44. Суть і особливості маржиналізму:. Австрійська школа (к. Менгер, ф.Візер, о. Бем-Беверк);

Маржиналізм (від фр. marginal – граничний, крайній) – це неокласичний напрям, одна з магістральних течій сучасної економічної думки, в основі якого є дослідження граничних економічних величин і визначення цінності ринкових благ їхньою корисністю та рідкістю.

Маржиналізм у своєму розвитку пройшов два етапи: перший – охоплює період з 70 – 80 рр. ХІХ ст. і другий – 90 рр. ХІХ ст. Характерною особливістю першого етапу розвитку маржиналізму було започаткування „суб’єктивного напряму” в політичній економії та теорії граничної корисності як основи

цінності.

У 70 – 80 рр. ХІХ ст. одною із самих впливових і розповсюджених шкіл вважалася австрійська школа маржиналізму, методологічною основою якої був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, примат обміну та споживання. Гранична корисність товару була головною умовою його цінності, а оцінка корисності, порівняння вигод і витрат, очікування тощо визначались психологічною характеристикою з позиції окремої людини. Головним об’єктом дослідження було не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство.

Карл Менгер (1840 – 1921) – відомий вчений-економіст, засновник австрійської школи маржиналізму. Народився в Галичині, яка на той час входиладо складу Австрійської імперії, у дворянській сім’ї.

Основні ідеї з маржиналізму К. Менгер виклав у працях: „Основи учення

про народне господарство” (1871) і „Дослідження про методи соціальних наук і

політичної економії зокрема” (1883). У працях К. Менгера розвиваються вчення про блага, теорія цінності, учення про обмін, теорія розподілу та ін.

Фрідріх Фрайхер фон Візер (1851 – 1926) – відомий австрійський

економіст, послідовник К. Менгера. Основні ідеї австрійської школи маржиналізму Ф. Візер виклав у працях

„Походження і основні закони господарської цінності” (1884), „Природна

цінність” (1889), та „Теорія суспільного господарства” (1914).

Ейген Бем-Баверк (1851 – 1919) – відомий австрійський економіст,

засновник австрійської школи маржиналізму. Е. Бем-Баверк – автор багатьох праць, де ґрунтовно розвиваються та вдосконалюються суб’єктивні теорії маржиналізму. Серед них „Капітал і прибуток” (1884 та 1889), „Основи теорії цінності господарських благ” (1886), та„Позитивна теорія капіталу” (1891) – головна праця, яка витримала за життя автора 3 видання (1891, 1909, 1912) і принесла йому найбільшу популярність.

Найважливіші економічні ідеї Е. Бем-Баверка, які засновані на принципах граничної корисності, знайшли відображення у: теорії цінності, теорії ціноутворення, теорії капіталу, концепції відсотку, теорії очікування.

45. ”Лозанська школа" Л. Вальраса; ідеї Дж. Б. Кларка та В. Парето.

З усіх напрямків маржиналізму лозаннська школа зіграла найбільшу роль у формуванні неокласичної школи. По суті, неокласичний напрям в значній мірі можна трактувати як сполуки вчення лозаннской школи з знахідками Д. Б. Кларка і А. Маршалла.

Саме представники лозаннской школи, поряд з англійськими маржиналистами У. С. Джевонсом і Ф. І. Еджуорт, виявилися ініціаторами впровадження в економічну науку математичних методів, особливо методів диференціального обчислення.

Іншою важливою характеристикою підходу лозаннцев до аналізу економіки було її уподібнення механічним системам. Також Вони вперше здійснили аналіз господарства з точки зору загальної рівноваги; згодом моделювання на основі ідеї загальної рівноваги стало однією з характерних рис магістрального напрямку сучасної економічної теорії. Не випадково головна праця засновника лозаннской школи та одного з творців Маржиналістську революції Л. Вальраса був названий Й. Шумпетером "Великою Хартією точної економічної науки", а Т. Негісі "біблією сучасної неокласичної економічної теорії".

Згідно Л.Вальраса, економічна теорія складається з трьох частин: чиста, прикладна і соціальна теорії. Підставою такого розподілу служить його визначення суспільного багатства. Суспільне багатство - сукупність матеріальних і нематеріальних благ, які є рідкісними, тобто, з одного боку, представляють для нас певну корисність, а з іншого боку, кількість їх в нашому розпорядженні обмежено. З обмеженості кількості цих благ випливають три слідства: ці блага суть об'єкт привласнення; вони є об'єктом обміну; вони є предмет промислового виробництва.

Звідси можна виділити три головних економічних явища, або три головні аспекти суспільного багатства: обмін (мінова цінність), виробництво (промисловість) та розподіл (власність). Відповідно, можливі три точки зору на суспільне багатство: чиста, прикладна і соціальна теорії, кожна з яких вивчає свою сферу економіки. У сучасній термінології чиста теорія являє собою позитивну теорію функціонування ринкового механізму, прикладна теорія - нормативну теорію оптимального розміщення ресурсів, а соціальна теорія - нормативну теорію оптимального розподілу доходу. При цьому Л. Вальрас здійснив систематичну розробку лише чистої теорії.

Заслуга подальшого розвитку вчення лозаннской школи належить В. Парето, справедливо розглянутого в якості одного з безпосередніх творців неокласичної парадигми економічного аналізу.

Перш за все, В. Парето спробував позбавити економічну науку від надмірної суб'єктивності і психологізму, і зокрема, від ідеї цінності, що базується на кількісному вимірі корисності. також займався розвитком моделі загальної рівноваги свого старшого колеги по лозаннской школі. Зокрема, він виділив п'ять необхідних і достатніх умов для досягнення загальної рівноваги в ринковій економіці. Нарешті, В. Парето вніс величезний внесок у нормативну теорію оптимального розміщення ресурсів (тобто, за термінологією Л. Вальраса, в прикладну теорію). Їм був сформульований знаменитий критерій оптимальності розміщення ресурсів, відомий під назвою "Парето-оптимум" або "оптимум по Парето".

46. "Теорія економічного розвитку" Й. Шумпетера.

Деяка "розмитість", властива інституціоналізму, відображена у творчості Йозефа Алоїса Шумпетера (1883-1950), яка виявилася доволі знаною серед економістів XX ст. У 1912 р. Шумпетер опублікував працю "Теорія економічного розвитку". Про мету своєї книги Шумпетер писав: "Я хотів знайти відповідь на запитання, як економічна система породжує ту силу, яка постійно її змінює".

Основна особливість концепції Шумпетера полягає у тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрує увагу зовсім на інших виробничих факторах, ніж на тих, які традиційно розглядаються. Підприємець постає рушійною силою розвитку у його теорії. Велике значення в теорії Шумпетера надається кредитові та капіталу.