17. Антична рабовласницька економіка.

Країни Античності розвивалися в період панування традиційної економічної системи, а саме рабовласницького ладу. Рабовласницький лад господарювання поділявся на Східне Рабство і Античне рабство.

Спільними рисами цих двох є зв-язок робочої сили з засобами виробництва, які пов’язані згідно традиції примусовим, а не економічним методом, тобто майже 95% утвореного багатства привласнюють рабовласники, тому тут низький стимул до росту продуктивності праці.

Особливостями Античного Рабства були:

1. Основна продуктивна сила суспільства – раби, які працювали у всіх сферах господарства

2. Античний тип рабства, жорсткий, раб не мав ні сімї, ні майна, отримував тільки мінімум, щоб відновити свої сили.

3. Децентралізована система – кожен рабовласник сам вирішував, що і як раби повинні робити на його землях, тому вважається, що тут зароджуються ринкові поняття економічної свободи, правда тільки для рабовласника.

Греція:

широке використання величезної кількості рабів в господарстві країни (джерела рабства – війни, борги збіднілого населення);

колонізація - захоплення сусідніх земель (Рим, країни Африки та басейну Чорного моря); причинами колонізації були: нестача землі (острівно-хребтовий тип країни зумовив дефіцит земельних угідь), концентрація землі в руках родової знаті, нестача ресурсів (металів), пошук ринків збуту та намагання контролювати торговельні шляхи;

інтенсифікація сільського господарства (введення трипілля, застосування мінеральних добрив, вирощування прибуткових культур);

розвиток ремесла - широке розповсюдження ергастерій (ремісничих цехів з рабами) – відомі і до сьогодні грецька кераміка та будівництво міст, театрів, стадіонів того часу;

утворення товарно-грошового обміну (7ст. до н.е.) та зародження банківських операцій (5 ст. до н.е.), зокрема:

в трапезах (міняльних лавках) надавали послуги із зберігання та переказу грошей, надання кредитів під заставу;

з’являються перші торговельні об’єднання – фіаси, де засновники контролювали ціни, обмінювались інформацією, надавали позики, страхували.

Рим:

набула апогею класична форма рабства, за якої раби- це живе знаряддя праці, яке є обов’язковим елементом будь-якого господарства;

територіальна експансія (колонізація) – експропрійовані (захоплені) землі від Атлантичного океану на заході і до Месопотамії на схід, в тому числі Греція, Єгипет;

інтенсифікація (зростання продуктивності) сільського господарства – винайдення водяного млину, колісного плугу, розвиток системи колонату, агротехнічних наук;

розвиток ремесел – створення колегіальних об’єднань ремісників за професіями сприяло поширенню кооперації і спеціалізації виробництва, зокрема Рим славився своїми лазнями, каналізаціями, дорогами, громадськими спорудами (Колізей), скульптурами, зброєю, тощо;

розвиток торгівлі – виникнення постійних ярмарок (кожний 9 день –„нундіна”) та спеціалізованих ринків, розповсюдження морських та караванних торгових зв’язків; обмеження лихварства (римлян-лихварів звали аргентаріями);

розвиток форм обміну:

Стародавній Рим славився увагою до податків, зокрема для збільшення надходжень запроваджували 14 місяців в році; імператор Віспасіан увів податок на суспільні туалети

18. Економічна думка Стародавньої Греції, Риму.

Антична (стародавня) економічна думка Греції представлена видатними філософами Ксенофонтом, Платоном і Аристотелем, схожість думок яких полягала в тому, що основою економіки держави вважали сільське господарство, засноване на рабській праці; засуджували торгівлю і лихварство, як нечесне заняття, яке веде до виникнення соціальних конфліктів; вважали, що товари повинні вироблятися виключно для споживання.

Ксенофонт (4 ст. до н.е.) . Його твір став першою відомою в історії працею, присвяченою винятково економіці, під назвою „Економікос” чи в іншому перекладі - “Домострой” (oikos – господарство, nomos – наука). Під господарством Ксенофонт розумів управління майном, а під майном – все, що корисне для людини, що здатне задовольнити її потреби. Отже домогосподарство, за Ксенофонтом, - наука про управління натуральним господарством, де останнє вважав найкориснішим устроєм для господарського життя.

Платон (4 ст. до н.е.). Праці „Держава”, „Закони”. Платон зазначає, що потреби кожної людини різноманітні і задовольнити їх можна тільки використовуючи спеціалізовані види праці багатьох людей.

В проекті „Держава” запропонував модель ідеальної держави, в якій ліквідовуються причини розколу суспільства на бідних і багатих, забезпечується майнова рівність та соціальна справедливість.

Платон в своїй роботі «Держава», вивів п’ять основних типів держави: тимократія, аристократія, олігархія, демократія, тиранія.

В «Законах» пропонує інший варіант побудови ідеального устрою, зокрема наголошує на необхідності:

- виділити кожній сім’ї окреме житло та земельну ділянку, де останні перебувають у незмінній кількості в державній власності та переходять у спадок до одного з дітей;

- організувати соціальну міру бідності та багатства для встановлення справедливого суспільного устрою (вартість однієї ділянки складає «міру бідності», а «міра багатства» визначається в четверо більшою, верх цього слід спрямовувати в казну).

Грошам відводив наступні функції: міри вартості, засобу обігу та засобу нагромадження.

Платон першим поділив гроші на повноцінні (всезагальні) і неповноцінні (місцеві).

Аристотель (4 ст. до н.е.) – учень Платона та вчитель і вихователь Олександра Македонського. Праці „Політика”, „Нікомахова етика”, «Афінська політія». Аристотель вважав, що суспільство розвивається за природними законами, основними з яких є панування та підкорення.

Господарську діяльність поділяв на:

• Економіку – уміння господарювати, кінцевою метою якого є споживання (задоволення власних потреб). Економіка породжує багатство, розміри якого обмежуються рівнем споживання.

• Хрематистику ( від “хрема” – статок) – мистецтво наживати багатство шляхом торгівлі, лихварства, що зрештою засуджував, оскільки багатство, породжене хрематистикою не має обмежень, а значить є неприродним.

Проаналізував еволюцію торгівлі:

• бартерна торгівля - товар на товар (Т-Т);

• товарний обіг - товар-гроші–товар (Т-Г-Т), поява грошового еквіваленту, який полегшив обмін;

• грошовий обіг (Г–Т–Г^.’^’) – хрематистика .

Спробував розкрити причини обміну, або як порівнюються різні речі. Виявив, що еквівалентний обмін здійснюється тоді, коли співпадають масштаби потреб (зрівнюється зацікавленість в обмінюваних благах обох учасників).

Античний Рим

Марк Теренцій Варрон (1ст. до н.е.) у праці «Про сільське господарство» науково обґрунтував необхідність інтенсифікації виробництва. З цією метою пропонує:

• розширювати географію реалізації продукції;

• стимулювання рабської праці поліпшеним харчуванням та зменшенням важкості роботи;

• запровадження колонату (переведення рабів у статус колонів, із наданням земель в орендне користування).

Цікаво класифікує сільськогосподарські знаряддя праці: розмовляючі (раби), мукаючі (воли), німі (речі).

Луцій Юній Модерато Колумела (1 ст. н.е.). В праці «Трактат про сільське господарство» виклав власну програму інтенсифікації сільського господарства, зокрема пропонує:

• запровадження у виробництво наукового підходу (агрономії, селекції) та збільшення витрат на розвиток с/г наук;

• матеріальне стимулювання праці рабів, раціональне розміщення рабів на виробничих місцях, надання волі найбільш старанним рабам та запровадження змагань і наглядацтва – для підвищення продуктивності праці;

• зростання значення товарного виробництва (ринкової реалізації продукції).

в межах рабовласницької економіки відбувся третій суспільний поділ праці – відокремлення торгівлі від сільського господарства;