних банків. Попит на гроші пред'являють комерційні банки, підприємства, домашні господарства, держава. Пропозицію грошей надає національний банк. Виділяють два основних мотиви попиту на гроші: операційний та спекулятивний. Операційний попит на гроші, основою якого є операції купівлі-продажу, залежить від інтервалу часу між момен­тами отримання і використання грошових коштів. Чим цей інтервал коротший, тим менший попит на гроші навпаки: М1 = t × Р × Q, де М1 – операційний попит на гроші; t – лаг (запізнення) між отриманням і використанням грошових коштів; Р – рівень цін; Q – обсяг виробництва. Спекулятивний попит на гроші визначається ставкою процента і: M2 = M2(i). Якщо процентна ставка низька, спостерігається висо­кий курс цінних паперів. Це послаблює стимули до вкла­дання в них ліквідних коштів через ризик, пов'язаний з падінням курсу цінних паперів у зв'язку із зростанням процентної ставки і навпаки: Дивіденди Курс акції = –––––––––––––––––– 100%. Процентна ставка Існує ставка процента іc, за якої економічні суб'єкти перестають вкладати ліквідні кошти в цінні папери. Спекулятивний попит на гроші при цьому необмежене зростає. Це показано на рис. 4.3.  Рис. 4.3. Залежність спекулятивного попиту на гроші від ставки процента Умови загальної рівноваги на ринку грошей та цінних паперів можна записати у такому вигляді: Мn = М1 + М2 = t Р Q + М2(і), де Мn – пропозиція грошей; М1 – операційний попит; М2 – спекулятивний попит; t – лаг між отриманням і використанням грошей; Р – рівень цін.

88. Ринок робочої сили та його рівновага.

Ринок робочої сили являє собою систему соціальне і економічних відносин між його суб'єктами з приводу І купівлі-продажу праці найманих робітників за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту таї пропозиції робочої сили. І Суб'єктами ринку робочої сили виступають працедавці та наймані працівники. Об'єктами ринку робочої сили є якість праці та умови І найму на роботу. ' Під попитом на робочу силу слід розуміти платоспроможну потребу працедавців у праці робітників відповідних професій і кваліфікацій. | Під пропозицією робочої сили розуміють різноманітність і якість праці, що пропонується для реалізації. Ціна попиту на робочу силу виступає у вигляді максимально допустимої з точки зору працедавця ставки заробітної плати для найманих працівників, і Ціна пропозиції виступає у вигляді мінімальної ставки заробітної плати, що задовольняє тих, хто наймається на роботу. Рівновага на ринку робочої сили встановлюється тоді, коли попит на робочу силу дорівнює її пропозиції і рівень заробітної плати задовольняє як працедавців, так і ^ найманих працівників.

Ринок праці визначається розмірами попиту та пропозиції робочої сили, що претендує на роботу по найму, наявністю робочих місць по всіх галузях і секторах економіки.

Розширення місткості ринку праці можливо за рахунок збільшення або пропозиції, або попиту на працю, або комбінації.

Попит на робочу силу визначається потребами первинних структурних ланок економіки в найманні певної кількості працівників необхідної кваліфікації, для виробництва товарів і послуг відповідно до платоспроможного попиту.

Пропозиція робочої сили характеризується загальною чисельністю працездатного населення і складом людей (по статі, віку, по освіті, і іншим характеристикам), які хочуть одержати роботу на умовах найму.

Безробіття зв'язане з погіршенням рівня життя і самих безробітних, і працюючих, тому що надлишок робочої сипи є сприятливим тлом для зменшення ціни праці. Створюється реальна загроза соціальних конфліктів, що веде до погіршення стимулів ділової активності. Макроекономічні диспропорції підсилюють ризик підприємницької діяльності, створюють ситуацію економічної нестабільності. Зниження життєвого рівня населення веде до скорочення споживчого попиту, зниженню рівня заощаджень, що сприяє згортанню частини виробництва. Безробіття, будучи породженням спаду виробництва, стає тією ланкою економічної нестабільності, що здатна цей спад збільшити.

Кон'юнктура ринку праці - це сформована, економічна ситуація, що характеризує сукупність показників, що відбивають стан ринку праці у певний період. Такими показниками є: чисельність зайнятих і безробітних, співвідношення претендуючих на роботу по найму і числа вакансій, динаміка заробітків і т.д.

Ринок праці формується під впливом об'єктивних факторів як довгострокового, так і короткострокового характеру, але може бути і наслідком факторів випадкових і тимчасових.

У зв'язку з цим варто відрізняти кон'юнктурні явища від глибинних економічних процесів, кон'юнктурні коливання від структурних зрушень. Кон'юнктурні коливання є відображенням короткострокових і випадкових факторів, що діють на тлі довгострокових і постійних умов. До факторів, що формують довгострокові тенденції кон'юнктури ринку можна віднести рівень розвитку техніки і технології, зміни в структурі споживання і пропозиції, динаміку демографічної структури трудових ресурсів.

Короткострокові зміни зв'язані із сезонними коливаннями в попиті та пропозиції робочої сили, зі страйковим рухом, політичною ситуацією й іншими тимчасовими факторами.

Баланс між попитом та пропозицією робочої сили встановлюється непросто також і в силу неоднорідності ринку праці. Він складається з безлічі секторів і сегментів. У різних категорій працівників свої вимоги до умов праці і свої можливості виконання певної роботи, у результаті чого їх використання в суспільному виробництві замикається на певних видах робіт, по визначених професіях, галузях виробництва чи сферах економіки.

Відбувається так називана сегментація ринку праці. Роль цього явища полягає в тім, що зосереджуючи на визначених галузях і професіях, що розмежовані територіально, окремі категорії працівників не виходять за рамки сегментарного ринку праці і не складають конкуренції іншим працівникам, в інших сферах зайнятості, а конкурують між собою.