8.1.2. Вивчення мір об'єму.

Ще в пропедевтичний період, розвиваючи кількісні уявлення учнів учили вимірювати пісок або воду ложками, формочками, круж­ками, з’ясовували, у яку формочку піску входить менше (більше).

У 1-му класі, перш аніж повідомити школярам знання про загальноприйнятні способи вимірювання рідин і мірках, які при цьому використовуються, необхідно тренувати їх у вимірюванні об'ємними умовними мірками: заповнити літрову банку водою, вимірюючи її рівними мірками; налити в літрові банки воду, вимірю­ючи їх різними за об'ємом мірками і порівняти, як вони при цьому наповнюються.

Під час виконання цих завдань закріплюються: а) знання про те, що кількість рідини, яка вміщується в той чи інший посуд, можна визначити вимірюванням; б) основне правило вимірювання об'ємни­ми мірками: результат буде вірним, якщо вимірювання проводити повними мірками; в) уявлення про залежність результату вимірюва­ння від величини мірки.

У 2-му класі ця робота продовжується: учні порівнюють об'єм, місткість різних посудин. Спочатку порівняння проводиться на око (посудини значно відрізняються за своїм об'ємом). Наприклад, пропонується порівняти, куди увійде води більше: у банку чи в каструлю. Перед учнями ставляться півлітрова банка і каструля ємністю 2-3 л, вимірюється, скільки мірок води входить у каструлю і у банку.

Далі вчитель переходить до знайомства школярів з загально-прийнятними способами вимірювання рідин літром як одиницею об'єму:

а) вчитель пропонує школярам назвати, які вони знають рідини;

б) демонструється і заповнюється водою мірне горнятко об'ємом літр, проводиться пояснення, що рідини вимірюються міркою так само, як і лінійні міри, і що ця мірка називається "літр";

в) визначається місткість різноманітних посудин з допомогою літрового мірного горнятка;

г) проводиться пояснення, де і в яких випадках необхідно виконувати вимірювання з допомогою мірки 1 літр.

Визначаючи наявний в учнів досвід, вчитель пред'являє і стандартні банки місткістю 1 л, 2 л, 3 л. Далі учні вчаться вимірювати місткість посудин і відмірювати задану кількість літрів. Вони визначають, наповнюючи водою, об'єм банок, невеликих бідонів, каструль, цеберок. Важливо розвивати окомір учнів, тобто вміння визначати ємність посуду на око. Школярі повинні запам'ятати об'єм стандартного посуду, який найчастіше зустрічаються в побуті: банки ємністю 1 л, 2 л, 3 л, бідони ємністю 1 л, 3 д, 5 л, 10 л, 40 л (у 3-му класі), відра ємністю 8 л, 10 л, 12 л.

Для закріплення знань і практичних навичок доцільно органі­зовувати: а) гру в "Магазин", в процесі якої продавець відпускає покупцям молоко, олію, сметану в літрові, 2-х літрові і 3-х літрові банки; б) гру "Вгадай", мета якої визначити, скільки літрів рідини помістилось в ту чи іншу посудину; в) вправи у порівнянні кількості рідини в двох посудинах. Для знайомства з загальновживаними мірами доцільно ширше використовувати повсякденне життя і досвід учнів.

9.1.3. Вивчення мір маси.

Перш ніж розпочати формування цих понять у розумово від­сталих учнів, вчитель повинен сам чітко уявити собі, що таке маса і що таке вага. Дамо визначення: вага – це сила, з якою тіло в полі тяжіння діє на опору. Вага дорівнює добутку маси тіла на приско­рення сили тяжіння. Вага одного і того ж тіла може бути різною залежно від положення тіла на земній поверхні; внаслідок стиснення Землі і обумовленою її рухом центробіжної сили інерції вона дещо (приблизно на 5%) більша на полюсах, аніж на екваторі.

Маса — це одне з важливих фізичних властивостей матерії, міра інертності. За допомогою числового значення маса може бути виражена як співвідношення сили, яка діє на тіло, до викликаного цією силою прискорення тіла.

Формування понять "маса" опирається на розвиток "барич­ного відчуття" (гр. baros - важкість, barys - важкий). Баричні відчуття виникають в результаті тиску предмета на поверхню тіла людини. Не випадково, визначаючи вагу предметів, людина немовби зважує його на долонях своїх рук. Вправи на порівняння мас предметів сприя­ють удосконаленню тактильно-кінестетичного аналізатора. Розвитку баричних відчуттів приділялась значна увага у традиційних системах сенсорного виховання (М. Монтесорі).

Сприймання маси відбувається за допомогою зорового, так­тильного і рухового аналізаторів, між якими встановлюються зв'язки в процесі практичної діяльності школярів з предметами. У 1-му класі розумово відстала дитина розрізняє перш за все контрастні за масою предмети, але при цьому в різних зонах відношень мас по-різному: в так званих "зонах важких предметів" (її умовно складають предмети, маса яких перевищує 150 г) краще, аніж в "зонах легких предметів" (маса яких менша за 150 г).

У розумово відсталих формування баричних відчуттів відбу­вається двома способами:

- шляхом накопичення уявлення про масу в житті, в ігровій діяльності, в побуті, під час виконання режимних моментів, у процесі формування санітарно-гігієнічних навичок та навичок самообслуговування;

- в процесі спеціально організованого навчання та виховання. Цілеспрямоване навчання починається зразу ж після приходу дитини в 1-й клас. Найбільш простим завданням є для розумово відсталих дітей розрізнення двох предметів, які значно різняться між собою за масою. Результати порівняння визначають словами "важче -легше". Виконання завдання відбувається через зважування предметів на долонях рук. Це досить складно для розумово відсталих, оскільки передбачає виконання декількох складних операцій: спочатку потрібно взяти по одному предмету в кожну руку, перевернути долоні доверху. Виконати зважування, імітуючи рухи долонями як вагами. Потім предмети потрібно перемістити з однієї руки в іншу, при цьому їхнє положення може змінюватись декілька разів. Така "перевірка" сприяє більш точному визначенню відношень важкості між двома предметами. На наступному етапі відбувається порівняння трьох предметів за масою, з них один виступає як зразок. Результати співставлення позначаються словами "важче - легше". Раціональний спосіб вирі­шення цієї задачі полягає в тому, що зі зразком потрібно послідовно порівнювати всі предмети і на цій основі визначати, який з них легший, який важчий або чи вони однакові.

Завдяки організації такої роботи розумово відсталі учні вчаться виділяти масу і абстрагувати її. Створюються можливості для упорядкування і групування об'єктів за даною ознакою, що і є наступним етапом в роботі.

Розміщення предметів за їхньою масою у порядку її зростання або зменшення, тобто упорядкування, побудову серіаційного ряду – завдання, яке можна починати вирішувати з розумово відсталими учнями, починаючи з 2-го класу. З цією метою вчитель домотається засвоєння раціонального способу виконання дій: вибір найбільш важ­кого (легкого) предмету при побудові ряду предметів у порядку збільшення (зменшення) їхньої маси. Результати своєї діяльності учні мають позначати словами: важче, легше, найлегше, найважче. Спочат­ку потрібно навчити школярів утворювати ряд з трьох предметів, поступово їхня кількість зростає до п'яти-шести. Необхідно сформу­вати вміння порівнювати один предмет із сусіднім, потім з усіма іншими. Це дозволить перевірити вірність побудови серіаційного ряду. Під час виконання такої роботи учні мають зробити висновки: якщо один з предметів важчий (легший) за інший, а той в свою чергу важчий (легший) за наступний, то перший предмет буде важчий (легший) і за третій; кожен наступний елемент важчий (легший) всіх наступних.

По мірі накопичення досвіду необхідно організувати вправи на знаходження місця предмету з певною масою в упорядкованому за даною ознакою ряді, підбір кожному елементу ряду парного, тобто рівного за масою, групування предметів за масою.

Навчання дітей вмінню розрізняти предмети за масою пов'я­зують з формуванням кількісних уявлень (порахувати, скільки важких (легких) предметів, скільки предметів, маса яких рівна, скільки різних за масою предметів і т.д.).

На уроках математики, ручної праці, у позакласний час вчитель на різноманітних вправах практичного характеру і при вирішенні арифметичних задач закріплює ці уявлення, створюючи різноманітні життєві ситуації.

У цей період важливо показати дітям, що маса предмета не залежить від його розмірів, об'єму, простору, який він займає. Важливо проводити порівняння великих, але легких предметів, з маленькими, але важкими; предметів однакової маси, але різного об'єму.

У 2-му класі використовуються чашкові терези, на яких учні можуть переконатись, що коли на одну чашку терезів покласти важчий предмет, то вона опуститься вниз, в той же час чашка терезів з легшим предметом підніметься вгору.

У 5-му класі школярі вперше знайомляться з мірою маси – кілограмом. Спостереження показують, що п'ятикласники чули про цю міру, знають, маса яких предметів виміряється кілограмами. Але у них не має реального уявлення, точніше відчуття, маси кілограма. Тому коли їх просять назвати продукти харчування, розфасовані по одному кілограму, то поряд з пачкою цукру, пакетами цукрового піску або крупи вони називають батон, булочку, кавун, пакет картоплі масою 3 кг і т.д. На питання "Яка маса буханця хліба?" діти відповідають: "1 кг, 2 кг тощо".

Знайомство з кілограмом найкраще почати зі створення такої ситуації, де б учні відчули необхідність у єдиній мірі маси. Добре провести аналогію з введенням мір довжини (метра, сантиметра),мір об'єму тощо. На даному і всіх наступних етапах роботи з вивчення мір маси важливим є розвиток м'язових відчуттів учнів, вміння визначати хоча б приблизно масу предметів "на руку". Тому перед зважуванням корисно ставити запитання: "Як ти думаєш, яка маса цього предмета? Перевір себе за допомогою зважування на терезах. Визнач, на скільки ти помилився". При визначенні маси предметів у кілограмах учні знайомляться з наближеним зважуванням.

У 5-му класі школярі вчаться працювати лише з чашковими терезами. На них чітко видно, що маса вантажу порівнюється з мірою маси – кілограмом. Отримані при зважуванні числа записуються. Попередньо вчитель знайомить учнів із записом мір маси при числах. З допомогою терезів формується уявлення про інваріативність маси. Наприклад, з куска глини пропонується виліпити дві однакові за розмірами кулі. їхня рівність підтверджується зважуванням. Потім з однієї з них на очах дітей виліплюється морквина, або кільце і знову ставиться на терези. Рівність чашок вказує дітям на рівність мас. Доцільно декілька разів змінювати форму предметів і, використову­ючи терези, переконуватись у незмінності (інваріативності) мас. Так діти переконуються: перетворення, які змінюють зовнішній вигляд об'єкта залишають незмінною його масу.

У 5-му класі також учні знайомляться з новою мірою маси – грамом. Знову потрібно створити таку життєву ситуацію, у якій би учні відчули необхідність у меншій мірі маси. Вчитель приводить такий приклад: у буфеті кожному з учнів кладуть по 2 шматочки цукру або по 2 чайні ложки цукрового піску в склянку з чаєм. "Знаєте ви, яка маса цього цукру? Скільки цукру потрібно всьому класу на один сніданок?" - запитує вчитель. Учні не можуть відповісти на ці запи­тання, але вони їх зацікавлюють. Стає зрозуміло, що за допомогою гирі в 1 кг не можна визначити масу шматочка цукру, це занадто велика міра. Вчитель знайомить учнів з гирею в 1 г. Багато учнів 5-го класу знають, що існує міра маси – грам. Досвід і спостереження показують, що учні погано уявляють собі цю масу. Наприклад, олівець, яблуко, цукерку, крупинку пшона вони наводять як приклад предме­тів, що мають масу 1 г.

Щоб учні відчули масу в 1 г, їм варто не лише показати, але і дати можливість гирю в 1 г потримати в руці. Лише після цього діти знайомляться з іншими гирьками: 5 г, 10 г, 20 г, 50 г, 100 г, 200 п 500 г. У 5-му класі учні вперше знайомляться з циферблатними терезами. Вчитель приносить у клас терези, показує їхні основні частини: шкалу з поділками і числами, стрілку, чашки. Важливо, щоб учні зрозуміли, що стрілка точно показує масу вантажу. Потім вчитель знайомить учнів із правилами зважування на циферблатних терезах і проводить зважування. Перш ніж перейти до практичних робіт з терезами, виконуваних учнями самостійно, потрібно провести вправи з моделлю терезів.

Співвідношення між кілограмом і грамом учні встановлюють самі: гирю в 1 кг вони врівноважують на терезах з іншими гирями і підраховують, скільки потрібно буде грамів. У такий спосіб учні встановлюють, що 1 кг = 1000 г.

Найбільше труднощів являє засвоєння таких мір маси, як тонна і центнер. Відчути масу таких мір практично неможливо. Вчитель намагається конкретизувати їх, співвідносячи центнер з масою двох мішків картоплі або з масою двох мішків цукру, тонну з масою 20 таких мішків. У цьому випадку корисно піти на екскурсію на товарну станцію (у залежності від місцевих умов).