§ 4 Співпраця України з органами оон та її спеціалізованими установами

Взаємодія України з ООН відзначалася помітною активністю щодо вирішення складних міжнародних питань. Однак, із набуттям неза­лежності, долаючи непростий шлях трансформацій, наша країна і сама потребувала не лише моральної, а й практичної підтримки у по­доланні низки негативних явищ на своїй території. Організація Об'єд­наних Націй та її спеціалізовані установи, попри обмежені ресурси, були для нашої держави необхідними партнерами у цій справі.

Один із перших прикладів залучення Організації до розв'язання Проблем внутрішнього розвитку України стосувався подолання наслід­ків аварії на Чорнобильській АЄС.. Об'єднані Нації відігравали та віді­грають важливу роль щодо мобілізації світової спільноти та активізації міжнародної співпраці у цій сфері. Наприклад, 1991 року для коор­динації оперативної роботи на чорнобильському напрямі у межах ООН сформовано Міжвідомчу цільову групу з питань міжнародної співпраці щодо Чорнобиля, до складу якої увійшли представники Управління з питань координації гуманітарної допомоги (УКГД), Програми розвитку (ПРООН), Дитячого фонду (ЮНІСЕФ), Усесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), Фонду з питань народонаселення (ЮНФПА), Програми з питань довкілля (ЮНЕП), Міжнародної організації праці (МОП), Продовольчої і сільсь­когосподарської організації (ФАО), Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ), Наукового комітету з питань дії атомної радіації (НКДАР), а також інших міжнародних структур. 1991 року з метою надання фінансової допомоги для здійснення програм за вказаним напрямом створено Чорнобильський цільовий фонд ООН, у межах якого, наприклад протягом 2002-2005 років в Україні діяла "Програма відновлення та розвитку територій, постраждалих внаслідок Чорно­бильської катастрофи", фінансування якої становило 2,5 млн дол.

Міжнародна співпраця щодо цієї проблеми розвивалася не лише у двосторонньому форматі, 1993 року було створено Чотиристоронній Комітет із міжнародної співпраці щодо Чорнобиля у складі Коорди­натора ООН і представників України, Білорусі та Росії, відповідальних за діяльність на цьому напрямі. Проте, зазначений механізм вже на­прикінці 90-х років XX століття майже втратив ефективність через відсутність практичної роботи.

На початку нового тисячоліття Об'єднані Надії переосмислили під­ходи до діяльності на чорнобильському напрямі, свідченням чого є підготовлена ПРООН та ЮНІСЕФ за сприяння ВООЗ й УКГД і пред­ставлена на початку 2002 року доповідь "Гуманітарні наслідки Чор­нобильської ядерної катастрофи. Стратегія реабілітації". Документ презентував нову стратегію надання допомоги постраждалим країнам на десятирічний період, зміст якої передбачав інтенсифікацію роботи ПРООН, ЮНІСЕФ та інших інституцій ООН, активніше залучення до­норів до розв'язання цієї проблеми, а також перенесення головного акценту з гуманітарної допомоги на відродження й розвиток постраждалих районів. Суть нової стратегії діяльності на чорнобильсь­кому напрямі ООН - створення протягом "фази реабілітації" умов по­страждалим громадам для самостійного подолання наслідків катаст­рофи шляхом активізації економіко-соціального розвитку. На зміну цьому етапу має прийти "фаза управління", у ході якої реалізовува­тиметься план дій, вироблений спільно із постраждалими країнами.

Практичним продовженням доповіді стало утворення 2003 року Міжнародної дослідницької та інформаційної мережі з питань Чор­нобиля. Робота такого механізму передусім спрямована на забезпе­чення ефективнішого розвитку територій, що зазнали негативного впливу аварії на ЧАЕС, шляхом координації наукових досліджень у цій сфері та поширення їхніх результатів серед учасників проекту та постраждалого населення. З метою налагодження плідної співпраці діє Постійна група із представників України, Білорусі та Росії (по одному від кожної країни), двох представників країн-донорів на основі ротації, представників низки установ ООН. Першим керівником Групи став Р. Халіков, заступник директора УКГД у Женеві, який виконував свої обов'язки від імені Координатора ООН з міжнародної співпраці у справах Чорнобиля.

У лютому 2003 року МАГАТЕ ініціювала створення Чорнобильського Форуму ООН, в якому, крім Агенції та України, беруть участь Білорусь, Росія, УКГД, ПРООН, ВООЗ, ЮНІСЕФ, ЮНЕП, ЮНЕСКО, ФАО, НКДАР і Світовий банк. Мета Форуму - підготовка чітких уніфікованих ви­сновків щодо радіологічного впливу катастрофи на здоров'я населення та екологію постраждалих районів, включаючи пропозиції щодо шля­хів його подолання.

Показово, що із посиленням діяльності ПРООН на чорнобильському напрямі роль цієї спеціальної установи стала пріоритетною. Наприклад, якщо протягом 90-х років XX століття координація діяльності ООН із вказаної проблематики була покладена на УКГД, а його керівник, заступник генерального секретаря ООН з гуманітарних питань, був Ко­ординатором ООН з міжнародної співпраці у справах Чорнобиля, то з квітня 2004 року відповідні функції покладено на ПРООН та її адмі­ністратора. Фактично це означало переведення чорнобильської про­блематики зі сфери надзвичайних ситуацій до сфери розвитку, що свідчить про намагання зменшити увагу до неї.

Українські представники підтримують постійний інтерес до подо­лання наслідків аварії на ЧАЕС. Це питання окремим підпунктом по­рядку денного Генеральної Асамблеї розглянуто та схвалено нею у ре­золюції "Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом'якшення та мінімізації наслідків Чор­нобильської катастрофи". Починаючи із 1990 року резолюції і рішення щодо цієї проблеми приймалися ЮНІСЕФ, Економічною і Соціальною Радою, а 2000 року з приводу закриття ЧАЕС на 55 сесії ГА ООН схвалено резолюцію "Закриття Чорнобильської АЕС". З 1993 року розгляд чорнобильської проблематики та прийняття відповідної ре­золюції Генеральною Асамблеєю було переведено на дворічну основу, а згодом, через позицію країн ЄС, Канади та США, відбувалися спроби знизити регулярність і рівень розгляду цих питань, особливо після початку процесу закриття ЧАЕС у 2000 році, чому протидіяли пред­ставники України. Завдяки активності української, російської і біло­руської делегацій на 58 сесії ГА ООН (2003) у ході напружених дискусій вдалося зберегти систему розгляду питань подолання наслідків чор­нобильської катастрофи в окремому підпункті порядку денного Гене­ральної Асамблеї до 2005 року. У травні 2004 року Голова 58 сесії ГА ООН Дж. Хант запропонував перевести розгляд указаних питань на трирічну основу, причому у межах Другого комітету Генеральної Аса­мблеї. У відповідь постійним представництвом України при ООН 2004 року було вжито низку заходів зі збереження наявної уваги до чорнобильської проблематики, результатом чого стало зняття ініціа­тиви Дж. Ханта.

Важливим наслідком узгодження позицій української, білоруської і російської делегацій стало ухвалення 2003 року резолюції 58/119, до розробки якої долучилось 48 держав, у тому числі більшість країн ЄС. Резолюція вітала рішення Ради голів держав - учасниць СНД щодо відзначення 26 квітня як Міжнародного дня жертв радіаційних аварій і катастроф, а також пропонувала всім державам ООН приєднатись до ініціативи. Іншим важливим напрямом роботи української дипломатії стала підготовка вшанування 20 річниці Чорнобильської катастрофи, яка мала забезпечити належну увагу не лише до цієї трагічної події, а й до питань подолання її наслідків у наш час. У квітні 2006 року, під час візиту до України, у міжнародній конференції "Двадцять років Чор­нобильської катастрофи. Погляд у майбутнє" брав участь Генеральний директор ЮНЕСКО К. Мацуура. Отже, розвиток співпраці України з ООН щодо подолання наслідків аварії на ЧАЕС і збереження рівня уваги до вказаної проблематики всередині Організації були важливим напрямом діяльності наших представників на міжнародній арені.

Ще одним прикладом нагальної проблеми сучасності, у подоланні якої Україна співпрацює з ООН, є боротьба з поширенням віл/снід. Питання перебуває на порядку денному ГА ООН з 1989 року. 1996 року активну діяльність з протидії захворюванню почала Об'єд­нана програма ООН з ВІЛ/СНІД(ЮНЕЙДС), створена відповідно до резолюції Економічної і Соціальної Ради 1994 року. Саме ця програма координує роботу всіх установ системи ООН із попередження розпов­сюдження хвороби та безпосередньої допомоги хворим. До складу правління ЮНЕЙДС входять представники понад 20 держав з усіх регіонів світу, а також ВООЗ, МОП, ПРООН, Міжнародної програми ООН з контролю над наркотиками, Світового банку, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Фонду ООН з питань народонаселення (ЮНФПА).

Для України проблема боротьби зі СНІДом є надзвичайно актуаль­ною, оскільки наша країна посідає перше місце в Європі за темпами поширення захворювання, причому за даними ЮНІСЕФ близько 1 % українського населення є носіями ВІЛ, хоча офіційна статистика МОЗ України оперує меншими цифрами.

З огляду на гостроту проблеми наша держава веде активну діяль­ність у стінах ООН із посилення міжнародної співпраці щодо боротьби з цим небезпечним захворюванням. Під час членства України в РБ ООН в січні 2000 року на її відкритому засіданні під головуванням віце-президента США А. Гора й за участі профільних представників низки африканських країн українська делегація запропонувала скли­кати спеціальну сесію ГА ООН з питань подолання ВІД/СНІД. Ідею було висвітлено у спільних листах делегацій Канади, Намібії, України до Голови РБ ООН, а також Зімбабве, Коста-Ріки, України, Чехії до Голови Генеральної Асамблеї. Зрештою така ініціатива набула всебічної під­тримки ООН, і в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відбулася 26 спе­ціальна сесія ГА ООН з питань ВІЛ/СНІД (25-27.06.01), яка відрізня­лася потужним представницьким рівнем: серед учасників було 11 голів держав, два віце-президенти, 14 прем'єр-міністрів, дев'ять віце-прем'єр-міністрів, два держсекретарі та 104 міністри. Українську де­легацію очолював міністр охорони здоров'я В. Москаленко. За підсумками Спецсесії прийнято Декларацію про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІД, що окреслювала стратегію подолання хвороби та визначала перелік завдань на коротко- та середньотермінову перспективу. Серед завдань - забезпечення зростання витрат на боротьбу із хворобою, особливо у бідних країнах; здійснення активних заходів із профілак­тики захворювання та поширення інформації, необхідної для його попередження, особливо серед молодих людей віком 15-24 роки; зниження на 25 % рівня ВІЛ-інфікованості серед молоді та на 50 % кількості дітей, народжених з вірусом, до 2010 року; розробка націо­нальних програм боротьби зі СНІДом; забезпечення доступності антиретровірусних препаратів для хворих в усьому світі. Важливим ре­зультатом Спеціальної сесії ООН було також створення Глобального фонду (ГФ) боротьби з ВІЛ/СНІД, туберкульозом і малярією за участі урядових і неурядових Донорів. Фонд став тією необхідною установою, яка акумулює кошти на боротьбу із захворюваннями, завдяки чому вже за перші роки було започатковано понад півтори сотні програм у більш ніж 90 країнах світу, а на здійснення відповідних заходів у 2001-2008 роках зібрано близько 4,7 млрд дол.

Україна брала активну участь у діяльності Глобального фонду, оскільки входила до Тимчасової робочої групи щодо створення Фонду як представниця країн-реципієнтів, а у 2002-2003 роках була членом правління ГФ. Крім того, українська заявка з надання допомоги на загальну суму у 92 млн дол. була прийнята однією із перших на другому засіданні Правління Фонду у квітні 2002 року. Тоді п'ятирічна про­грама фінансування ГФ була здебільшого зорієнтована на підтримку державних програм із подолання ВІЛ/СНІД і туберкульозу. Наприклад, у січні 2003 року основними реципієнтами, з якими Фонд підписав угоди у межах заявки, були міністерство охорони здоров'я України та ПРООН. Утім, уже 2004 року між ГФ та українськими відомствами виникли розбіжності, унаслідок яких основним реципієнтом щодо виконання програми "Подолання епідемії ВІА/СНЩ в Україні" тим­часово стала неурядова організація "Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД". У подальшому Фонд активно співпрацював із низкою неурядових ор­ганізацій щодо проблеми цього захворювання в Україні, оскільки на практиці вони мобільніші та ефективніші за державні установи. За­галом, крім ГФ, український уряд безпосередньо співпрацює зі спеці­альними установами ООН щодо питань подолання ВІЛ/СНІД серед яких ПРООН, ЮНЕЙДС, ЮНІСЕФ, ЮНФПА.

На міжнародному рівні Україна продовжує активно долучатися до обговорення шляхів боротьби зі СНІДом. Делегація України на чолі з президентом А. Кучмою брала участь у пленарних засіданнях високого рівня в рамках 58 сесії ГА ООН щодо виконання рішень 26 Спецсесії ООН і Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІД (22.09.03). Того самого року Генеральна Асамблея на основі доробку пленарних засідань ухвалила відповідну резолюцію, до якої, завдяки зусиллям постпредства нашої держави, увійшла низка положень виступу пре­зидента України. Наприклад, резолюція закликала до посилення бо­ротьби із хворобою у Східній Європі, де темпи її поширення набули загрозливого характеру. Тому документ наголошував на важливості доступу до необхідних ліків у країнах із перехідною економікою, на які часто не розповсюджуються пільгові ціни, пропоновані країнам Аф­рики. Згодом Україна взяла участь у пленарному засіданні високого рівня у червні 2005 року, присвяченому огляду виконання Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІД.

Наведені події і факти засвідчують, що співпраця нашої країни з Організацією Об'єднаних Націй, хоч і не без ускладнень, дозволяє значно ефективніше реалізувати заходи з подолання гострих проблем сучасності. Співпраця між Україною та ООН стосується широкого кола питань, а практичний вимір такої взаємодії доцільно розглядати на прикладі двосторонньої співпраці між Україною та окремими спеціальними установами Організації.

До найбільш удалих прикладів слід зарахувати співпрацю в гума­нітарній сфері між нашою державою та юнеско - установою, діяль­ність якої спрямована на освітній, науковий і культурний розвиток країн світу. Для України така співпраця цінна тим, що дозволяє за­лучати власні установи у певних сферах до сучасних міжнародних процесів, що сприяє розкриттю українського потенціалу в гуманітар­ній сфері. Саме через співпрацю з цією організацію наша країна має нагоду зробити свій внесок до розвитку сучасної цивілізації. Цей при­клад є показовим з огляду на тривалу історію відносин між Україною та ЮНЕСКО, адже практично наша країна давно є її членом ( з 12.05.54), а постійне представництво України при ЮНЕСКО діє у Парижі з грудня 1962 року. Отже, із набуттям незалежності українська дипломатія мала вагомий досвід діяльності у цій організації, зокрема щодо просування ініціатив недопущення пропаганди війни, насиль­ства та ненависті між народами, результатом чого стало прийняття відповідної Декларації 1978 року. Крім того, українська делегація була однією з ініціаторів розробки Декларації про раси та расові забобони, орала активну участь в обговоренні ролі ЮНЕСКО у встановленні но­вого світового інформаційного порядку тощо.

Із проголошенням незалежності Україна продовжила традицію ак­тивної роботи в ЮНЕСКО. Наприклад, на 27 сесії Генеральної Кон­ференції Організації 1993 року українська делегація запропонувала розробити "Програму культури миру", що згодом стала основою для посилення діяльності ЮНЕСКО у напрямі формування глобального комплексу принципів довіри та взаємоповаги і, зрештою, привела до заснування міждисциплінарного проекту під назвою "На шляху до культури миру". Іншою помітною ініціативою українських представ­ників стали пропозиції, щодо вдосконалення міжнародної системи захисту культурного розмаїття на 29 сесії Генеральної Конференції 1997 року, що передбачали звернення до ООН відносно запрова­дження Міжнародного року захисту, збереження та відродження культурної спадщини. Така пропозиція знайшла відгук під час про­ведення 56 сесії ГА ООН і 2002 рік було визнано Міжнародним роком захисту світової культурної спадщини.

Крім дипломатів до діяльності ЮНЕСКО долучалися також й укра­їнські фахівці, зокрема з питань розробки механізмів сталого розвитку, створення глобальної екологічної етики, розвитку інформаційного су­спільства, збереження культурних надбань тощо. Важливим фактором взаємодії із цією організацією є приєднання нашої країни до 14 між­народних конвенцій ЮНЕСКО, починаючи від Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) й закінчуючи Конвенцією про збереження нематеріальної культурної спадщини (27.08.08).

Можливість впливу на діяльність ЮНЕСКО Україна отримала під час членства у керівному органі цієї організації - Виконавчій Раді, що після набуття незалежності мало місце двічі - у 1995-1999 та 2001-2005 роках. Проте, діяльність українських представників не обмежувалася лише цим органом. Наприклад, станом на липень 2008 року наша держава входила до складу Ради програми "Людина та біосфера", Міжурядового комітету з фізичного виховання та спорту, Юридичного комітету ЮНЕСКО. Свого часу представник України, відомий вчений і дипломат Ю. Кочубей був уперше призначений на посаду заступника Генерального директора ЮНЕСКО.

Іншим виміром взаємодії України та ЮНЕСКО є двостороння спів­праця у сфері освіти, науки та культури. Для здійснення злагодженої роботи національних установ Указом Президента України (1996) було затверджено новий склад міжвідомчого органу при міністерстві за­кордонних справ, що дістав назву Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. 2003 року НАН України стала офіційним партне­ром ЮНЕСКО, а на її базі діє штаб-квартира Міжнародної асоціації академій наук, що дозволяє українським науковцям активніше долу­чатися до міжнародного діалогу. Відповідно до Угоди між Україною та ЮНЕСКО (2006, листопад) Міжнародний дитячий центр "Артек" отримав статус під егідою ЮНЕСКО та став першим центром, діяль­ність якого присвячена винятково молоді. За період 2006-2007 років на різні програми від ЮНЕСКО Україна отримала фінансування на суму у 163 тис. дол., що становить понад 102 % внеску України до цієї організації (включаючи внесок до Фонду всесвітньої спадщини).

За роки незалежності збільшилася кількість українських об'єктів, що функціонують під егідою цієї організації. Наприклад, до Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО зараховано Карпатський (1992) і Дунайський (1998) заповідники, Ужанський (1999) і Шацький (2002) національні парки. Уперше у світі за безпосередньої участі України створено транскордонний румунсько-український біосферний резерват "Дельта Дунаю" (1998) та тристоронній польсько-словацько-український біосферний заповідник "Східні Карпати" (1999). До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ввійшли такі пам'ятки, як історичний центр Львова (1998), спільний українсько-словацький об'єкт природної спадщини "Букові праліси Карпат" (2007), а до числа об'єктів - кандидатів Списку додано такі, як Бахчисарайський хансь­кий палац (2003), археологічний комплекс "Кам'яна могила" (2006), Миколаївська астрономічна обсерваторія (2007), резиденція Буко­винських митрополитів (2007), комплекс об'єктів Судакської фортеці (2007), а також змішаний об'єкт культурної і природної спадщини - дендрологічний парк "Софіївка" (2000).

У цілому діяльність України в ЮНЕСКО є важливим фактором ви­користання міжнародного досвіду та ресурсів у національних інтере­сах, зокрема у сфері освіти, науки, культури, захисту довкілля, а також інформації і комунікації. Особливістю участі України є постійне залу­чення українських фахівців до широкомасштабних міжнародних проектів і програм, підтримання діалогу з інтелектуальними колами, які справляють вплив на розвиток і сприйняття загальнолюдських гуманістичних цінностей.

Аналізуючи співпрацю України зі спеціалізованими установами ООН, варто звернутись до досвіду взаємодії нашої держави з міжна­родною агенцією з атомної енергетики (магате) — автономною організа­цією системи ООН, що відіграє важливу роль у справі нерозповсюдження ядерної зброї, й одночасно є міжнародним форумом для за­безпечення науково-технічної співпраці в галузі мирного викорис­тання ядерних технологій. МАГАТЕ здійснює функції міжнародного

інспекційного органу з перевірки незастосування ядерних матеріалів для військових цілей. Роль Агенції визначається трьома фундаменталь­ними принципами її роботи: сприяння розвитку та передачі ядерних технологій для використання атомної енергії у мирних цілях; нерозповсюдження ядерної зброї і сприяння послідовному процесу ядерного роззброєння у світі; створення та підтримка глобального режиму ядерної безпеки.

У контексті цих принципів діяльність МАГАТЕ на нинішньому етапі набуває особливого значення. З огляду на прагнення окремих країн володіти ядерною зброєю, відмову низки держав приєднатися до До­говору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) і збільшення клубу ядерних держав за рахунок Ізраїлю, Індії і Пакистану, перед Агенцією постають завдання щодо запобігання неконтрольованому доступу до ядерних матеріалів і технологій, які використовуються для виробниц­тва ядерної зброї. Важливою місією МАГАТЕ є застосування гарантій до усіх матеріалів такого роду в усій мирній ядерній діяльності, іншими словами, кожна країна світу за відмови від ядерної зброї отримує права під контролем Агенції розвивати програми з використання мирного атома.

Україна є фактичним фундатором МАГАТЕ, заснованої 1957 року, і традиційно підтримує діяльність цієї установи щодо забезпечення використання ядерної енергії у мирних цілях, як і передбачається статутом Агенції. Загалом взаємодія України з МАГАТЕ здійснюється на основі програми технічної співпраці, яка охоплює проекти, сумар­ний обсяг фінансування яких з боку Агенції сягає майже 3,5 млн дол. Однією із ключових сфер співпраці України з МАГАТЕ лишається по­долання наслідків Чорнобильської катастрофи, яке здійснюється в межах розширених програм із радіаційної та ядерної безпеки, оцінки радіологічної ситуації після катастрофи та вжитих захисних заходів, спорудження саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС, заходів у сфері охорони здоров'я та захисту довкілля, а також надання потужного імпульсу співпраці з вивчення, пом'якшення та мінімізації наслідків аварії тощо. У цьому контексті значна увага приділялася підписанню відповідних двосторонніх угод між Україною та МАГАТЕ, а також приєднанню нашої держави до багатосторонніх правових документів.

Важливою складовою діяльності Агенції є розробка міжнародно-правових документів, спрямованих на зміцнення ядерної й радіаційної безпеки, безпеки поводження з ядерними відходами. Україна підпи­сала низку таких документів, що діють за координації МАГАТЕ. На­приклад, наша країна приєдналась до Конвенцій про:

• ядерну безпеку;

• безпеку поводження із відпрацьованим паливом і безпеку поводження з радіоактивними відходами;

• фізичний захист ядерного матеріалу;

• допомогу у випадку ядерної аварії або надзвичайної радіаційної ситуації;

• оперативне сповіщення про ядерні аварії.

У серпні 2000 року Україна підписала, а 16 листопада 2005 року - ратифікувала Додатковий протокол до Угоди про гарантії безпеки (ДП). Передбачені документом заходи покликані забезпечити раннє вияв­лення ядерної діяльності, підвищення транспарентності всіх робіт, що проводяться державами у цій галузі. Натомість ДП дозволяє суттєво знизити актуальну на сьогодні проблему розповсюдження ядерної зброї, матеріалів і технологій, необхідних для її створення. Самі га­рантії МАГАТЕ застосовуються до України з 1995 року. За цей час не виявлено втрати ядерного матеріалу, занесеного до державного ін­формаційного банку даних ядерних матеріалів. Це свідчить про ви­конання Україною у повному обсязі зобов'язань, передбачених Угодою про гарантії.

Участь України у міжнародних організаціях є важливим елементом реалізації її національних інтересів. Упродовж усього періоду неза­лежності України міжнародні інституції відігравали визначальну роль у зміцненні державності, захисті територіальної цілісності та запобі­ганні втручання до внутрішніх справ. Водночас вони відкривали шляхи широкому представництву нашої країни у світовій політиці та надавали великі можливості для активної участі у вирішенні акту­альних питань сучасності.

У постбіполярний період роль ООН, її спецустанов та органів, таких як Рада Безпеки, ЕКОСОР набули нового виміру, оскільки стали го­ловними інструментами забезпечення миру та стабільності, соціальної рівності та справедливості. Поява нових викликів і завдань, вико­нання яких потребує нових підходів, гостро ставить на порядок ден­ний питання проведення необхідних реформ і приведення у відпові­дність до нових реалій діяльності всієї системи Організації Об'єднаних Націй. Але репутація ООН та її органів у світі залежить не лише від спроможності адаптуватися до вимог часу, а й від здатності демон­струвати такі якості, як незалежність, неупередженість, справедли­вість та ефективність у вирішенні актуальних питань світового роз­витку, забезпеченні миру та стабільності у світі.

Для України вироблення збалансованих і загальноприйнятих під­ходів до розв'язання світових проблем, у тому числі створення дієвих механізмів запобігання кризам, удосконалення миротворчої діяль­ності, нерозповсюдження зброї масового знищення, боротьба з між­народним тероризмом та організованою транскордонною злочин­ністю, викорінення бідності, урегулювання проблем біженців, захист довкілля залишається значним резервом у діяльності всієї системи ООН на сучасному етапі її розвитку.

Упродовж усіх років незалежності Україна надавала пріоритетне значення участі у роботі ООН та її установ. За роки державотворення наша країна значно розширила своє представництво у міжнародних організаціях і приєдналася до таких спеціальних установ ООН, як МВФ, МБРР, МФК, МАР, БАГІ, СБ, ІКАО, ФАО тощо. 1992 року було поновлене членство України у ВООЗ, припинене 1949 року. Наша країна бере активну участь у процесі реформування Організації і підвищення ефективності її діяльності.

Україна користується заслуженим авторитетом у міжнародних ор­ганізаціях, її знають і цінують, завдяки активним зусиллям у сфері розв'язання конфліктів на Балканах, Близькому Сході, у Грузії і Мол­дові, роботі з миробудівництва, боротьби зі СНІДом, економічної та соціальної діяльності, збереження культурного надбання людства, за­хисту прав і свобод людини. Україна прагне повною мірою викорис­товувати свій потенціал і набувати нового досвіду. У цьому сенсі роль ООН та її спеціалізованих установ є унікальною, вона становить сут­тєву частину міжнародної політики нашої держави, сприяє налагод­женню співпраці із багатьма країнами та народами. Зростання ролі міжнародних організацій в нових історичних умовах має підтверджу­вати їх ефективність, адекватність і спроможність вирішувати невід­кладні завдання глобального, регіонального та національного рівня.

Пошукові завдання:

1. Охарактеризуйте роль ООН у сучасній системі міжнародних відносин.

2. Висвітліть проблеми діяльності ООН у постбіполярний період.

3. Визначте основні напрями та підходи до реформування ООН та її органів.

4. Дайте оцінку позиції України щодо процесу реформування ООН.

5. Охарактеризуйте діяльність українських дипломатів в ООН.

6. Дайте оцінку участі України в операціях ООН з підтримання миру.

7. Проаналізуйте механізми співпраці України з органами та спеціалізованими установами системи ООН у контексті захисту національних інтересів.

Список літератури

Основної

1. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Україна в Організації Об'єднаних Націй: 60 років участі у розв'язанні найважливіших міжнародних проблем. - К.: Ґенеза, 2006.

2. Головування України в Раді Безпеки ООН / редкол.: А.М. Зленко та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

3. Зленко А.М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. - Харків: Альфа, 2003.

4. United Nations, Divided World: The UN's Roles in International Relations / edited by Adam and Benedict Kingsbury. - Oxford University Press; 2-nd edition, 1994.

Додаткової

5. "Более безопасный мир: наша общая ответственность": доклад Группы высокого уровня по угрозам, вызовам и переменам. - А/59/565; http://www.un.org/russian/secureworld/report.htm

6. Декларация тысячелетия Организации Объединенных Наций. ООН, Генеральная Ассамблея, Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей, 8 сентября 2000 года. - А/55/2.

7. Итоговый документ Всемирного саммита 2005 года. ООН, Генеральная Ассам­блея, Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей. 24 октября 2005. - A/RES/60/1.

8. "При большей свободе: к развитию, безопасности и правам человека для всех". ООН. Генеральная Ассамблея. Доклад Генерального секретаря. 21 марта 2005 года, Нью-Йорк. - А/59/2005; http://www.un.org/russian/la roerf reedom/a59 2005.pdf

9. "International Co-operation to Address and Mitigate the Consequences of the Acci­dent at the Chernobyl Nuclear Power Plant". United Nations. General Assembly. Resolution, adopted by the General Assembly, 14 January 1991. - A/RES/45/190.

10. БрузВ.С. Роль ООН у сучасних міжнародних відносинах Ц Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000). - К., 2001. - с. 256-264.

11. Маррак Гулдинг. Организация Объединённых Наций: лидерство, реформы и миротворчество // Московский центр Карнеги. Рабочие материалы. - 2007. - № 2.

12. Скороход Ю.С. Проблема реформування Ради Безпеки ООН: позиція України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2005. - Вип. 53 (4.1). - с. 14-18

13. An nan Kofi. In Larger Freedom: Decision at the UN // Foreign Affairs. - May/June 2005. - Vol. 84, No 3.

14. Capacity-building supported by the United Nations: Some evaluations and some lessons / Roger Maconick (ed.), Peter Morgan (ed.). - N. Y.: UN, 1999.

15. Childers Erskine, Urquhart Brian. Renewing the United Nations System / Dag Hammarskjцld Foundation. - Uppsala, Sweden, 1994.

16. Kennedy Paul. The Parliament of Man. The Past, Present and Futyre of the United Nations. - N. Y., 2006.

17. Mesler Stanley. United Nations: The First Fifty Years. - Atlantic Monthly Press, 1997.

18. The Oxford Handbook on the United Nations / edited by Thomas G. Weiss and Sam Daws. - Oxford University Press, 2007.

ХРОНОЛОГІЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

	1989
23 березня	Указ Президії ВР УРСР "Про приєднання до Віденської конвенції про консульські зносини"
18 серпня	Ратифікація ВР УРСР Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) і Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. щодо захисту жертв конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II)
	1990
14 лютого	Підписання ВР УРСР Конвенції про права дитини
16 липня	1 Прийняття Декларації про державний суверенітет України
3 серпня	Прийняття Закону УРСР "Про економічну самостійність УРСР"
28 серпня	Підписання УРСР Міжнародної конвенції про боротьбу із вербу­ванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців
14 вересня	Підписання Угоди з МАГАТЕ про проведення міжнародних дослід­жень наслідків аварії на ЧАЕС
13 жовтня	Підписання Декларації про принципи та основні напрямки укра­їнсько-польських відносин
22 листопада	Ратифікація ВР УРСР Договору між УРСР і РРФСР від 19.11.90
25 грудня	Приєднання УРСР до Факультативного протоколу до Міжнарод­ного пакту про громадянські та політичні права. Прийняття По­станови ВР УРСР "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин"
	1991
24 серпня	Ухвала ВР Української РСР Акту проголошення незалежності України
26 серпня	Визнання Україною державної незалежності Латвійської, Ли­товської та Естонської республік
28 серпня	Зустріч державних делегацій Росії та України в Києві щодо про­блем україно-російських відносин, зокрема питання кордону між Україною й Росією

7-8 вересня

Візит до України державного міністра, міністра економіки, фінансів і бюджету Франції П. Береговуа

12 вересня Прийняття Закону «Про правонаступництво України»

22-24 вересня

Офіційний візит делегації на чолі з Головою ВР України л. Кравчуком до Канади

25-26 вересня Візит Голови ВР України Л. Кравчука до США

3 жовтня

Зустріч Голови ВР України Л. Кравчука із Президентом Франції Ф. Міттераном у Парижі

4-5 жовтня Офіційний візит Прем'єр-міністра України В. Фокіна до Республіки

Польща

17-18 жовтня Візит до України заступника Федерального

канцлера, міністра закордонних

справ ФРН Г.-Д. Геншера

24 жовтня Ухвала ВР заяви про без'ядерний статус України

4 листопада | Прийняття Закону "Про державний кордон України"