Глави 4 стратегія європейської та євроатлантичної інтеграції

Здобуття Україною державної незалежності визначило стратегічні орієнтири нашої держави, серед яких особливе місце посів курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Він бере свої витоки "з багатовікової історії українського народу, його ментальності та етнічних коренів"! стосується передусім європейської самоідентифікації нашого народу, стратегічної мети внутрішніх перетворень у країні, логіки по­глиблення трансформаційних процесів і політичних реформ [3]. Ці базові засади визначили місце євроінтеграційних процесів у структурі зовнішньої політики України.

Слід зазначити, що європейський вибір України зумовлюється усві­домленням необхідності загальноєвропейської інтеграції як важливого фактора державної незалежності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку країни та соціальної згоди суспільства. Цій меті підпорядкована політика внутрішніх реформ, інституційні перетво­рення, а також діяльність МЗС України та інших міністерств і відомств держави. Ставиться завдання створення осйовних передумов, необ­хідних для набуття Україною повноправного членства в Євросоюзі. Незважаючи на значні труднощі, Україна поступово опановує форми та методи роботи з ЄС, починає застосовувати тактику маленьких, але послідовних і конкретних кроків у напрямі євроінтеграції. Усе це, зрештою, створює ту критичну масу співпраці, яка дозволяє поступово переходити до амбіційніших програм і проектів, пов'язаних із перспективними напрямками роботи з ЄС. Усвідомлюється також і той факт, що європейська інтеграція України не має перетворитися на фантом, за яким Україна буде гнатися, як свого часу Радянський Союз гнався за маревом комунізму. Тому послідовна, системна, реалістична га відповідальна політика щодо євроінтеграційних процесів має погрупово трансформуватися у конкретні результати.

Помаранчеві події" листопада-грудня 2004 року вселили надії на можливість досягнення у найближчій перспективі відчутних успіхів на євроінтеграційному напрямі. Однак, на зміну ілюзіям прийшла буденна та виснажлива робота, хоча ставлення до прагнень України з 5ску держав ЄС стало приязнішим і сприятливішим, почався новий етап у відносинах між Україною та ЄС. До основи двосторонніх відно­син було покладено ідеологію вступу України до ЄС як консолідуючого чинника українського суспільства, важливий стимул для проведення внутрішніх демократичних і соціально-економічних реформ. Ключо­вими формами співпраці стали розвиток інтенсивного та довірчого по­літичного діалогу на всіх рівнях, передусім на вищому політичному, а також конструктивна взаємодія у межах адаптованих до сучасних ре­алій двосторонніх механізмів з метою поступового залучення України до внутрішнього ринку та програм Європейського Союзу.

Демократичний характер подій в Україні кінця 2004 року відкрив нові можливості для поглиблення відносин з НАТО:

• започатковано Інтенсифікований діалог між Україною та НАТО з питань набуття членства та проведення відповідних реформ (21.04.05);

• наступним етапом має стати приєднання України до виконання Плану дій щодо членства в нато (ПДЧ) - останній крок на шляху до отримання країною-претендентом запрошення приєднатися до Альянсу;

• помітною подією, що свідчить про нарощування обсягу співпраці МІЖ Україною та НАТО, став Бухарестський саміт Альянсу (2-4.04.08). Рішення стосовно України, зафіксовані в його Декларації і Спіль­ній заяві за результатами засідання Комісії Україна - НАТО (КУН) на найвищому рівні за участю Президента України В. Ющенка, визначили стратегічну перспективу євроатлантичної інтеграції України до НАТО. У заяві, зокрема, йшлося про згоду союзників на вступ України до НАТО, а також про їх підтримку заявки України щодо приєднання до ПДЧ.

Сучасний стан і перспективи розвитку відносин між Україною та європейськими структурами вимагає налагодження тісних контактів безпосередньо з європейськими країнами. Посилення роботи з країнами як Старого світу, так і Нової Європи має стати постійним елементом комплексу заходів з євроатлантичної та європейської проблематики.

Політична нестабільність у країні та протистояння між інститутами влади - президентом, Кабінетом міністрів і парламентською більші­стю, як власне й суттєві розбіжності в самій коаліції, не сприяють цілеспрямований роботі на європейському напрямі. Нинішній низь­кий міжнародний імідж України послаблює позиції у досягненні по­ставлених державою завдань. Утрачається час і сподівання на найскоріше вирішення питань євроінтеграційного порядку. Це має зро­зуміти сьогоднішній політичний клас і державний істеблішмент, який не перестає у своїй більшості демонструвати прихильність євро­пейському вибору.