§ 1 Проблеми та перспективи членства України в нато

Проблема розширення Північноатлантичного альянсу від часів оксамитових революцій" у Центральній Європі посідає надзвичайно важливе місце у світовій політиці. Новий період розвитку міжнародної системи, пов'язаний із розпадом СРСР і закінченням блокового про­тистояння, характеризується трансформацією загроз національній безпеці. У таких умовах НАТО залишилася ледь не єдиною старою структурою безпеки, яка довела свою дієздатність, і тому є надзви­чайно привабливою для тих держав, які залишились поза надійною системою безпеки. Не залишається осторонь таких процесів й Україна, відносини якої з Організацією Північноатлантичного договору почали розвиватися невдовзі після здобуття нашою країною незалежності.

Поглиблення співпраці з НАТО є невід'ємним елементом європейської інтеграції України. Неможливо розвивати євроінтеграційний процес, не поглиблюючи партнерство з НАТО, яка залишається головною інститу­цією європейської безпеки. Практичний вимір цієї співпраці спрямо­ваний на забезпечення безпеки та оборони нашої держави, виходячи з необхідності нейтралізації потенційних загроз національним інтересам України. Разом із тим посилення стратегічного партнерства з Альянсом, кінцевою метою якого може бути вступ України до НАТО, на даному етапі сприяє максимальному використанню досвіду цього колективного військово-політичного об'єднання у проведенні військової реформи, модернізації збройних сил України, відповідно до сучасних умов, за­безпеченні можливості ефективної взаємодії військових формувань НАТО та України, а також реформуванні військово-технічної галузі. Ураховуючи той факт, що НАТО об'єднує технологічно розвинені дер­жави, важливе значення мають також завдання щодо надання сталого характеру співпраці в інших сферах, зокрема в науковій, економічній і боротьби з надзвичайними ситуаціями та ліквідації наслідків стихійних лих і катастроф. Активні дії України щодо набуття повноправного членства в НАТО - це одна з принципових позицій щодо утвердження європейської стратегії нашої держави.

Законодавчий фундамент співпраці України з НАТО

Засади зовнішньополітичного курсу України щодо Організації Північноатлантичного договору визначено в "Основних напрямах зовнішньої політики України". У документі підкреслюється, що в "умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набу­ває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі існуючих міжнародних інститутів, таких як НБСЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки". "Основні напрями" також визначили воєнну доктрину як документ, за допомогою якого реалізовуватиметься, "налагодження військово-політичного співробітниц­тва з іншими, насамперед сусідніми державами, і міжнародними організа­ціями, зокрема НАТО та ЗЄС".

Формування стратегії зовнішньої політики України відбувалося у складних умовах наявності протилежних поглядів і концепцій в сус­пільстві щодо шляхів утвердження України в світі. Певний вплив на розбіжності такого характеру справляло положення, зафіксоване в розділі IX Декларації про державний суверенітет, де заявлений намір України стати в майбутньому постійно нейтральною державою. На думку експертів, прийняття подібної заяви за умов існування СРСР та Організації Варшавського Договору фактично ставило під сумнів можливість продовження здійснення союзницьким центром єдиної зовнішньої політики, стало одним із найсерйозніших викликів самому існуванню Радянського Союзу як централізованої держави. Під впливом розвитку як внутрішніх подій, так і міжнародної ситуації зовнішньополітичний курс України у досить короткий час зазнав значної еволюції.

Тож можна стверджувати, що курс України на членство в НАТО цілком відповідає чинному національному законодавству, оскільки зазначені у Декларації про державний суверенітет України (16.07.90) слова про те, що Україна "...проголошує свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках", мали на меті засвідчити позицію України щодо Організації Варшав­ського Договору: СРСР був членом цього утворення, а проголошення позаблоковості України - одним із кроків на шляху до незалежності. Положення про намір України стати нейтральною, позаблоковою та без'ядерною були включені до тексту Декларації з метою створення політико-правових підстав для виходу зі складу СРСР мирним шляхом. Крім того, таке формулювання не означає юридичного закріплення нейтрального статусу, адже тут йдеться лише про намір, а не про факт.

У цьому документі також зазначалося, що проголошений свого часу У країною намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі в загальноєвропейській струк­турі безпеки. Це положення є особливо актуальним в умовах ниніш­нього гострого протистояння між прихильниками та опонентами єв­роатлантичної інтеграції України.

Конституція України, прийнята Верховною Радою (28.06.96), від­дзеркалила значні зміни в геополітичному та військово-політичному становищі України, у тому числі із врахуванням визначеного "Основ­ними напрямами" курсу на участь в європейських безпекових струк­турах. У чинній Конституції України немає жодного положення, яке б визначало нейтралітет або відмову від участі у військових блоках як засіб досягнення національної безпеки або форму існування України у системі міжнародних відносин.

Після прийняття Конституції України в державі поступово було створено солідну законодавчу базу відносин України з НАТО. Напри­клад, у рішенні Ради національної безпеки та оборони України "Про стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору НАТО)" (23.05.02), введеному в дію відповідним Указом Президента України (08.07.02), наголошується, що Україна розглядає НАТО як ос­нову майбутньої загальноєвропейської системи безпеки та підтримує процес її розширення, а також виходить із того, що кінцевою метою її евроінтеграційної політики є вступ до цієї організації. Характерно, що Постановою Верховної Ради "Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО" (21.11.02) народні депутати підтримали цю стратегію та наголосили на необхід­ності інтенсифікації процесу підготовки України до членства в Альянсі.

Основні принципи та положення національної безпеки прописані в Законі України "Про основи національної безпеки України" (19.06.03). До основних напрямів державної політики з питань національної безпеки цей законодавчий акт зараховує, серед іншого, забезпечення повноправної участі України у загальноєвропейській і регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору.

Надалі цей зовнішньополітичний курс неодноразово підкреслюва­вся як пріоритетний у підзаконних актах глави держави, наприклад Указом Президента України А. Кучми "Про воєнну доктрину України" було затверджено воєнну доктрину нашої держави, яка мі­стила положення про підготовку країни до повноправного членства в НАТО та Європейському Союзі. На окрему увагу заслуговує той факт, що президент В. Ющенко Указом "Питання воєнної доктрини України"закріпив важливе положення, що передбачає: з огляду на сучасну воєнно-політичну обстановку, інтереси національної безпеки України потребують істотного поглиблення відносин з НАТО та ЄС. Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО та пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави, відповідно до європейських стандартів, належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої полі­тики нашої держави.

Указом Президента України "Про рішення Ради національної без­пеки і оборони України від 25 листопада 2005 р. "Про невідкладні за­ходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Пів­нічноатлантичного договору (НАТО)" (27.12.05) одним з пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України визначається "забезпечення ре­алізації державної політики щодо співробітництва України з НА ТО, у тому числі досягнення критеріїв членства України в НАТО". З метою досяг­нення конкретних результатів на зазначеному напрямку главою дер­жави був підписаний Указ "Про національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного дого­вору" (13.03.06), яким впроваджувався інститут національних коор­динаторів співпраці України з НАТО та створювалась Міжвідомча комісія з питань підготовки України до вступу в НАТО на чолі з пер­шим заступником міністра закордонних справ України, у рамках якої працює 15 міжвідомчих робочих груп.

Важливим елементом правової бази співпраці України з НАТО став Універсал національної єдності (03.08.06), де п. 27 передбачається взаємовигідна співпраця з НАТО, відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України". В Універсалі зазначено, що вирішення питання щодо вступу до НАТО приймається за наслідками референдуму, який проводиться після виконання Україною всіх не­обхідних для цього процедур. Такими процедурами є Інтенсифікова­ний діалог із питань членства та відповідних реформ, у межах якого Україна співпрацює з Альянсом із квітня 2005 року, і виконання Плану дій щодо членства в НАТО. Вступ держави до НАТО передбачає до­тримання певних обов'язкових процедур, серед яких вимоги щодо проведення загальнонаціонального референдуму не передбачені. Із досвіду інших країн відомо, що він не є обов'язковим: із десяти країн останніх хвиль розширення НАТО лише дві - Угорщина та Словаччина - виносили питання членства в НАТО на загальнонаціональний рефе­рендум. Крім того, чинне законодавство України не передбачає про­ведення обов'язкового референдуму щодо вступу до Альянсу. З іншого боку, громадяни України, згідно із Конституцією та іншими законами держави, мають невід'ємне право на волевиявлення шляхом прове­дення з народної ініціативи всеукраїнського референдуму. Виходячи з важливості питання щодо вступу в НАТО, воля українського народу має бути обов’язково врахована, тому цей факт знайшов відбиття в Універсалі національної єдності.

Слід підкреслити, що Закон "Про міжнародні договори України"

вимагає ратифікації договорів про участь України у між­державних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки, що здійснюється шляхом прийняття відповідного закону, невід'ємною частиною якого є текст міжнарод­ного договору. Варто взяти до уваги, що питання про участь України в міждержавних союзних чи інших міждержавних об'єднаннях (орга­нізаціях), системах колективної безпеки можуть бути винесені на всеукраїнський референдум, що призначається ВР або президентом України, відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією. Згідно із Законом "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" ре­ферендум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, що мають право голосу, за умови, що підписи щодо його призначення зібрано принаймні у двох третинах областей і не менше як по сто тисяч підписів у кожній області. З огляду на неоднозначну внутрішньополітичну ситуацію та диференціацію в позиції різних верств населення навколо євроатлантичної інтеграції України, очевидно, що такий референдум має відбутися.

Проте, на думку багатьох експертів, проведення референдуму на теперішньому етапі є передчасним, оскільки великою проблемою за­лишається недостатній ступінь поінформованості українського су­спільства про діяльність НАТО. Ця теза набуває особливого значення з огляду на те, що у суспільстві наростає протистояння щодо політики розширення НАТО на Схід і набуття Україною в найближчій пер­спективі членства в Альянсі. Результати різних соціологічних опиту­вань свідчать, що підтримка громадськістю стратегічного курсу України на вступ до НАТО протягом останніх років утримувалася на рівні: близько ЗО % - "за", ЗО % - "проти" і ЗО % - тих, хто вагався з відповіддю. При цьому значне падіння підтримки відбулося під час президентської (2004) і парламентської (2006) кампаній через активне використання певними політичними силами антизахідної риторики. Противники вступу до НАТО переконані в агресивному імперіалістич­ному характері діяльності блоку та дотримуються думки про негати­вний вплив членства в НАТО на стосунки з Росією. Таким чином, іс­нуюча проблема негативного ставлення значної частини українських громадян до вступу України в НАТО пояснюється, з одного боку, від­сутністю в державі належної інформаційної стратегії щодо роз'яснення політики Альянсу, а з іншого - збереженням і навіть популяризацією старого стереотипу щодо НАТО як агресивного блоку, що несе загрозу. Якщо у 1997 році, за даними Фонду "Демократичні ініціативи", лише 17,3 % українських громадян вважали Альянс агресивним блоком, то у жовтні 2006 року цей показник становив 65,1 %. Співвідношення кіль­кості прихильників і противників входження України до НАТО варі­юється у жорсткій залежності від регіону. Показовим є те, що грома­дяни, вслід за політиками, роблять свій вибір щодо геополітичного майбутнього України здебільшого на підставі стереотипів. Подолати масові стереотипи лише за допомогою інформаційних та просвіт­ницьких компаній неможливо. Потрібний ґрунтовний, а головне - неупереджений аналіз політико-економічних наслідків можливих геополітичних рішень, в основу яких має бути покладена зовнішньопо­літична стратегія України.

Окремо слід зазначити, що протягом всього періоду співпраці України з НАТО рівень підтримки експертами євроатлантичних пра­гнень України залишається стабільно високим і становить близько 80 %. Цей факт яскраво свідчить про дієздатність принципу "чим більша обізнаність - тим більша підтримка". Необхідність продовження інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо НАТО підтверджують самі громадяни України, дедалі більше зацікавлені в обговоренні цієї теми.

Незважаючи на суттєві розбіжності, які існують в українському суспільстві щодо НАТО, відносини нашої країни з цією організацією мають доволі довгу історію. Вони беруть свій початок з 1992 року, коли наша держава стала учасником процесу співпраці у рамках Ради Пів­нічноатлантичної співпраці (РПАС) - нової міждержавної структури, яка дала можливість пізніше, у 1997 році, об'єднати інтереси колишніх суперників, стати співзасновником та учасником наступниці - Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), до якої входять 26 держав - членів НАТО та 20 країн-партнерів. Починаючи з 1994 року, наша держава бере активну участь у програмі "Партнерство заради миру", у рамках якої українські військові залучалися до кількох десятків спіль­них із країнами - членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.

Курс на поглиблення відносин України з НАТО було послідовно схвалено у низці базових документів, які створюють відповідну договірно-правову базу співпраці України з Альянсом. Інституційне за­безпечення співпраці визначене Хартією про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (09.07.97) та Планом дій Україна - НАТО (22.11.02), а також Інтенси­фікованим діалогом із НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ, що започаткований у Вільнюсі (21.04.05). У межах такого ді­алогу розглядається повний діапазон політичних, військових і фінан­сових питань, пов'язаних із членством в Альянсі. Наступним, та останнім, етапом має стати виконання Плану дій щодо членства в НАТО, із завершенням якого країна-претендент отримує запрошення приєднатися до Альянсу. На сьогодні відносини Україна - НАТО ре­гулюють 15 двосторонніх документів і ще 17 внутрішніх правових ак­тів України служать правовою базою розбудови взаємин.

Прийняття 2002 року РНБО України політичного рішення щодо стратегії набуття Україною повноправного членства в НАТО стало початком нового етапу стратегічного курсу на євроінтеграцію. Новий, чіткіший формат відносин з НАТО, дає можливість подальшого вдос­коналення правової та організаційної бази співпраці в різних сферах, у тому числі у проведенні регулярних політичних, військово-політичних і військово-технічних консультацій у різних форматах.

У практичному плані слід зазначити, що з квітня 1999 року, згідно із положеннями Хартії про особливе партнерство України та НАТО, формат відносин переведено у площину спільного форуму - Комісії Україна - НАТО (КУН). Поряд із цим консультативним механізмом співпраці Україна використовує й інші механізми, такі як засідання Спільних робочих груп (СРГ) Україна - НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна - НАТО на рівні політичного, політико-військового, керівного, військового, економічного та соціального комітетів. Постійно відбу­ваються взаємні візити високого рівня, діалог між Верховною Радою та Парламентською Асамблеєю НАТО. Усе це становить реальні механізми розвитку обопільної співпраці між Україною та Альянсом.

Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто 2005 року: у лютому на саміті Комісії Україна - НАТО в Брюсселі президент України В. Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співпраці України з Альянсом. Цей сигнал України був позитивно сприйнятий у Брюсселі, і вже в квітні цього самого року на засіданні Комісії Україна - НАТО на рівні міністрів закордонних справ було ініційовано Інтенсифікований діалог з питань членства та відпо­відних реформ. Слід нагадати, що процес Інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 року, пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу, та є першим етапом офіційного процесу підготовки країн - претендентів на членства в НАТО.

Практичне обговорення підходів України до НАТО в межах запро­вадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради НАТО до України (18-20.10.05), у рамках якого проведене чергове засідання Комісії Україна - НАТО за участі міністрів закордонних справ та оборони України, а також здійснені поїздки членів делегації НАТО до регіонів України з інформаційно- роз'яснювальними цілями. Уперше в історії відносин Україна - НАТО відбулося спільне засідання РНБО України та ПАР НАТО під голову­ванням президента України В. Ющенка за участі Генсекретаря НАТО Я. Схеффера. Нарешті, у грудні 2005 року за підсумками засідання Комісії Україна - НАТО на рівні міністрів закордонних справ було прийнято спільну заяву, в якій уперше йшлося не лише про відкритість "дверей НАТО", а й про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства.

Після проведення дострокових виборів до парламенту у вересні 2007 року та формування нового уряду України в державі склалася нова політична ситуація. Проте незворотність євроатлантичного ви­бору була підтверджена президентом України В. Ющенком, прем'єр- міністром Ю. Тимошенко та Головою Верховної Ради А. Яценюком, які направили Генеральному секретарю НАТО спільний лист щодо мож­ливості приєднання України до ПДЧ у НАТО. Як відомо, великі надії покладалися на Бухарестський саміт Альянсу у квітні 2008 року, тому початок року був відзначений активізацією діалогу між Україною та НАТО щодо шляхів подальшого розвитку та поглиблення співпраці. Перший візит Ю. Тимошенко як прем'єра до Брюсселя та проведення зустрічі з Генеральним секретарем НАТО Я. Схеффером (29.01.08) у черговий раз засвідчив пріоритетність розвитку відносин з Організа­цією Північноатлантичного договору

Незважаючи на те, що результати Бухарестського саміту 2008 року не задовольнили зовнішньополітичні амбіції України на євроатлантичному напрямку, стратегічний курс нашої держави залишається не­змінним. Так само незмінним залишилася й загальна підтримка цього курсу з боку Альянсу, лідери якого на саміті визнали, що Україна та Грузія мають стати членами НАТО. Таким чином, заявка України на приєднання до ПДЧ не була відхилена, хоча обставини та час її появи викликали певне занепокоєння всередині Альянсу. Адже НАТО, як і колись, принципово хвилює одне питання: чи вистачить в України рішучості й можливостей для продовження курсу на євроатлантичну інтеграцію, не обмежуючись лише політичними заявами. Саме про це йшлося на виїзному засіданні ПАР НАТО в Києві (16-17.06.08).

Ще з часів підписання Декларації про особливе партнерство між Україною та НАТО 1997 року Альянс наполягав, щоб Україна під­тверджувала свої інтеграційні наміри конкретними діями. З огляду на підсумкову заяву учасників Бухарестського саміту про те, що Україна стане членом НАТО, на порядку денному постало питання здатності українського керівництва проводити реформи та реалізувати інші конкретні заходи на євроатлантичному шляху.

Серйозною підтримкою євроатлантичного вектора у структурі зов­нішньої політики України є функціонування в Україні впродовж кіль­кох років цілісної, структурованої системи державних органів із чіт­ким розподілом завдань і зобов'язань. Свого часу було створено Дер­жавну Раду з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, але з приходом нової команди на чолі з президентом В. Ющенком, цей орган не знайшов свого місця в новій системі перерозподілу функцій серед органів державної влади.

Для забезпечення послідовної реалізації курсу України на євроат­лантичну інтеграцію, підготовку пропозицій щодо координації діяль­ності органів виконавчої влади у цій сфері Указом Президента України 11.01.03) створено Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції, основними завданнями якого є:

• підготовка пропозицій у сфері стратегічного планування та проведення єдиної державної політики з євроатлантичної інтеграції, опрацювання проектів програм щодо поглиблення євроатлантичного вектора цієї політики та організація їх виконання;

• внесення на розгляд президента України пропозицій щодо координації

здійснення органами виконавчої влади заходів із вдосконалення дер­жавного управління та механізму державного регулювання процесу євроатлантичної

інтеграції, а також щодо підвищення ефективності контролю за ді­яльністю органів виконавчої влади у цій сфері;

• забезпечення постійного моніторингу в сфері створення передумов для набуття Украї­ною членства в НАТО та підготовка відповідних пропозицій президенту України;

• підготовка пропозицій щодо визначення пріоритетів, черговості та обсягів фінансування

основних напрямів розвитку співпраці з євроатлантичними структурами;

• аналіз законодавства з питань, що належать до його компетенції, і практики його застосування та підготовки пропозицій щодо його вдоскона­лення;

• організація розробки. проектів нормативно-правових актів із питань розвитку євро­атлантичної співпраці, аналіз виконання законодавства із зазначених питань.

Важливою ланкою, що забезпечує міжміністерську, міжвідомчу координацію та зв'язки, є національні координатори співпраці Укра­їни з НАТО (Указ Президента України, 25.01.01). Національні коорди­натори готують і вносять пропозиції щодо:

• організації, координації і контролю за діяльністю міністерств, ІНШИХ цен­тральних органів виконавчої влади України щодо здійснення співпраці з НАТО у відповідних сферах;

• розробки проектів нормативно-правових актів з питань регулювання діяльності міні­стерств, ІНШИХ центральних органів виконавчої влади України у відповідних сферах співпраці з НАТО;

• підготовки пропозицій про пріоритетність та обсяги фінансування відповідних на­прямів співпраці України з НАТО;

• сприяння міністерствам, центральним органам виконавчої влади країни в організації їх діяльності із співпраці з НАТО у відповідних сферах, забезпечення їх участі у спільних заходах.

Переваги та застереження щодо вступу України до НАТО

Проаналізуємо переваги та застереження, які отримає Україна, вступивши до Альянсу.

Передусім слід наголосити на тому, що процес входження до НАТО є стимулюючим факто­ром для проведення внутрішніх політичних і соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн - членів НАТО, прискорення трансформації збройних сил України, установ­лення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпе- ковим секторами держави.

За оцінками експертів, зі вступом України до НАТО відбудеться скорочення загальних витрат на оборону, членство в НАТО позбавить нашу державу можливої ситуації, коли Україна буде вимушена під­тримувати обороноздатність за власний рахунок, виходячи зі своїх реальних фінансових можливостей і рівня економічного розвитку. Позитивним наслідком приєднання України до НАТО може стати пе­реведення оборонно-промислового комплексу (ОПК) на стандарти, прийняті не тільки в НАТО, але й в ЄС, що має суттєво розширити можливості та ринки збуту української військової техніки та озброєнь. Показовим можуть бути досить успішні приклади співпраці України з деякими країнами на цьому напрямку, у тому числі з Грецією, Чеською Республікою. Крім того, вступ України до Альянсу має привести до збільшення та диверсифікації закупівель озброєнь і військової техніки, що сприятиме розвитку українського оборонно-промислового ком­плексу. Наприклад, за інформацією Лондонського міжнародного ін­ституту стратегічних досліджень у 2001 році, порівняно з 1997, суми витрат на військову техніку зросли у Польщі - на 44,3 %, Угорщині - на 52.9. Чехії - на 60 %.

Вважається, що приєднання до НАТО надасть можливість безпо­середньої участі у процесах прийняття рішень із питань розвитку європейської та євроатлантичної безпеки, які формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку нашої дер­жави. При цьому слід пам'ятати, що всі без винятку рішення в НАТО приймаються шляхом консенсусу. Разом із тим, відповідно до Вашингтонського договору Україна матиме надійні додаткові гарантії державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної прісності та непорушності державних кордонів.

Водночас вступ України до НАТО може мати наслідком покращення інвестиційної привабливості країни, що можна спостерігати на при­кладі інших країн. Якщо в 1997 році до економіки Польщі інвестовано 2.7 млрд дол., у 1998 - 5,0, то у 1999 (рік вступу Польщі до НАТО) – 8,О млрд дол. У рік вступу Румунії до НАТО (2004) обсяг прямих іно­земних інвестицій зріс на 141 %, порівняно із 2003 роком.

НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф. Наприклад, прове­дення пошуково-рятувальних робіт на місці катастрофи українського літака Як-42 у Греції 1997 року, подолання наслідків повеней 1998 і 1Ю1 років у Закарпатті відбувалися за підтримки НАТО. Суттєва оперативна допомога була надана Харкову під час руйнування кана­лізаційних споруд і серйозного забруднення запасів води цього міста.

Варто також зазначити роль НАТО у наданні допомоги Україні у розв’язанні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 по 2005 рік було органі­зовано 39 курсів із вивчення іноземних мов, які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. Загалом, за шість років взаємодії у рамках програми перекваліфікації майже 3,5 тис. українсь­ких військових здобули цивільну професію. Можна зазначити також допомогу НАТО у підготовці цивільних спеціалістів для Міністерства оборони України, на що 2006 року держави - члени Альянсу виділили близько 800 тис. дол. НАТО висловлює готовність надати фінансову підтримку для реалізації в Україні впродовж 2007-2008 років проектів з екологічної тематики та проведення семінарів з питань викорис­тання колишніх військових об'єктів у мирних цілях.

Таким чином, надзвичайно важливим здобутком є взаємодія України з НАТО у військовій сфері, а саме - використання теоретич­ного та практичного досвіду НАТО для реформування збройних сил України, підготовку військових контингентів і відповідної інфра­структури України для взаємодії з. НАТО під час проведення спільних миротворчих, пошукових, рятувальних операцій і посилення механіз­мів соціального захисту військовослужбовців. Також важливою скла­довою співпраці Україна - НАТО є участь України у миротворчих опе­раціях під проводом НАТО. Нарешті, від набуття членства в НАТО можна очікувати прогресу у справі входження України до євро­пейських і світових економічних фінансових структур, її рівноправної участі як суб'єкта міжнародного права у створенні нової архітектури системи безпеки в Європі та процесах прийняття рішень.

Зазначаючи об'єктивні переваги від вступу України в Альянс, екс­перти наголошують, що в українському суспільстві існує також багато пересторог. Наприклад, поширеною є теза про те, що зі вступом України до НАТО буде введено нові військові стандарти та вимоги переозброєння української армії, унаслідок чого відбудеться згортання ОПК України, а також розрив військово-технічної співпраці з Росією. Спростовуючи такі прогнози, експерти зазначають: по-перше, НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших збройних сил, ні обов'язкового введення нових стандартів. Так само немає жодної умови щодо відмови від військово-технічної співпраці з Росією. Йдеться лише про оперативну сумісність зі збройними силами країн - членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час проведення опера­цій. До того ж, у багатьох країнах колишнього соцтабору, що вже є членами НАТО, і досі перебуває на озброєнні техніка радянського зразка. Загалом близько 40 % військового арсеналу нових членів НАТО із Центральної і Східної Європи складається із виробів та озброєння радянського та російського виробництва.

З іншого боку, існують певні стандарти НАТО на окремі види озброєнь, прогресивніші. Тож інтеграція до НАТО - це водночас вихід на нові ринки збуту озброєнь країн - членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій за спільного виробництва, додаткові можливості модернізації і диверсифікації власного військового арсеналу. До речі, Російська Федерація поступово переходить на стандарти НАТО: 2003 року підписано Угоду про приєднання Росії до системи кодифі­кації НАТО. У жодному разі переорієнтація виробництва вітчизняного ОПК на стандарти НАТО не передбачатиме розриву традиційних зв’язків із Росією у цій сфері. Незалежно від набуття Україною член­ства в НАТО, український ОПК має розвиватися, шукати нові ринки збуту та модернізувати виробництво. Вступ України до НАТО сприя­тиме цій роботі, а перехід на стандарти НАТО - суттєво розширятиме можливості та ринки збуту української військової техніки та озброєнь.

Важливою складовою програми вступу до НАТО має бути робота з формування суспільного консенсусу щодо членства в Альянсі. На осо­бливу увагу заслуговує донесення до суспільства ідеї євроатлантичної інтеграції шляхом розгортання потужної інформаційної кампанії, яка надала б громадянам об'єктивну та неупереджену інформацію про НАТО. У цій роботі доцільно використовувати наявний науковий та експертний потенціал, зокрема Громадської Ліги Україна - НАТО, Ат­лантичної ради України задля утворення об’єктивного образу Альянсу у суспільній свідомості. Зокрема, слід враховувати, що попри розпо­всюджене стереотипне уявлення про НАТО як військовий блок, ця організація є, передусім, політичною, що має у розпорядженні необ­хідні військові можливості. Як будь-яка політична організація Альянс приділяє значну увагу цивільним аспектам співпраці як між державами-членами, так і державами-партнерами, які залучаються до дія­льності НАТО через програму Партнерства заради миру. Однією з найпомітніших ініціатив НАТО у цивільній сфері є відкриття Євроат­лантичного центру координації реагування на катастрофи (1998), за­вдяки діяльності якого оперативну допомогу міжнародного співтова­риства змогли отримати жертви стихійного лиха в Україні (1998-2001), .Албанії і Чехії (2002), Болгарії, Грузії, Румунії і Киргизстані (2005).

Не менш важливим елементом цивільної діяльності НАТО є наукова програма "Безпека через науку", реалізація якої розпочалася на по­чатку 2004 року. Для України НАТО виділила більше 1,5 млн євро на проведення та реалізацію 46 наукових заходів і проектів (2004). Із1999 по 2003 рік більше 300 наукових колективів з України отримали фінансову та матеріально-технічну допомогу у вигляді грантів для здійснення пріоритетних досліджень разом із колегами з країн - членів і партнерів НАТО. Українські науковці отримали понад 400 стипендій на стажування або участь у наукових програмах уста­нов країн - членів НАТО.

Аналізуючи різні аспекти діяльності НАТО, експерти доходять ви­сновку, що вступ України до Організації Північноатлантичного до­говору у цілому відповідає національним інтересам нашої держави, сприятиме здійсненню основної стратегічної мети зовнішньої полі­тики України - європейської та євроатлантичної інтеграції. Вступ до Альянсу вважається найбільш надійним шляхом забезпечення націо­нальної безпеки України. Входження України до простору НАТО у цивілізаційному вимірі розглядається як повернення до Європи, що по­мітно вплине на всю геополітичну структуру світу, перетворить нашу державу на потужного самостійного гравця, відверне перспективу подальшого можливого використання нашої держави як "буферної зони". Із політичного погляду вступ України до НАТО підкреслить ак­тивну позицію Альянсу в розбудові європейської архітектури безпеки. Досягнення цієї мети можливе за умови максимальної концентрації зусиль на внутрішніх реформах в Україні та зростаючої єдності між різними політичними та громадськими силами країни, рівно як і за­безпечення політичними та дипломатичними засобами геополітичного балансу інтересів нашої держави у трикутнику Росія - ЄС - СІП А. Між тим, останнє слово залишається за українським суспільством.